Суперечливість

Діалектичність

Рушійні сили і логіка виховного процесу

Техніка його вибудовування педагогічно грамотним вихователем визначаються його фундаментальними, основоположними характеристиками. Основні з них такі: діалектичність, суперечливість, цілеспрямованість, систематичність, варіативність, оптимістичність.

У виховному процесі переплетені і взаємообумовлені зв'язки і залежності різного плану: соціальна, психологічна, педагогічна. Наприклад, зміни в політиці та ідеології тягнуть за собою зміни ціннісних орієнтацій і, отже, ставлять нові цілі і завдання виховання; відкриття нових психологічних концепцій - в усьому характерні методикою виховання...

Діалектичність виховання проявляється у безперервному розвитку, динамічності, мінливості всіх компонентів і процесу в цілому. Приклад: у клас прийшов новий класний керівник..., в класі трапилася НП..., введений новий навчальний предмет... - все впливає на зміст і методику виховного процесу.
Діалектичність процесу виховання проявляється в його суперечливості.

Загальнофілософський закон єдності і боротьби протилежностей визначає суперечності як джерело і рушійну силу розвитку - людини (школяра), дитячого колективу, змісту і методики виховного процесу.

Внутрішні суперечливості – це протиріччя, породжені конфліктом протилежних сторін всередині самої людини: між зростаючими вимогами до самого себе і потенційними можливостями його.

Зовнішні суперечності, породжені взаємодією людини з навколишнім світом.

Загальні (універсальні) протиріччя як джерело розвитку кожної людини і всіх людей. Наприклад, протиріччя між духовними і матеріальними потребами, між свідомістю і поведінкою (особливо в шкільному віці), між потребами і можливостями їх задоволення.

Індивідуальні суперечності, зумовлені конкретною ситуацією розвитку кожної людини. На вирішення цих протиріч побудований практично весь процес самовиховання: не міг - тепер можу, не вмів - тепер вмію, не знав - тепер знаю...

Виховання як суспільне явище являє собою організаційну частину всього суспільного життя. Тому його протиріччя є відображенням більш загальних суперечностей суспільного життя. Разом з тим виховання має власні, специфічними, властивими тільки йому протиріччями.
Громадське протиріччя, що виникає в результаті розвитку продуктивних сил і застарілими виробничими відносинами виявляється в громадському вихованні у вигляді зміцнення консервативних підходів до підготовки підростаючого покоління. Організація громадського життя і підготовки продуктивних сил у нашому суспільстві на основі виключно державної власності призвела до стримування зростання виробництва. Абсолютизація державної власності і плановість часто сковували активність та ініціативу творчої особистості. У системі освіти це виразилося в її деякої формалізації і однаковості змісту, форм і методів.

Протиріччя виникає на стику вимог життя та рівня готовності дітей до участі у громадському житті та виробництва.

Осмислення вимог до життя, приведення змісту до організації виховання у відповідність з цими вимогами запізнюється, затримується, відстає від бурхливого розвитку науково-технічного процесу. У міру поглиблення цього протиріччя необхідно своєчасно помічати і усувати виникаючі «застійні» і консервативні явища, що заважають прогресивної підготовці підростаючих поколінь. Його здатність вимагає ритмічного і систематичного оновлення змісту виховання і навчання, приведення у відповідність до вимог організації і методів виховання і навчання. Це є протиріччя між новими умовами суспільного життя та застарілими способами підготовки до неї.

Протиріччі виховання утворюються між величезними, неорганічними можливостями розвитку людської природи, закладеними в ній потенційними природними силами і що обмежують цей розвиток умовами соціального життя суспільства.

Авторитарні суспільства, сковують свободу, гублять таланти, нівечать людей, перетворюючи їх у послужливих чиновників та нерозторопних бюрократів, на придаток до міщан, в ланку виробничого процесу, на гвинтик суспільного життя. Демократичне суспільство в міру розвитку матеріально-технічної бази, вдосконалення всього різноманіття суспільних відносин створює реальні умови одночасного розвитку кожної людської особистості у відповідності до вимог суспільного життя і щодо закладених у ній природних сил, обдарувань, задатків.

Протиріччя виховання можна знайти між активно-діяльної природою дитини, її прагненням до участі в суспільному житті, діяльності, різноманітних стосунках, спілкуванні та браком досвіду, знань, умінь і навичок для реального, дієвого участі у життєвому процесі, його природної і соціальної незрілістю.

Це протиріччя є реальною рушійною силою, стимулом для дітей до пізнання, до активної участі у виховному процесі. Воно зумовлює становище дитини в освітньо-виховній підготовці до участі в житті суспільства не лише як об'єкта, а й суб'єкта виховної взаємодії.

ЗАКОН кількісних змін у якісні - інтерпретується в теорії виховання так: відбиваючи логіку і механізм розвитку вихованця, кількісні зміни у фізичному, психічному і соціальному становленні в ході виховання призводять до суттєвих якісних змін окремих властивостей в особистості і в цілому. Так, включений в позитивну виховну діяльність важкий підліток починає проявляти працьовитість, почуття обов'язку, товариство, цілеспрямованість.

ЗАКОН ПОДВІЙНОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ характеризує напрямок процесу розвитку особистості і колективу, єдність поступовості й наступності, виникнення нового і відносної повторюваності старого. Добре видно прояви цього закону, наприклад, при використанні вихователем логіки перетворення співуправління в дитячому колективі справжнє самоврядування дитячого колективу, нових форм виховання, традиційних справ у класі, становлення більш «дорослих» і якісно більш високих норм відносин «педагог Ú вихованець» (від організації та контролю педагогом всіх справ до самостійності дітей).

Як і будь-який процес, виховання розвивається від простих форм, методів і процесів, технологій і технік до більш складних завдяки вмілому використанню педагогами тактики розв'язання всіх груп протиріч, урахування дії всіх трьох загальфілософських законів розвитку виховного процесу в цілому і кожного елемента.

Цілеспрямованість
Протягом усієї історії людства існували різні підходи до виховання. Існувало й існує багато точок зору і концепцій виховання. Вони різноманітні і різнопланові. Але всі їх можна об'єднати у дві групи:

1. Формування особистості, управління її розвитком відповідно до потреб суспільства.

2. Гуманістичне, звернене до особистості вихованця, до створення умов для його внутрішнього потенціалу. І на цій основі - до соціалізації і самоактуалізації.

Будь-яка виховна мета має як би дві сторони: мета вихователя - подарувати дитині всю красу і глибину навколишнього світу, орієнтувати його в системі ціннісних відносин до нього; а мета вихованця - продуктивне привласнення цих цінностей, саморегуляція своїх потенційних можливостей. Але зростаюча людина володіє меншим запасом знань і меншим життєвим досвідом. І тому його сприйняття потребує корегування, у вирощування системи цінностей справжніх і у відмові (добровільно) від цінностей уявних.
Маючи на увазі основні цінності сьогоднішнього дня, прийнято вважати, що мета сучасного виховного процесу - «людина вільна», «культурний», «людина мисляча».

Дата добавления: 2014-01-04