Механізм функціонування ринку праці

Головну координуючу роль в економіці виконує ринкова система, яку можна поділити на три ринкових агрегати: ринок праці (робочої сили), товарний ринок (ринок продуктів), грошовий ринок. Кожний ринок працює на забезпечення локальної рівноваги в економіці, а всі разом вони підтримують тенденцію до забезпечення загальної економічної рівноваги.

Ринок праці – це система конкурентних зв’язків між учасниками ринку (підприємцями, робітниками, державою) з приводу наймання і використання робітника у суспільному виробництві.

Основними елементами ринку праці є: попит на працю [1], пропозиція праці [2], ціна праці [3], конкуренція між роботодавцями і робітниками (власниками робочої сили). Зайнятість і безробіття є основними категоріями, які характеризують ринок праці.

В макроекономічній теорії по-різному пояснюється механізм функціонування ринку праці, зокрема з цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична та кейнсіанська.

Згідно з класичною теорією попит на робочу силу (L^D) є спадною функцією від реальної зарплати [4], а пропозиція праці (L^S) — зростаючою функцією від реальної зарплати (W/P) (рис. 3).

За таких умов будь-яке порушення рівноваги на ринку праці усувається за допомогою коливань реальної зарплати. При цьому причиною нерівноваги на ринку праці, тобто циклічного безробіття є надмірна зарплата, яка перевищує рівноважну величину. На думку прихильників класичної теорії, таке безробіття швидко усувається, оскільки конкуренція між робітниками примушує їх погодитися на зниження заробітної плати до рівноважного рівня. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за зниженої зарплати, то таке безробіття вважається добровільним і тому не є безробіттям.

Як видно із рисунку 3, при реальній заробітній платі (W/P)_е безробіття дорівнює природній нормі [5] (L_е). Тому пропозиція праці дорівнює попиту на працю, тобто на ринку праці забезпечується рівновага. Тепер припустимо, що внаслідок зниження цін реальна зарплата перевищила рівноважний рівень і зросла до (W/P)₁. Згідно з неокласичною теорією пропозиція праці (LS) зросте до L₁, а попит на працю (LD) упаде до L₂ , що викличе циклічне безробіття [6] яке вимірюється відрізком L₁-L₂ За даною теорією причиною безробіття є надмірна зарплата, що перевищує її рівноважну величину.

Рис. 3. Класична модель ринку праці (підхід до проблеми безробіття)

В кейнсіанській теорії попит на робочу силу (L^D) залежить не від зарплати, а від сукупного попиту (AD) (рис. 4).

Це означає, що сукупний попит обумовлює не лише обсяг реального ВВП, а й ту кількість праці, яка необхідна для його виробництва. Тому попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту. На відміну від класиків, у прихильників кейнсіанської теорії пропозиція праці (L^S) є зростаючою функцією не реальної, а номінальної зарплати [7].

Проте вона не здатна викликати зменшення пропозиції праці, оскільки, на думку Кейнса, вона не може змінюватися в бік зниження. Отже, згідно з кейнсіанською теорією зарплата не є інструментом усунення безробіття.

Рис. 4. Кейнсіанська модель ринку праці (підхід до проблеми безробіття)

На рисунку 4 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним безробіттям, складає L_е. Попит на працю в обсязі L₁ є функцією сукупного попиту в умовах неповної зайнятості, а номінальна заробітна плата W₁, що встановлена підприємцями, обумовлює пропозицію праці в обсязі L₂. За таких умов циклічне безробіття складає величину, яка вимірюється відрізком L₁– L₂.

На думку кейнсіанців, проблема безробіття може вирішуватися за допомогою заходів держави, спрямованих на стимулювання сукупного попиту.

Заходи державного регулювання зайнятості:

- створення закладів професійної та середньої освіти для підготовки та перепідготовки кадрів;

- розвиток державного підприємництва, державної закупівлі товарів і послуг, організація громадських робіт;

- стимулювання створення нових робочих місць, шляхом надання податкових пільг і субсидій недержавним підприємствам;

- вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання шляхом застосування важелів податкової, грошово-кредитної, міграційної, амортизаційної політики, впровадження законів та законодавчих актів про тривалість робочого дня, величину мінімальної заробітної плати, працездатний вік;

- організація служб зайнятості та працевлаштування;

- соціальне забезпечення безробітних.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначає Конституція України та Закон України «Про зайнятість населення».

Конституція України гарантує кожному право на працю, яке забезпечене загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Види соціальних виплат та допомоги по безробіттю, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати не бідний рівень життя, тобто не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Прожитковий мінімум встановлюється відповідно до вартості споживчого кошика, який в свою чергу є критерієм бідності, тобто та, людина яка не може придбати асортиментний набір споживчого кошика вважається поза межею бідності.

Межа бідності - це інструмент для виміру бідності. У більшості випадків вона розраховується за даними прибутків і споживання. Люди рахуються бідними, коли їхній рівень життя (звичайно прибуток або споживання) нижче цієї межі. Межа бідності може бути встановлена у відносних і абсолютних показниках.

1. Відносна бідність визначає положення окремої людини або сім'я в порівнянні із середнім прибутком по країні, так межа бідності розташовується на середині шкали або складає 40% від розподілу.

2. Абсолютна бідність визначає положення окремої людини або сім'ї щодо межи бідності, реальна вартість якої встановлюється після закінчення деякого часу. Межу абсолютної бідності розраховується по вартості мінімального купівельного кошика, складеного з продуктів, необхідних для одержання кількості калорій.

Держава також бере не себе функцію регулювання соціально-трудових відносин, встановлюючи рівень мінімальної заробітної плати, таким чином вона стає гарантом того, що за будь-яких умов найму робочої сили кожен працівник отримує заробітну плату не нижче її мінімального рівня (регулюванню піддається погодинна ставка). Мінімальна заробітна плата не обов’язково співпадає з прожитковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можливості держави та господарських суб’єктів поліпшуються, а може бути і нижчою, як це характерно для сучасного етапу кризового стану економіки України.

В Законі України «Про зайнятість населення», держава гарантує працездатній людині у працездатному віці в Україні добровільність праці та вільний вибір діяльності, захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, незаконного звільнення, безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштування відповідно до покликання, професійної підготовки тощо, безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку, виплати вихідної допомоги тим, хто втратив постійну роботу, виплати допомоги з безробіття тощо.

Крім того держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування окремим категоріям населення, зокрема це: жінки, які мають дітей до 6 років; одинокі матері, які мають дітей до 14 років або дітей-інвалідів; молодь, яка закінчила або припинила навчання; особи перед пенсійного віку; особи, звільненні після відбуття покарання або примусового лікування; інваліди, які не досягли пенсійного віку. Для їх працевлаштування (крім інвалідів) місцеві держадміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельність більше 20 осіб для бронювання ними до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

До державної служби зайнятості можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також ті, хто хоче змінити місце роботи або працевлаштуватися за сумісництвом. Зареєстрованим у державній службі зайнятості протягом 7 календарних днів підбирається пристойна робота, тобто така, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації пошукача і надається йому в місцевості, де він проживає. Зарплата має відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня у відповідній галузі за минулий місяць. Також враховуються стаж роботи за спеціальністю, попередня діяльність, вік, досвід тощо.

Якщо людині неможливо надати роботу за фахом, протягом 6 місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина і колишнього досвіду тощо.

Той, хто в період пошуку роботи відмовився від 2 пропозицій підходящої роботи, не може бути визнаний безробітним.

Дата добавления: 2014-01-04