Громадяни як суб’єкти господарювання

Правовому становищу громадянина як суб’єкта господарювання присвячена ст. 128 ГКУ, згідно якої громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до чинного законодавства України (ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність у таких варіантах:

§ безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

§ із залученням або без залучення найманої праці;

§ самостійно або спільно з іншими особами.

Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 ГКУ.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-підприємець зобов'язаний:

§ у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

§ повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

§ додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

§ не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

§ вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

§ своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом;

§ додержуватися вимог, передбачених статтями 46 (щодо забезпечення соціальних гарантій найманих працівників) і 49 ГКУ (не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та інтереси громадян тощо), а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог ГКУ та ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

[1] Поняття «родичі», члени сім’ї» визначаються, зокрема, в рішенні Конституційного суду України від 03.06.1999 р. №5-рп/99, відповідно до якого до близьких родичів належать чоловік, дружина, діти, рідні брати та сестри, онуки, дід і баба. До членів сім’ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках (брати, сестри дружини (чоловіка), неповно рідні брати і сестри, вітчим та мачуха, опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла та його ремонт, надання взаємної допомоги, інших обставин, що засвідчують реальність сімейних відносин. Питання про визнання членом сім’ї інших осіб (крім подружжя, дітей, батьків) вирішуються відповідними органами, а у спірних випадках – судами, які з’ясовують характер їх відносин при розгляді кожної конкретної справи.

Дата добавления: 2014-01-04