Державіаадміністрація: правова основа, функції та повноваження

Як відомо, організуючий вплив державних органів на суспільні процеси та явища є невід’ємним атрибутом існування держави. За роки існування незалежної Української держави прийнято чимало нормативно-правових актів в різних сферах суспільного життя, у тому числі в галузі цивільної авіації. На теперішній час серед основних внутрішньонаціональних нормативно-правових джерел, якими регулюється діяльність цивільної авіації України, можна назвати наступні:

 Повітряний кодекс України від 04.05.93р. №3167-ХІІ,

 Закон України „Про транспорт” від 10.11.94р. №232/94-ВР,

 Закон України „Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації від 20.02.2003р. №545-IV,

 Постанова КМУ „Про затвердження Положення про використання повітряного простору України” від 29.03.2002р.,

 Постанова КМУ „Про утворення Державної авіаційної адміністрації” від 02.11.2006 р. № 1526,

Крім вітчизняного законодавства у цій галузі діє і ряд міжнародно-правових актів, зокрема:

- Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 1944р.,

- Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971р.,

- Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970 р.,

- Конвенція про правопорушеннях і деяких інший дій, що здійснюються на борту повітряного судна, 1963р.

Характер і обсяг компетенції державних органів (зокрема органів виконавчої влади) визначаються, як відомо в положеннях про ці органи – у так званих компетенційних актах. Для того, щоб з’ясувати точний обсяг компетенції відповідних органів, треба проаналізувати додаткові акти, в яких, серед інших, містяться й компетенційні норми. Беззаперечно, важливі моменти компетенції, зокрема щодо державного органу, що здійснює централізоване державного регулювання у галузі цивільної авіації, держава закріплює і в інших правових нормах.

Для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним органом виконавчої влади відповідно до покладених на нього завдань і функцій, застосовується поняття „компетенція”. Тому важливий інтерес становить оцінка в сукупності правових актів, окремих норм, що встановлюють певні поняття, категорії та компетенцію державних органів і регламентують суспільні відносини в процесі становлення та розвитку авіаційної, які містяться в окремих з вищеназваних нормативно-правових актах.

Так, ст.2 Повітряного кодексу України визначено, що авіація як галузь – це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

Відповідно до ст.32 ЗУ „Про транспорт”, до складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Також зауважимо, що відповідно до п.2 Положення про використання повітряного простору України „авіація - галузь, що є складовою частиною транспортної системи країни, підприємства, установи та організації якої незалежно від форми власності та підпорядкування володіють повітряними суднами та провадять діяльність, пов'язану з використанням повітряного простору”.

За роки незалежності адміністративно-правовий статус різних державних органів, що регулювали діяльність цивільної авіації змінювався декілька разів: від центрального органу виконавчої влади до урядового органу державного управління і навпаки.

Чільне місце в системі органів державного управління в галузі цивільної авіації відіграє Державіаадміністрація України. Державіаадміністрація – урядовий орган державного управління, статус якого є „урядовий орган державного управіння”. Державіаадміністрація до п. 3 зазначеної постанови належать:

- здійснення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації,

- організація розроблення нормативно-правової бази для регулювання діяльності у галузі цивільної авіації,

- сертифікація та реєстрація об'єктів і суб'єктів цивільної авіації та ліцензування їх діяльності,

- проведення розслідування інцидентів з цивільними повітряними суднами, що сталися на території України, та в установленому порядку розслідування інцидентів з цивільними повітряними суднами України, що сталися на території інших держав,

- регулювання використання повітряного простору та організація повітряного руху,

- організація авіаційних перевезень,

- реалізація основних напрямів економічної, тарифної, фінансової, кадрової, науково-технічної, страхової, інвестиційної, соціальної політики та здійснення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки у галузі цивільної авіації,

- сприяння провадженню зовнішньоекономічної і міжнародно-правової діяльності цивільної авіації.

Загальновизнаною аксіомою в адміністративному праві є те, що метод і форма управління - взаємопов’язані сторони процесу управління. „Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу. Форма ж управління дає життя методам, а через них – і функціям управління”.

Динаміка існування будь-якого державного органу невід’ємно пов’язана з виконанням покладених на нього завдань та функцій, а в свою чергу "функция есть и обязанность, и круг деятельности, и назначение”.

Функції управління в певній галузі суспільного життя – це визначений напрям діяльності компетентного органу, що характеризується спрямованістю на досягнення певних однорідних цілей. У вітчизняній літературі найбільш розповсюдженою є класифікація функцій управління на загальні, спеціальні та допоміжні.

Серед загальних функцій, що здійснюються Державіаадміністрацією, слід назвати наступні: прогнозування та планування, організація та контроль. Аналізуючи Положення про Державіаадміністрацію до зазначених вище функцій слід віднести:

- розроблення в установленому порядку пропозиції щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки авіації,

- участь у розробленні проектів законів та інших нормативно-правових актів щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки авіації,

- розгляд та погодження проекти державних програм з питань розвитку національної авіації та авіаційної промисловості,

- організація проведення незалежного розслідування авіаційних подій та серйозних інцидентів, що сталися на території України з літальними апаратами незалежно від їх приналежності чи власності, усіх авіаційних подій, які сталися під час виконання літерних авіарейсів, а в окремих випадках за розпорядженням вищих органів - розслідування інших авіаційних подій; організовує визначення повноважних представників від України для участі у розслідуванні авіаційних подій, що сталися за межами України з повітряними суднами, зареєстрованими в Україні, або для участі в розслідуванні авіаційних подій з повітряними суднами чи двигунами, розробленими або виготовленими в Україні;

- підготовка пропозицій щодо формування державного бюджету в частині фінансування заходів, спрямованих на забезпечення безпеки авіації, контролює використання бюджетних коштів;

- внесення з питань, що належать до її компетенції, пропозицій щодо розвитку міжнародного співробітництва, взаємодії з міжнародними авіаційними організаціями, підготовки та укладення міжнародних угод з питань безпеки цивільної авіації.

Крім того Державіаадміністрація України здійснює контроль за:

- дотриманням установленого порядку підготовки та допуску авіаційного персоналу до робіт (польотів), перевіряє у разі потреби їх знання, навички (у тому числі під час виконання польотів) та наявність і дійсність відповідних посвідчень;

- повнотою та ефективністю виконання повноважень інспекторсько-наглядовими підрозділами з питань безпеки авіації підприємств, установ та організацій, що провадять авіаційну діяльність, незалежно від форми власності та господарювання;

- дотриманням установленого порядку повідомлень про порушення у сфері авіаційної діяльності та вживає заходів для усунення причин таких порушень;

Доцільно розглянути і систему спеціальних функцій цого державного органу, що характеризують особливості конкретних суб’єктів та об’єктів управління. До них, зокрема, відносяться:

- перевірка в установленому порядку стан безпеки авіації та дотримання вимог законодавства фізичними і юридичними особами, що провадять авіаційну діяльність;

- розгляд і погодження методологічні документи щодо перевірки знань правил та норм з питань безпеки авіації відповідних категорій авіаційного персоналу, бере участь у роботі екзаменаційних комісій з перевірки таких знань;

- призначення комісії із залученням фахівців відповідних підприємств, установ та організацій для розслідування авіаційних подій стосовно безпеки авіації;

- видання за результатами проведених перевірок суб'єктам авіаційної діяльності, а також органам виконавчої влади обов'язкові для виконання приписи про усунення виявлених порушень і недоліків у сфері забезпечення безпеки авіації та сертифікаційних вимог.

Серед допоміжних функцій можна виокремити такі:

- погодження заходів щодо реструктуризації суб'єктів авіаційної діяльності в частині забезпечення збереження встановлених рівнів безпеки авіації;

- участь у реалізації державної кадрової політики у сфері авіаційної діяльності;

- забезпечення відповідно до своєї компетенції вдосконалення системи обліку, звітності та державної статистики.

Таким чином, основні види діяльності, що здійснюються Державіаадміністрацією від імені держави, її завдання, функції і повноваження визначені в загальному обсязі Повітряним кодексом України як єдиним кодифікрваним актом України в галузі цивільної авіації, а безпосередньо – спеціальним Положенням про цей державний орган.

[1] Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816с. (С.428).

[2] Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 410с. (С.6).

[3] Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816с. (С. 355).

[4] Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 410с. (С.6).

[5] див. ід. С. 146.

[6] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 73).

[7] Международное право: Учебник для вузов. – 2-е изд., изм. и доп./Отв. ред. проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 592с. (С. 122).

[8] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 504).

[9] Соглашение о гражданской авиации и использовании воздушного пространства, 25 декабря 1991 года, СНГ.

[10] Соглашение об использовании воздушного пространства, 15 травня 1992 року, Ташкент, Україна (із застереженнями), Молдова, Киргизстан, Узбекістан, Казахстан, Беларусь, Туркменістан, Таджикістан, Вірменія, Росія, Азербайджан.

[11] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 510).

[12] Див. Ід. С. 511.

[13] Положення про використання повітряного простору України, п. 64. Постанова КМУ від 29 березня 2002 р. № 401.

[14] Угода між Урядом України та Австрійським Федеративним Урядом про повітряне сполучення, 15 червня 1994 року.

[15] Угода між Урядом України та урядом Литовської Республіки про повітряне сполучення, м.Вільнюс, 7 липня 1993 року.

[16] Дипломатический словарь. В 3-х т. Глав. Ред. А.А. Громыко (и др.) М., Политиздат, 1971. Т.1, - с.612 (с.156).

[17] Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816с. (С.381).

[18] Конвенція ООН з морського права, 10 грудня 1982 р. Україна ратифікувала із застереженнями Законом про ратифікацію № 728-XIV від 3 червня 1999 року.

[19] Международное право: Учебник для вузов. – 2-е изд., изм. и доп./Отв. ред. проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 592с. (С. 524).

[20] Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816с. (С.447).

[21] Конвенция об открытом море, от 29 апреля 1958 года. Вступила в силу 30 сентября 1962 года, в том числе для СССР.

[22] Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 410 с. (С. 146).

[23] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 515).

[24] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 515).

[25] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 517).

[26] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 518).

[27] Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 410 с. (С. 146).

[28] Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 410 с. (С. 146).

[29]В даному випадку стпостерігається перетин двох галузей – міжнародного повітряного та міжнародного кримінального права.

[30] Международное право: Учебник/ Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 608 с. (С. 517).

[31] Международное право: Учебник для вузов. – 2-е изд., изм. и доп./Отв. ред. проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 592с. (С. 498).

[32] Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 816с. (С.419).

[33] Международное право: Учебник для вузов. – 2-е изд., изм. и доп./Отв. ред. проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 592с. (С. 498).

[34] Див. Ід.

[35] Див. Ід.

[36] Международное право: Учебник для вузов. – 2-е изд., изм. и доп./Отв. ред. проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 592с. (С. 499).

[37] Конвенция о режиме проливов от 20 июля 1936 года. Ратификационные грамоты Союза ССР депонированы в г. Париже 9 ноября 1936 г. Опубликована в Собрании Законов за 1937 г. отд. II, N 13, ст. 71. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных с иностранными государствами, вып. IX, стр. 61 - 78. Изд. НКИД. 1938 г.

[38] Договір про Антарктику, укладено в Вашингтоні 1 грудня 1959 року,.Набув чинності 23 червня 1961 р., для України - 28 жовтня 1992 р.“Закони та підзаконні акти України” т.14, Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998.

[39] Договір про відкрите небо, ООН, 24 березня 1992 року.

Дата добавления: 2014-01-04