Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Глобалізація та її наслідки

Глобалізація є ключовим поняттям, що характеризує процеси світового розвитку на початку 21 століття. Її суть дослідники зводять до різкого розширення та ускладнення взаємозв’язків і взаємозалежностей народів й держав. Глобалізацію трактують як нову стадію суспільного розвитку у загальнопланетарному масштабі, нову якість соціальних зв′язків та суспільних процесів, яка стала можливою завдяки досягненням науки і техніки. Процес глобалізації складається із багатьох глибинних трансформацій, які відбуваються в різноманітних сферах людської діяльності.

Глобалізація (від латинського globus – куля, англійського global – всезагальний) – це процес становлення світу як єдиного простору, в якому долаються обмеження, що накладаються географією, а просторово роз′єднані елементи взаємодіють між собою.

Термін «глобалізація» вперше вийшов з–під пера Т.Левітта у 1983 році для позначення феномену злиття ринків певних продуктів, що виробляються великими багатонаціональними корпораціями. Сьогодні цей термін набув широкого використання та наповнився більшим набором трактувань.

Процес глобалізації має всеоб′ємний характер, його різні грані належать до предмета вивчення майже всіх суспільних наукових дисциплін, кожна з яких використовує власну понятійну мову, свій набір категорій, які часто не стикуються між собою, і водночас часто перетинаються.

Наприклад, економічна наука концентрує увагу таких напрямках фінансової глобалізації, як становлення глобальних багатонаціональних корпорацій, регіоналізації економіки, інтенсифікації світової торгівлі, тенденціях до конвергенції. Соціологія враховує факти, які свідчать про зближення способів життя людей різних країн та регіонів під впливом універсалізації культури, її гібридизації. Представники технічних наук обговорюють техноглобалізм, поєднання нововведень, нових технологій, що виникають у окремих країнах, у єдиний комплекс технічних знань, виникнення технічних макросистем у сферах зв′язку, транспорту, виробництва, створення інтернету та перетворення всіх людей у жителів єдиного «планетарного села» (термін ввів М.Маклюен у 1962 році). Філософія акцентує увагу на універсалізації людських цінностей тощо.

Наука про міжнародні відносини, досліджуючи процес глобалізації, основну увагу звертає на завершення періоду холодної війни, на пришвидшення процесів транснаціоналізації, посилення взаємозалежності країн, на становлення міжнародного порядку за допомогою ООН та інших міжнародних організацій.

Професор Парижського інституту політичних досліджень Б.Баді виділяє три виміри глобалізації, які інтегрують в собі всю різноманітність підходів до цього явища:



· Глобалізація як історичний процес, який розвивається напротязі багатьох століть. Дослідники вважають, що реальний процес глобалізації розпочався у XV столітті, а найактивніше проявлявся у період з 1870 р. до середини 20 століття. Сьогодні процеси глобалізації супроводжуються загостренням проблем виживання людства, багатоетнічності та багатокультурності.

· Глобалізація як гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, прихильність до одних цінностей, підкорення загальним звичаям та нормам поведінки.

· Глобалізація як прояв зростаючої взаємозалежності, головним наслідком якої є руйнування державного суверенітету, зростаючий вплив транснаціональних недержавних утворень – етнічних діаспор, релігійних рухів, глобальних фірм, мафіозних угрупувань [20, с. 14].

До цих підходів можна додати трактування глобалізація як становлення всесвітнього фінансово–економічного простору, ринку планетарного масштабу, злиття окремих економік у глобальну систему. Окремим аспектом глобалізації є інформаційна революція, яка призводить до формування всесвітньої мережі спілкування на базі новітніх комп’ютерних та медіатехнологій, глобального телебачення.

Окрім вищенаведених трактувань глобалізація уявляється дослідникам як взаємодія трьох її основних форм. По–перше, це об’єктивне наближення держав на основі економічної, інформаційної та культурної взаємодії. По-друге, це дискурс, який обґрунтовує гегемонію США у світі з відкритими кордонами та вільним рухом капіталів. По–третє, це діяльність агентів глобалізму, транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових інститутів, що направлена на реалізацію даного процесу [11, с. 90].

Деякі дослідники глобалізацію трактують як неминучу проблему сучасного світу, що проявляється у становленні світу як єдиного (спільного) простору, а рух до такого світу - як процес, що розпочався ще на ранніх етапах історії і нині став майже нездоланним [35, с. 566]. Інші дослідники вважають, що в наші дні існує реальна єдність людства, яка полягає в тому, що ніде не може відбутись нічого суттєвого без того, щоб це не торкнулося всіх. Наприклад, Е.Гідденс вважає глобалізацію процесом інтенсифікації світових відносин, які пов’язують віддалені один він другого місця таким чином, що локальні події формуються подіями, які відбуваються за багато миль звідси, і навпаки [23, с. 160]. Таким чином, глобалізація сьогодні позначає новий етап інтеграційних процесів у світі та веде до втягування великої частини людства в єдину відкриту систему фінансово–економічних, суспільно–політичних та культурних зв′яків на основі найновіших засобів інформатизації та комунікації.

У контексті вищесказаного, виділяють природну чи горизонтальну глобалізацію та глобалізацію по-вертикалі. Про перший тип йдеться коли певні досягнення одних культур засвоюються іншими культурами по мірі встановлення контактів між народами, а другий тип є наслідком спроб насильницького нав’язування однією стороною, партією чи релігією тих чи інших уявлень в інші соціокультурні регіони та традиції [24, с. 81].

До основних проявів глобалізація сьогодні відносять інтенсифікацію транскордонних економічних, політичних, соціальних та культурних зв’язків, трансформацію світової економіки, тріумф західної системи цінностей, технологічну революцію з чисельними соціальними наслідками, нездатність національних держав справитись з глобальними проблемами, які вимагають глобальних рішень тощо.

Дослідники стверджують, що глобалізація як об’єктивний історичний процес має як позитивні, так і негативні наслідки для держав та народів світу. Саме тому стверджується про необхідність спільних дій держав та міжнародних організацій, з метою пошуку способів зменшення негативного впливу глобалізації на загальний клімат міжнародних зв’язків та на конкретні соціальні та економічні процеси. Схожу позицію займає і В.Іноземцев, який вважає, що існує принаймні три причини, чому процес, який назувають глобалізацією, є нонсенсом. По–перше, будь–які глобальні зміни породжуються найбільш розвинутими господарськими системами певної епохи. По–друге, як і раніше, так і сьогодні ці зміни не знищують бар’єрів, які поділяють світовий економічний та політичний простір, а ущільнюють їх, замінюючи умовні політичні кордони економічними перешкодами, які все складніше долати. По–третє, всі ці процеси є об’єктивними та підкореними тільки господарським закономірностям, в той час як політичним факторам відводиться роль фіксації вже досягнутих результатів. Таким чином, глобалізація, на думку цього дослідника, є ідеєю, яку використовують для позначення процесів формування однополюсного світу, в якості справедливої моделі світового порядку.

Враховуючи вищесказане, особливого поширення сьогодні набувають різноманітні протестні рухи, що отримали назву «антиглобалістський рух» чи «антиглобалізм» та виступають проти негативних наслідків процесів глобалізації, які здійснюються для втілення вузьких інтересів транснаціональних компаній та міжнародного фінансового капіталу. Для позначення таких рухів також використовують поняття «альтерглобалізм» – альтернативний глобалізм, що позначає модель глобалізації знизу та в інтересах громадян.

Основними завданнями антиглобалістських рухів є привернення уваги світової спільноти до недоліків неоліберальної моделі розвитку, що проявляється у соціальних, економічних, політичних, екологічних та культурних наслідках глобалізації, пошук альтернативи глобалізаційним процесам. Представники таких рухів пропонують реформування міжнародних економічних та політичних інститутів (СТО, МВФ, СБ), пропагують активну участь громадян у процесі прийняття політичних рішень та контролю за діяльністю транснаціональних корпорацій, надають визначальну роль неурядовим організаціям, які становлять основу антиглобалістського руху тощо. Таким чином, такі організації вважають необхідним запропонувати альтернативну концепцію побудови світу та по–іншому подивитись на світові проблеми. Вони заперечують право керівників багатих країн керувати світом не беручи до уваги думку простих громадян. Для цього вони проводять масові мітинги, демонстрації та маніфестації, з метою привернення уваги громадськості до негативних проявів глобалізації та особливостей самого руху. Найчастіше антиглобалісти намагаються перешкодити проведенню певних зустрічей представників міжнародних політичних, фінансових, економічних та торгівельних кругів, а також проводять різноманітні соціальні форуми, де обговорюються важливі питання світового економічного, політичного та соціального розвитку.

Антиглобалісти трактують себе як глобальний суспільний протестний рух, метою якого є реформування глобального громадянського суспільства, а не створення нової політичної влади. Вони вказують на неможливість світового прогресу шляхом поширення західних інституційних форм на все світове співтовариство, вважаючи, що це вигідно лише для Заходу та суперечить інтересам більшості країн світу. Наприклад, М.Цорн стверджує, що термін «глобалізація» не враховує тої обставини, що процеси об’єднання, на які зазвичай посилаються її прихильники, поки охоплює не більше 30% країн світу, а значить не є істинно «глобальними». Для інших противників глобалізації остання є лише на третину реальна, а на 2/3 – це віртуальний винахід її адептів та ідеологів [27, с. 83].

Глобалізація є процесом, що формує людство через зв'язки всіх видів і порядків. Таким чином, відбувається трансформація світу, що проявляється у еволюції суспільств, економік та світового порядку й має наслідком поступове руйнування відмінностей між внутрішнім та зовнішнім, між політикою, економікою та культурою.

М.Косолапов в контексті взаємозв’язку процесів глобалізації і світового устрою трактує глобалізацію як триєдиний процес, який по–перше, включає утворення цілісної глобальної економіки, що спирається на транснаціональні корпорації, по–друге, міжнародно–політичне оформлення цієї цілісності, яке знаходиться поки–що в початковій стадії, по–третє, прагнення економічно провідних держав скористатись глобалізацією, з метою максимального задоволення власних інтересів [19].

Загалом процес глобалізації має чотири основні виміри:

1. господарсько–технологічний,

2. фінансовий (інтернаціоналізація грошових потоків),

3. інституціональний, що проявляється в уніфікації міжнародних та внутрішньополітичних інституцій, правових законодавчих актів, які регулюють міжнародні відносини, економічних відносин, впливів принципів міжнародного права на законодавство національних держав,

4. духовно–інтелектуальний – поширення і сприйняття нових ідей, знань, технологій.

Технологічний прорив, що проявився розвитку сфери комунікації, сполучення та конвеєрного виробництва, став рушійною силою економічних змін, що проявляються у посиленні економічної взаємозалежності та формуванні єдиного світового господарства, у формуванні нових принципів, норм, правил та процедур прийняття рішень. Таким чином, твориться світ з багатоманітністю взаємозв’язків, взаємодій та взаємовразливостей.

У економічній сфері до феноменів, що є проявами глобалізаційних процесів, дослідники відносять:

· збільшення масштабів та темпів переміщення капіталів,

· значне зростання міжнародної торгівлі порівняно зі зростанням ВВП всіх країн,

· створення мереж міжнародних виробництв з швидким розміщенням потужностей по виробництву стандартизованої та уніфікованої продукції,

· формування світових фінансових ринків, операції на яких здійснюються швидко та цілодобово,

· миттєве поширення інформації про зміни на фінансових та інших ринках за рахунок розвитку комунікаційних систем, програмного забезпечення,

· виникнення нових суб’єктів світової економіки за рахунок злиття та поглинання транснаціональних корпорацій,

· перерозподіл доходів на користь держав промислово розвинутої Півночі тощо.

Економічна глобалізація початку 20 століття підштовхнула інтеграційні процеси й у інших сферах. У цей період з’являються нові урядові та неурядові організації, проводяться міжнародні спортивні змагання тощо. Вплив глобалізації на міжнародні процеси проявився у багатьох міжнародних конференціях, на яких обговорювались питання попередження конфліктів та воєн, світового співробітництва держав, удосконалення норм та принципів міжнародного права тощо. У міжнародних відносинах процеси глобалізації проявляються у зменшенні ролі національних держав як системотворчих елементів системи міжнародних відносин та зростанні ролі недержавних акторів, особливо транснаціональних корпорацій, у появі нових міжнародних інститутів, які відрізняються за інтересами та цілями діяльності (міжнародні фінансові інститути, екологічні та правозахисні організації, релігійні рухи, терористичні групи, злочинні об’єднання, дослідницькі центри та інші).

Окремої уваги в рамках дослідження процесів глобалізації заслуговує поняття «політичної глобалізації», яке розглядається у вузькому та широкому значеннях. У вузькому значенні політична глобалізація передбачає необхідне поступове витіснення із міждержавних відносин залишків Вестфальської системи на користь нових норм та структур, які будуть формувати новий глобальний світовий порядок. У широкому розумінні політична глобалізація – це політико–ідеологічне та міжнародно–правове оформлення нової міжнародної цілісності, яка складається зі країн західного світу, колишніх країн соціалістичного табору та країн, що розвиваються [32, с. 312–313].

Також трактуючи глобалізацію як рух до міжнародного, глобального, світового суспільства, дослідники визначають особливості процесу формування глобального громадянського суспільства, що ґрунтується на глобальній економіці та глобальній культурі, загальних ціннісних орієнтаціях та нормативних настановах. Мова йде про утворення певних організацій та інституцій, які об'єднують людей незалежно від громадянства. Деякі дослідники стверджують, що для сучасного суспільства характерним є «економічне громадянство», яке є концентрацією економічних прав, що дають їх користувачу певну владу та можливість вимагати звіт про діяльність держави. Суб’єктами цього нового типу громадянства є не громадяни, а фірми та ринки, а особливо глобальні фінансові ринки, а локалізується це громадянство не в індивідах чи громадянах, а в глобальних економічних акторах.

Таким чином, політична глобалізація визначається процесами формування міжнародних фінансових ринків, інтернаціоналізації бізнесу та капіталу, появою глобальних відкритих інформаційних мереж, самовизначенням нових націй, різким збільшенням мобільності населення, глобальним характером загроз безпеці, глобальними проблемами сучасності тощо. У політичній сфері все більшого значення набувають поряд із регіональними та місцевими, інтересами транснаціональні, які спонукають до посилення соціальної нерівності та обмежують можливості кожної людини. Все це веде до кризи громадянськості, до інфантилізації суспільства, коли відповідальність за суспільні справи делегується корпораціям, лідерам тощо.

У етнополітичній сфері глобалізаційні процеси мають двоякий характер: поряд із наддержавною чи позадержавною інтеграцією, яка зменшує значення географічних факторів, підкреслюється значення кордонів та національних спільнот для периферійних країн порівняно до центрів інтеграції регіонів та країн. Таким чином, периферійні держави стають об′єктами чи навіть жертвами, а не суб′єктами глобалізації, що проявляється у зменшенні залежності Заходу від периферії та у накопиченні й загостренні економічних та соціальних проблем на периферії, для вирішення яких у цих країн немає ресурсів. Все це стає причиною багатьої соціально–економічних та політичних потрясінь у світі.

Культурна глобалізація передбачає процес формування глобальної загальнолюдської свідомості, який пов′язаний як із універсалізацією знань, ідей та цінностей, так і зі спільністю інтересів й викликів, які повстали у 20 столітті та вимагають спільних дій й усвідомлення людьми своєї спільної ідентичності як людства.

У культурній сфері процес глобалізації часто ототожнюється з поширенням євроатлантичної культури, з вестернізацією. Вважається, що глобальною культурою, яка інтегрує світ, є західна культура, а її витоки знаходяться в християнстві та західному капіталізмі, вона поширювалася разом з економічним та політичним розширення Заходу через глобальні засоби масової комунікації. Глобальні культурні норми, що проявляються в уніікованій моді та інноваційних тенденціях, сприяють появі схожих моделей поведінки в різних суб'єктів, водночас сильніші суб'єкти менш піддаються їхньому впливу та мають більше свободи для вибору своєї долі. Таким чином, іншим суспільствам слід визначити своє місце та дії в процесі глобалізації. Це може бути ізоляціонізм, пристосування, уподіблення чи засвоєння. Тенденцією сучасного розвитку є й відродження національних культур як реакція на поширення комерційної масової культури. Дослідники стверджують, що чим агресивнішою є комерціалізація культури, тим екстремальнішою є зворотня реакція у вигляді націоналізму та регіонального фундаменталізму.

Процеси глобалізації актуалізують сьогодні й проблеми цілей та пріоритетів сучасного інноваціного процесу та зміни пріоритетів розвитку. Низка вчених, зокрема Дж.Стигліц, висувають ідею демократичного ідеалізму, що базується на принципах соціальної справедливості, демократії та свободи, гармонізації відносин між особистістю та суспільством. Для інституційного закріплення цих ідей пропонується підписати чотири глобальних соціальних договори:

· Договір про щоденні потреби людини, що покликаний усунути несправедливість у розподілі життєво необхідних благ на Землі,

· Договір про культуру, який дозволив би зберегти різноманіття національних культур, захистивши їх від натиску комерціалізованої антикультури,

· Договір про демократію як необхідну умову розвитку,

· «Договір Землі», який повинен попередити екологічну катастрофу та забезпечити гармонію взаємодій людства та природнього середовища [16, с. 14].

Дослідники по–різному трактують потенційні наслідки глобалізації. Наприклад, І.Валлерстайн сформував три сценарії розвитку капіталістичної світосистеми. Перший з них полягає у формуванні системи «неофеодалізму» з автаркійними регіонами з місцевими ієрархіями. В рамках цього сценарію підтримується достатньо високий рівень технологій для еліти. Другий сценарій передбачає формування «демократичної диктатури», за якої світ ділиться на дві частини: 20% багатих з більш–менш справедливим розподілом благ контролюють решту світу. Третій сценарій пов′язаний із появою децентралізованого та справедливого світу, встановлення якого пов′язується із появою децентралізованих механізмів перерозподілу накопичених багатств, які потребують реально обмежити споживання та витрати.

Інше трактування сценаріїв розвитку глобалізованого світу пропонує Р.Робертсон. Перший сценарій передбачає формування «світового села», де кожен житель через новітні засоби масової комунікації може стати очевидцем подій світової важливості чи тих, що відбулись у далеких країнах. За таких умов існує загальнопланетарний консенсус щодо основоположних цінностей та ідей. Другий сценарій – мондіалістський –пропонує уніфікацію національних держав під впливом певного «світового уряду». За третім сценарієм розвитку світ в майбутньому стане схожим на мозаїку відкритих суверенних національних держав, які включені у процес інтенсивного економічного, політичного та культурного обміну. Четвертий сценарій передбачає перетворення світу у мозаїку закритих обмежених спільнот, які можуть бути рівноправними та унікальними у своїй інституційній та культурній впорядкованості чи ієрархічними з однією керівною спільнотою. Саме цей сценарій найбільше приваблює увагу дослідників процесів світового розвитку.

Ще один сценарій пропонує Дж.Розенау, який він називає фрагмеграція (поєднання процесів інтеграції та фрагментації), та який передбачає формування та інтеграцію блоків та союзів держав у складні ієрархічні системи, які ведуть боротьбу за ресурси. При цьому творяться нові національні держави, що свідчить про продовження процесу фрагментації. Тому стверджується, що інтеграція та роздріблення є взаємодоповнюючими процесами, які призводять до перерозподілу суверенітету, влади та свободи дій у світовому масштабі [23, с. 190–194].

Сьогодні не виключена можливість реалізації будь–якого з цих сценаріїв розвитку. Саме тому природнім є розгляд процесу глобалізації у всіх сферах життєдіяльності як такого, що формує нову картину взаємодій на міжнародній арені, ускладнює природу міжнародної політики, посилює її анархічність та турбулентність. Все це вимагає певного впорядкування взаємодій та відносин, з метою забезпечити світ від непередбачуваних дій окремих суб'єктів, що ставить на порядок денний проблему глобального регулювання (чи навіть управління). Таким чином, посилюється вплив та дія таких механізмів регулювання міжнародних процесів, як міжнародне право, міжнародні урядові та неурядові організації, що формують і відображають спільні цілі світової спільноти.

У всіх дискусіях про глобалізацію спільною є ідея про те, що процес глобалізації повинен розвиватися одночасно у всіх сферах суспільного життя – економічній, соціальній, політичній, культурній. Однак вірогідність спонтанного виходу цього процесу на таку траєкторію є невеликою. Крім супротиву державних структур, відчувається й впливає різниця у громадських структурах, етнічних менталітетах. Пропагується те, що глобалізація не повинна призводити до уніфікації розвитку всіх країн за зразком однієї чи декількох з них. США та країни Західної Європи, які нині подаються як найвищі зразки та центри світового суспільного розвитку, не були та не будуть такими вічними зразками та не є сьогодні носіями вищих цінностей. Загальновідомо, що країни інших регіонів часто володіють такими особливостями, що глобалізація за зразком США чи країн Західної Європи може призвести до ліквідації багатоманіття форм людського життя, яка є умовою творчого розвитку людського співтовариства.

Таким чином, держави та народи намагаються зберегти свою національну своєрідність, а у цьому процесі багато залежить і від ціленаправленої діяльності окремих осіб, які зайняті у глобальних процесах безпосередньо, так і тих, що спостерігають за ними збоку, але відчувають їх вплив на своє повсякденне життя.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Глобалізація та її наслідки

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1807; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.80.230.230
Генерация страницы за: 0.099 сек.