Культурно-цивілізаційні концепції розвитку людства

Вступ

Лекція 7.

ФІЛОСОФІЯ

Філософії права та юридичної логіки

Позиції вчителя та учнів.

Учитель	Учень
• ініціювання суб’єктного досвіду учіння; • розвиток особистості кожної дитини; • визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини.	• вільний вибір елементів навчально-виховного процесу; • самопізнання, самовизначення, само-реалізація.

полковник міліції,

доктор філософських наук, професор

О.І. Гвоздік

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

„ФІЛОСОФІЯ”

Лекція 4

Суспільство. Культура. Цивілізація. Право

2011 рік

Суспільство. Культура. Цивілізація. Право

Питання:

1. Культурно-цивілізаційні концепції розвитку людства.

2. Технократичні концепції історії.

3. Концепції філософського структуралізму.

4. Сучасні проблеми духовної культури людства.

Мета: розкриття основних тенденцій розвитку людства, культури, цивілізації в умовах глобальних змін та основних проблем становлення критеріїв сучасної цивілізації

Основні поняття: культура, цивілізація, глобальні проблеми, людство, структуралізм, технократизм

Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб'єктів цих відносин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного життя суспільства. Особливо важливого значення теоретико-філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об'єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем духовного життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічне відродження національного в культурі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зростаючої інтеграції життя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету, культури, мислення, свідомості; утвердження ефективних шляхів формування, виховання духовності, культури, свідомості людей, які б найповніше реалізовували духовний потенціал особистості; переосмислення класичних парадигм розвитку духовного життя суспільства.

Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.

Який же зміст духовного життя суспільства? Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб'єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.

У філософії XX ст. авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну історію та соціальні проблеми. У XX ст. історія не лише почала рухатися прискореними темпами, а й ускладнилася такою мірою, що поза філософським її охопленням як цілісного явища навряд чи могла бути вивченою із достовірністю. Існуючі концепції історіософського та культурологічного спрямування по сьогоднішній день не сформували єдиної точки зору на проблеми розвитку людства, його історії та культури.

Всі концепції можна поділити на три групи, до яких відносять: культурно-цивілізаційні концепції розвитку людства, технократичні, культурологічні.

На самому початку XX ст. була видана книга німецького філософа та культуролога О. Шпенглера (1880 - 1936) "Занепад Європи", під суттєвим впливом якої перебуває по сьогодні уся європейська соціальна думка. О. Шпенглер виклав у цій книзі власну концепцію культури та історії.

В основі європейської культури, на думку О. Шпенглера, лежить світ античної культури із її так званим "аполонівським духом ", тобто із її прагненням до ясності, чіткості, гармонійності. Проте від епохи Відродження у ній починає домінувати так званий "фаустівський дух" - дух невизначеного прагнення до вищого, більшого, ефективного. Цей дух веде до наживи, продукування, і він, на думку О.Шпенглера, веде Європу до занепаду і загибелі. Шпенглер вважав, що Європу можна врятувати за умови, що на перший план у її розвитку вийдуть ті народи, які ще не реалізували свій творчий потенціал. Перш за все цю місію може виконати Пруссія, проте, за О.Шпенглером, мають культуротворчий потенціал і слов'янські народи. Як би там не було, але твір О.Шпенглера мав великий резонанс; можна сказати, що після нього думка про кризовий стан європейської культури стає чи не найбільш обговорюваною.

Концепція культури та історії О.Шпенглера базується на наступних тезах: історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур, кожна культура є замкненою або локальною, непроникненою зовні, базується на дусі певного народу, який її творить. Культура - це цілісне утворення; вона являє собою своєрідний універсум буття. Культура проходить 4 періоди свого життя: весну, літо, осінь, зиму, тобто вона спочатку іде вгору, але досягнувши вершини, починає занепадати (зокрема, коли переходить у стадію цивілізаційного розвитку).

Певні корективи у європейське розуміння культурно-історичного процесу внесла книга "Дослідження історії" англійського історика А. Тойнбі (1889 - 1975). Автор наполягає на тому, що історія постає як єдність і сукупність певного числа (21) цивілізацій. Тойнбі також вважає, що цивілізації можуть вичерпувати свій творчий потенціал, і це відбувається тоді, коли духовна еліта вироджується, а на перший план в суспільних процесах виходить ділова еліта: при цьому релігія втрачає свої духовні прагнення. На відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що цивілізації перебувають між собою у більш тісних зв'язках, які можуть поставати не лише у вигляді історичного співіснування (хоча цей тип зв'язку і домінує), а й у вигляді історичного наслідування.

Згідно з А.Тойнбі, європейська цивілізація переживає кризові явища, проте задля їх подолання необхідно повернутися до найперших духовних цінностей, тобто певною мірою повернути релігії належне місце у суспільному житті через творення єдиної світової релігії.

Дата добавления: 2014-01-04