Історичні типи релігійних вірувань та сучасні релігійні системи

Релігія – історично сформований комплекс вірувань, ритуалів, обрядів, символів, заповідей і норм поведінки, зумовлених вірою у надприродні сили, що проявляються у свідомості, стандартах поведінки, соціальних позиціях, релігійній діяльності осіб, що визнають свою приналежність до даної релігійної системи.

Таким чином, релігія завжди являє собою систему вірувань і духовних цінностей, а також практичних дій (культів, ритуалів, обрядів) які формують особливий релігійний світогляд та релігійну поведінку віруючої людини. Отже релігія є і соціальним явищем, оскільки пов’язана із особливою поведінкою та діяльністю людей, і соціальним інститутом, здатним організовувати соціальні суб’єкти, виконувати специфічні функції в суспільстві, і певною общиною людей з однаковими релігійними уявленнями.

Формуванню релігії як соціального явища сприяли ряд факторів – психологічні, гносеологічні і соціальні, причому вплив останніх виявився найбільш вагомим. Релігія як соціальний інститут функціонує на двох рівнях – ціннісно-нормативному і організаційному.

Церква як правило є класичною організацією певної релігійної системи, має чітку внутрішньо-організаційну структуру, що включає духовенство (клір) і мирян, характеризується масовістю і тісно пов’язана з суспільством та діє всередині нього. Кліром вважаються особи, які присвятили своє життя релігійному культу, мають право організовувати і проводити його. У православній церкві клір поділяється на церковнослужителів, що не мають духовного сану і священнослужителів – осіб, що мають духовний сан (за рангами вони поділяються на дияконів, священників та архієреїв). Мирянами вважаються прості віруючі, що не можуть проводити релігійні обряди, проте мають право і повинні брати участь у них.

Церква виникає у процесі розвитку певного віровчення, має стабільні зв’язки з основними сферами суспільного життя та провідними соціальними інститутами – політикою, ідеологією, культурою тощо. Церква є універсальною організацією, оскільки до неї входять особи різних статей, вікових та статусних груп, вона задовольняє більшість основних запитів її учасників. Серед провідних церков в Україні можна виділити римо-католицьку, греко-католицьку, Українську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Київського патріархату та Українську автокефальну православну церкву.

Деномінацією вважається організація, яка підтримує соціальні зв’язки з суспільством і нормальні стосунки з церквою, проте не має такої широкої соціальної бази, як церква, чіткої внутрішньої структури, не поділяється на духовенство і мирян, згуртовує навколо себе незначні групи прихильників, котрих не задовольняють постулати ортодоксальної церкви. Деномінації виникають у результаті плюралізації провідних релігійних систем у суспільстві. Вони мусять конкурувати між собою, доводячи потенційним прихильникам правильність, істинність вчення, яке несе деномінація. Якщо церква вимагає безумовної відданості своїх прихильників, то деномінація намагається залучити якомога більше своїх послідовників, незалежно від чистоти їх вірувань. До основних протестантських деномінацій України належать баптисти, адвентисти сьомого дня (суботники), євангелісти, свідки Єгови.

Секта – релігійна організація, яка відкидає будь-які зв’язки з суспільством і церквою. Вона як правило, виникає на грунті опозиції до офіційної церкви. Секти найчастіше характеризуються такими рисами як:

· сліпа віра послідовників у ідеали секти,

· самоізоляція та відокремленість від інших громад,

· протиставлення власного релігійного вчення усім іншим, що діють в суспільстві,

· визнання винятковості своєї релігійної системи, вибраності її Богом;

· принцип вождізму, що ґрунтується на беззаперечному визнанні авторитету керівників секти;

· відсутність чіткої розгалуженої внутрішньо-організаційної структури;

· протидія багатьом соціальним нормам, що діють у суспільстві;

· строга регламентованість усередині секти й винятково сувора дисципліна.

Сектантство часто розхитує підвалини не тільки релігійного, а й усього суспільного життя, оскільки, як було сказано, воно відкидає значену кількість соціальних норм. Усе це, примножене на сліпу віру послідовників і сувору дисципліну у виконанні рішень керівників секти, робить останні негативним явищем суспільного життя. Інколи секти поводять себе вкрай агресивно, загрожуючи суспільному порядку. Типовим прикладом може бути діяльність таких сект, як “сатаніти”, “біле братство”, “Аум Сенрікьо” у Японії. Вони є небезпечними тим, що глибоко проникають у психіку й свідомість індивіда, змушують його повністю підлаштувати власну поведінку під агресивні ідеали секти, вимагають сліпого поклоніння керівникам секти та беззастережного виконання їхніх наказів.

Віросповідання індивіда напряму пов’язано з його релігійною поведінкою, формами якої можна вважати поклоніння, ритуал і молитву.

Поклоніння визначає специфічне відношення віруючого до об’єкта віросповідання, що проявляється під час зв’язку віруючого і священика.

Ритуал – певна символічна або магічна дія, встановлена релігійним каноном за заздалегідь визначеним змістом і порядком, через яку віруючі прагнуть впливати на об’єкт поклоніння. Ритуал є необхідною складовою будь-якої релігії.

Молитва – звернення до об’єкта поклоніння у відповідності з текстом встановленого сакраментального змісту.

Необхідною умовою існування будь-якої релігії є її морально-духовні засади, що пов’язані насамперед з релігійною свідомістю і релігійною психологією.

За увесь час розвитку релігійного світогляду сформувалась надзвичайно велика кількість релігійних систем та вірувань. Сучасна соціологія розробила кілька підходів до класифікації релігійних систем.

Найбільш використованою є система класифікації релігії, розроблена американським вченим Р. Белла. Вчений виділяє п’ять типів історичних релігійних систем – примітивні, архаїчні, історичні, ранні сучасні та сучасні релігії.

Примітивні релігії існували в первіснообщинному ладі. Цим релігіям притаманна міфологічна нерозчленована свідомість, єдність природного і сакрального, відсутність релігійних установ та організацій, деперсоніфікованість богів (віра у надприродні сили, а не у особу).

До таких релігій відносяться фетишизм, тотемізм, анімізм і магія.

Фетишизм – віра у надзвичайні сили певних предметів – фетишів, що є об’єктами поклоніння. Ознаки фетишизму зустрічаються і у сучасних світових релігіях, наприклад у християнстві надприродні властивості приписують освяченій воді, іконам, святим мощам.

Тотемізм – віра у кровну спорідненість роду з певним матеріальним предметом чи живою істотою, яка вважається батьком роду, його “тотемом”. Рід чи плем’я носять ім’я тотему, бо вважає що він їх оберігає.

Анімізм – віра у душу людини й інших живих істот. Ця релігійна система сприяла формуванню таких уявлень як віра у безсмертя душі, реінкарнацію (переселення душ) тощо.

Магія – це чаклунські ритуали, через які люди прагнули вплинути на поведінку тварин, інших людей, стихійні сили природи, змінити їх у потрібному напрямку. Магічні обряди були в усіх народів, відрізняючись за формою, змістом і тривалістю. Окремі магічні ритуали ввійшли в сучасні релігійні системи.

Архаїчні релігії відзначаються значною систематизацією і диференціацією релігійної свідомості та культів. Характерною рисою усіх релігійних систем цього часу є персоніфікація Богів, тобто надання їм людських образів, а також поява служителів культу – шаманів, жерців тощо, які вважаються посередниками між світом людей та світом богів. Більшість релігії цього часу є політеїстичними (язичницькими). Серед них можна виділити релігійні системи Стародавньої Греції, Риму, Індії, слов’янський пантеон. Характерною ознакою цих релігійних систем є також поява перших культових споруд, які були не лише центром релігійного, а й політичного, культурного життя.

Історичні релігії уже чітко протиставляють сфери мирського і священного, з’являється церква з чітко визначеною внутрішньою структурою та ієрархією. Характерними для релігій цього типу рисами є те, що вони здебільшого стають монотеїстичними, тобто пов’язані з віруванням у одного Бога, а також те, що дані релігійні вірування залишають межі однієї держави чи одного етносу і стають світовими. Серед релігій цього типу Белла виділив християнство, іслам, іудаїзм.

Ранні сучасні релігії, що отримали найбільш яскраве вираження у протестантизмі, являють собою певне зрушення у бік потойбічного світу у якості головної сфери релігійної діяльності. Взаємовідношення матеріального світу і душі, проблема пошуку шляхів спасіння душі стають основними предметами вчення даних релігійних систем. Спасіння тепер слід шукати не у тій чи іншій сфері відходу від реального життя, а навпаки у гущі світської діяльності. Ранні сучасні релігії відзначаються розгалуженим поділом на конфесії, у них розпочинається процес відділення релігії від суспільства.

Сучасний етап еволюції релігійних систем на думку Белла, характеризується релігійним плюралізмом. Релігійність дедалі більше індивідуалізується, вибір тих чи інших релігійних символів і уявлень стає актом вільного рішення кожного члена суспільства. Цей процес індивідуалізації релігії трактується Белла як процес секуляризації, що означає остаточне відділення релігії від суспільства. Серед сучасних релігій можна згадати такі як вчення Свідків Єгови, мормонів, сайєнтологію, східні культи –Агні-Йога, Харе Крішна та інші.

Основні релігійні системи сучасності можна поділити на два типи – світові релігії та національні релігії. До світових релігій відносять ті, котрі вийшли за межі однієї країни чи народу і охопили значні території та число віруючих. До таких відносяться буддизм, християнство та іслам. Національними ж вважаються ті релігійні системи, які поширені здебільшого в одній державі або серед одного етносу. Провідними національними релігійними системами є індуїзм, іудаїзм, конфуціанство, синтоїзм та ін.

Буддизм виник у північній частині Південної Азії в VI-V ст. до н.е., потім розпався на два основних напрямки. Один з них – хінаяна – жадає від віруючого обов’язкового проходження чернецтва. Інший – махаяна – допускає, що врятуватися можуть і миряни (при цьому обожнюється засновник буддизму – Сіддхартха Гаутама). Особлива течія махаяни – ламаїзм – велике значення надає магічним діям. Поширення буддизму обмежено в основному східною частиною Азії (Шрі-Ланка, Бірма, Таїланд, Лаос, Камбоджа, Монголія). Буддизм є однією із двох головних релігій Японії (поряд із синтоїзмом); багато буддистів у Китаї, Кореї, В’єтнамі; є вони в Індії, Непалі, Сінгапурі й деяких інших країнах. У більшості країн буддизм представлений хінаяністським напрямком. Усього буддистів у світі налічується приблизно 275 млн. чол.

На початку I тис. н.е. з’явилася ще одна світова релігія – християнство. У середині XI ст. воно розкололося на два напрямки – православ’я й католицизм. У результаті Реформації в XVI в. від католицизму відділився протестантизм, що розпався, у свою чергу, на кілька самостійних течій, найважливіші з яких – англіканство, лютеранство й кальвінізм. Крім трьох основних напрямків християнства – православ’я, католицизму й протестантизму, існують два менш впливових напрямки, що сформувались вже в V ст. н.е.: монофізітство (до нього, зокрема, відносяться вірмени-григоріани) і несторіанство. За обрядовістю несторіанство, і особливо монофізітство, дуже близькі до православ’я. Відповідно до оцінки релігійної структури населення світу на початок 80-х років XX ст., християн налічується більше 1400 млн. чол. Із них найбільш численні католики –56 % загальної кількості християн, протестантів налічується 29 %, православних (разом з монофізітами й несторіанами) – 9%.

Більшість християн зосереджена в Америці і Європі. Менші за чисельністю групи християн живуть в Африці, Азії, Австралії й Океанії. У Європі, Америці й Австралії з Океанією християнство сповідує більшість віруючих. В Азії частка християн невелика. Католицизм найпоширеніший в Америці, хоча його вплив великий і в Європі. Католицизм сповідує переважна частина населення Франції, Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії. Католиками є також більшість віруючих Польщі, Чехії, Словаччини й Угорщини, приблизно половина жителів ФРН, Нідерландів і Швейцарії, близько третини населення колишньої Югославії. Основний район поширення православ’я – Східна й Південно-Східна Європа. Православ’я дотримуються більша частина віруючої Росії, України, Білорусії, Румунії, Болгарії, дві п’ятих населення колишньої Югославії й більшість жителів Греції. Оплотом протестантизму є Північна й Центральна Європа. Він домінує в скандинавських країнах і Фінляндії (у формі лютеранства), а також у Великобританії (англіканство). Протестантизм сповідують близько половини жителів ФРН (переважно лютерани й кальвіністи), Нідерландів і Швейцарії. В Америці найбільше протестантів у США (64 % населення).

Наймолодша світова релігія – іслам – виникла в VII ст. серед арабів. Незабаром після цього іслам розпався на два основних напрямки: сунізм і шиїзм (є ще й третій – хариджеїзм). Основне розходження між сунізмом і шиїзмом полягає в тому, що сунніти крім Корана визнають ще в повному обсязі “священний переказ” – суну, шиїти ж приймають цей переказ тільки частково, визнаючи лише розділи, що ґрунтуються на авторитеті родичів пророка. Загалом у світі налічується більше 720 млн. мусульман. Більшість послідовників ісламу живе в Азії. Іслам займає положення панівної релігії в багатьох країнах Південно-Західної Азії. Мусульмани переважають в Індонезії, вони є в Індії й Китаї, а також у державах Середньої Азії (узбеки, казахи, киргизи, таджики, туркмени та ін.). Багато мусульман в Африці й серед народів Кавказу. У більшості країн іслам існує у формі сунізму; шиїзм широко розповсюджений лише в Ірані.

Однією з найдавніших національних релігій є іудаїзм, який до того ж виявляється найдавнішою монотеїстичною релігією. Виник він у ІІ тис. до н.е. у євреїв, і залишився фактично у незмінній формі по сьогоднішній день. Усього іудаїстів у світі налічується близько 20 тис. чол. Послідовники іудаїзму (майже винятково євреї) розселені по всіх континентах: більшість із них живуть в Америці (в основному в США), чимало їх також у Європі й Азії (головним чином в Ізраїлі).

Основою іншої давньої релігії – зороастризму, що виник на початку І тис. до н. е. у іранців і зберігся в трансформованому вигляді до сьогодні, став дуалізм, тобто уявлення про протиборство доброго і злого начал. Зороастризм розповсюджений переважно в Індії (парси), а також в Ірані (гебри) і Пакистані.

У стародавні часи на півдні й сході Азії виникли окремі політеїстичні релігії (наприклад, брахманізм в індійців), що трансформувалися потім в індуїзм. Індуїзм на сьогодні – найбільша за чисельністю послідовників “несвітова” релігія, розповсюджена здебільшого у Південній Азії (насамперед в Індії). Загалом у світі налічується близько 600 млн. індуїстів.

У Китаї в VI-V ст. до н.е. з’явились два філолофсько-етичних вчення, що поступово трансформувалися в релігії – конфуціанство й даосизм. На сьогоднішній день конфуціанців і даосистів налічується приблизно 200 млн. чол., які мешкають здебільшого у Китаї.

На відміну від китайських релігій, що розвивалися з філософських вчень, ще одна східно-азіатська релігія – синтоїзм – виникла в Японії на основі пануючих у давнину культів предків і природи. На сьогодні синтоїзм – суто японська релігія, яку сповідують не менше 50 млн. чол.

Хоча названі релігійні системи й розповсюдились досить широко, вони не перетворилися в релігії світового значення.

Питання для самоконтролю

Що вивчає соціологія релігії?

Що є спільного і відмінного між релігієзнавством та соціологією релігії?

Назвіть та розкрийте зміст функцій релігії.

Які завдання соціології релігії на сучасному етапі?

Охарактеризуйте сучасну релігійну ситуацію в Україні.

Дата добавления: 2014-01-04