Сутність поняття „синдром вигорання”

Науковий та практичний інтерес до синдрому вигорання обумовлений тим, що цей синдром – безпосередній прояв проблем, які постійно накопичуються, і впливають на самопочуття працівника, ефективність його роботи і стабільність ділового життя організації. Він, як правило, починається непомітно, але наслідки його зовсім невтішні і, в першу чергу, для організації.

СВ належить до числа феноменів особистісної деформації. Він, як правило, розвивається у тих, діяльність яких пов’язана зі спілкуванням з іншими людьми, причому від якості комунікації залежать результати діяльності (моральний і матеріальний). Доведено, що особливо часто вигорання спостерігається у спеціалістів, які працюють у некомерційній сфері: вихователів та вчителів, медичних сестер і лікарів, соц. працівників та консультантів телефону довіри. А також ті, хто працюють у сфері послуг: агенти з продаж, ріелтори, менеджери. Всі ситуації спілкування передбачають високу відповідальність за людей (учнів, клієнтів, пацієнтів тощо) і тому супроводжуються високою емоційною та інтелектуальною напругою, яка й стає фактором ризику вигорання. Можна сказати, що вигорання – реакція у відповідь на тривалі стреси міжособистісних комунікацій, не просто результат, а наслідок некерованого стресу.

СПВ – це несприятлива реакція на робочі стреси, яка включає в себе психологічні, психофізіологічні та поведінкові компоненти. В залежності від того, як зростають наслідки робочих стресів, виснажуються моральні та фізичні сили людини, вона стає менш енергійною, погіршується її здоров’я. Виснаження призводить до зменшення контактів з людьми, а це, в свою чергу, - до загостреного переживання самотності. У людей, що „згоріли на роботі”, знижується трудова мотивація, розвивається байдужість до роботи, погіршується якість роботи.

Вигорання небезпечне тим, що воно являє собою не епізод, а кінцевий результат процесу „згорання повністю”. Жертви вигорання можуть переживати невпевненість у собі і незадоволення особистим життям. Якщо особисте життя не дає достатньої основи для самоповаги і доказів значущості, то люди, які „вигоряють” ще з більшою наполегливістю намагаються знайти підтвердження сенсу свого життя і само актуалізуватися в роботі. Щоденна робота з постійним перевантаженням і психологічною залежністю від неї призводить до накопичення наслідків стресів і виснаженню запасу життєвої енергії.

СВ як наслідок робочих стресів уже більше як 30 років широко досліджується в зарубіжній психології. У вітчизняній науці цікавість до нього з’явилася порівняно недавно.

СВ належить до числа феноменів особистісної деформації і являє собою багатовимірний конструкт, набір негативних психологічних переживань, пов’язаний з тривалими та інтенсивними міжособистісними взаємодіями, що характеризуються високим емоційним наповненням чи когнітивною складністю. Це відповідна реакція не тривалі стреси міжособистісних комунікацій.

Існують різні визначення вигорання. У відповідності до моделі Маслач і Джексона воно розглядається як відповідна реакція на тривалі професійні стреси міжособистісних комунікацій і включає в себе 3 компоненти:

· Емоційне виснаження;

· Деперсоналізацію;

· Редукцію персональних досягнень.

Емоційне виснаження проявляється у відчутті емоційної перенапруги і в почутті спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі, як раніше. Виникає відчуття „приглушення”, „притуплення” емоцій, в особливо важких випадках можливі емоційні зриви.

Деперсоналізація являє собою тенденцію розвивати негативне, байдуже відношення до реципієнта. Негативні установки, що виникають, можуть мати спершу прихований характер і проявлятися через внутрішню стриману роздратованість, яка згодом виривається назовні через роздратування, конфліктні ситуації.

Редукція персональних досягнень проявляється як зниження відчуття компетентності у своїй роботі, незадоволеність собою, зменшення цінності власної діяльності. Помічаючи це, людина звинувачує себе, у неї знижується як професійна, так і особистісна самооцінка, з’являється почуття власної неспроможності, байдужість до роботи.

У зв’язку з цим СВ деякими авторами розглядається як „професійне вигорання”, що дозволяє вивчати даний феномен в аспекті професійної діяльності.

Вперше термін „синдром вигорання” був запропонований Фроуденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебували в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами і емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Спершу під „вигорання” розумівся стан знесилення з відчуттям власної непотрібності.

У наш час ведеться широка полеміка з питань співвідношення таких понять, як стрес і вигорання. Варто сказати, що в літературі ще до сьогоднішнього дня немає чіткого розмежування між цими поняттями. Хоча більшість дослідників визначають стрес як невідповідність в системі „особистість - середовище” або як результат дисфунційних рольових взаємодій. Виходячи з цього деякі автори розглядають стрес як загальне поняття, що може стати основою для вивчення низки проблем.

Багато дослідників (Шіром, Грунфелд) вважають, що вигорання є окремим аспектом стресу. Таким чином, воно є наслідком професійного стресу і виникає у тих випадках, коли адаптаційні можливості (ресурси) людини надто завищені.

Численні зарубіжні дослідження підтверджують, що вигорання витікає саме з професійних стресів.

Багато вчених відзначають, що швидка зміна ділового середовища стає все більш стресогенною.

Ґрунтуючись на результатах багатьох досліджень, Перлман і Хартман запропонували модель, згідно якої вигорання розглядається в аспекті професійних стресів. Такі вимірювання вигорання відображають 3 основних симптоматичних категорії стресу:

· Фізіологічну, сфокусовану на фізичних симптомах (фізичне виснаження);

· Афективно-когнітивну, сфокусовану на установках і почуттях (емоційне виснаження, деперсоналізація);

· Поведінкову, сфокусовану на симптоматичних типах поведінки (деперсоналізація, зниження робочої продуктивності).

Згідно цієї моделі, індивідуальні характеристики, робоче та соціальне оточення важливе для сприйняття, впливу та оцінки стресу у сукупності з ефективним чи неефективним подоланням стресової ситуації. Дана модель включає в себе 4 стадії:

1 – відображає міру, в якій ситуація сприяє стресу. Існує 2 найбільш можливих типи ситуацій виникнення стресу. Навички та уміння працівника можуть бути недостатніми, щоб відповідати дійсним організаційним вимогам або робота не відповідає очікуванням, потребам чи цінностям. Інакше кажучи, стрес можливий, якщо існують протиріччя між суб’єктом праці і робочим оточенням.

2 – характеризується сприйняттям і переживанням стресу. Рух від 1 до 2 стадії залежить від ресурсів особистості, а також від рольових і організаційних змін.

3 – описує 3 основних групи реакцій на стрес (фізіологічну, афективно-когнітивну, поведінкову).

4 – являє собою наслідки стресу. Вигорання як багатовимірне переживання хронічного емоційного стресу співвідноситься з останньою стадією, являючи собою результат реакції на стрес.

К. Маслач виділила фактори, від яких залежить розвиток синдрому вигорання:

· Індивідуальна межа можливостей нашого „емоційного Я” протистояти виснаженню; само зберігаючись протидіяти вигоранню;

· Внутрішній психологічний досвід, що включає почуття, установки, мотиви, очікування;

· Негативний індивідуальний досвід, у якому сконцентровані проблеми, дистрес, дискомфорт, негативні наслідки.

Численні дослідники розглядають вигорання як відносно стійкий феномен (лонгітюдне дослідження – 879 соц. працівників. Майже 2/3 обстежуваних мали такий же рівень вигорання, що й на початку дослідження (рік назад). У 19% він зменшився, у 18% - зріс)

Які ж симптоми дозволяють визначити, що у працівника починається вигорання?

Сучасні дослідники виділили їх більше 100. Їх можна поділити на 2 групи:

Фізичні:

· Втома;

· Чутливість до змін зовнішнього середовища;

· Часті головні болі;

· Розлади шлунково-кишкового тракту;

· Втрата ваги;

· Задишка;

· Безсонниця.

Поведінкові та психологічні:

· Працівник рано приходить на роботу і пізно повертається;

· Бере роботу додому;

· Нудьгує;

· Відчуває почуття образи;

· Дратівливість;

· Почуття провини;

· Підозріливість;

· Почуття непотрібності;

· Звертає увагу на деталі;

· Почуття розчарування;

· Нездатність приймати рішення;

· Дистанція щодо клієнтів та колег по роботі;

· Підвищене почуття відповідальності за клієнтів;

· Загальна негативна установка на життєві перспективи;

· Зниження ентузіазму;

· Зловживання алкоголем, іншими наркотичними речовинами.

Варто пам’ятати, що вигорання – це синдром чи група симптомів, що не з’являються разом, оскільки вигорання – процес суто індивідуальний.

Наслідки вигорання:

Міжособистісні наслідки:

· Конфлікти в сім’ї, на роботі;

· Деструктивна напруга у спілкуванні з колегами, діловими партнерами, клієнтами;

· Люди повністю поглинуті робочими проблемами і не можуть позбутися від них навіть в колі друзів та рідних.

Установчі:

· Розвиток негативних установок щодо клієнтів, роботи, організації, себе – як наслідок зниження привабливості професії.

Поведінкові:

· Неконструктивна та неефективна поведінка;

· Зниження якості роботи;

· Погіршується психологічна атмосфера в колективі;

· Зростає плинність кадрів;

· Знижується якість роботи;

· Зловживання алкоголем, ліками.

Психофізіологічні:

· Психосоматичні розлади: безсоння, головні болі.

Дата добавления: 2014-01-04