Ігрова діяльність дітей третього року життя

Гра – складний соціокультурний феномен, невід’ємна частина життя людини від народження до останніх днів. У Російській педагогічній енциклопедії подається таке визначення: „Гра – це один з видів діяльності дітей, що заключається у відтворюванні дій дорослих та відносин між ними … один із засобів фізичного, розумового і морального виховання”.

Для дитини дошкільного віку гра, на думку К.Д. Ушинського, являє собою „посильний засіб увійти у всю складність оточуючого її світу”. Як показують дослідження О.М. Леонтьєва та Д.Б. Ельконіна, розвиток гри в цей період проходить шлях від предметной гри до рольової, яка відображує відносини між людьми. Ігрова діяльність, як відмічено О.В. Запорожцем, В.В. Давидовим, Н.А. Коротковою, Д.В. Менджерицькою, Н.Я. Михайленком та ін., не винаходиться дитиною, а задається їй дорослим, який вчить малюка грати, знайомить із суспільно складеними засобами ігрових дій. Засвоюючи їх, дитина потім узагальнює ігрові засоби та переносить їх на інші ситуації. Як наслідок, гра дошкільника набуває творчого, та узгодженого з іншими її учасниками характеру. При такому розвитку вона максимально виконує свої функції (виховну, розвивальну, дидактичну, корекційну, комунікативну, соціальну, психотерапевтичну та ін.).

До 3 років дитина усвідомлює умовність у грі, позначаючи її словами”неначе”, „навмисно”. У грі частина іграшок замінюється предметами-замісниками, предмети оточуючого світу також несуть особливий смисл (подушка – ліжко; упаковка від телевізора – машина і т.п.), дія спрямована на виконання зрозумілої умовної мети (нагодувати ляльку, покласти спати, зробити ліжко для ведмедика та ін.). Діти передають не тільки окремі дії, але й елементи поведінки близьких та знайомих їм людей. Спочатку з’являється „роль у дії”, коли дитина виконує дії, які властиві якійсь ролі (мами), але вона ще не усвцідомлюється та не позначається словом. Дитина, наслідуючи іншій особі, діє від свого імені. Усвідомлення та словесне позначення своєї ролі співвідноситься з роками та виходить за межі раннього дитинства. Поява цього новоутворення робить можливим виникнення рольових ігор дітей один з одним. Вони відображають знайомі трудові, сімейні, а потім і суспільні відносини, взаємодіють в реальному та рольовому планах. Сумісні ігри є ситуативними, будуються на підставі об’єднань навколо іграшки, що зацікавила, ігрової дії ровесника. Розподіл ролей відбувається в ході гри, дії прості, повторюються кілька разів (дитина починає кого-небудь лікувати, до неї підходять інші „хворі”). Для дітей 2 і 3 років характерна наявність самостійної ігрової діяльності, в якій вони розігрують знайомі їм дії, на третьому році ставлять та вирішують прості задачі.

Для організації ігор на третьому році життя педагог використовує крупний, середній, дрібний будівельний матеріал, крупні та середні за величиною конструктори, доповнює його іграшками (ляльки, тварини, машини та ін.), різними атрибутами для оформлення будівль (прапорці, дерева та ін.). сюжетні ігри з будівельним матеріалом містять в собі 2 етапи: створення будівлі (дорослим, дітьми разом з дорослим, самими дітьми) та її обігрування (створення навколо будівлі ланцюжка ігрових дій).

На третьому році життя наслідування дій дорослих зберігається, але разом з цим виникає прагнення активно проявити себе самостійно, з’являються перші ролі, складаються неважкі сюжети. Дитина в цей період здатна прийняти або поставити сама ігрову задачу, прикласти зусилля до її вирішення, знаходити засіб вирішення того, що задумано.

На третьому році життя ігрова задача може бути поставлена перед кількома дітьми з приблизно однаковим ігровим досвідом (побудуємо огорожу, будинок для звуряток, зустрінемо гостей, підемо з ляльками на прогулянку та ін.).

На розвиток творчих ігор дітей раннього віку суттєвого впливу надають ігри-інсценування. В основу їхнього змісту можуть бути покладені життєві ситуації або знайомі дітям казки, вірші („Колобок”, „Теремок”, „Ріпка”, вірші К.І. Чуковського, С.Я. Маршака та ін.), які збагачують уявлення дітей про оточуюче, засоби „оживання” іграшок, спрямовують на розігрування своїх сюжетів, розвивають уяву. Діти раннього віку не обігрують повністю інсценування, що побачили, однак використовують їхні окремі елементи, повторюють уривки, які найбільш сподобались та запам’яталися. Для ігор-інсценувань можуть бути використані улюблені іграшки, які є у групі, та спеціальні іграшки (ляльки бібабо, настільний театр з об’ємними або площинними персонажами).

Тривалість гри (не більше 15 хвилин), її цікавість та розвиток сюжету ефективно забезпечуються через залучення до неї різноманітних будівель (доріжки, потяг, паркан, будинок, гараж, меблі для ляльок). Навколо будівлі можуть бути об’єднані кілька дітей. На другому році життя її створення та обігрування здійснюються самим педагогом, потім він залучає дитину до цього процесу, спираючись на його конструктивні, ігрові вміння та особистий досвід. Остання будує ліжко, розкладає постільні приналежності, укладає спати ляльку. Педагог емоційно проговорює дії дитини, надає необхідну допомогу, збуджує до мовленнєвої активності, співає колискову ляльці і т.п. На третьому році життя будівельно-конструктивні ігри стають більш різноманітними, зростає складність будівель, поширюється спектр дій, що супроводжуються мовленням та емоційними засобами виразності. Дитина будує гараж для машини, емоційно обіграє її в’їзд та виїзд звідти за допомогою педагога або самостійно, включається персонаж, який їде на машині. Ігри супроводжуються послідовною постановкою продуктивної (будівельної) та ігрової задач (зробити стіл та стільці для гостей ляльки Маші, напоїти гостей чаєм). У процесі обігрування будівлі необхідно стимулювати мовленнєву активність дітей („Що ми будемо будувати, для кого, хто тут буде жити, як його звуть, він живе один…”), збагачувати їхній словниковий запас (за рахунок слів, що позначають дії дитини, назв будівельного матеріалу, його форми, кольори, величини та ін.). побуджувати супроводжувати дії словом („Як будемо будувати паркан, як складати кубики, для кого будемо будувати…”), планувати шлях вирішення поставлених у грі задач („Що зробимо спочатку – принесемо кубики, які візьмемо кубики, який паркан буде – великий, маленький, для чого потрібний цей паркан…”).

У практиці організації ігор дітей раннього віку мають місце ігри з піском, водою, снігом, природним матеріалом. Вони містять елемент цікавості, ознайомлюють дитину з природою, властивостями і якостями матеріалів, збагачують дитячий словник, формують комплекс спеціальних умінь (працювати совком, лопаткою, загрібати сніг, набирати пісок на лопатку, засипати пісок у відерце, лити воду в пісок і т.д.). Цей вид ігор є тісно пов’язаним з експериментуванням та вимагає від педагога здібності реалізовувати як пізнавальні, так і ігрові задачі.

Значущим у процесі формування у дітей ігрового досвіду є комплектація, своєчасне внесення та зміна іграшок, ігрових матеріалів (клапті матерії, коробочки, дощечки, фантики та ін.), їх підбір у відповідності до теми, образного рішення, властивостей і якостей, можливості відображення, закріплення засобів вирішення ігрових задач. Як показала практика, дво- і трирічні діти знаходять різноманітне вживання не тільки звичайним іграшкам, але й іграшкам-матеріалам, важливим для розвитку фантазії та механізмів заміщення у грі. При їхньому підборі важливо ураховувати, що ступінь залежності ігрової активності дітей від представленого їм матеріалу зменшується з віком. На етапі раннього дитинства необхідно, щоб спектр іграшок, які є, був широким та різноманітним, сприяв розвитку ігрових дій і сюжетних ліній, являв собою різноманітність величин, кольорів, форм, властивостей і якостей, призначень, був безпечним. Крім того, іграшки можуть бути підібрані і за тематикою (набір матеріалу для гри з лялькою: прості лялькові меблі, постільні елементи, посуд, колиска). На третьому році життя їхній діапазон поширюється (комплекти для гри у зоопарк, у будівництво, лікарню та ін.). Обов’язковим компонентом ігрового середовища повинні бути іграшки-замісники реальних предметів (різні предмети побуту, природний матеріал, папір, тканина, картон, стрічки та ін.). При всій необхідній різноманітності у полі діяльності дітей не можуть бути представленими всі матеріали й іграшки, що є, треба дотримуватись принципу їхньої періодичної змінюваності, внесення нового обладнання. Педагогу в процесі керівництва іграми дітей треба привертати їхню увагу до різних за образним змістом іграшок та збуджувати до активної дії з ними.

Розвиток ініціативи і творчості дітей відбувається за умовою їхнього залучення до самостійної ігрової діяльності. Педагог надає час для таких ігор, створює звичну або змінену сюжетну ситуацію, забезпечує ігровим матеріалом, що стимулює розвиток знайомих сюжетів; спостерігає за самостійними іграми дітей, збуджує до визначення замислу, дій словом („Що ти робиш, що робить твоя лялька…”).

Дата добавления: 2014-01-04