Страхова угода та її основні етапи

Права та обов'язки учасників страхового договору.

Страхова угода та її основні етапи.

План

ВЕДЕННЯ СТРАХОВОЇ УГОДИ

ТЕМА 2. ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ТА

2. Поняття та зміст договору страхування.

4. Процедура підготовки, укладання, ведення та припинення
дії страхового договору.

Будь-яка страхова угода проходить декілька етапів:

♦ подання страхувальником заяви про прийняття об'єкта на страху­
вання;

♦ вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об'єкта
на страхування (андеррайтинг);

♦ укладання договору страхування (видача страхового полісу);

♦ відшкодування збитків за договором страхування (закінчення
строку дії договору; дострокове розірвання договору).
Оформленню заяви на страхування передує аквізиційна робота,

яка полягає у залученні страховиком чи страховими посередниками нових клієнтів та стимулюванні наявних клієнтів до укладання нових договорів страхування.

У країнах з високим рівнем страхування окремі страхові компанії дедалі частіше застосовують таку форму аквізиції, як спілкування з клієнтом за допомогою телефону, надсилання йому полісів поштою та безготівкове отримання платежів. Ця форма аквізиції сприяє розши­ренню поля пошуку потенційних клієнтів, значно скорочує час ділового спілкування, дає змогу знизити накладні витрати й рівень тарифних ставок. Проте вона значно обмежує можливості аргументації з боку

страховика (застосування наочної реклами, залучення інших фахівців тощо) і може бути застосована лише до окремих видів страхування з незначним обсягом відповідальності, де ефект дає масовість реалізації страхових полісів (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів). У вітчизняних умовах нині така форма спілкування дає добрий ефект для поновлення дії на новий термін договорів з обов'язко­вих видів страхування з клієнтами - юридичними особами.

Після заздалегідь проведеного маркетингового дослідження ри­нку та рекламної кампанії через один із каналів аквізиції вибирають потенційного клієнта (конкретний громадянин чи представник юри­дичної особи) і попередньо ознайомлюються з ним.

Робота починається зі складання заяви клієнтом, яка може бути в письмовій чи усній формі і має містити істотну інфор­мацію про умови майбутнього страхового захисту.

На стадії подання заяви починається реалізація принципів наяв­ності страхового інтересу і найвищої сумлінності. У заяві, яка подаєть­ся за розробленою страховиком формою, страхувальник повинен довести свій інтерес в об'єкті страхування. Інакше договір не буде укладено. Заява містить перелік питань, що стосуються об'єкта стра­хування. Страхувальник повинен відповісти на поставлені питання аб­солютно чесно і якомога точніше. Зазвичай заява містить також де­кларацію страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформа­ція є правдивою, а також застереження, в яких страховик застерігає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запи­тання стосовно об'єкта, що має бути прийнятий на страхування. Для надання юридичної ваги заяві разом з декларацією і застереженням страховик розглядає її як невід'ємну частину договору страхування.

Додаткова інформація під час безпосередніх переговорів сторін отримується шляхом залучення вузькопрофільних спеціалістів (сюр-веєрів, медичних експертів у разі страхування життя). Крім того, стра­ховик може отримувати дані про властивості ризиків, що подаються на страхування, використовуючи джерела інформації' власної бази да­них як про клієнта, так і про об'єкт страхування. Отримавши заяву, страховик на її основі приймає рішення - чи приймати йому пропозицію страхувальника.

Уже на цьому етапі страховик розпочинає роботу з мінімізації ризику і розміру можливого збитку від страхового випадку. Водно­час провадиться градація обставин, що можуть призвести до стра­хового випадку чи спричинити значні збитки. З метою мінімізації ризику та розвитку довготривалих дшових взаємовигідних стосунків з клієнтом здобуту інформацію доводять до його відома, аби він мав змогу прийняти відповідні рішення та вжити профілактично-по­переджувальних заходів, усунути чи локалізувати найімовірніші причини можливого страхового випадку щодо об'єкту страхування.

Одночасно приймаються принципові рішення, які в міжна­родній страховій термінології називаються андеррайтингом - чи брати взагалі об'єкт на страхування, в яких межах відповідаль­ності та за яких конкретних умов договору.

Процес андеррайтингу складається з таких етапів:

♦ оцінювання ризиків, притаманних об'єкту, що пропонується взя­
ти на страхування;

♦ вироблення рішення про страхування об'єкта або відмову у стра­
хуванні;

♦ визначен ня строків, умов та розміру страхового покриття;

♦ розрахунок розміру страхової премії;

♦ підготовка та подання пропозицій відповідним службам страхо­
вика за схем ою перестрахування.

Вказані види робіт здебільшого виконують фахівці страховика, які здійснюють аквізицію. У випадку значної суми страхової відпо­відальності, недостатньо вивченого ризику чи коли об'єкт і умови страхування нетрадиційні, залучають компетентних вузькопрофіль­них фахівців з інших підрозділів, служби фінансової безпеки стра­ховика, а також із компаній, які мають необхідний досвід і котрим пропонуватиметься перестрахування. Корисно також звертатися й До незалежних експертів.

Завершальною стадією даного етапу є підписання договору страхування, яке може бути через засоби зв'язку, але обов'язково з невідкладним обміном оригінальними примірниками договорів, завірених відповідними підписами та печатками, як того вимагає законодавство, і отримання страхових платежів. Тільки після Цього починає діяти страховий захист.

2. Поняття та зміст договору страхування

Згідно з нормами Закону України «Про страхування» договір стра­хування - це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати за­вданий збиток в межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Основними елементами договору страхування є:

♦ об'єкт страхування;

♦ використання системи страхування;

♦ страхова сума;

♦ страховий тариф за узгодженням сторін;

♦ розмір страхової премії;

♦ термін (строк) страхування;

♦ порядок змін та припинення дії договору страхування;

♦ права, обов'язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування страховикам необхідно ке­руватися положеннями ст. 16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:

♦ дефініції договору страхування;

♦ необхідні реквізити та обов'язкова інформація;

♦ обов'язки страховика;

♦ обов'язки страхувальника;

♦ порядок виплати страхових сум;

умови відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо.
Особливість договорів страхування полягає в тому, що вони фор­
мально є двосторонніми, а в силу їх умов - по суті, тристоронніми і
навіть в окремих випадках, багатосторонніми. Так, за договором
особистого страхування вигодонабувачами (одержувачами страхової
виплати) можуть виступати: страхувальник чи застрахована особа, або
після смерті страхувальника чи застрахованої особи інший одержувач,
або законні спадкоємці зазначених осіб. Крім того, умови страхування
дітей передбачають двох і більше страхувальників.

Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, але й з користувачем майна, наприклад, договір страхування автомо­біля, яким користується особа, що має доручення від власника, або інвалід, який одержав автомобіль в користування від держави.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є також те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і роз­порядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фон­ду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постражда­ли від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором страхування індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. В період дії договору він може, припинивши сплату внесків, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користування відповідною час­тиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що і страховик, і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в такі правові відносини: зокрема, страховик в силу свого статуту і відповідної ліцензії - на страхову діяльність, а страхувальник - фізична особа має бути дієздатною для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком. Крім того, страхувальнику необхід­но мати достатнє, стале джерело прибутку для сплати страхових внесків.

Невідповідність договору страхування вимогам закону тягне за собою визнання такого договору страхування недійсним. При цьо­му недійсним він вважається з моменту його укладення. Наслідком визнання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодувати іншій все отримане за договором страхування.

Правила страхування, згідно з якими укладаються договори, розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню органами нагляду при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування

Під час укладання договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором чи аудиторською фірмою.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися стра­ховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Договір страхування набу­ває чинності з моменту внесення першого платежу, якщо інше не перед­бачене договором. Страховий поліс (від франц. «роіісе» - розписка) - це документ, іменний або на пред'явника, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором добровільного страхування або підтверджує умови обов'язкового страхування відпо­відно до чинного законодавства (без укладення договору) та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку, визначеного умовами договору страхування, певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов'язково містять права і обов'язки страховика та страхувальника.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він виконує функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір.

Страхове законодавство тлумачить страховий поліс лише як мож-ливий доказ факту укладання договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі України «Про страхування» докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:

♦ назва документа;

♦ назва та адреса страховика;

♦ прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та за­
страхованої особи, їхні адреси та дати народження;

♦ прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва виго-
донабувача та його адреса;

♦ зазначення об'єкта страхування;

♦ розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від
договору страхування життя;

розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за
договором страхування життя

♦ перелік страхових випадків;

♦ розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

♦ страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових
випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

♦ строк дії договору;

♦ порядок зміни і припинення дії договору;

♦ умови здійснення страхової виплати;

♦ причини відмови у страховій виплаті;

♦ права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або
неналежне виконання умов договору;

♦ інші умови за згодою сторін;

♦ підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування та договорів страхування майна громадян.

При укладенні договорів страхування використовуються такі види забезпечення виконання зобов'язань, як: неустойка, застава, поручительс-тво та гарантія. Все частішетрапляються випадки використаннядопоміжних заходів забезпечення виконання зобов'язань, серед яких виділяють валютні застереження, авальований або доміцільований вексель.

Крім цього, існує ціла група особливих заходів забезпечення ви­конання зобов'язань за договорами страхування, в яку входять ви­моги однієї із сторін про:

♦ відкриття страховиком валютного або поточного рахунку у конк­
ретному банку;

♦ відкриття страховиком банківського депозитного рахунку;

♦ перестрахування страховиком у конкретного вітчизняного
перестраховика чи, частіше за все, у перестраховика-нерезидента;

♦ умовну та безумовну франшизи;

♦ придбання страховиком цінних паперів конкретних суб'єктів госпо­
дарювання або держави;

♦ проведення аудиту у визначеній аудиторській фірмі;

♦ передачу страхувальником страховику права вимоги до осіб, винних
у заподіянні шкоди;

надання страховиком фінансової допомоги страхувальнику,
а частіше іншій особі, з якою страхувальник має корпора­
тивні стосунки.

Дата добавления: 2014-01-04