Еволюція взаємодії людини і природи

Лекція 2.

· Сучасні уявлення про походження людини.

· Прабатьківщина людини.

· Взаємодія людини і довкілля на ранньому етапі існування.

· Перша екологічна криза в історії людства.

· Взаємодія ранніх хліборобів із довкіллям.

· Людина в умовах розвитку аграрної культури.

· Людство в умовах феодалізму

· Людство на початку індустріальної епохи

· Екологічні проблеми ХХ ст.

У різні епохи і на різних ступенях розвитку людської культури мислителі і науковці намагалися з'ясувати питання походження і еволюції життя. Висувалися різноманітні пояснення виникнення життя і людини на Землі ­ від релігійних до космогонічної теорії. Основою сучасної теорії еволюції є теорія природознавця Чарльза Дарвіна (1809—1882). Еволюція людини якісно відрізняється від еволюції ор­ганізмів інших видів, оскільки в ній задіяні не тільки біоло­гічні, а й соціальні чинники. Тому антропогенез (розвиток людини) є надзвичайно складним еволюційним процесом. У зоологічній систематиці вид людина розумна (Ното sapiens) належить до класу ссавців, ряду приматів, родини гомінід (Hominidae). Місцем виникнення родини гомінід вважають екваторіальну смугу Землі, а роду Ното — Схід­ну Африку. Еволюція гомінід мала нерівномірний, «моза­їчний» характер. Припускають, що швидкість морфоло­гічних змін не збігалася повністю з темпами біохімічної еволюції; не було також точної відповідності прогресу морфофункціональної організації і культури. Більшість вчених схиляється до думки, що власне гомінідна гілка еволюції сформувалася не раніше 14—15 і не пізніше 6 млн років тому. Основними тенденціями гомінізації були: прямоходіння, збільшення об'єму та дифе­ренціація структури мозку, розвиток руки як органа пра­ці, подовження періоду росту і розвитку, освоєння нового способу поведінки — адаптації до трудової діяльності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Еволюційні передумови формування трудової діяльності

Етапи еволюції людини	Об'єм мозку, см^3	Анатомо- морфологічні особливості	Адаптаційний ефект
Спільний 3 приматами пре­док, який жив переважно на деревах понад 5 млн років тому	~ 400	Протиставлення першого пальця кисті решті пальців	Формування кисті
Плечовий пояс, який уможливлює рухи з розмахом 100°	Розвиток надзви­чайно рухливого поясу верхніх кінцівок
Зближення очниць в одній площині	Бінокулярний зір
Розвиток рухальних центрів мозку	Висококоординов ані рухи, орієнтація у трихвимірному просторі
Australopithecus afarensis (авст­ралопітек, або людина-мавпа). Жив понад 4 млн років тому переважно на відкритих просторах	~ 400	Перші ознаки біпедалізму	Вивільнення рук для використання знарядь, добування їжі, носіння дітей
Виникнення енерге­тично вигіднішої ходи, що поряд із можливістю спожи­вання висококало­рійної їжі дало по­штовх до різкого збільшення об'єму мозку	Передумови до різ­кого збільшення головного мозку
Прояв «запираючо­го» ефекту надколінника	Можливість довго перебувати у стоячому положенні
Homo erectus (людина прямохо-дяча). Жив приблизно 1,5 млн років тому. Один із перших гомінід, що покинули Африку і широ­ко розселилися в Азії	~ 900	Розвиток глотки, зміщення назад гор­тані	Розвиток голосових зв'язок
Розширення каналу спинного мозку для розміщення необхід­ної кількості нервів, які контролюють дихальну систему	Наявність тонкої регуляції дихання
Збільшення ваги мозку до 750 г - величини, за якої дитина оволодіває мовою	Формування спеціа­льних зон мозку, що поряд із наявністю розвинутих голосо­вих зв'язок і тон­кою регуляцією ди­хання зумовило ви­никнення мови
Homo sapiens (людина розумна)	~ 1350	Поряд зі збереженням і удосконаленням архаїчних анатомо-морфологічних ознак еволюційних попередників має видоспецифічні риси: великий мозок; рухлива кисть; хребет з чотирма вигинами і тазом, розміщеним під кутом 60° до горизонталі; добре розвинута мускулатура нижніх кінцівок; склепінчас­та стопа з добре роз­винутим першим пальцем	Доступність усіх форм діяльності, в т. ч. за межами біосфери. Адаптація засобів виробництва до морфо-функціональних особливостей людини

Під прабатьківщиною людини розуміють місце, де відбувався процес ранньої стадії антропогенезу. Палеонтоло­ги, антропологи і археологи як можливий центр зароджен­ня людства називали найрізноманітніші частини земної кулі (майже всі континенти). Біолог Ч. Дарвін прабатьківщиною людини називав Африку, оскільки саме там мешкають мавпи, які за морфологією і розвитком знаходяться найближче до сучасної людини. Африка і Південна Азія були густо заселені різноманітними видами високоорганізованих мавп. На цих континентах виявили останки рама- пітеків, що мали прогресивні ознаки. Однак це питання є дискусійними і тепер.

Антропологи вважають, що перебіг процесу гомінідизації був різним на африканському й азійському континен­тах унаслідок кліматичних умов. У пліоцені (13 млн років тому) у Південній Азії різко змінилися кліматичні умови, почастішали посухи, піднялися Гімалаї, що супроводжу­валося утворенням пустель. Несприятливі умови життя спричинили вимирання та переселення гомінід в інші райони земної кулі, що зупинило процес їхньої еволюції на азійському континенті. У Східній Африці, особливо в її приекваторіальній частині, навпаки, склалися сприятлив кліматичні умови. Тому саме тут продовжився процес гомінідізації, вона стала прабатьківщиною людини. Гомініди повністю відокремилися від тварин, стали набувати специфічних людських рис. Щодо часу пересування перших гомінід з Африки на інші континенти, зокрема в Азію, антропологи не дійшли єдиного висновку. Однак нові дані дають змогу припуска­ти, що перші гомініди прийшли з Африки в Азію приблизно 2 млн років тому, але вони були примітивнішими порівняно з Homo erectus. В Азії перші гомініди еволюціонували в Homo erectus, представники якого повернулися потім в Африку і Європу. Вважають, що далі перші люди суча­сного фізичного типу мігрували з Африки в інші райони, заміщаючи там архаїчні людські групи. Людина сучасного фізичного типу вступила з Африки в Південно-Східну Європу 37—44 тис. років тому, звідки вона перейшла у Західну Європу 34 тис. років тому. Такої хронологічної послідовності дотримувалося багато вчених. Однак на Британських островах недавно знайдено стегнову кістку людини, вік якої становить приблизно 500 тис. років, переконливих пояснень чому поки немає.

Однак існує альтернативний погляд, який полягає в тому, що представники Homo sapiens мешкали одночасно 1 млн років тому як в Африці, так і в Азії і що трансформа­ція архантропів у сучасних людей відбувалася в багатьох місцях Старого Світу. Палеонтологічні дані не підтверджують думки про те, що азійські форми Homo erectus є пред­ками Homo sapiens. Можна припускати, що популяції неафриканських форм Homo erectus заміщалися сапієнсами, які мігрували з Африки. Люди сучасного фізичного типу з'явилися в Східній Азії 75—150 тис. років тому. Молекулярно-генетичні дані також не підтверджують цієї гіпотези.

Період формування сучасної людини в геохронології Землі одержав назву антропогену четвертинного періоду. Він тривав приблизно 2—2,5 млн років. У четвертинному періоді неодноразово відбувалися по­тепління і похолодання. Особливо різкими вони були в останні 200—250 тис. років, коли людина вже заселила ве­лику частину планети. Похолодання в середніх широтах Північної півкулі супроводжувалися континентальними заледеніннями. На південь від льодовиків клімат зволожу­вався, виникали великі прісні і солоні водні басейни. Під час формування льодовиків, у зв'язку з великою витратою води на їхнє утворення, рівень Світового океану знизився на 85—120 м і окремі частини суші з'єдналися, завдяки чому міг відбуватися обмін фауною (наприклад, на місці Берингової протоки утворився міст між Азією та Північ­ною Америкою). У районах, близьких до льодовика, розвивалася тундрова рослинність і виникла специфічна холодолюбива фауна — мамонт, шерстистий носоріг, вівцебик, північний олень, песець, лемінг, полярна куріпка, які роз­нялися іноді на південь до Південної Європи. У степових лісостепових районах мешкали кінь, сагайдак, бізон та інші види. На відстані від льодовиків були ліси із сосни, ялини, ялиці, берези, а ще південніше — з дуба, бука, граба, клена. Суворі екологічні умови висували дуже високі вимоги до людей, до їх розумової діяльності. Для успішної бо­ротьби з небезпечними тваринами, для перемоги в конкуренції зі спорідненими приматами необхідні були великі зусилля.

Здоров'я первісної людини, що жила за рахунок полю­вання і збирання дарів землі, не було міцним. Основними захворюваннями людини кам'яного віку були розлади харчування, хвороби шкіри, заразні хвороби, пошкоджен­ня, отримані на полюванні чи в сутичках. «Печерна» пер­вісна людина часто страждала від захворювань кісток. У Франції в печері Ла Шапель-о-Сен було знайдено скелет неандертальця, шийні хребці якого зрослися в єдину кістку (ознака артриту), кілька десятків тисяч років тому від цього захворювання потерпала кожна четверта доросла людина. На залишках кісток первісних людей часто вия­вляють хвороботворні зміни зубів — навіть у 12-річних вже руйнувалася їх жувальна поверхня. У щелепі первісної людини, яка жила майже півмільйона років тому, палеонтологи виявили пухлинні зміни, що свідчить про дав­нє походження раку. Високим був рівень смертності немо­влят і дітей перших років життя. З десяти народжених дітей до трьох років доживали 2—3 дитини. Проте великі адаптаційні можливості організму дали змогу людині не лише вижити, пережити різкі зміни клімату Землі (похоло­дання, заледеніння великих районів, різкі потепління, зміну рівня морів і океанів), а й заселити всі природні зони нашої планети.

Російський академік Михайло Будико (нар. 1920) наго­лошує, що кінець палеоліту характеризувався різким пе­реломом у ранній історії людства. Вважають, що цей пере­лом був пов'язаний із припиненням масового полювання на великих рослиноїдних тварин, чисельність яких істотно зменшилася внаслідок винищення людьми. Однак люди продовжували полювати, прискорюючи знищення Великих рослиноїдних, а остання його фаза перебігала осо­бливо швидко, що зумовило важку ситуацію для мислив­ських племен, оскільки вони не мали достатньо часу для поступового переходу до інших способів добування їжі. Розрахунки М. Будико свідчать, що чисельність мамон­тів майже не змінилася за період від 10 до 25 тис. років пі­сля початку полювання на них. Потім їхня кількість почала швидко зменшуватися, і через кілька сторіч після закінчен­ня періоду збереження стабільної популяції вони повністю Вимерли. Людині довелося шукати нові джерела існування. 8 огляду на це можна припустити, що перехід до мезоліту був важким для первісного суспільства і супроводжувався тимчасовим зменшенням чисельності населення. Отже, закінчення культури палеоліту в Європі було відзначено суперечностями між створеною людиною пізнього палеоліту технікою масового полювання на вели­ких тварин, що забезпечила тимчасовий достаток їжі і уможливила збільшення чисельності населення, і обмеженням природних ресурсів для цього полювання, які вичерпувалися.

До початку XX ст. загальна кількість населення плане­ти перевищила 1,6 млрд осіб, а у 1964 р. населення Землі зросло вдвоє. У 1976 р. на Землі нараховувалося вже 4 Млрд осіб. У 2000 р. світове населення становило 6 млрд за щорічного приросту 90—100 млн осіб.

Таблиця 2.2. Зростання чисельності населення Землі і збільшення індивідуального і світового енергоспоживання

Історична епоха	Споживання енергії однією людиною, 10^4 кДж/добу	Чисельність населення: розвинуті/відсталі країни, млн осіб	Сумарне енергоспоживання людством, 10^14 кДж/рік
Райони з розвинутою економікою	Райони з відсталою економікою
Ранній палеоліт	1,2	0,015	0,0007
Середній палеоліт	2,1	0,25	0,019
Пізній палеоліт	2,5	1,0	0,091
Мезоліт	2,9	3,0	0,32
Неоліт	4,6	10,0	1,7
Бронзовий вік (Шумери, Месопотамія)	5,0	4,6	27,0	4,9
Античність	5,0	4,6	50,0	9,1
Ранній феодалізм Пізній феодалізм	11,0 15,0	5,0 5,0	230,0 450,0	43,0 100,0
Початок індустріальної епохи (1750)	20,0	5,0	10/890	170,0
Початок промислового періоду (1860)	32,0	5,0	30/970	210,0
Початок XX ст.	40,0	5,1	35/1565	340,0
1950 р.	60,0	5,4	833/1684	1500,0
1970 р.	80,0	5,6	975/2660	2600,0
1979 р.	95,0	6,0	1144/3297	27,50,0
1990 р.	100,0	10,0	1205/4087	3400,0
2000 р.	105,0	10,0	1300/4700	4100,0

Питання для самоконтролю.

1. У чому полягали основні тенденції гомінізації?

2. Вкажіть особливості взаємодії людини і навколишнього середовища в період антропогену.

3. У який період історії людства відбулася перша екологічна криза і чим вона була зумовлена?

4. Де виникли перші найбільші людські цивілізації? У чому полягала їх основна відмінність від примітивних спільнот?

5. Які чинники регулювали чисельність населення і тривалість життя ранніх хліборобів?

6. З чим пов'язані коливання чисельності людей в епоху аграрної культури?

7. Які зміни навколишнього середовища відбулися в античний період?

8. Що спричинило демографічну паузу наприкінці XIII ст.?

9. Які чинники вплинули на зростання енергоспоживання людства в епоху феодалізму?

10. Які негативні явища для навколишнього середовища спричинила промислова революція?

11. Чим зумовлена активізація природоохоронного руху в XX ст.?

12. Що сприяло розгортанню програм енергозбереження у розви­нутих країнах?

13. У чому виражається екологічний колоніалізм?

Дата добавления: 2014-01-04