Підстави та порядок припинення трудового договору

Не відноситься до робіт, які є сумісництвом і можуть виконуватися як в основний час, так і за його межами чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу.

Обмеження на сумісництво можуть вводитися законодавством, колективним договором, угодою сторін. Ст.21 не обмежує сумісництво ні за кількістю трудового договору ні за продовження роботи, яку працівник об’єднує з основною. Тільки по відношенню до працівників державних підприємств встановлюються обмеження продовження роботи за сумісництвом (4 години в робочі дні і повний робочий день у вихідні). Загальна тривалість робочого часу за сумісництвом за місяць не повинна перевищувати ½ місячної норми робочого часу.

ПКМУ №245 від 03.04.1993р. “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій”.

Забороняється держслужбовцям виконувати роботу за сумісництвом, крім, скажімо, медичної практики. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років та вагітних жінок. Оплата праці сумісних здійснюється за фактично виконану роботу.

Одержана за роботу по сумісництву заробітна плата при підрахунку середнього заробітку по основній роботі не враховується крім заробітної плати медичним і фармацевтичним працівникам лікувального профілю та санітарно-епідеміологічних установ охорони здоров’я, аптек, медичної соціальної експертизи.

Відпустка за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Вихідна допомога сумісникам при звільненні не оплачується.

Законодавство про працю в Україні (ст.36) встановлює такі підстави припинення трудового договору:

1. Угода сторін.

2. Закінчення строку трудової діяльності крім випадків, коли трудові відносини тривають і жодна сторона не поставила вимогу про їх припинення.

3. Призов або вступ працівників на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу.

4. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) або на вимогу профспілки або іншого уповноваженого на підприємстві трудового колективноого органу.

5. Переведення працівника за його згодою на інше підприємство або перехід на виборну посаду.

6. Відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв’язку з істотною зміною умов праці.

7. Набрання законної сили вироком суду, яким працівнтка засуджено до позбавлення волі або іншого покарання, що виключає можливість продовження роботи.

8. Підстави, передбачені контрактом.

Угода сторін – це самостійна підстава для припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи сторін тим, що для їх припинення необхідне спільне волевиявлення сторін (п.1 ст. 36).

У разі домовленості між працівником і власником про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 договір припиняється в строк, визначений строками. Анулювання такої згоди можливе при взаємозгоді обох сторін на це.

Призив або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу є підставою для припинення трудового договору. За військовослужбовцями строкої служби, які до призову працювали на підприємстві зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в 3-х місячний строк на теж підприємство, на посаду не нижче, яку вони займали до служби.

Вони також користуються переважним правом на залишення на роботу при скороченні чисельності або штату працівників протягом 2 років. З дня звільнення з служби (ст.8 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст 3 ЗУ “Про альтернативну (військову) службу”).

Відмова працівника від роботи в іншій місцевості є самостійною підставою для припинення трудового договору, якщо на це немає поважної причини. Припинення трудового договору при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо такі зміни викликані змінами в організації виробництва і праці.

Судовий вирок, що набрав чинності є підставою для припинення трудового договору тільки в тому разі, коли працівник засуджений до покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

Відмова працівника укласти контракт може бути підставою для припинення трудового договору за п.6. ст.36 в тому разі, коли відповідно до законодавства така форма трудового договору для даного працівника була обов’язкова.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Припинення трудових відносин за ініціативи працівника ще називається звільнення за власним бажанням, що більшою мірою відображає суть умови, необхідної для звільнення на цих підставах.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладення на невизначений строк, незалежно від посади, яку він займає, попередженням про це керівника письмово за 2 тижні. Закон не пов’язує розірвання трудового договору з наявністю певних причин. Тому працівник може взагалі не висловлювати причини, з яких він бажає звільнитися з роботи.

Сезонні і тимчасові працівники попереджують про звільнення за 3 дні.

Керівник повинен розірвати трудовий договір у строк, який просить працівник, у разі коли його звільнення зумовлене неможливістю продовжити роботу: переїзд на нове місце проживання; переведення одного з подружжя на нове місце роботи в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості підтверджена медичним договором (висновком); вагітність; догляд за дитиною до досягнення 14-річного віку, або за дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї, інвалідом І групи; виходу на пенсію; якщо працівник прийнятий за контрактом, конкурсом, інші причини.

Якщо в заяві працівника не вказана дата звільнення, то таким днем вважається той, що настає через 2 тижні після подання заяви про звільнення. Строк обчислюється з наступного дня після подачі заяви.

Якщо працівник після закінчення двотижневого строку попереджений про звільнення не залишив роботу, не вимагає розірвання договору, керівник не має права звільнити його за раніше поданою заявою, крім випадків, коли на його місце запросили іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

По закінченню терміну попередження працівник може залишити роботу, а власник повинен здійснити з ним розрахунок і видати йому трудову книжку.

Водночас для деякої категорії працівників законодавством введено обмеження щодо припинення трудового договору в певний період за власним бажанням. Такі обмеження поширюються на молодих спеціалістів протягом терміну направлення, а також осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі (на період відбування покарання). Розірвання трудового договору молодими спеціалістами з поважних причин не допускається (вагітність, наявність дитини до 3 років, або потребує догляду за медичним висновком до 6 років), одного з батьків мати (батько) мають дитину до 14 років; встановлення інвалідності І-П групи, встановлення інвалідності І-П групи у дружини (чоловіка), (ст.30), одного з батьків, проходження чоловіком (дружиною) військової служби, в т.ч. за контрактом у Збройних Силах, Прикордонних військах, СБУ та ОВС поза місцем розташування замовника-спеціаліста.

Ст.391. Строковий договір може бути розірваний тільки з поважних причин: хвороби або інвалідність працівників, порушення власником законодавства про працю, колективний чи трудовий договір або коли неможливо продовжувати роботу (ст.38 част. І).

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Розірвання трудового договору за ініціативою власника.

Трудовий договір може бути розірваний власником тільки на загальних або спеціальних підставах. До загальних підстав відносяться такі випадки:

1. Зміна в організації виробництва і праці, в т.ч. ліквідація, реорганізація, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

2. Виявлення невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджає продовженням цієї роботи.

3. Систематичне невиконання працівником без поважної причини обов’язків, покладеного на нього трудового договору або трудового внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

4. Прогул (в т.ч. відсутність на роботі більше як 3 години протягом робочого дня) без поважних причин.

5. Нез’явлення на роботу протягом більше як 4 місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності не рахуючи відпустки з вагітності й пологів, якщо законодавством не встановлено тривалішого строку збереження місця роботи (посади) за певного захворювання (туберкульоз). За працівниками, які втратили працездатність через трудове каліцтво чи професійну захворюваність. Місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

6. Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

7. Поява на роботі працівника в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

8. Вчинення за місцем роботи розкрадання (в т.ч.дрібного) майна власника, чи встановлення вироком суду, що набрав законної сили, чи постанов органу, до компетенції якого входить накладання адмінсягнення чи застосування заходів грошового впливу.

Крім того ст.41 передбачаються додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника – роботодавця 3 окремими категоріями працівників у випадках:

1. Одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу всіх форм власності, його заступників, головними бухгалтерами та їх заступниками, а також службовцями митних організацій, ДПІ, яким присвоєно персональне звання і службовими особами державних контрольних ревізійних служб та організації контролю за цінами).

2. Винних дій керівника підприємства, внаслідок чого заробітна плата виплачується несвоєчасно або в розмірах, нижчих від встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (237 грн.).

3. Скоєння винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові чи товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

4. Вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморальний проступок, несумісного з продовженням роботи.

5. Якщо працівника визнано таким, що не витримав випробування (прийнято з іспитовим строком).

6. Якщо працівник зарахований з порушенням спеціальних правил прийняття на роботу (зарахування на посаду особу, яку їй забороняється обіймати протягом визначеного терміну за вироком суду).

Працівник не може бути звільнений з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності (крім п.5 ст.40), а також у період перебування у відпустці (щорічні, ті що із збереженням і без збереження з/плати). Це правило не порушується на період повної ліквідації підприємства.

У разі, коли підприємство приватизоване (з дня прийняття рішення) розірвання трудового договору з ініціативи власника недопускається (за винятком п.6 ст.40), або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачається можливість звільнення на підставі п.3, 4, 7, 8 ст. 40 та ст.41).

Не допускається звільнення працівника приватизованого підприємства з ініціативи нового власника протягом 6 місяців від дня переходу до нового права власності.

Окрім вказаних підстав, передбачених КЗпП, правовідносини деяких категорій працівники можуть припинятися з інших підстав. Зокрема, ЗУ “Про державну службу” (ст.30) визначено, що державна служба припиняється в разі:

- порушення умов реалізації права на державну службу (відмова у прийнятті на службу особи на підставі національних, релігійних належностей тощо);

- вчинення корупційних вимог;

- досягнення держслужбовцем граничного віку проходження держслужби (60 років для чоловіків і 55 років для жінок), відставин держслужбовців, які обіймають посади І або П категорії, відмова держслужбовця від прийняття присяги або її порушення тощо.

Особливе значення в разі звільнення працівника за ініціативою власника має процедура припинення трудових відносин. Порушення цієї процедури у більшості випадків є підставою для поновлення звільнення працівника на роботі (ст. 43).

Для звільнення працівника за ініціативи власника в більшості випадків потрібна згода профспілкового комітету чи органу, уповноваженого репрезентувати інтереси трудового колективу (ради трудового колективу). Але винятки із цього правила (ст. 43):

- ліквідація підприємства;

- незадовільні результати випробування;

- звільнення працівника, який не є членом профспілки;

- звільнення з підприємства, де немає профспілкової організації;

- працівника, який вчинив розкрадання;

- керівника, заступника, головного бухгалтера, заступника та ін.

У разі звільнення працівника внаслідок змін в організації виробництва і праці (ст.42) в т.ч. ліквідація, реорганізація чи перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності чи штату, працівника про наступне звільнення слід попередити персонально не пізніше, ніж за 2 місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення внаслідок змін в організації виробництва власник пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві. В разі відмови працівником від такої роботи, а відсутності такої роботи власник повідомляє про наступне вивільнення державні служби зайнятості.

Загальними вимогами щодо працедавця припинення трудових відносин є те, що власник повинен у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і здійснити розрахунок. Порушення строку розрахунку є підставою для настання відповідальності власників у вигляді сплати середньої заборгованості за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

А ще законодавство передбачає, що в деяких випадках працівникові має бути виплачена вихідна допомога (ст. 44):

п. 6. ст.36, п.1, 2, 6 ст. 40. – не менше середньомісячної заробітної плати;

п.3 ст. 36 – не менше двомісячної середньої заробітної плати;

ст. 38, 39 – розмір передбачений у колективному договорі, але трьохмісячної середньої заробітної плати.

3. Відповідно до ст. 77, 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров»я» медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов'язків;

е) обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством;

є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв'язку з виконанням професійних обов'язків;

ж) встановлення у державних закладах охорони здоров'я посадових окладів (тарифних ставок) на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;

и) пільгові умови пенсійного забезпечення;

і) пільгове надання житла та забезпечення телефоном;

ї) безплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту.

Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням, передбачені абзацом першим цього пункту, надаються:

працівникам за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом працівника за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

пенсіонерам за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

й) першочергове одержання лікувально-профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами;

к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;

л) судовий захист професійної честі та гідності;

м) безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Дія пункту "м" не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону;

н) лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медичні сестри амбулаторій, лікарі загальної практики (сімейні лікарі) та медичні сестри загальної практики - сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини, лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних бригад станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги - за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм.

Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони подають медико-санітарну допомогу.

Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників:

Медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані:

а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу;

б) безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;

в) поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя;

г) дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю;

д) постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності;

е) подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я.

4.У правовому розумінні поняття робочого часу характеризується як норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки відповідно до закону і правил внутрішнього трудового розпорядку.

В Україні тривалість робочого часу встановлюється законом і не може бути змінена угодою сторін трудового договору. Законодавством передбачено такі види робочого часу:

а) нормальна і скорочена тривалість робочого часу;

б) неповний робочий час (день);

в) ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу по суті, нормою праці, яка водночас відіграє роль регулятора охорони здоров’я і життя працівника. Ст. 50 КЗпП встановлює нормовану тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 год. на тиждень, яка не залежить від кількості робочого дня на тиждень. При 5-денному робочому тижні щоденна робота не повинна перевищувати 8 год., а при 6-денному робочому тижні – 7 год. П’яти або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу, за погодженням з місцевою радою.

Скорочена тривалість робочого часу застосовується з метою створення умов для посилення охорони праці та здоров’я окремих категорій працівників. Вона встановлюється для працівників:

- віком від 16 до 18 р. – 36 годин на тиждень;

- віком від 15 до 16 р. (учнів в період канікул) – 24 години на тиждень.

ПКМУ №163 від 21.02.2001р. “Про затвердження переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, роботи в яких дає право на скорочення тривалості робочого тижня”.

- 33, 32 год. - охорона здоров’я, освіта, соціальна допомога;

- 30 год. – інфекційні туберкульозні лікувальні профілактичні установи, заклади, палати, кабінети, патологоанатомічні, бюро судово-медичної експертизи;

- 33 год. – стоматпрактика;

- 36 год. – СЕС, фізіотерапевтичні кабінети, станції переливання крові, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами;

- 24-38 год. – робота з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання;

- зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством встановлена скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів, науковців, науково-педагогічних працівників):

- лікарям-стоматологам, зубним лікарям протезистам, лікарям поліклініки, станцій, кабінетів встановлено 5,5 годинний робочий день;

- лікарям лікарень, середньому медичному персоналу лікарень, інших стаціонарно-лікарських закладів, спеціалізованих санаторіїв, встановлено 6,5 годинний робочий день.

Неповний робочий час – встановлюється за угодою між працівником і власником як при прийнятті на роботу, так і згодом. Ця угода може передбачати різні режими роботи в умовах неповного часу, як неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Він встановлюється обов’язково на прохання вагітної жінки, жінка, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. Такий час може бути встановлений і для пенсіонерів, інвалідів, інших осіб, які за станом здоров’я не можуть працювати повний робочий день (тривалість робочого дня – не менше 4 години).

Угода на умовах неповного робочого часу оформляється наказом (розпорядженням) власника. Така робота не обмежує права працівників на щорічну відпустку як при повному робочому часі, не змінює загальновстановленого трудового стажу.

Ненормований робочий день є однією з умов праці деяких категорій працівників, робота яких в зв’язку з специфікою і характером праці не завжди укладається в рамки нормального робочого дня (держслужбовці, особи адміністративного, управлінського, технічного, господарського персоналу – директори, начальники, бухгалтери, економісти, юристи, програмісти, інженери і т.д.).

Надурочні роботи – вважаються роботи, які працівник виконує за розпорядженням власника та з дозволу профспілкового комітету і тривалість яких перевищує встановлену тривалість робочого дня (7 або 8 годин). Якщо така робота проводиться без відома власника за власною ініціативою, то вона не вважається надурочною і відповідно оплаті не підлягає. Власник може застосовувати інші роботи тільки у виняткових випадках з обов’язкового дозволу профспілкового комітету:

- для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії;

- проведення робіт з водопостачання, опалення, освітлення, каналізації;

- необхідного ремонту машин, іншого устаткування;

- необхідності проведення роботи в разі не з’явлення працівника, який заступає, коли робота не припускає перерви та інші випадки.

Загальний час надурочних робіт не повинен перевищувати для кожного працівника 4 години протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Законодавство забороняє залучати до надурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають діти віком до 3-х років, осіб, яким не виповнилося 18 років, інвалідів, хворих на туберкульоз за їх згодою тощо.

Залучення працівників до надурочних робіт компенсується їх підвищеною оплатою. Компенсація їх відгулом не допускається.

Чергування – можуть встановлюватися як виняток і тільки за погодженням з профспілковим комітетом після закінчення робочого дня або у вихідні та святкові дні компенсується наданням відгулу протягом 10 днів такою тривалістю як чергування. Не залучаються тільки жінки, що мають дітей до 12 років і вагітні жінки.

5. Правове регулювання часу відпочинку.

Конституція України (ст. 45) визначає: кожен, хто працює, має право на відпочинок. Велике значення для відновлення здоров’я, фізичний і розумових здібностей працівника має час відпочинку – час, вільний від виконання трудових обов’язків, використовує працівник на власний розсуд.

Як і робочий час відпочинку має кілька видів:

- перерва в робочі дні для відпочинку і харчування (не пізніше 4 год. від початку роботи),

- щоденний (міжзмінний) відпочинок після роботи (не менше 12 год.),

- щотижневі дні відпочинку (не менше як 42 год.),

- святкові та неробочі дні (ст. 73),

- щорічні й додаткові відпустки (ст. 76)

Щоденний відпочинок – є перерва в роботі після закінчення робочого дня, який становить 16 годин.

Щотижневий відпочинок – при 4 - тижневому робочому тижні – 2 вихідні на тиждень, а 6-ти денному – 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя.

Вихідні дні на підприємстві, установі пов’язані з обслуговуванням населення встановлюється місцевими радами.

Законодавство про працю забороняє роботу у вихідні дні. Залучення до роботи окремих працівників у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету і лише у виняткових випадках.

Святкові і неробочі дні в Україні є: 1.01 – Новий рік, 07.01 – Різдво Христове, 08.03 – Міжнародний жіночий день, 01-02.05 – День міжнародної солідарності трудящих, 09.05 – День Перемоги, 28.06 – День Конституції, 24.08 – День Незалежності України.

Неробочими днями є дні релігійних свят: 07.01 - Різдво Христове, один день (неділя) – Великдень, один день (неділя) – Трійця.

Щорічні відпустки - встановлюється відповідно до Закону України “Про відпустки” від 15.11.96р. із змінами і доповненнями. Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємством незалежно від форм власності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

1. Щорічна – основна; додаткова за роботу із шкідливими та тяжкими умовами праці; за ПКМУ №1290 від 17.11.1997р. “Про затвердження списків виробів, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та особливий характер праці»:

від 7 до 25 днів – заклади ОЗ та лабораторії; 7 днів – роздрібна торгівля фармацевтичними товарами за особливим характером роботи, інші передбачені законодавством.

2. Додаткова у зв’язку з навчанням (без відриву від виробництва).

3. Творча (для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо).

4. Соціальна – у зв’язку з вагітністю та пологами, з догляду за дитиною до 3 років, додаткові працівники, які мають дітей.

5. Відпустка без збереження заробітної плати.

Який порядок надання відпустки? (ст. 79).

Щорічна основна відпустка надається тривалістю не менше як 24 календарних днів за робочий рік. Святкові і неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються. Право на щорічну відпустку повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи, попередженням за 2 тижні письмово. Працівникам з особливими умовами праці встановлюється щорічна відпустка до 28 і більше календарних днів. Неповнолітнім – 31 календарний день, інвалідам І-П групи – 30 днів, Ш групи – 26 днів тощо. Вона надається здебільшого за затвердженим графіком в порядку черги.

До закінчення 6-місячного терміну роботи в перший рік роботи, а також у наступні роки за бажанням працівника у зручний для нього час відпустки надається:

1) неповнолітнім (до 18 років);

2) інвалідам;

3) жінкам, які мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

4) жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після них;

5) іншим працівникам (чоловік, дружина яких перебувають у відпустці по вагітності і пологах, які мають путівку для санаторно-курортного лікування).

Щорічна відпустка може бути перенесена, якщо власник не повідомив про час надання відпустки або несвоєчасної виплати заробітної плати за час відпустки; перенесена або подовжена в разі: тимчасової непрацездатності; виконання працівниками державних або громадських обов’язків (вибори тощо) настання строку відпустки по вагітності та пологах.

Забороняється не надавати відпустки протягом робочого року особам до 18 років і працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу з шкідливими умовами чи особливим характером праці.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Відхилення з щорічної відпустки допускаються за згодою працівників у виключних випадках.

У разі звільнення з роботи виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки і додаткової.

Особам до 18 років заміна всіх видів відпустки грошовою компенсацією не допускається.

Тривалість щорічної додаткової відпустки визначається колективний або трудовий договір (контракт) в таких межах:

1. До 35 календарних днів працівникам, зайнятих на роботах, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих чинників; працівникам, робота яких пов’язана з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за списком виробництв, професій і посад, що затверджуються КМУ від 17.11.97р. №1290.

2. До 7 календарних днів працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списками посад, робіт і професій визначених колективним договором, трудовою угодою.

Загальна тривалість щорічних основних та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників підземних гірчичних робіт – 60 календарних днів.

Соціальна відпустка.

1. По вагітності і пологах:

v до пологів – 70 календарних днів;

v після пологів – 56 календарних днів (70 днів – 2 і більше дітей або складні пологи);

v жінки, які усиновили новонароджених дітей з пологового будинку - 56 календарних днів.

2. По догляду за дитиною до 3 років.

3. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (2 і більше до 15 р. - 5 календарних днів без вихідних).

Відпустки без збереження заробітної плати (ст. 84) має два види:

1. Що надається в обов’язковому порядку:

v особам, які одружуються – до 10 календарних днів;

v для закінчення санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку;

v в разі смерті рідних тривалістю, в залежності спорідненості з померлим, від 3 до 7 днів;

v для складання вступних екзаменів у ВУЗ – 15 днів;

v для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбі за висновком медустанови – не більше 30 днів та в ряді інших випадків.

2. За згодою сторін:

- за сімейними обставинами та з інших причин працівнику на термін, обумовлених угодою між працівником та власником але не більше 15 календарних днів на рік.

Частина Ш ст.84 – виключена про надання відпустки без збереження заробітної плати у разі простою підприємства.

У вирішенні питань надання відпусток законодавством встановлено деякі обмеження. Так права на відпустку позбавлені:

- особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі з відбуттям за місцем роботи на весь строк покарання;

- особи, яких звільнили з роботи за порушення трудової дисципліни.

6. Оплата праці. Заробітна плата – це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку власник виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результат його праці та господарської діяльності підприємства.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці,, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП, ЗУ “Про оплату праці” від 24.03.95р. та іншими нормативними актами.

Що таке державне регулювання оплати праці? Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановленого розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій встановлених умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, що дотуються з бюджету.

Що таке договірне регулювання оплати праці? Договірне регулювання оплати праці працівниками підприємства здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективна угода) рівнях відповідно зо ЗУ “Про колективні договори і угоди”.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником медичну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Розмір заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. 9, 10 ЗУ “Про оплату праці” ВР України за поданням КМУ, як правило, під час затвердженого Держбюджету на відповідний рік. Сьогодні вона складає __________ грн.

Згідно ст.100 КЗпП на роботах із шкідливими умовами праці встановлюється підвищена оплата праці (фармацевти, рентгенологи, лаборанти, стоматологи-протезисти тощо). Наказ МОЗ №137 від 18.08.1994р. “Про доплати за несприятливі умови праці робіт, спеціальностей і служб закладів ОЗ”.

Встановлюється доплата:

- 12% до посад окладу за важкі і шкідливі умови праці;

- 24% до посад окладу за особливо важкі і особливо шкідливі умови праці.

Міністерство праці та соціальної політики, МОЗ України наказ №161/137 від 06.04.2001р. “Про впорядкування та затвердження умов оплати праці працівникам закладу ОЗ та установ соціального захисту”.

Ст.105 КЗпП встановлює оплату праці при суміщені професій (посад) і виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника поряд із своєю основною роботою, додаткову роботу за іншою професією (посадою) проводиться оплата.

Щодо оплати праці у святкові і неробочі дні, то вона провадиться у подвійному розмірі. Працівники, які одержують місячний оклад – розмірі одинарної денної ставки зверх окладу – якщо ця робота в межах місячної норми робочого часу і розмірі подвійної денної ставки, якщо робота провадиться понад місячну норму (ст. 107).

Ст. 108 регламентує оплату роботи у нічний час. Нічним вважається час з 10 годин вечора до 6 годин ранку. Така робота оплачується у підвищеному розмірі, встановлюється генеральна, галузева (регіональна) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків окладу за кожну годину роботи в нічний час.

З метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також створення механізму підтримання на постійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці Кабінет Міністрів України своєю Постановою N 1298, 30.08.2002 затвердив Єдину тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери. Відповівдно до цієї постанови встановлюються:

надбавки працівникам:

а) у розмірі до 50 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки):

за високі досягнення у праці;

за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання);

за складність, напруженість у роботі.

Граничний розмір зазначених надбавок для одного працівника не повинен перевищувати 50 відсотків посадового окладу. Таке обмеження не поширюється на працівників національних закладів (установ).

доплати працівникам:

а) у розмірі до 50 відсотків посадового окладу (тарифної ставки):

за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників;

за суміщення професій (посад);

за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт.

Зазначені види доплат не встановлюються керівникам бюджетних установ, закладів та організацій, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів цих установ, закладів та організацій, їх заступникам;

за використання в роботі дезінфікувальних засобів, а також працівникам, які зайняті прибиранням туалетів, - у розмірі 10 відсотків посадового (місячного) окладу;

водіям автотранспортних засобів:

надбавки за класність водіям II класу - 10 відсотків, водіям I класу - 25 відсотків установленої тарифної ставки за відпрацьований час;

доплати за ненормований робочий день - у розмірі 25 відсотків тарифної ставки за відпрацьований час.

Надано право керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків:

а) установлювати працівникам цих установ, закладів та організацій конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них;

б) надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання;

в) затверджувати порядок і розміри преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи у межах коштів на оплату праці.

Дата добавления: 2014-01-04