Лекция №16. 1. Географічне розташування та умови ґрунтоутворення зони

План

Тема: ГРУНТИ ГІРСЬКОГО КРИМУ

1. Географічне розташування та умови ґрунтоутворення зони

2. Структура ґрунтового покриву зони

3. Генетико-морфологічна будова і властивості ґрунтів зони

1. Географічне розташування та умови ґрунтоутворення зони

Гірський Крим займає 1/5 частину півострова і являє. собою смугу шириною до 50 км і довжиною 150-160 км, яка на півночі поступово зливається з Кримською провінцією Сухого Степу України, а на півдні простягається вздовж берега Чорного моря.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов у межах Гірського Криму виділяють чотири вертикальні підзони: передгірно-степову, передгірно-лісостепову, гірсько-лісову і зону південних схилів головного пасма Кримських гір.

Передгірно-степова підзона, або Степове передгір'я, займає частину території зовнішнього пасма Кримських гір. Місцевість тут поступово піднімається до півдня від 120 до 220 м над рівнем моря. Ширина передгір'я – 15-30 км. Північні схили гір пологі, рівнинні, а північні – обривисті. На них оголюються всі гірські породи, які піддаються процесам вивітрювання. Завдяки різній щільності порід тут утворились своєрідні стовпи, карнізи, тераси та інші форми рельєфу. Зовнішні та внутрішні гряди порізані вузькими річковими долинами. Поверхня місцевості має глибоко хвилястий характер.

В обривах балок і річкових долин оголюються мергелі, вапняки. Іноді вулканічні породи утворюють різного розміру горби, переважно із заокругленими вершинами.

Клімат цієї підзони від недостатньо вологого і теплого при наближенні до гір стає вологим і помірним. Річна кількість опадів дорівнює 360-450 мм.

Рослинність Степового передгір'я лучно-степова і чагарникова. Із злаків тут переважають ковила, типчак, пирій повзучий, мітлиця лучна та iн.

Ґрунтотворними породами у західній частині Степового передгір'я є лесовндні суглинки, у східній – червоно-бурі і щільні та водотривкі глини, а також продукти вивітрювання вапняків, крейди тощо.

Природні умови Степового передгір'я сприяють утворенню тут ґрунтів чорноземного типу – чорноземів на лесовидних суглинках і червоно-бурих глинах, чорноземи на карбонатних породах (вапняках, крейді та ін.), чорноземів на продуктах вивітрювання безкарбонатних порід (піщаників, сланців та ін.), коричневих ґрунтів тощо.

Передгірно-лісостепова підзона, або Лісостепове передгір'я, тягнеться по південному схилі гір від мису Херсонес до Керченського півострова. Вона значно вужча, ніж степова, місцями зовсім переривається. До неї входять частина Зовнішньої гряди, долина, яка відокремлює її від Внутрішньої гряди, і північні схили останньої. Ця підзона розташованан на висоті 200-250 м над рівнем моря. Рельєф її типовий мілкогірськнй. Внутрішня гряда порізана багатьма річками: Біюк-Карасу, Салгір, Альма, Кача, Бельбек та ін. Деякі ріки мають канйоноподібну долину, глибоко врізану у свої береги. Вододіли тут горбисті, з численними виступами порід, більш стійких до вивітрювання (вапняків та ін.).

Рослинність цієї підзони багата і своєрідна. Тут поєднуються лучні степи, зарості чагарників і лісу. У нижній частині передгір’я переважають лучні степи, де поширені ковила, типчак, житняк, грястиця, пирій повзучий та деякі представники кам’янистої флори. Дещо вище на схилах переважають чагарники, в яких поширені грабинник, дуб пухнастий, терен колючий, липівник та ін. Лісова рослинність найбільш поширена у західній частині передгір’я.

Клімат Лісостепового передгір'я різний у західній та східній частинах. На заході він напіввологий і теплий. Середньорічна температура становить +10...+ 12°C, у січні знижується до -2...-3°С Середньорічна кількість опадів – 400-450 мм, а сума активних температур (понад 10 °С) – 3300-3500°С. На схід клімат стає значно сухішим і прохолоднішим. Середньорічна температура становить +8-10 °С, липня – +20-20,6 °С. Сума активних температур – 3000-3200 °С. Ґрунтотворними породами у цій підзоні переважно є продукти вивітрювання вапняків і конгломератів.

Природні умови цієї підзони сприяють утворенню дерново-карбонатних ґрунтів, передгірних чорноземів, бурих гірсько-лісових, сірих лісових і темно-сірих опідзолених ґрунтів.

Кримська гірсько-лісова підзона тягнеться від м. Севастополя до м. Феодосії, де різко знижується і змінюється грядово-горбистим мілкогір'ям Керченського півострова. На висоті близько 1350 м над рівнем моря суцільний покрив лісу зникає і змінюється яйлами – плоскими вершинами Головної гряди. Вони тягнуться майже суцільною смугою від Байкарської долини до Камитського перевалу під горою Чатирдаг на сході. Ширина їх коливається від 0,5 до 6-10 км.

Рослинність яйл здебільшого степова і лучно-степова. Рельєф дуже нерівний, мілко хвилястий.

Клімат характеризується слабкою континентальністю. Різниця у температурі найтеплішого і найхолоднішого місяця не перевищує 25 °С. Перехід від одного сезону до другого проходить плавно: весна та осінь тривалі. Літо прохолодне, а зима порівняно тепла з частими відлигами. Кількість опадів у середній частині дорінює 550-750 мм на рік, а у верхній – 700-1000 мм.

Найбільш поширеними ґрунтотворними породамл тут є продукти вивітрювання вапняків, глинистих сланціа та ін.

Географічне розташування і природні умови цієї підзони сприяли утворенню тут типових бурих лісових, бурих опідзолених, дерново-карбонатних і лучно-чорноземних грунтів.

Підзона південних схилів Головного пасма Кримських гір, абопідзона коричневих ґрунтів південного схилу Головної гряди, характеризується дуже складним рельєфом. Тут надзвичайно сильно виражені зсувні явища, які обумовлені нагромадженням підземних вод на поверхні прошарків глинистих сланців, що викликає зсуви шарів, які лежать нижче.

Середньорічна температура повітря тут становить + 11...+ 14 °С, частково знижуючись на сході. Сума температур вище +10 °С – 3600-4300 °С. Середньомісячні температури всюди позитивні: + 3,5 °С, у Судаку –+ 1,9 °С. Середня температура липня близько +23 °С. Проте середньорічна кількість опадів коливається від 223 до 557 мм. На крайньому сході (м. Феодосія) ще сухіше. Опади випадають переважно взимку (60 %) переважно у вигляді короткочасних злив, які, як правило, викликають сильне підняття рівня води в руслах потоків і річок. Сніговий покрив або зовсім відсутній, або неглибокий, який тримається не більше 10 днів.

Природні умови цієї підзони сприяють утворенню коричневих і лучних ґрунтів.

2. Структура ґрунтового покриву зони

Сільськогосподарські угіддя в Гірському Криму становлять 222,0 тис. га, у тому числі розорюється 103,3 тис. га, тобто 46,5 %.

Про структуру грунтового покриву на сільськогосподарських угіддях свідчать дані, що наведені у табл. 1.

Таблиця 1.

Структура грунтового покриву сільськгосподарських угідь Гірського Криму (за М.І. Полупаном, 1988)

Ґрунти	С.-г. угіддя	Рілля
Площа, тис. га	% площі зони	Площа, тис. га	% площі зони
Чорноземи на щільних глинах: у т. ч.: солонцюваті в комплексі із солонцями змиті Чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні і дерново-карбонатні у т. ч.: змиті   Чорноземи звичайні передгірні у т. ч.: змиті Лучно-чорноземні у т. ч.: солонцюваті та засолені Лучні у т. ч.: солонцюваті та засолені Лучно-болотні та болотні   Солонці лучні   Буроземи слабо ненасичені у т. ч.: змиті Коричневі Техногенні рекультивовані Розмиті ґрунти і виходи порід	9,7   4,0 1,6     76,6 60,8   48,2 40,0 17,8 1,4 15,1 1,9   0,3   1,0   20,8 8,0 29,1 0,2 3,2	4,4   –– ––     34,6 ––   21,8 –– 8,0 –– 6,8 ––   0,1   0,4   9,4 –– 13,1 –– 1,4	8,5   3,5 1,3     35,4 23,6   30,6 25,2 5,3 1,1 5,3 0,5   0,1   0,4   10,1 3,6 7,6 –– ––	8,2   –– ––     34,3 ––   29,6 –– 5,1 –– 5,1 ––   0,1   0,4   9,8 –– 7,4 –– ––
Разом	222,0	100,0	103,3	100,0

Як видно з табл. 1, на території Гірського Криму найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи залишково-карбонатні та дерново-карбонатні. Серед сільськогосподарських угідь їх нараховується 76,6 тис. га, або 34,6 % площі зони, причому 35,4 тис. га з них розорюються.

Відносно поширеними тут є чорноземи звичайні передгірні (48,2 тис. га) і коричневі (29,1 тис. га) ґрунти. Дещо менше поширені буроземи (20,8 тис. га) та лучні (15,1 тис. га) ґрунти.

У передгірно-степовій зоні, на межі із зоною Сухого Степу поширені чорноземи на щільних глинах, майже половина яких є солонцюватими, у понижених елементах рельефу – лучно-болотні, болотні, а також лучні солонці.

3. Генетико-морфологічна будова і властивості ґрунтів зони

Чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні формуються на вершинах увалисто-горбистих рівнин і характеризуються такою генетико-морфологічіюю будовою:

––гумусовий карбонатний горизонт – Нк – 0-38 см; темно-сірий, свіжий, легкоглинистий, слабохрящуватий на глибині 0- 25 см орний, горіхувато-грудкуватий, щільний, в підорному шарі – грудкувато-грубозернистий, ущільнений, пронизаний коренями, перехід поступовий;

––верхній перехідний до породи гумусовий карбонатний горизонт Нрк – 39-61 см; темно-сірий з каштановим відтінком, свіжий, легкоглинистий, слабохрящуватий, зернистий, пухкий ніздрювато-пористий, сильно переритий черв'яками, в нижній частині карбонати у вигляді міцелію, перехід поступовий;

––нижній перехідний до породи горизонт слабогумусований і карбонатний Phk – 62-75 см; темно-бурий з червонуватим відтінком і білуватим від карбонатного міцелію відтінком, свіжий, легкоглинистий, середньохрящуватий, грудкувато-зернистий, пухкий, пористий, багато включень гальки й уламків щільних порід, пронизаний коренями; перехід поступовий;

––материнська порода Рк – делювій давніх глин; червонувато-бурий з білуватим відтінком, зі 100 см – буро-червонуватий.

За гранулометричним складом ці грунти переважно легкоглинисті. У верхніх горизонтах Нкn і Нк (0-38 см) на фізичну глину припадає 62,3-62,9 %, а з глибиною показник зменшується лише на 0,4-2,4 %. Ґрунти характеризуються відносно добрими фізичними і водно-фізичними властивостями: щільність складення у профілі коливається від 1,14 до 1,28 г/см³, а щільність твердої фази – 2,60-2,67 г/см³; загальна пористість – 45-56 %, максимальна гігроскопічність (МГ) – 69,5-11,8 %, вологість в'янення (ВВ) – 12,7-15,8 % маси ґрунту. Позитивні і фізико-хімічні та агрохімічні властивості. Ґрунти лужні (рН водне дорівнює 7,2-7,4), гідролітична кислотність – 0,6-0,7 мекв/100 г грунту, увібраних катіонів Са⁺⁺ і Mg⁺⁺ відповідно міститься 39,8-40,3 і 1,7-2,3 мекв/ 100 г ґрунту. За ступеня насичення основами 98,3-98,6 % на глибині до 40 см уміст гумусу становить 3,2-3,0 %, але з глибиною різко знижується і дорівнює1,2-1,0%. Валових форм азоту міститься 0,14-0,20 %, фосфору 0,10-0,12 і калію 1,3-1,9%. Це свідчить проте, що чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні придатні для вирощування озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, ефіроолійних культур (лаванди, шавлії та ін.), садів і виноградників. Хвилясто-горбистий рельєф цієї території та грозові дощі обумовлюють розвиток ерозії, тому застосування протиерозійних заходів на ґрунтах є обов'язковим.

Коричневі ґрунти формуються на однорідних глинистих породах під лісовою і чагарниковою рослинністю. Їх площа у зоні становить 48,5 тис. га, з яких у сільськогосподарському виробництві використовується 29,1 тис. га, а розорюється лише 7,6 тис. га.

Серед коричневих ґрунтів переважають важкосуглинкові та легкоглинисті різновидності. Характерною їх особливістю є наявність скелетних частинок у вигляді щебеню і каменів. Кількість їх збільшується вниз по профілю, а в поверхневих горизонтах – за посиленим ерозійним процесом.

Профіль коричневого ґрунту, який закладений на крутому схилі південної експозиції Головної гряди Кримських гір (поблизу м. Алушти) має таку генетико-морфологічну будову:

––лісова і трав'яниста підстилка – Н_о – 0-2 см – складається із свіжих та наніврозкладеннх рослинних залишків;

––гумусово-дерновий, помітно елювіальний горизонт H(e)d сильнохрящуватий, грудкувато-зерннстий, ущільнений, тонкотріщинуватий, пористий, гуто пронизаний коренями, трапляються грубі уламки глинистого сланцю, перехід ясний;

––гумусний слабоілювійований горнзонт; Н(і) – І5-.10 см; коричневий, свіжий, легкоглинистий, сильнощебенистий, грудкувато-зернистий, ущільнений,густо пронизаний коренями, перехід поступовий;

––верхній перехідний гумусовий горизонт Нр – 31-55 см; коричневий з буруватим відтінком, свіжий, легкої легкоглинистий, сильнощебенистий, зернисто-грудкуватий, щільніший від попереднього, трапляються фіолетово-сизі плями, перехід поступовий;

––нижній перехідний слабогумусований, карбонатний горизонт Phk – 56-80 см; коричнево-бурий, свіжий, легкоглинистий, горіхувато-грубогрудкуватий, дуже щільний, на 50% містить хряща і щебеню глинистого сланцю, зукипає від НС1, карбонати у вигляді слабо вираженого міцелію, перехід ясний, кишенями;

––материнська порода – Рк – 81 см і глибше; елювій глинистого сланцю, сизий, щільний, багато карбонатного міцелію.

Ці ґрунти мають підвищену щільність складення (1,39-1,55 г/см ³) і щільність твердої фази (2,70-2,74 г/см³), водночас дещо занижену загальну пористість (43-49 %) і пористість аерації при НВ (21-24%). Вологість в'янення дорівнює 9,5-10,7%, а найменша вологоємкість – 20,8-25,2 %. Коричневі ґрунти степового передгір'я містять 2,6-3,6 % гумусу в горизонті Н і 1,2-2,3 % на глибині 30-40 см. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної або слаболужна (рН дорівнює 6,4-7,4). Увібраний комплекс переважно насичений Са⁺⁺ (16,1-29,6 мекв/100 г ґрунту) і Mg⁺⁺ (2,0-3,2 мекв/100 г ґрунту). Катіонів Na⁺ – 0,9-1,1 мекв/100 г ґрунту. Валові запаси поживних речовин у цих ґрунтах значні: азоту – 0,16-0,30, фосфору – 0,10-0,17, калію – 2,68-2,84, а СаСО₃ – 19 %.

Коричневі ґрунти південних схилів Головного пасма Кримських гір мають нейтральну або слаболужну реакцію ґрунтового розчину. Гумус забарвлює верхній горизонт до глибини 25-30 см, надаючи йому сірувато-коричневого кольору. За рахунок густої кореневої системи в цьому горизонті створюється дрібнозерниста структура. У перехідному горизонті НР проходить вивітрювання мінералів, через що тут утворюються колоїдні речовини, тобто частинки дуже малих розмірів (менше 0,0001 мм). Вони мають надзвичайно клейку здатність, зміцнюють грунт, утворюючи тверді горіхуваті окремості. Саме тому гумусовий горизонт у профілі цих ґрунтів вирізняється щільністю.

Процес вивітрювання відбувається і у верхньому горизонті, але виражений він слабко, оскільки у сухі періоди року вивітрювання призупиняється через відсутність вологи. Тому в цьому горизонті колоїдів утворюється менше, і він залишається пухким, зернистим. Процес цей відомий під назвою оглинення або метаморфізації. Особливо він є характерним для типу коричневих ґрунтів.

Коричневі ґрунти містять у верхніх горизонтах від 5 до 7 % гумусу гумінового типу, але з глибиною кількість його різко зменшується. Колоїдні частки насичені катіонами кальцію і магнію. Іонів водню і натрію в них немає.

На південному схилі гряди поширено декілька родів і видів коричневих ґрунтів. Зокрема, ті грунти, які сформувалися на карбонатних породах і закипають від НСІ з поверхні, називаються карбонатними. Для типових коричневих ґрунтів закипання проявляється на глибині 35-40 см.

У вилугованих видів закипання від НСІ відбувається на глибині 60-70 см, а на продуктах вивітрювання безкарбонатних порід (піщаників, сланців) у всьому профілі карбонатів нема. Як і інші ґрунти, коричневі поділяються за ступенем змитості на слабо-, середньо- і сильнозмиті.

Оригінальним типом ґрунтів Південного берега Криму є так звані червоні ґрунти, які утворені під трав'янистою рослинністю. Вони мають яскраво-червоне забарвлення до 30-40 см. У них майже неможливо розрізнити генетичні горизонти. Лише верхній шар (10-15 см) має сіруватий відтінок. Утворилися ці ґрунти на пухких вапняках і крейді. Вони сильнощебенюваті, містять 3,0-3,5 % гумусу. Розміщення їх в українській класифікації поки що не визначено.

Своєрідні коричневі ґрунти, які розвинуті на теміних нижньоюрських глинистих сланцях. Генетико-морфологічна будова їх наступна:

––гумусовий горизонт Н – 0-15 см; темно-сірий з буруватим відтінком, з поверхні пересипаний сланцевим щебенем, перехід поступовий;

––перехідний до породи гумусовий метаморфізований горизонт НРm – 16-30 см; темніший від попереднього, глинистий, щебенистий, причому з глибиною кількість щебеню щораз збільшується, перехід поступовий;

––материнська порода – Р – З1 см і глибше; глинисто- сланцева слабовивітрена товща.

Структура цих ґрунтів не виражена Раніше їх називали "шиферними", а зараз відносять до типу коричневих щебенюватих. Як і інші, коричневі щебенюваті ґрунти мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину, насичені катіонами кальцію і магнію, містять багато щебеню.

За даними валового хімічного аналізу, спостерігається деяке збільшення кількості заліза у середній частині профілю, що пов'язано з процесами внутрішньоґрунтового вивітрювання.

Буроземи слабоопідзолені поширені у лісовій підзоні головної і другої гряд Кримських гір на територіях з абсолютними познаками вище 300 м над рівнем моря на схилах північної експозиції і вище 400-600 м – південної. Їх площа – 42 тис. га, у т.ч. під сільськогосподарськими угіддями – 20,8 тис. га, із них ріллі 10,1 тис. га (М.І. Полупан, 1988).

Ґрунтотворними породами служать продукти вивітрювання вапняків, глинистих сланців, піщаників, конгломератів, масивно-кристалічних порід.

Серед цих ґрунтів трапляються карбонатні, безкарбонатні та опідзолені види, зокрема бурозем слабоопідзолений, який сформувався на крутому схилі західної експозиції Вигарського перевалу в Алуштинському районі АР Крим має таку генетико-морфологічну будову:

––лісопа підстилка – Но – 0-2 см;

––гумусово-дерновий горизонт – Hd(e) – 3-10 см; темно-бурий, свіжий, важкосуглинковий, слабохрящуватий,

грудкувато-зернистий, пухкий, пористий, тонко-тріщинуватий, містить багато напіврозкладених рослинних решток, густо пронизаний коренями, перехід ясний;

––гумусовий слабоелювійований горизонт Не – 11-22 см; ясно-бурнй із жовтуватим відтінком, свіжий, легко-глинистий, слабохрящуватий, грудкувато-зернистий, пухкий, тонкотріщинуватий, пронизаний коренями рослин, перехід поступовий;

––верхній перехідний горизонт, помітно ілювійований слабоогеєний – Hpi(gl) – 23-36 см; жовтувато-бурий зі слабким оливковим відтінком, свіжий, легкоглинистий, слабощебенюватий, горіхуватий, тріщинуватий, слабо-оглеєний, на структурних окремостях багато сизо-іржавих плям, пронизаний коренями, перехід поступовий, язиками;

––нижній перехідний горизонт зверху ілювійований, глеюватий – PIhgl – 37-80 см; бурувато-сіро-сизий (буруватість обумовлена великою кількістю плям заліза), свіжий, легкоглинистий, сильнощебенюватий, грудкувато-гріхуватий, ущільнений, в нижній частині надлишок уламків сланцю, що надає горизонту темнішого кольору, тонко-тріщинуватий, трапляються окремі корені рослин, перехід поступовий, язиками;

––материнська порода – P(gl)k – 81-170 см; елювій глинистого сланцю, неоднорідний у профілі, коричнево- бурувато-сизий шар слабовивітреного сланцю чергується із легкосуглинковим сильновивітреними шарами і плямами сизого кольору. 3 глибини 125 см закипає від НСІ. Донизу переходить у щільний слабовивітрений сланець.

За гранулометричним складом у верхньому горизонті ці ґрунти важкосуголинкові.а з глибиною змінюються на глинисті. Так, у горизонті Hd(e) на фізичну глину припадає 44,5 %, а вже в горизонті Не на глибині 15-25 см – 54,6 %, у горизонті Plhgl на глибині 40-50 см – 65,7 %.

У валовому хімічному складі в них переважає кремній (58,4-64,0%), а з оксидів – А1₂О₃, (11,8-20,0%) і Fe₂O₃ (5,7-8,1%). Відносно багато в них СаО (2,73-4,70 %) та К₂О (1,3-2,6 %).

Буроземи слабоопідзолені переважно малогумусні, за винятком верхнього гумусово-дернового горизонту Нd(e), в якому міститься 5,6 % гумусу, глибше його є лише 1,7-0,6 %. За вмістом валового азоту і фосфору в них збереглася та ж закономірність, що й за гумусом. Рухомого фосфору в цих ґрунтах міститься 5-10 мг/кг ґрунту, легкогідролізованого азоту у верхньому гумусово-слабоелювійованому горизонті Не – 20-70 мг/кг ґрунту, а обмінного калію – 120-350 мг/кг ґрунту.

Сірі гірсько-лісостепові ґрунти поширені вкомплексі із дерново-карбонатними гірсько-лісостеповими ґрунтами та залягають переважно на південних і південно-західних схилах. Сформувалися під чагарниковою та трав'янистою рослинністю. Ґрунтотворними породами цих ґрунтів найчастіше є глинисті і рідше – вапняки.

Сірі гірсько-лісостепові ґрунти на вапняках відрізняються від місцевих чорноземів і дерново-карбонатних ґрунтів глибшим закипанням від НСІ (35-55 см). Крім того, особливістю цих ґрунтів є те, що в них виділяється ілювіальний горизонт бурого кольору, який утворився в результаті переміщення мулисто-колоїдної частини з верхнього горизонту вниз. При цьому вміст мулистих частинок на глибині 40-45 см на 9-10% більший, ніж у шарі 0-20 см.

Сірі гірсько-лісостепові ґрунти мають відносно глибокий профіль – 60-100 см і у верхньому гумусовому горизонті Не містять від 3,5 до 6,2% гумусу. Дещо високий в них вміст валового азоту (0,20-0,35%) і незначний фосфору – 0,10-0,12 %. Реакція ґрунтового розчину слабо-кисла або близька до нейтральної (рН водне дорівнює 6,0-7,0), сума увібраних основ становить 27-32 мекв/100 г ґрунту.

Бурі гірсько-лісові ґрунти приурочені до нижньої частини схилів та окраїн міжгірних котловин. Сформувалися вони під буковими, дубовими, мішаними, сосновими лісами. Ґрунтотворними породами цих ґрунтів служать вапняки, глинисті сланці піщаники, конгломерати і продукти їх вивітрювання.

Профіль цих ґрунтів чітко ділиться на генетичні горизонти: зверху 23 см займає лісова підстилка; до 15-20 см – гумусови-елювіальний горизонт Не, нижче до глибини 50-70 см залягає перехідний гумусово-ілювіальний горизонт НІ.

Верхній гумусово-елювіальний горизонт Не коричневий або темно-сірий з бурим відтінком, грудкуватий, перехідний горизонт НІ – коричнево-бурий, грудкувато-горохуватий.

Бурі гірсько-лісові ґрунти характеризуються досить задовільними фізико-хімічкими властивостями. Ці ґрунти у верхньму гумусово-елювіальному горизонті Не містять від 2,4 до 3,2% гумусу, слабо-лужні (рН водне дорівнює 7,1-47,7), багаті на увібрані основи Са⁺⁺ (23,2-34,3 мекв/100г ґрунту і дещо менше Ма⁺⁺ (1,8-2,2 мекв/100 г ґрунту), а вміст увібраного Na⁺ не перевищує 0,8 мекв/100г ґрунту.

Використання буроземних перетворених ґрунтів залежить передусім від товщини гумусового профілю. Наприклад, перетворені ґрунти на пухких продуктах вивітрювання карбонатних і безкарбонатних ґрунтотворних породах використовуються під сади, виноградники, ефіроолійні культури, тютюн і культури польової та прифермської сівозміни.

Неглибокі щебенюваті ґрунти найчастіше використовуються під польові та кормові сівозміни, а сильно кам'янисті та щебенюваті – під пасовища.

Заходи щодо підвищення родючості цих ґрунтів, які насамперед повинні бути спрямовані на боротьбу з ерозією, передбачають задерніння і заліснення крутих схилів, нормоване випасання худоби, введення ґрунтозахисних сівозмін із збільшенням частки багаторічних трав, будівництво різних гідротехнічних споруд (вали, водостічні канави, тераси та ін.). Зрощення та застосування органічних і мінеральних добрив, системи агротехнічних заходів на цих ґрунтах залежить від вирощуваних культур, їх сортів і форм.

Серед заходів підвищення родючості коричневих ґрунтів першочергове значення має також боротьба з водною ерозією. Для цього найефективнішим є терасування, яке разом з протиерозійною організацією території, будовою водовідвідних і водорегулюючих валів і канав ліквідовує змив ґрунту. Після таких заходів з успіхом можна вирощувати виноград, плодові та інші субтропічні культури.

Уся система раціонального використання та охорони ґрунтів гірських територій Криму і насамперед орних і сінокосно-пасовищних угідь повинна базуватися на матеріалах ґрунтових та ґрунтово-ботанічннх обстежень. Адже саме ці матеріали дозволяють розробляти як профілактичні, так і активні заходи охорони та відновлення родючості ґрунтів конкретних ділянок з урахуванням структури ґрунтового покриву.

доц. Алексеенко С.А.

Раздел 4. Экономика охраны труда на угольных шахтах

Дата добавления: 2014-01-04