Реформування Структурних фондів ЄС

Після того, як у 1981 р. Греція ввійшла до складу ЄС, її уряд шукав підтримки у Франції та Італії для того, щоб спільними зусиллями домогтися від інших країн-членів поступок для компенсації трьом країнам, розташованим на півдні Європи, передбачуваних витрат, пов'язаних із приєднанням Іспанії і Португалії. Це привело до запро­вадження "Інтегрованих середземноморських програм" (ІСП), які позиціювали як заходи для подолання регіональної відсталості, а та­кож як засіб виявлення солідарності з менш розвинутими регіона­ми ЄС.

Унаслідок підписання Єдиного європейського акта (1 липня 1987р.), до Римського договору було додано новий розділ, в якому вперше порушили питання "зміцнення економічної та соціальної згуртованості та скорочення відставання регіонів, що перебувають у найменш сприятливих умовах, зокрема сільськогосподарських регіонів". У цьому розділі ЄФРР, ЄСФ та ЄФКГСГ (секція керівництва) були чітко визначені фінансові інстру­менти регіональної політики Співтовариства. Ці дві події привели до проведення реформи Структурних фондів, яка охопила ЄФРР, ЄСФ та ЄФКГСГ (секція керівництва).

Важливим епізодом реформи було те, що вона передбачала збіль­шення бюджету Структурних фондів з 7,2 млрд екю у 1988 р. до 14,5 млрд екю у 1993 р. Хоча подвоєння коштів Структурних фондів не влаштовувало низку країн, що наполягали на ринковому розвитку Спільноти, але аргументи щодо неможливості розвитку європейської економічної інтеграції без урахування регіональних проблем були переконливішими, тому рішення прийняли.

Було визначено верхню ставку доходів бюджету Співтовариства на рівні 1,2 % ВВП країн-членів, а також запроваджено четверте джерело доходів (у виняткових випадках) – єдине оподаткування ВВП країн-членів.

Утім, щоб вирівняти регіональний дисбаланс, значного збільшен­ня структурних фондів було замало. Ж. Делор у Парламенті в січні 1988 р. наголосив: "Гуртування означає не просто закидати проблему грошима... Йдеться швидше про готовність діяти на рівні Спільноти, щоб подолати нерівність між регіонами та різними соціальними гру­пами". Тому реформування Структурних фондів мають зробити їх ефективними інструментами економічного розвитку.

На основі Пакета Делора І було визначено п'ять основних напрямів регіональної політики:

1. Структурна перебудова відсталих регіонів.

2. Реконструкція регіонів і галузей, особливо потерпілих від еко­номічних криз (остання криза була в 1992—1993 рр.).

3. Регулювання заходів щодо вирішення проблеми довгостроко­вого безробіття.

4. Вирішення проблеми зайнятості серед молоді.

5. Регіональні проблеми, пов'язані зі сільським господарством у ЄС.

Реформа Структурних фондів 1988 р. докорінно переглянула ре­гіональну політику Співтовариства, запровадивши нові принципи:

– концентрація засобів на обмеженій кількості чітко визначених
цілей, з яких частина належала до пріоритетів регіональної політики, а інші мали функціональний характер і стосувалися всього простору ЄС;

– відбір регіонів, які могли б користати фінансову допомогу на основі критеріїв Спільноти, а не на основі національних критеріїв;

– перерозподіл повноважень на користь регіонів з метою посилен­ня місцевої ініціативи та відповідальності, заохочення до ефективно­го вирішення проблем місцевого і регіонального розвитку на рівні, що найбільше відповідає масштабу проблеми;

– перенесення компетенції на відповідний владний рівень (ниж­чий або вищий), на якому вирішення цієї проблеми є найбільш ефек­тивним і результативним;

– виділення коштів із бюджету ЄС на реалізацію певних заходів у регіонах лише за умови, якщо вони зазначені у стратегічних планах регіонального розвитку держави/регіону, довго- і середньострокових регіональних програмах. Отримання коштів із Структурних фондів для фінансування термінового заходу або ідеї, яка щойно виникла, є неможливим. Фактично це означає перехід від підтримки індивіду­альних проектів до фінансування програм на термін 3-5 років;

– впровадження до процедури програмування документа під на­звою "Рамки допомоги Спільноти", що є договором між ЄК та національними й регіональними органами влади на основі національних планів регіонального розвитку. Оскіль­ки заходи ЄС слугують доповненням до національних дій, необхідни­ми є тісні консультації та співпраця між ЄК, країнами-членами і ре­гіональними й місцевими органами влади на всіх етапах структурної програми;

– пріоритет довготермінових програм над окремими проектами і поширення на Структурні фонди обов'язку складання п'ятирічних планів, що включали регіональний аналіз, стратегію розвитку, дже­рела фінансування, а також кошторис виділеної Співтовариством допомоги;

– зміцнення координації між структурними фондами та іншими фінансовими інструментами Співтовариства;

– відхід від принципу виділення квот країнам-членам на користь принципу додатковості (кумуляції) засобів усіх зацікавлених сторін, що передбачає спільне фінансування заходів регіональної політики різними рівнями влади. Структурні фонди повинні доповнювати, а не заміщувати бюджетні витрати країн-членів на розвиток національної регіональної політики;

– встановлення процедур оцінки та моніторингу реалізованих заходів;

– посилення принципу партнерства через залучення нижчих су­спільних рівнів до підготовки та реалізації програм – це тісні консультації між загальноєвропейськими, національними, регіональни­ми та місцевими органами влади й іншими зацікавленими партнера­ми задля досягнення спільної мети.

Що стосується концентрації видаткових коштів із Структурних фондів, то регіональні пріоритетні цілі були орієнтовані на:

– допомогу "відсталим регіонам", регіонам, де ВВП на душу на­селення менший ніж 75 % від середнього в ЄС (на основі трьох попе­редніх років) (ціль 1);

– сприяння економічним перетворенням і модернізації в зонах промислового занепаду, що характеризуються вищим від середнього рів­нем безробіття, вищим від середнього (33 %) рівнем працевлаштування в промисловості, а також зменшенням кількості промислових місць праці (ціль 2);

– розвиток перенаселених або периферійно розташованих сіль­ських територій з нижчими доходами населення і релятивно низьким
показником ВВП на душу населення, деградованим навколишнім
середовищем, високою "вразливістю" до наслідків спільної аграрної
політики.

Дата добавления: 2014-01-04