Створення Чехословаччини

До 1918 р. словацькі та чеські землі були у складі Австро-Угорської імперії.. Століттями чехи та словаки були позбавлені національної самостійності. Перша світова війна викликала в чеських землях і Словаччини широкий антивоєнний рух і посилення боротьби проти прогнилого режиму імперії. Чехи, словаки, закарпатські українці, призвані до австрійської армії, не бажали помирати за імператора, переходили на бік супротивників Австро-Угорщини. Всередині країни посилився саботаж, почастішали страйки, зріс опір австрійським чиновникам. У перебігу війни серед чеської та словацької буржуазії сформувалося два крила. Певна її частина, економічно пов'язана з імперією, орієнтувалася на перемогу німецько-австрійського блоку. Інша частина, на чолі якої стояли Т. Масарик і Е. Бенеш, прагнучи суверенітету й незалежності, орієнтувалася на перемогу країн Антанти. Ці патріотичні сили й очолили національно-визвольний рух у Чехії та Словаччини.

В 1918 р. (липень) всі чеські політичні партії створили Національний комітет, пов'язаний з Чехословацькою Національною Радою в Парижі, який очолив видатний політичний діяч Томаш Масарик. 28 жовтня 1918 p., коли стало відомо, що австро-угорський уряд погодився прийняти запропоновані президентом Вільсоном умови миру, Національний комітет проголосив створення чехословацької держави. 30 жовтня Словацька Національна Рада оголосила про відділення Словаччини від Угорщини та приєднання її до чеських земель. Створення чехословацької держави завершило тривалу боротьбу двох братерських народів за національне звільнення. 14 листопада 1918 р. Національні збори, що сформувалися шляхом розширення складу Національного комітету, проголосили Чехословаччину республікою та обрали президентом Томаша Масарика.

Уряд обіцяв провести "соціалізацію" промисловості, встановити 8-годинний робочий день, визнати право робітників на страйки, поширити соціальне страхування. У квітні 1919 р. в умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановлював максимум земельного володіння у 250 га землі або 150 га орної площі. Ця реформа була насамперед спрямована проти австрійського та угорського поміщицького землеволодіння й мала на меті зміцнити позиції національного капіталу. На території Словаччини 1919 р. за активної допомоги Угорської Червоної Армії було здійснено спробу створення Словацької радянської республіки за російським зразком, але, не маючи соціальної бази, ця республіка проіснувала недовго.

У 1919-1920 pp. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами були остаточно визначено кордони Чехословаччини: Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина та Закарпатська Україна.

Територія Чехословаччини становила 140 тис. кв. км, населення — біля 13,6 млн чол. Серед них: чехів — біля 7 млн, німців — 3 млн, словаків — 2 млн, угорців — 750 тис., українців — 500 тис., поляків — 100 тис.

З усіх створених держав Східної Європи Чехословаччина була найдемократичнішою, але це не означало, що стосунки між центральним урядом і населенням Закарпаття були безконфліктними. Питання про автономію завжди призводило до зростання напруги між Прагою та її східними провінціями.

Перша половина XX століття для країн і народів Центральної Європи була часом повільного, поривчастого процесу модернізації. І для максимально об'єктивної оцінки політичної ситуації, що склалася в більшості країн Центральної Європи в міжвоєнний період, важливо розуміти не тільки складність соціально-економічного положення, але і напрям еволюції суспільних настроїв.

В країнах даного регіону повсюдно відбувалася політична радикалізація суспільства, в першу чергу посилювався правий радикалізм, що забезпечило успішне встановлення квазі-авторитаризму.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехословацької республіки, що декларувала основні демократичні свободи. Президент, якого обирали Національні збори терміном на 7 років, наділявся великими повноваженнями, разом з урядом він здійснював виконавчу владу.

Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам. Прийняттям Конституції завершилося створення Чехословацької республіки.

Формально всі нації користувались однаковими правами, але включення до Конституції положення про "єдину чехословацьку націю" означало, що не бралась до уваги національна самобутність словаків. Суперечності в різноманітних сферах життя між чехами і словаками, то явні, то приховані, мали місце протягом всього існування Чехословацької республіки й були вирішені на початку 90-х pp. XX ст. створенням двох самостійних держав — Чехії та Словаччини.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 pp. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту, що виявилася важливою ланкою системи військово-політичних союзів під егідою Франції.

Соціально-економічний розвиток Чехословаччини

Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш розвинених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Важливе значення для неї мало завоювання зовнішніх ринків, боротьба з конкуренцією промислове розвинених держав. На кінець 1923 р. економіка країни вийшла з повоєнної економічної кризи. Чеському монополістичному капіталу вдалося завоювати багато ринків, особливо в Центральній Європі, де раніше провідні позиції займали німецький та австрійський капітали. В багатьох чехословацьких концернах сильні позиції належали англійському, французькому, бельгійському капіталам. Зазначають, що до 1938 року Чехословаччина займала 40% ринку озброєнь в світі.

Промислове виробництво Чехословаччини неухильно збільшувалося і у 1927-1929 pp. перевищило довоєнний рівень на 20%. Чехословаччина за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за вивезенням цукру — перше місце. У вирішенні політичних питань велику роль відігравала "група Града", що дістала свою назву від резиденції президента в Празі. Президент Чехословаччини Т. Масарік був найдосвідченішим політиком, мав великий авторитет в країні. У нього були міцні зв'язки з банками, монополіями як у себе в країні, так і за кордоном. З Масаріком тісно співпрацював один з ідеологів національно-соціалістичної партії, що обіймав в усіх урядах пост міністра закордонних справ, — Е. Бенеш. "Град" впливав на вирішення найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики через "П'ятірку" — лідерів чеських партій, включаючи соціал-демократію, хоча між ними виникали розбіжності та конфлікти в зв'язку з прагненням "П'ятірки" до незалежності від "Града".

У Чехословаччині в 20-ті та на початку 30-х років на відміну від держав Центральної та Південно-Східної Європи істотних змін демократичного устрою вбік диктаторського правління не сталося. Хоча тенденції до таких змін існували, демократичні інститути влади та традиції чехословацької держави не дозволили прийти до влади представникам авторитарного напрямку.

Світова економічна криза вразила всі галузі економіки, за винятком військової промисловості. Заводи "Шкода" продовжували постачати зброєю союзників Чехословаччини по Малій Антанті та інші країни Європи. З особливою силою криза вразила національні області — Словаччину, Закарпатську Україну, де зазнали банкрутства сотні дрібних підприємств. Кількість безробітних 1933 р. досягла 700 тис. Промислова криза перепліталася з аграрною, десятки тисяч селянських господарств, що розорилися, було спродано за борги.

Особливо сильно вплинула криза на ті країни, які не володіли достатнім потенціалом для її подолання і де не склалися демократичні інститути та традиції, які могли протидіяти національному радикалізму.

За всі роки існування республіки найгострішою залишалася національна проблема. Незважаючи на низку наданих конституцією прав, національні меншини не почували себе рівноправними з панівною чеською нацією. Основою цього нерівноправ’я було те, що провідні позиції в економіці займала чеська буржуазія.

В новій державі чехів та словаків останні зазнавали утисків, що породжувало ряд етнічних та національних суперечок. Оскільки чехи не поспішали з взятими на себе зобов’язаннями. Недолік політичної уяви в чехів в їхніх стосунках з словаками відновив і посилив конфлікт з правими силами в країні. Велика криза, що вразила Чехословаччину на початку 30-х років, та прихід Гітлера до влади в Німеччині ознаменували вирішальний поворот в розвитку країни. В цей час Чехія отримує значно більшу увагу в економічних питаннях, і її розвиток більш жвавий, ніж в Словаччині. Так, по суті реалізується «корпоративний націоналізм». Крім того, в країні існує цілих 2 гілки націоналістичного руху – чеський та судето-німецький. Останній зазнавав чимало утисків з боку місцевих чеських адміністрацій, що й вилилось з часом в його активізацію.

Проблеми меншин в Чехословаччині

Серед національних меншин у найбільш привілейованому становищі перебували німці, але в умовах гострої конкуренції посилилися анти чеські настрої серед німецьких підприємців, торговців, дрібних власників. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генляйном, що спочатку декларувала курс на лояльність по відношенню до Чехословаччини, але потім стала на шлях ччини, але потім стала на шлях приєднання до "третього рейху".

У 1936-1938 pp. посилилась активність генляйнівців і словацьких, угорських, польських сепаратистів. За вказівкою Гітлера Генляйн від первісних помірних вимог "національної рівноправності" перейшов до вимоги далекосяжної автономії Судетської області, що було лише прикриттям справжньої мети розчленування Чехословаччини та приєднання Судет до гітлерівської Німеччини. На Гітлера відверто орієнтувалася й глінківська партія в Словаччини. Після "аншлюза" Австрії, коли Німеччина отримала спільний кордон з Угорщиною та Італією, Гітлер затвердив план нападу на Чехословаччину, що передбачав координацію дій вермахту з фашистською "п'ятою колоною" в республіці — генляйнівцями та словацькими сепаратистами. Однак у березні 1938 р. у відповідь на концентрацію частин вермахту на кордонах Чехословаччини її уряд відповів частковою мобілізацією. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер змушений був відступити.

22 травня в країні мали проходити вибори в муніципальні органи влади. Саме в цей час генляйнівці розпочинають в Судетах масові безлади. Ситуація набуває вигляду істерії після появи повідомлень, що було вбито кількох мітингувальників. 10 квітня у Франції відбулася зміна уряду, на чолі якого став Деладьє. Він був налаштований нерішуче з приводу даних подій, однак схилявся до різкого виступу на захист чехів.

В Європі розпочинається перша «Судетська криза». В цей період стосунки між Німеччиною та Чехословаччиною зазнають сильного загострення й країни заходу відкрито виступають не на захист Чехословаччини, а навпаки підтримують Генляйна. Розпочинається тиск на Чехословаччину з всіх боків. Єдина країна, яка згодна була прийти на допомогу був СРСР, однак це було на словах і реальних можливостей для допомоги СРСР не мав на той час. В цей же час згідно попередніх планів начальник Верховного головнокомандування (ОКХ) Кейтель розпочинає підтягування військ до кордонів з Чехословаччиною. Це змусило Чехословаччину провести часткову мобілізацію та ввести війська в Судети. Такі дії не лишаються непоміченими для Франції та Англії і, тому це змусило Францію піти на неординарний крок.

21 травня від міністра закордонних справ Ж.Бонне лунає заява згідно якої, якщо буде мати місце відкрита агресія Німеччини проти Чехословаччини, Франція прийде на допомогу останній.

Уряди Великої Британії та Франції справляли постійний тиск на Прагу, вимагаючи прийняття неухильно зростаючих вимог генляйнівців. Вони рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% населення. Чехословаччина мала всі можливості чинити опір нацистським домаганням, але 21 вересня 1938 р. уряд країни заявив, що приймає пропозицію Великої Британії та Франції. Після бурхливих демонстрацій протесту уряд Годжи був змушений піти у відставку.

З точки зору створення і культури політика Чехословацької республіки являла собою довгоочікувані зміни після інтенсивної мадяризації. Насамперед різко зросла кількість освітніх установ. Між 1914 і 1938 pp. кількість початкових шкіл зросла з 525 до 851, а гімназій — з 3 до 11. Більше того, чеський уряд дозволив населенню користуватися в школах мовою на власний розсуд. Такий лібералізм сприяв широкому зростанню культурних товариств, таких як "Просвіта", "Товариство русофілів ім. Духновича". Процвітали театральні трупи та хори. Культурному відродженню сприяла творчість письменників Василя Гренджа-Донського, Андрія Карабєлєша, Олександра Маркуша.

3. Угорщина в міжвоєнний період

Угорська Радянська Республіка - короткотривалий комуністичний режим, який існував в Угорщині в період з 21 березня 1919 до 6 серпня того ж року. Республіка проіснувала всього чотири місяці (133 дні).

Дата добавления: 2014-01-04