Соціально-психологічні особливості українців Галичини, Наддніпрянщини та Лівобережжя

Опинившись у двох імперіях, що несли в собі полярні культи, становище українського народу стало катастрофічним, бо його культурне ядро розщепилось на дві під культури. З погляду психоаналізу розщеплення - це розпад відносин з оточуючим світом і знищення зв’язку з самим собою. І дійсно, український народ як цілісність не сприймався всерйоз практично ніким, а в теперішньому часі вона розглядається іншими державами лише в геополітичному плані як плацдарм Європи перед Росією. Щодо зв’язку із самим собою, перебуваючи в складі двох імперій, зв'язок між українським народом як єдиним цілим розірвався (у першій світовій війні, воюючи на боці двох фронтів, українці знищували один одного в інтересах своїх сторін тощо).

Тоді як в українців, що знаходились під впливом Росії, формувались колективістські погляди, в Галичині у 1797 році було введено австрійське право з його всіляким заохоченням підприємництва і нагромадження.

Характеризуючи формування україномовних еліт, слід зазначити, що в умовах польського панування у великих містах Галичини переважало етнічно польське населення, а україномовне зосереджувалось переважно в селах і невеличких містечках. На східній Україні, навпаки, внаслідок політики урбанізації проголошеного радянською владою курсу на подолання між містом і селом, відбувся перехід від сільського суспільства до міського. Після другої світової війни політика урбанізації розповсюдилась і на Галичину. Проте обмеженість самої території, відсутність центрів, сприяли тому, що галицька інтелігенція, яка замінила польську, у своїй більшості не відірвалася від сільського коріння. Крім того, слід зазначити, що незважаючи на радянську атеїстичну політику, висока релігійність всіх прошарків населення була збережена, і навіть у середовищі радянських діячів галицького походження дотримання релігійних традицій було природним явищем. До інших рис населення Галичини можна віднести історично вироблені в ньому працьовитість і слухняність, вміння господарювати, економити і розподіляти ресурси своєї праці, поміркованість і національний патріотизм, які б за умови кваліфікованого керівництва могли б стати добрим підґрунтям державотворення. Однак слабкою рисою галицької еліти була відсутність власного досвіду державного керівництва.

Крім того, національний характер кожного народу формувався впродовж тривалого періоду під впливом домінуючих соціальних верств, що дали свій образ цілому суспільству. У Франції це було дворянство часів абсолютизму з його абстрактним логічним мисленням й виробленою естетичною формою побуту і виразу; в Англії – пуританська (протестантська) буржуазія з її суворим світовідчуттям і прямуванням до внутрішньої (релігійної) і зовнішньої (політичної свободи). У Наддніпрянській Україні національний характер формувала козаччина. За своєю соціальною структурою вона була антикапіталістичною, вороже ставилась до торгівельного капіталізму, що приходив в Україну з європейськими, німецькими та вірменськими купцями, виробила в собі аскетичне ставлення до земних благ, виключаючи особисті споживацькі тенденції. Козацько-селянська основа українського народу виробила в ньому неприйняття деспотії, а також прямування до індивідуальної свободи, що межує з анархією. Цей наслідок випливає з давно вкоріненого на Україні егалітаристичного розуміння свободи і державної влади. Насамперед, це виборний принцип у козацькому війську.

В Україні свободу розуміли як рівність. Політична ідея визволення була висловлена в соціальному егалітаризмі: без холопа і пана. Щоб позбутися своєї аристократії, український народ готовий був терпіти деспотизм московського царя, бо перед ним усі були рівні в рабстві. Свободолюбність, почуття власної гідності, нахил до егалітаризму – якості, які в українців були більш розвинені, ніж у росіян.

Українці – емоційний народ, емоції часто переважають над розсудливістю. Говорячи про українців Наддніпрянщини, можна сказати, що ці люди говорять переважною мірою відверто, особливо у спалаху емоцій найнеприємніше речі, хоча потім швидко відходить. Така людина "що має, то несе" (цьому сприяв довгий влив козацько-гетьманської держави на формування таких рис характеру). Галичанин, навпаки, постійно продумує і зважує можливі наслідки своїх дій, за загальною ввічливістю він рідко виявляє реальне ставлення і відходить дуже повільно або взагалі не пробачає (довготривале перебування галичан у складі інших держав змушувало їх приховувати свої реальні погляди). Наддніпрянець прагне діяти відразу, не завжди встигаючи зважити і продумати наслідки своїх дій.

Характеризуючи притаманні українському народові риси, до його позитивних якостей слід віднести стихійну гармонію, глибоку вроджену логічність думки, високі культурні та соціальні інстинкти, гуманний характер, тонке етичне почуття, прагнення до справедливості. Пороте є й негативні риси: низький рівень політичного виховання, слабкість національного інстинкту в східних українців.

Дата добавления: 2014-01-04