Сутність та класифікація операцій банків з цінними паперам

Банківські послуги на фондовому ринку

Формування банківського портфеля цінних паперів

Сутність та класифікація операцій банків з цінними паперам

Лекція 5, 6. Операції з цінними паперами

Очевидно, що превалюючий за своєю значимістю вид банківської діяльності — кредитування, детально розглянутий у попередньому розділі, виступає одним з найважливіших факторів всебічного економічного розвитку. Однак, по-перше, розміщення у вигляді кредитів усіх наявних банківських ресурсів не завжди доцільне. По-друге, значна кількість наданих кредитів може виявитись нестандартними, що означає нараження їх вагомої частини на ризик неповернення позичальником, природним наслідком чого виступає втрата ліквідності та фінансової стійкості банку. По-третє, діяльність більшості банків, як правило, пов'язана з якимось одним економічним регіоном, а тому зниження ділової активності в цьому регіоні дестабілізує стан кредитного портфеля банку. У зв'язку з цим комерційні банки все більше зусиль зосереджують на активізації та розширенні кола операцій, що здійснюються ними на ринку цінних паперів (фондовому ринку). Ринок цінних паперів відіграє життєво важливу роль в економічному розвитку як окремих господарюючих суб'єктів, так і суспільства в цілому, забезпечуючи ліквідність та ринковий механізм ціноутворення, сприяючи обігу капіталу і його раціональному розміщенню. Основним завданням фондового ринку виступає мобілізація та вкладання фінансових ресурсів у найбільш привабливі з точки зору ринкової ефективності види підприємницької діяльності. Вільний оборот капіталу на фондовому ринку забезпечується через обіг цінних паперів, які поділяються на три групи:

— пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які надають їх власникам право на участь в управлінні діяльністю емітента (акції);

— боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, але які не дають їх власникам права на участь в управлінні діяльністю емітента (державні боргові зобов'язання, облігації підприємств, ощадні сертифікати та векселі банків);

— похідні цінні папери (фінансові ф'ючерси, опціони, свопи тощо).

Цінні папери випускаються як з метою створення нових та розвитку існуючих виробництв, так і для покриття тимчасових потреб в обігових коштах. Вони можуть бути іменними чи На пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу. На сьогодні цінні папери в Україні можуть випускатись як у власне паперовій формі у вигляді відповідних бланків, так і у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Прямими комерційними учасниками фондового ринку як окремого сектора економіки, на якому здійснюється підприємницька діяльність, є:

— фінансові компанії, які спеціалізуються на комерційній та комісійній діяльності з цінними паперами, а також на операціях за дорученням емітента в процесі первинного розміщення випусків цінних паперів та надання інших послуг (інвестиційне консультування, управління портфелями цінних паперів тощо);

— комерційні банки, які отримали ліцензію на ведення професійної діяльності на фондовому ринку та здійснюють визначені чинним законодавством операції з цінними паперами;

— інвестиційні компанії, які поєднують в одній особі функції фінансового посередника (брокера, дилера) й інституційного інвестора. Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти дрібних інвесторів для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок і в інтересах осіб, які їх купують. Інвестиційні компанії виступають для інших інституційних інвесторів інвестиційними менеджерами і консультантами, формують їх активи в цінних паперах, організують нарахування та сплату доходів по цінних паперах.

Побічними (непрямими) комерційними учасниками фондового ринку, які зобов'язані діяти на ринку лише через посередництво прямих учасників, є:

- інвестиційні фонди, які організують спільне інвестування в цінні папери через емісію власних не голосуючих цінних паперів;

- довірчі товариства, що здійснюють операції на фондовому ринку від імені, за рахунок, в інтересах та на ім'я довірителів;

- пенсійні фонди та страхові компанії, які мають можливість через послуги фінансових посередників здійснювати операції на фондовому ринку з метою формування власних портфелів цінних паперів і отримання доходу по них.

Структура фондового ринку включає біржовий та позабіржовий ринок цінних паперів. В основу біржового ринку покладено діяльність фондових бірж, що сприяє формуванню максимально справедливої ціни на цінні папери через механізм біржових торгів. Фондові біржі забезпечують покупців і продавців цінних паперів місцем для зустрічі з метою проведення торгівлі цінними паперами, утворюючи ефективний механізм визначення ринкової ціни шляхом зіставлення інтересів покупців та продавців. Біржові торги проводяться як у режимі фіксації котировок цінних паперів, так і шляхом підтримання безпосередньо аукціону, шляхом торгів "з голосу", з використанням засобів електронного зв'язку. Членом фондової біржі може стати будь-який прямий учасник фондового ринку, який повинен зареєструвати на біржі свою брокерську контору і брати участь у торгах відповідно до правил біржової торгівлі.

Позабіржовий ринок цінних паперів створюється і функціонує з метою забезпечення максимального зв'язку механізмів фондового ринку з інтересами інвесторів та емітентів окремих регіонів, сприяння залученню капіталів у середні та малі підприємства, створення сприятливих умов для розвитку новітніх технологій та виробництв, диверсифікації напрямків підприємницької діяльності в регіонах, створення потужної фондової інфраструктури, спроможної у короткий термін реформувати власність за допомогою залучення широких верств дрібних та інституційних інвесторів. Саме на позабіржовому ринку здійснюються такі операції, як інвестиційне консультування, управління портфелем цінних паперів. Комерційні банки в сучасних умовах активно проводять фондові операції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

У загальному вигляді операція з цінними паперами – це юридично оформлена та закінчена дія або послідовність дій на фондовому ринку, об'єктом яких є цінні папери та грошові засоби.

Усі банківські операції з цінними паперами можуть бути розподілені на три основні групи:

емісійні — пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу;

інвестиційні — активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені;

клієнтські — посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.

Комерційний банк проводить ту чи іншу операцію на фондовому ринку залежно від конкретно визначеної мети банківської діяльності. Так, для формування і збільшення власного капіталу та залучення ресурсів для використання в активних операціях банк здійснюватиме емісійні операції:

— випуск акцій і облігацій;

— емісію векселів;

— випуск депозитних та ощадних сертифікатів.

З метою одержання прибутків від діяльності з цінними паперами, для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств та контролю над їх власністю банк здійснюватиме інвестиційні операції:

— арбітражну дилерську діяльність, тобто виконання угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок шляхом виставлення власних цін купівлі-продажу із зобов'язанням їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;

— купівлю акцій з метою утримування їх у своєму розпорядженні терміном більше ніж 1 рік.

Якщо метою банківської діяльності на фондовому ринку виступає одержання доходу у вигляді комісійних винагород від операцій з цінними паперами, то банк буде проводити клієнтські операції:

— андеррайтинг, тобто гарантоване розміщення на ринку випусків цінних паперів клієнтів-емітентів;

— брокерську діяльність, тобто здійснення угод з цінними паперами як повірений чи комісіонер, що діє на підставі договору доручення або комісії;

- діяльність з управління цінними паперами, тобто здійснення від свого імені та за винагороду протягом певного строку довірчого управління цінними паперами, що належать іншій особі, в інтересах цієї або інших осіб;

- клірингову діяльність: послуги з визначення взаємних зобов'язань (збирання, звірка, коригування інформації щодо угод з цінними паперами і підготовка бухгалтерських документів) та їх заліку з поставок цінних паперів і розрахунків за ними;

— депозитарну діяльність: надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та (або) обліку переходу прав на цінні папери;

— реєстраторську діяльність: операції зі збирання, фіксації, обробки, зберігання та надання інформації, що складає систему ведення реєстру власників цінних паперів;

— діяльність з обслуговування клієнтських операцій з цінними паперами: надання консультаційно-інформаційних послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками фондового ринку.

Серед найбільш важливих завдань, для вирішення яких комерційні банки, власне, здійснюють формування та управління портфелем цінних паперів у складі своїх активів, можна виділити такі:

— зменшення вагомої частки кредитного ризику (за рахунок його урівноважування високоякісними цінними паперами);

— стабілізація доходу банку (за рахунок можливого зростання доходів від фондових операцій в той час, коли доходи від кредитів падають);

— забезпечення географічної диверсифікації (за допомогою вторинного фондового ринку цінні папери, на відміну від банківських кредитів, можуть вільно обертатися в різних регіонах);

— послідовне підтримання ліквідності (за рахунок можливості динамічної трансформації ресурсного портфеля в частині цінних паперів);

— забезпечення високої гнучкості банківського портфеля активів (за рахунок його ефективної реструктуризації на базі купівлі-продажу цінних паперів);

— страхування ризику змін процентних ставок;

— створення високоякісних видів застави (для забезпечення особливо важливих депозитів);

— підвищення фінансових показників стійкості банківського балансу за рахунок володіння пакетами цінних паперів достатньо високої якості.

2. Формування банківського портфеля цінних паперів

У банківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями. Останні певним чином відрізняються від кредитів:

1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладання грошей з метою забезпечення надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні - банк, який намагається купити активи на ринку.

3. При кредитуванні банк часто є єдиним чи одним з небагатьох кредиторів, тоді як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів.

4. Кредитування пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування є знеособленою діяльністю.

Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує і тісний зв'язок:

• зазначені операції найбільш прибуткові, а значить - найбільш ризиковані;

• банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій.

До основних цілей інвестицій належать: дохідність вкладень, безпека вкладень, ризик інвестицій та ліквідність вкладених коштів.

Жоден цінний папір не відповідає всім зазначеним цілям. У процесі управління портфелем цінних паперів банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з них.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків, складає його інвестиційний портфель. У цю сукупність входять зобов’язання, які обертаються на ринку у вигляді акцій, облігацій та векселів.

Участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства.

Номінальна вартість акції не має нічого спільного з курсовою ціною (продажна ціна у певний період часу), по якій продають і купують акції на біржі. Курсову ціну акції там визначають попит та пропозиція. За акціями не існує терміну погашення, тому їх можна розглядати як довічну ренту. Ціну акції можна визначити, дисконтуючи суму дивідендів за нескінчений період:

Дисконтна ставка - це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і непевність, пов’язану з фактором часу. Очікувана ставка дисконту залежить від основної реальної норми процента, який існує для інвестицій з мінімальним ризиком, від премії за кредитний ризик, від очікуваного рівня інфляції і від строку погашення цінного паперу. Якщо в майбутньому інфляція буде більшою, чим очікувалось, то кредитори програють, а позичальники виграють, якщо інфляція буде меншою, чим очікувалось, то виграють кредитори, а позичальники програють.

У тому випадку, коли дивіденди на звичайну акцію зростають нерівномірно, то слід обрахувати майбутні дивіденди окремо за кожен період, потім дисконтувати ці суми до теперешньої вартості і додати отримані результати.

Вкладення в облігації є менш ризикованими у порівнянні із вкладеннями в акції. Самими надійними і безпечними на фондовому ринку є державні боргові зобов’язання. В Україні поки що важко гарантувати ліквідність урядових запозичень із-за економічної нестабільності та дефіциту державного бюджету.

Комерційні банки можуть купувати боргові цінні папери на дату їх випуску або після цієї дати протягом строку їх дії. Боргові цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом). Премія - це перевищення ринкової вартості (вартості придбання) облігації над її номінальною вартістю без врахування нарахованих на час придбання відсотків (купона). Дисконт - це різниця між номінальною вартістю облігації та її ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без врахування нарахованих на час придбання відсотків.

Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

1. Кредитний ризик. Пов'язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов'язання щодо сплати основного боргу та доходів по цінних паперах.

2. Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об'єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.

3. Процентний ризик. Пов'язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов'язань.

4. Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари і послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 - 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5. Метод «штанги». Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов’язань, що врівноважуються коротко­строковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.

Портфель цінних паперів - це сукупність зібраних воєдино різних фінансових інструментів для досягнення конкретної мети інвестора. Портфель може бути сформований із цінних паперів одного типу (наприклад, облігації) або різних інвестиційних цінностей (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо).

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних проектів, портфель цінних паперів мас ряд позитивних моментів, а саме: можливість формування портфелю з великої кількості фінансових інструментів; вища ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом із тим, недоліками є: високий рівень ризику, бо існує не лише ризик на дохід, але й ризик на весь інвестований капітал; відсутність можливості впливати на рівень дохідності; низька інфляційна захищеність; обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів.

У зв'язку з цим, формування портфеля цінних паперів для більшості не інституціональних інвесторів є доцільним лише в тому випадку, якщо немає достатньо ефективних проектів реального інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективній реалізації. Що стосується інституціональних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування та банків, то для них формування ефективного та збалансованого портфеля має велике значення.

Процес формування портфеля цінних паперів здійснюється після того, як конкретизована мета формування інвестиційної стратегії, визначені пріоритети формування інвестиційного портфеля та оптимізовані пропорції інвестиційних ресурсів у розрізі окремих видів портфелів.

Основними етапами формування портфеля цінних паперів є:

1) вибір оптимального типу портфеля;

2) оцінка прийнятного співвідношення ризику та дохідності;

3) визначення початкового складу портфеля;

4) вибір схеми управління портфелем.

При формуванні портфеля цінних паперів важливе значення має:

◊ по-перше, тип портфеля. Наприклад, при формуванні агресивного (ризикованого) портфеля, який націлений, переважно, на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (переважно акцій), у інвестора міра ризику найбільша. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу дохідність у найризикованіші фінансові активи. При формуванні поміркованого (ринкового) портфеля дохід у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також із дивідендних виплат. Консервативний портфель формується, переважно, з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфель, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю. '

◊ по-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така диверсифікація може мати галузевий чи регіональний характер, а також проводитися за різними емітентами однієї галузі.

◊ по-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів з метою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та подальшого їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти.

◊ по-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора є формування пакету акцій, які дадуть йому можливість керувати підприємством.

◊ по-п'яте, рівень оподаткування доходу за окремими фінансовими інструментами. На відміну від акцій, за якими ставки оподаткування доходу є незмінними, по облігаціям, зокрема, державним, можуть встановлюватися певні податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може бути достатнім додатковим стимулом для введення окремих інструментів цього виду до складу портфеля, що формується.

Сформований з урахуванням цих факторів портфель цінних паперів має бути оціненим у сукупності за критеріями дохідності, ризику та ліквідності для того, щоб бути упевненим, що він за своїми параметрами відповідає такому типу портфеля, який визначений цілями його формування.

4. Банківські послуги на фондовому ринку

Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” комерційним банкам дозволено:

§ випускати, купувати, продавати i зберігати платіжні документи (акції, облігації, векселі тощо) та проводити інші операції з ними;

§ залучати і розміщувати кошти та управляти цінними паперами за дорученням клієнта (довірчі операції);

§ надавати консультаційні послуги;

§ проводити розрахунки за дорученнями клієнтів (це стосується і операцій із цінними паперами).

Перелічені види діяльності охоплюють майже всі можливі операції із цінними паперами, оплачувані власними коштами і за дорученнями. Комерційний банк може бути професійним учасником ринку цінних паперів, виконуючи функції інвестиційного посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта; може працювати у режимі, властивому інвестиційній компанії або інвестиційному фондові. Останнє можливе, якщо відділ банку, який займається операціями із цінними паперами, має окремий баланс, залучає ресурси за рахунок випуску цінних паперів від імені банку, перерозподіляє вказані ресурси для інвестування у цінні папери. Якщо названі передумови мають місце, то для проведення операцій із цінними паперами, безсумнівно, залучаються власні кошти банку.

Банк також може діяти на ринку цінних паперів як емітент або інвестор. Досвід функціонування фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку дає змогу і зробити висновок, що саме банки випускають найбільшу кількість найліквідніших акцій та облігацій, а також є найбільшими інвесторами як у приватні цінні папери, так і в державні. Наприклад, основними покупцями облігацiй внутрішньої державної позики є саме комерційні банки.

Основними видами операцій, що їх виконують комерційнi банки на ринку цінних паперів є наступні.

До активних насамперед належать операції, пов’язані з інвестуванням у цінні папери, та обліково – позикові операції. До пасивних – випуск комерційними банками цінних паперів, насамперед – акцій для формування статутного капіталу, крім того, акумуляція залучених коштів. [2]

Комерційні банки здійснюють також цілу серію позабалансових операцій (Здійснення розрахунків за цінними паперами, ведення ДЕПО – рахунків клієнтів, зберігання ЦП, управління, доставка, переказ, ведення обліку і складання звітності за операціями із ЦП; агентські операції тощо). Отже, можна підсумувати, що пересічний український комерційний банк здатен здійснювати практично всі операції на ринку цінних паперів, одночасно виконуючи роль емітента, інвестора, фінансового посередника та консультанта.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком в процесі активних операцій складають його інвестиційний портфель.

Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій, якщо вони:

§ обертаються на ринку цінних паперів;

§ є борговими зобов’язаннями.

Основними цілями банків як інвесторів є забезпечення збереження коштів, тобто безпека вкладень, доходність банківських інвестицій, їх ліквідність та ріст.

У банківській справі інвестиції – кошти, вкладені в цінні папери підприємств і державних установ на відносно тривалий проміжок часу.

Інвестиції комерційних банків відрізняються від кредитних позичок по ряду положень:

§ Кредитні позики передбачають використання коштів на протязі порівняно невеликого періоду часу, при умові їх повернення у встановлений термін з виплатою позичкового проценту. Інвестиції передбачають надходження коштів на протязі відносно тривалого часу, до того як вкладені кошти банку повернуться до свого власника.

§ При банківському кредитуванні ініціатором угоди виступає позичальник, а при інвестуванні – комерційний банк, який прагне купити активи на ринку цінних паперів.

§ В кредитних угодах банк – один із головних кредиторів і в той же час – інвестор коштів в цінні папери підприємств і установ.

§ Банківське кредитування напряму пов’язане з особистими відносинами банка і позичальника, інвестування – знеособлена через різні види цінних паперів багатьох підприємств і установ діяльність комерційного банку.

Основні фактори, які визначають мету проведення інвестиційної діяльності комерційного банку – потреба в отриманні доходу і забезпечення ліквідності певної групи своїх активів, тобто практична можливість перетворювати цінні папери в наявні кошти з мінімальною затримкою по часу і невеликим ризиком втрат.

Емісійні операції кредитних організацій включають в себе операції по реалізації акцій і облігацій, що випускаються з метою залучення ресурсів і збільшення капіталу.

Реалізація цінних паперів може здійснюватись шляхом:

§ Прийому від інвесторів внесків в капітал кредитних організацій належними інвесторам матеріальними активами, які можуть використовуватися в діяльності організації.

§ Продажу акцій за гривні та валюту.

§ Переоформлення внесених раніше паїв в акції.

Капіталізації інших власних коштів з розподілом відповідної кількості акцій серед акціонерів або працівників комерційного банку за рахунок:

§ коштів резервного фонду;

§ коштів, отриманих банком від продажу акцій їх першим власником понад номінальної вартості;

§ коштів, отриманих в результаті переоцінки основних засобів комерційних банків;

§ залишків фондів економічного стимулювання за підсумками року;

§ основних засобів;

§ коштів від переоцінки валютної частини власних коштів в розмірі 50% кредитного залишку на кінець звітного року;

§ дивідендів, нарахованих, але не виплачених акціонерам банку. Ці кошти використовуються на капіталізацію за згодою акціонерів після сплати податків в бюджет;

§ нерозподіленого прибутку за підсумками попереднього року.

Заміни на раніше випущені банком конвертовані облігації та інші цінні папери – згідно з умовами їх випуску та діючим законодавством. [3]

До торгових операцій з цінними паперами відносять операції по купівлі–продажу цінних паперів від імені або за дорученням клієнта, а також за рахунок комерційного банку з метою подальшого перепродажу.До трастових операцій комерційних банків з цінними паперами належать:

§ розпорядження спадщиною: отримати рішення суду, зібрати і зробити безпечними активи спадщини, сплачувати адміністративні витрати, розраховуватися за боргами, сплачувати податки, розділити майно, яке залишилося, особові послуги членам сім’ї;

§ операції по довіреності і в зв’язку з опікою: володіння і розпорядження майном в інтересах довірителя.

До агентських послуг можна віднести: збереження активів, управління власністю і юридичне обслуговування (без передачі права власності).

Згідно вимог пункту 3.1.1 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами комерційних банків загальний балансовий портфель цінних паперів повинен розбиватися на портфель цінних паперів на продаж та портфель цінних паперів на інвестиції. Віднесення тієї чи іншої групи цінних паперів до відповідного портфелю є дуже важливим для банківського нагляду і залежить від ряду факторів. Одним з цих факторів є намір банку щодо групи цінних паперів. Намір – це первісне бажання банку в момент придбання цінних паперів щодо напрямів їх подальшого використання. Відповідно до цього фактору портфель банку на продаж повинен включати ті групи цінних паперів, що були придбані банком з метою подальшого перепродажу і отримання торгівельного (спекулятивного, або арбітражного) доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі. Під час знаходження таких груп цінних паперів в портфелі на продаж вони можуть принести дивідендний або процентний дохід, який повинен вважатися додатковим. З іншого боку, портфель банку на інвестиції повинен включати ті групи цінних паперів, що були придбані банком з метою утримання до настання строку їх погашення (для безстрокових цінних паперів – довічно) і отримання дивідендного або процентного доходу.

Іншим фактором є здатність банку дотримуватися свого первісного наміру щодо групи цінних паперів. Здатність – це наявність в банку реальної можливості виконувати свій намір. На здатність банку впливають такі фактори як наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку для цінного паперу тощо. При класифікації груп цінних паперів здатність банку повинна виступати основним фактором, тобто у разі наявності в банківській установі наміру щодо цінного паперу, але відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру, цінний папір повинен класифікуватися виходячи із здатності банку.

Керівництво комерційного банку за зміни внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання може змінити свій намір щодо групи цінних паперів та перевести цінні папери із портфелю на інвестиції до портфелю на продаж.

У відповідності до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” загальний балансовий портфель цінних паперів комерційного банку може включати такі цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України:

§ Акції дочірніх компаній.

§ Акції асоційованих компаній.

§ Частки участі в господарських товариствах, що оформлені цінними паперами (крім акціонерних товариств).

§ Привілейовані акції акціонерних товариств закритого типу.

§ Прості акції акціонерних товариств закритого типу.

§ Привілейовані акції акціонерних товариств відкритого типу.

§ Прості акції акціонерних товариств відкритого типу.

§ Облігації дочірніх компаній.

§ Облігації асоційованих компаній.

§ Облігації підприємств (суб’єктів господарської діяльності).

§ Ощадні сертифікати.

§ Облігації внутрішньої державної позики.

§ Облігації внутрішніх місцевих позик.

§ Цінні папери, що рефінансуються Національним банком України.

§ Векселі суб’єктів господарської діяльності.

§ Власні прості та привілейовані акції.

Розглянемо детальніше деякі з операцій комерційних банків з цінними паперами.

З метою стимулювання розвитку ринку державних цінних паперів, підтримки необхідної ліквідності комерційних банків Національний банк України може надавати комерційним банкам кредит під забезпечення державних цінних паперів (ломбардний кредит).

Ломбардний кредит – це кредит Національного банку України, який надається комерційному банку під забезпечення державних цінних паперів.

Ломбардний кредит надається під забезпечення державних цінних паперів, випущених Міністерством фінансів України, список яких затверджується (а у разі потреби може змінюватися) Правлінням Національного банку України і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку України під забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматися й інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку встановлює Правління Національного банку України в залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку на строк до 10-ти днів. В окремих випадках цей термін може бути продовжений за рішенням Правління Національного банку України.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, що:

- отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, занесені в Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, які працюють не менше одного року;

- дотримуються встановлених Національним банком України економічних нормативів. При цьому загальна сума заборгованості за отриманими ломбардними кредитами також має бути в межах відповідних нормативів;

- дотримуються встановлених для комерційних банків нормативів обов’язкових резервів та правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі надають звітність регіональному управлінню Національного банку України;

- не мають простроченої заборгованості за кредитами Національного банку України та за відсотками за ними на момент надання кредиту. Регіональні управління Національного банку України приймають як забезпечення ломбардного кредиту цінні папери, що відповідають таким вимогам:

- державні цінні папери, що занесені до ломбардного списку Національного банку України;

- державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і до яких немає претензій;

- строк погашення державних цінних паперів не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35 днів з моменту переведення їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в Національному банку України). У забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматись облігації місцевих позик у разі, якщо Кримське республіканське, обласні та по м. Києву і Київській області управління Національного банку України виступають агентами з розміщення і здійснюють їх депозитарний облік в електронному вигляді за умови, що:

- емісія облігацій місцевих позик здійснена на підставі відповідного розпорядження органу виконавчої влади;

- терміном погашення облігацій місцевих позик є поточний фінансовий рік;

- у доходній та видатковій частині бюджетів (Автономної республіки Крим, мм. Києва та Севастополя, областей) передбачені кошти на погашення випущених облігацій місцевих позик та сплата відсотків за ними.

Наступним видом операцій з цінними паперами є операції РЕПО.

Операція РЕПО – це операція із цінними паперами, яка складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (Національним банком України та комерційними банками) про продаж/ купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного купівлі – продажу у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною. За своєю економічною суттю операція РЕПО – це кредитна операція, в якій цінні папери використовуються як забезпечення. Використання Національним банком України державних цінних паперів, що є в його портфелі для операцій РЕПО, здійснюється через “пряме РЕПО” – купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та “зворотне РЕПО”- обов’язковий продаж державних цінних паперів.

В ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, Національний банк України здійснює операції “прямого РЕПО” і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк.

У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, Національний банк України може продати комерційним банкам через механізм “зворотного РЕПО” державні цінні папери, які є в його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Місце проведення операції РЕПО – позабіржовий ринок.

Учасниками операції РЕПО при цьому можуть бути Національний банк України та комерційні банки, які мають ліцензію на здійснення операцій з державними цінними паперами.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржевому ринку використовуються такі види операцій:

- нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції);

- відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу);

- строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).

Із метою забезпечення зобов’язань про зворотний викуп державних цінних паперів Національний банк України отримує гарантійний внесок, виходячи із ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об’єктом операції РЕПО. Гарантійний внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

Дата добавления: 2014-01-04