Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Сучасне економічне районування

 

Після розпаду СРСР в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку мережа укруп­нених економічних районів втратила своє призначення. Вона не могла забезпечити більш диференційованого підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, економічних умов регіонів, існуючих на території України. Таким чином, виникла невідкладна проблема розроблення і затвердження мережі еко­номічних районів, яка б відповідала потребам подальшого роз­витку економіки України.

Співробітники Національного інституту стратегічних досліджень під керівництвом професора В.А. Поповкіна виділи­ли 5 внутрішньо-республіканських макрорайонів: 1)Централь­но-Український; 2) Донбас і Придніпров'я; 3) Слобідська Україна; 4) Причорноморський; 5) Західноукраїнський. Дещо пізніше (1994 р.)

В.А. Поповкін розробляє таку схему економічного районування України: 1) Донбас — Донецька, Луганська області; 2) Катери­нославське Придніпров'я — Дніпропетровська, Запорізька об­ласті; 3) Слобідська Україна — Полтавська, Сумська, Харківська області; 4) Київське Полісся — Житомирська, Київська, Чернігівська області; 5) Одесько-Таврійський (Північне Причор­номор'я) — Миколаївська, Одеська, Херсонська області; 6) Ук­раїнські Карпати — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівсь­ка, Чернівецька області; 7) Поділля — Вінницька, Тернопільсь­ка, Хмельницька області; 8) Середнє Придніпров'я — Кіровог­радська, Черкаська області; 9) Волинське Полісся — Волинська, Рівненська області; 10) Крим — Автономна Республіка Крим.

Професор Ф-Д. Заставний (1992-1994 рр.) поділяє територію України на три великих економічних райони — Східний, Західний, Південний, у межах яких виділені райони другого рівня — внутрішньо республіканські економічні райони. У складі Східного — Північно-Східний, Донецький, Придніпровський; у межах Західного — Центрально-Поліський, Західно-Волинський, Карпатський, Подільський, Центрально-Український; Південному великому економічному районові відповідає Причор­номорський внутрішньо республіканський економічний район.

Професор О.І. Шаблій розробив таку схему соціально-еко­номічного районування України (1994 р.): 1) Центральний район у складі Київської, Житомирської, Чернігівської, Черкаської та Вінницької областей; 2) Західний — Львівська, Івано-Франківсь­ка, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Волинська області; 3) Північно-Східний — Харківсь­ка, Сумська, Полтавська області; 4) Східний — Донецька та Лу­ганська області; 5) Центрально-Східний — Дніпропетровська, За­порізька, Кіровоградська області; 6) Південний — Одеська, Ми­колаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим.



Соціально-економічні райони виділені О.І. Шаблієм за п'ятьма головними ознаками. По-перше, такі райони мають свої соціаль­но-економічні ядра та відповідні «регіональні столиці». По-дру­ге, у кожному районі формується своя регіональна територіальна соціально-економічна система, що поєднує населення, природу, господарство, соціальну, економічну та екологічну сфери життєдіяльності регіону. Третьою ознакою є спеціалізація регіону в загальнодержавному поділі праці. Кожен регіон висту­пає інтегративною ланкою народногосподарського комплексу України і виконує певні загальнодержавні функції у сферах ви­робництва та послуг.

Соціально-економічний район повинен мати принаймні по­тенційну можливість регіонального регулювання та координації соціально-демографічних, економічних, етносоціальних про­цесів, що відбуваються у його межах, управління господарським комплексом регіону. Це четверта ознака районування. П'яту оз­наку автор називає «гіпотетичною»: у перспективі, за умови зміцнення нашої унітарної держави, може ставитись питання і федеративного статусу районів.

Професор М.Д.Пістун (1995 р.) поділяє Україну на дев'ять суспільно-географічних районів: 1) Столичний (Київський) у складі Київської, Житомирської та Чернігівської областей; 2) Централь­ний — Черкаська та Кіровоградська області; 3) Північно-Східний — Харківська, Полтавська, Сумська області; 4) Донецький — Донець­ка та Луганська області; 5) Придніпровський —- Дніпропетровська та Запорізька області; 6) Причорноморський — Автономна рес­публіка Крим (АРК), Одеська, Миколаївська та Херсонська області; 7) Подільський — Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області; 8) Прикарпатський — Львівська, Івано-Франківська, За­карпатська та Чернівецька області; 9) Північно-Східний — Во­линська та Рівненська області. Райони виділені в результаті син­тезу даних наукової та навчальної літератури з соціально-еко­номічного районування

Схема районування М.Д.Пістуна найбільшою мірою враховує соціально-економічні внутрірайонні зв'язки. Райони є порівня­ними за площею, виділені відповідно до принципів територіаль­ної цілісності, історичності, перспективності та адміністративно­го. Це є підставою для використання саме цієї схеми при характе­ристиці економіки регіонів України.

Згідно одному з підходів у Верховну Раду було представлено така схема і економічного мезорайонування(1998 р):

1. Донецький (Донецька, Луганська області);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4. Центральний (Київська, Кіровоградська, Черкаська області);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

7. Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області);

8. Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим)

У регіоналістиці можна говорити про існування двох видів кла­сифікацій, на яких засновано два види районування. Перший - спе­ціальний (галузевий) вид класифікацій, другий - інтегральний. Спе­ціальний відбиває який-небудь один аспект досліджуваних об'єктів. На ньому засновані галузеві види районування - геоморфологічне, ґрунтове, геоботанічне, зоогеографічне, етнографічне, історико-географічне, промислове, сільськогосподарське, природно-ресурсне, рекреаційне та інші, оскільки кожному з аспектів досліджуваних об'єктів відповідають свої класифікація та районування. Різноманіт­тя аспектів досліджуваних об'єктів породжує різноманіття галузевих класифікацій і районувань.

Інтегральний вид класифікації заснований на багатоаспектному підході, тобто використанні всієї доступної інформації про об'єкт, що характеризує його як цілісність. Такий підхід дозволяє враху­вати зв'язки між елементами системи, на які не звертається увага при спеціальному районуванні, але вони є важливими для цілісного розгляду об'єкта.

Розглянуті варіанти економічного районування України пока­зують, що спочатку використовувалася невелика кількість характе­ристик об'єктів або один синтетичний показник, потім перейшли до інтегрального районування з використанням основних економічних і деяких природних характеристик. В останніх роботах з району­вання України стали використовуватися соціально-демографічні та історико-економічні характеристики. Таким чином, первісно спеці­альне економічне районування як би «переросло» себе й стало інте­гральним.

Відбулася також зміна інструментарію районування. Перші схе­ми районування України були отримані практично інтуїтивно, екс­пертним методом на основі якісних характеристик. Згодом для ра­йонування усе ширше стали залучати кількісні показники у вигляді статистичних даних.

Останні роботи з економічного районування України вже не об­ходяться без математичного обґрунтування пропонованих схем.

Як результат учені дійшли висновку, що кількісні методи класи­фікації, на яких повинне ґрунтуватися районування, та інтуїтивний аналіз отриманих результатів взаємно доповнюються й лише їх вза­ємодія може дати найкращий результат.

Зокрема, виконана під керівництвом проф. А.П. Голікова за ме­тодикою, викладеною в роботі «Регіони України: пошук стратегії оптимального розвитку», багатовимірна класифіка­ція областей дозволила (з урахуванням уже наявних розробок з еко­номічного районування України) запропонувати науково обґрунто­ваний варіант мережі економічних районів на основі інтегрального підходу.

Як вихідні об'єкти класифікування були прийняті основні адміністративно - територіальні одиниці України регіонального рів­ня управління - адміністративні області та Республіка Крим.

Розгляд різних варіантів економічного районування України по­казав, що в останніх схемах автори прагнуть урахувати багато ознак, що характеризують вихідні регіони в окремих аспектах (економіч­ному, природно-ресурсному, демографічному, історико-етнічному та ін.). Однак припустимою є побудова комплексної класифікації, для якої використовується вся доступна інформація, що характери­зує по можливості всі сторони досліджуваних об'єктів.

Така класифікація регіонів може слугувати підставою для комп­лексного районування: у процесі класифікування регіони характе­ризуються як щось цілісне з комплексами ознак. При цьому нерідко виявляються важливі зв'язки між ознаками, що не привертають ува­ги дослідників при роздільному класифікуванні.

Виходячи з цього, в якості ознак об'єктів класифікування ви­користовувалася вся доступна інформація у вигляді статистичних даних по Республіці Крим і 24 областям України. Вихідні дані зазна­ли попередньої обробки, що полягала в перетворенні абсолютних по­казників на відносні, які можна порівняти між собою. Як результат отримано 75 ознак, що поєднуються за сутністю в наступні групи:

1)показники, що характеризують природні умови та ресурси (співвідношення опадів і випаровування, щільності потенціалів основних видів природних ресурсів - мінеральних, водних, зе­мельних, лісових, фауністичних і рекреаційних, відносні обсяги заготівель дикорослих лікарських трав);

2) показники, що надають соціально-демографічну характе­ристику населення (щільність населення, частка городян, робітників та службовців, українців, природній приріст, де­мографічне навантаження, співвідношення статей, частота розлучень та ін.);

3) показники, що характеризують виробничу сферу - промис­ловість, транспорт і сільське господарство (душові показники валового виробництва промислової продукції, виробництва продовольчих і непродовольчих товарів народного споживан­ня, коефіцієнти спеціалізації основних галузей промисловості, щільність залізничних колій та автодоріг, душовий показник валового виробництва сільськогосподарської продукції, частка сільськогосподарських угідь у земельній площі, валовий збір і державні закупівлі основних видів продукції рослинництва й тваринництва на душу населення);

4) показники, що характеризують сферу обслуговування (платні та побутові послуги на душу населення, душовий показник роз­ дрібного товарообігу, середня забезпеченість житлом, забезпече­ність дошкільними закладами, школами, технікумами, вузами,клубними установами, бібліотеками, театрами, музеями, санато­ріями та будинками відпочинку, лікарями всіх спеціальностей, лікарняними ліжками та ін.);

5) показники, що характеризують стан довкілля та його охорону(кількість викидів шкідливих речовин в атмосферу та стічних вод, осередків забруднення підземних вод, уловлена частка шкідливих речовин, що відходять від стаціонарних джерел, пи­тома вага нормативно очищених стоків, оборотної та послідовно використовуваної води, рівень озеленення забудови в містах і селищах міського типу, частка заповідних територій у загальні площі).

З цих даних складена матриця «регіон-ознака», яка надалі була основою класифікування регіонів України методом кластерного аналізу. Підсумок цієї роботи наочно представлений у вигляді дендрограми, що показує подібність між об'єктами класифікування та їх групами по мірі об'єднання.

На основі угруповань областей, утворених на третьому-четвертому рівнях класифікації, можна запропонувати наступне економічне районування України:

- Північний (Поліський) район (Волинська, Рівненська, Жито­мирська, Київська, Чернігівська обл.);

- Південно-Західний (Подільський) район (Вінницька, Хмель­ницька, Тернопільська обл.);

- Центральний район (Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Сумська обл.);

- Західний (Карпатський) район (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська обл.);

- Східний (Донецько-Придніпровський) район (Донецька, Лу­ганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська обл.);

- Південний (Причорноморський) район (Одеська, Миколаїв­ська, Херсонська обл. і Республіка Крим).

При цьому слід зазначити, що кластерний аналіз, який по­кладено в основу районування, дозволив виділити за принципом однорідності провідних ознак і взаємозв'язків низку районів, які вкладаються в загальну схему, запропоновану іншими авторами, зокрема Поліський (Волинська, Рівненська, Житомирська обл.); По­дільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.); Карпат­ський (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська обл.); Причорноморський (Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., Республіка Крим). У той же час він показав, що Харківська об­ласть більше тяжіє до промислово розвинених областей Донбасу й Придніпров'я, ніж до традиційно з нею пов'язуваних Полтавської та Сумської.

Наявність мережі науково обґрунтованих економічних районів з регіональними механізмами управління їхньою економікою від­криває можливості для підвищення ролі та значення регіональної політики в Україні, більш повного врахування інтересів окремих територій країни.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Сучасне економічне районування

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 365; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. II. Сучасне релігійне становище в Україні
  2. ВВП і національне багатство я к об’єкти фінансових відносин. Економічне зростання: сутність, типи і фактори
  3. Економічне виховання
  4. Економічне виховання - організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.
  5. Економічне забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду
  6. Економічне зростання: сутність, типи, фактори та наслідки
  7. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 року.
  8. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства
  9. ЕКОНОМІЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ
  10. Економічне середовище.
  11. Історія економічного районування
  12. Карта 15.1. Кліматичне районування Землі по В. Кеппеном і Г. Треварту (пояснення позначень див. у тексті).




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.158.238.172
Генерация страницы за: 5.189 сек.