Доходи населення

Підвищення доходів населення призводить до зростання обсягу туристських потоків випереджальними темпами.

Величина сукупного доходу споживача визначає структуру його витрат і розмір заощаджень. Необов'язковість для людини туристичного відпочинку зумовлює його залишкове місце в переліку статей витрат споживача. На подорожі, як правило, витрачається частка доходів населення, яка залишається після сплати комунальних послуг, купівлі продуктів харчування, одягу, взуття, культурно-побутових товарів тощо.

Не існує двох родин, які витрачали б гроші однаково. Але, як показує статистика, люди в цілому розподіляють свої видатки на продукти харчування, одяг та інші засоби існування в більш-менш однакових співвідношеннях.

Проведені тисячі бюджетних досліджень метою яких було з'ясування, того на що люди з різними доходами витрачають гроші. У результаті склалась одностайна думка щодо структури бюджетних видатків. Незаможні родини, зазвичай, основну частину доходів витрачають на предмети першої необхідності: на продукти харчування, житло й трохи менше на одяг. Зі зростанням доходів люди починають їсти більше й краще. Проте, додаткова сума грошей, яку люди витрачають на харчування у випадку зростання їхніх доходів, має межу. Тому з подальшим поліпшенням матеріального становища частка видатків на продовольчі товари зменшується.

Після того, як доходи родини зросли, частка бюджету, що витрачається на оплату житла, залишається більш-менш постійною. Проте, збільшується частка видатків на одяг, розваги та автомобілі.

Отже, зі збільшенням доходів населення частка витрат у сімейному бюджеті на продукти харчування пропорційно зменшуються, на житло - залишається майже без зміни, а на все інше, в тому числі на туризм - збільшується. Ця закономірність одержала назву закону Енгеля. Наступні дослідження підтвердили його правоту.

У США особи, які заробляють від $ 20000 до $ 30000 витрачають на харчування 15,8% свого доходу, а ті хто заробляють $ 50000 і більше - тільки 12,8%. З іншого боку, витрати на розваги в людей першої групи складають 4,7%, а у представників другої груп -до 6,1%.

Становлення масового туризму, його розвиток і підтримання обсягу попиту на високому рівні вимагають заможності суспільства. Залежність обсягу туристського попиту від рівня матеріального добробуту і стану економіки була помічена ще в 20-3 0-рр. XXст. (табл. 2.1.).

Динаміка туристських витрат дуже чутлива до того, перебуває економіка певної країни на підйомі чи її стан залишає бажати кращого. Зазвичай, якщо ціни залишаються незмінними, то при темпах росту загального реального споживання на один відсоток обсяг туристських поїздок залишається незмінним, при 2,5% - обсяг туристських поїздок збільшується на 4%. При зростанні споживання на 5% - витрати на туризм збільшуються на 10%. Якщо ж темпи, зростання споживання нижче 1%, обсяг туристських поїздок, як помічено, зазвичай знижується. Однак такі співвідношення можуть значно відрізнятись від країни до країни.

Таблиця 2.1 Залежність обсягу туризму від загальноекономічної кон'юнктури

Періоди, роки	Економічна кон'юнктура	Середній приріст валового продукту, %	Середній, приріст ночівель внутр. туризму, %
1924-1929	Піднесення	+ 4,2%	+ 5,4%
1929-1933	Спад	- 4,5%	- 9,5%
1949-1956	Піднесення	-1- 12,3%	+ 19,1%

У міжнародному туризмі зустрічаються люди з різним достатком. У туристських потоках майже усіх країн переважають представники середнього класу: від 40 % в Нідерландах до 59 % в Італії. Люди з невисоким достатком займають значне місце в туристичному потоці Франції (36 %) та Італії (31 %). Серед туристів із Німеччини (43 %), Нідерландів (41 %), Великобританії (37 %) провідне місце займають представники вищого класу, які пред'являють попит на найкомфортабельніші умови розміщення. Щоправда, багато з представників цього класу мають власні будинки.

3. Вільний час.

Майже всі туристичні поїздки, крім ділових, здійснюються у вільний час, тому наявність останнього - головна умова туризму. Діяльність людей можна поділити на трудову та нетрудову,

Відповідно до цього загальний час людини поділяється на робочий і позаробочий. Перший використовується на суспільне виробництво, а також для підготовки людей до суспільно-виробничої діяльності; другий - на задоволення фізіологічних потреб, домашню працю та рекреацію. Звідси позаробочий час поділяється на обов'язковий та вільний.

Позаробочий час регламентується кодексом законів про працю. При п'ятиденному робочому тижні позаробочий час людини поділяється на щоденний (після робочого дня), тижневий (у вигляді двох вихідних днів) та відпускний. Щоденний позаробочий час нетривалий і не відповідає головній умові туристичної діяльності – перебування за межами звичного середовища не менше 24 годин. Тому для подорожування придатні тільки вихідні дні в кінці тижня, відпустка, пенсія, канікули тощо. Таким чином, законодавче збільшення тривалості цих видів вільного часу тільки сприяє зростанню обсягу туристських поїздок.

Скорочення робочого часу і ріст вільного часу. Наприклад, середньостатистична відпустка у ФРН з 12 днів (у 1950 р.) зросла до 31 дня (у 1987 р.).

В Україні, наприклад, загальноприйняті п'ятиденний робочий тиждень та одна відпустка на рік. Мінімальна тривалість відпустки за трудовим законодавством становить 24 календарних дні, а межі працездатного віку встановлені: для чоловіків від 16 до 60 років, для жінок від 16 до 55 років.

Науково-технічний прогрес, зростання продуктивності праці та соціальна боротьба робітників у ХІХ-ХХ ст. зумовили поступове зменшення робочого часу на користь позаробочого (рис. 2.1.). Наприкінці XIX ст. з'являються перші гарантовані відпустки спочатку неоплачувані, а згодом й оплачувані. У Німеччині наприклад, перші відпустки були встановлені Законом про державних службовців у 1873 р.

Рис. 2. 1.

Зростаюча тривалість відпускного позаробочого часу не тільки сприяє зростанню обсягу туристських поїздок, але й призводить до розщеплення основної відпустки на дві або три частини на рік. Тепер замість однієї тривалої подорожі (3 і більше тижнів) надається перевага двом або трьом коротшим турпоїздкам. Це, наприклад, може бути 10 днів літньої відпустки на морі, тижневий зимовий відпочинок у горах, 2-3 короткотривалі поїздки на уїк-енд або у святкові дні - різдвяні й великодні тури та ін.

У середині 70-х рр. у ФРН, наприклад, дві й більше відпустки могли собі 7,7% населення віком від 14 років, у 1984 р. -99%. У Швейцарії у 1973р. на одного туриста припадало в середньому 1,55 турпоїздок, у 1990 р. цей показник зріс до 2,48. Водночас відбуваються зміни у тривалості туристичних поїздки. У 1970 р. частка турів тривалістю 23 і більше днів складала 47% від загальної кількості подорожей, а в 1984 р. вона знизилась до 14%. Разом із тим, поступово зросла кількість турпоїздок тривалістю 9-15 і 16-22 дні. До середини 80-х рр. частка поїздок на 16-22 дні трохи зменшилась, а кількість турів тривалістю до 8 днів зросла від 8% у 1976 р. 10% у 1984р.

Коротша, але інтенсивніша подорож характеризується більш високим рівнем видатків із розрахунку на один день, більшою активністю і мобільністю туриста. Зрушення в частотності та тривалості туристичних поїздок відповідають таким потребам сучасного споживача, як спонтанність вибору місця призначення, гнучкий графік, насичений враженнями відпочинок.

Дата добавления: 2014-01-04