Тема 4. Інноваційна діяльність

1. Поняття інновацій. Поняття та ознаки інноваційної діяльності.

2. Система законодавства про інноваційну діяльність.

3. Заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності.

4. Правовий режим інноваційних проектів.

Самостійно:

1. Поняття та склад правовідносин щодо інноваційного інвестування.

2. Поняття та види інноваційних проектів.

3. Поняття договорів на створення і передачу науково-технічної продукції.

4. Поняття та види договорів про трансфер технологій.

1. Однією з економіко-правових форм інвестування, якому притаманний спеціальний правовий режим, є інноваційна діяльність, що набуває особливого значення у зв'язку з орієнтацією нашої держави на інноваційний шлях розвитку економіки країни. Пріоритетами розвитку економіки на інноваційній основі є провадження освітньої, наукової та науково-технічної діяльності, здійснення заходів з концентрації інвестиційних ресурсів на реалізації інвестиційних та інноваційних проектів.

За даними Всесвітнього економічного форуму, Україна за технологічною конкурентоспроможністю серед 139 країн світу посідає 83 місце, а за інноваційною спроможністю - 63 місце (постанова КМУ від 02.02.2011 р. № 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні»).

Проблемами розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності є:

- недостатній обсяг заощаджень населення, коштів суб'єктів господарювання та держави для здійснення інвестицій з метою реалізації інвестиційних та інноваційних проектів;

- невизначеність правового інструменту залучення недержавних інвестицій з метою розвитку економіки, у тому числі механізму забезпечення розвитку державно-приватного партнерства;

- низькі темпи впровадження високих технологій;

- висока енергоємність внутрішнього валового продукту;

- зношеність основних фондів;

- недосконалість законодавства щодо розвитку інноваційної діяльності;

- невиконання суб'єктами господарювання вимог законодавства щодо взяття на облік об'єктів права інтелектуальної власності та відсутність механізму заохочення введення таких об'єктів у комерційний обіг;

- нерозвинутість інноваційної інфраструктури, недостатня кількість інноваційних підприємств (інноваційних центрів, технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів), наукових парків, центрів трансферу технологій і промислових кластерів;

- недосконалість механізму комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок;

- невизначеність пріоритетів розвитку базових галузей економіки та відсутність сприятливих умов для залучення інвестицій з метою забезпечення розвитку високотехнологічного виробництва;

- незначна кількість вітчизняних виробників високотехнологічної продукції, що беруть участь у міжнародному обміні технологіями, у зв'язку з недосконалістю законодавства щодо трансферу технологій;

- недостатня державна підтримка впровадження інновацій для забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва.

Розв'язання зазначених проблем потребує активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на забезпечення розвитку базових галузей економіки.

Інноваційне інвестування - це одна з економіко-правових форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в тому числі випуску і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, досягнення прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, здійснення якісних змін у стані продуктивних сил, поліпшення соціального й екологічного становища, випуску нових конкурентноздатних товарів, послуг та ін.

Інноваційне інвестування може здійснюватися систематично як інноваційна діяльність або як окремі операції (комплекс операцій) інноваційного характеру. Законодавець оперує поняттям інноваційної діяльності в широкому розумінні, що охоплює інноваційне інвестування на професійних засадах (здійснюється систематично як основний чи один з основних видів діяльності суб'єкта господарювання) та інноваційні операції (здійснюються у разі потреби учасниками господарських відносин незалежно від наявності у них статусу суб'єкта господарювання).

Здійснення інноваційної діяльності можливе завдяки збалансованій реалізації 1) приватних інтересів учасників (в тому числі суб'єктів) такої діяльності (в забезпеченні конкурентоспроможності товарів та послуг і збільшення в результаті цього розміру прибутку від їх реалізації) і 2) публічних інтересів (в підвищенні ефективності економіки країни, регіону, а також задоволення інших суспільних потреб у сфері охорони здоров'я, освіти, культури тощо). Зазначена обставина зумовлює втручання держави у сферу інноваційної діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГК, формами інвестування інноваційної діяльності є:

- державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

- комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

- соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

- іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

- спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Відповідно до ст. 327 ГК, інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального та екологічного становища;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження пової технології.

Для стимулювання залучення інвестицій в інноваційну діяльність встановлена система державних гарантій (ст. 329 ГК) та низка інших заходів.

Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

- підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Вирішальною ознакою інноваційного інвестування є інновації, що створюються в результаті її здійснення та/або застосовуються у процесі її здійснення.

Інновація і, зокрема, науково-технологічна інновація (НТІ) являє собою набагато більше, ніж просто винахід чи відкриття. Інновація – це результат взаємодії між її творцями і споживачами.

Відповідно до Закону України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальну сферу.

Властивостями інновації є: науково-технічна новизна, виробнича застосовуваність, комерційна реалізація.

Залежно від мети здійснення інноваційне інвестування може бути некомерційним або комерційним.

Некомерційним є таке інноваційне інвестування, метою здійснення якого є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя (тобто отримання прибутку - як безпосередня мета здійснення такої діяльності - відсутнє, проте воно може бути досягнуте згодом як один з її результатів).

Комерційним є інноваційне інвестування, спрямоване на використання, і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Базовими галузями економіки, в яких реалізуються інвестиційні та інноваційні проекти, є паливно-енергетичний, агропромисловий, житлово-комунальний і машинобудівний комплекси та транспортна інфраструктура (постанова КМУ від 02.02.2011 р. № 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні»).

Пріоритетами розвитку базових галузей економіки, в яких реалізуються інвестиційні та інноваційні проекти, є:

- забезпечення розвитку енергетичної інфраструктури, зокрема газотранспортної системи, атомного та ракетно-космічного машинобудування, авіа- і суднобудування;

- видобування нафти, газу та вугілля;

- виробництво, перероблення та зберігання сільськогосподарської продукції;

- будівництво і реконструкція автомобільних доріг загальнодержавного значення (в межах міжнародних транспортних коридорів), міжнародних аеропортів та вокзалів, морських портів, інших об'єктів інфраструктури;

- реконструкція систем тепло- і водопостачання та водовідведення;

- будівництво житла;

- виробництво альтернативних джерел енергії, сільськогосподарської техніки, обладнання та комплектувальних виробів для неї, вантажно-підіймальної та дорожньої техніки, нафтогазопромислового, гірничошахтного і гірничорудного обладнання та бурового інструменту.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 р., пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні - науково і економічно обґрунтовані та визначені відповідно до цього Закону напрями провадження інноваційної діяльності, що спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави, створення високотехнологічної конкурентоспроможної екологічно чистої продукції, надання високоякісних послуг та збільшення експортного потенціалу держави з ефективним використанням вітчизняних та світових науково-технічних досягнень.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності поділяються на стратегічні та середньострокові пріоритетні напрями. Стратегічні пріоритетні напрями затверджуються Верховною Радою України на період до 10 років. Середньострокові пріоритетні напрями визначаються на період до 5 років і спрямовані на виконання стратегічних пріоритетних напрямів.

Стратегічними пріоритетними напрямами на 2011-2021 роки є (ст. 4):

1) освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії;

2) освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки;

3) освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій;

4) технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу;

5) впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

6) широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища;

7) розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки.

Середньострокові пріоритетні напрями формуються на основі стратегічних пріоритетних напрямів, з метою поетапного забезпечення їх реалізації на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях (ст. 5). Середньострокові пріоритетні напрями можуть бути загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів.

Середньострокові пріоритетні напрями загальнодержавного рівня та їх обґрунтування формуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інновацій, за пропозиціями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, із залученням Національної академії наук України та національних галузевих академій наук України, вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів за результатами прогнозно-аналітичних досліджень у сфері науки і техніки та інноваційної діяльності, прогнозів економічного та соціального розвитку України і спрямовані на забезпечення інноваційного розвитку міжгалузевого та міжрегіонального характеру.

Постановою КМУ від 12.03.2012 р. № 294 «Деякі питання визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на 2012-2016 роки» затверджено середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на 2012-2016 роки.

Освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії

1. Освоєння нових технологій удосконалення енергетичних мереж та обладнання з урахуванням намірів їх гармонізації з енергетичною системою країн ЄС.

2. Освоєння нових технологій створення енергогенеруючих потужностей на основі когенераційних установок.

3. Освоєння нових технологій отримання альтернативних видів палива.

4. Освоєння нових технологій будівництва енергоефективних житлових та комунально-побутових будівель і приміщень.

5. Освоєння нових технологій отримання та накопичення енергії з відновлюваних джерел.

6. Освоєння нових технологій енергоефективного спалювання різних видів палива.

7. Освоєння нових технологій використання теплових насосів.

Освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки

1. Розроблення агрегатів і систем нового покоління для швидкісного та високошвидкісного залізничного транспорту.

2. Розвиток транспортної логістики.

3. Удосконалення систем виведення ракет-носіїв, космічних апаратів.

4. Впровадження керуючих систем авіаційної, корабельної, ракетної, військової електроніки.

5. Створення нових поколінь техніки і технологій в авіа-, судно- та ракетно-космічній галузі.

6. Розроблення засобів для проведення діагностики авіаційної, корабельної та ракетно-космічної техніки.

7. Розвиток навігаційних систем різного призначення.

Освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з’єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій

1. Освоєння нових технологій отримання, оброблення і застосування композиційних та композиційно-градієнтних матеріалів.

2. Освоєння нових технологій отримання, оброблення і з’єднання конструкційних та інструментальних матеріалів.

3. Створення індустрії нанотехнологій, наноматеріалів та виробництво продукції з них.

4. Освоєння нових технологій отримання, оброблення і застосування конструкційних та функціональних матеріалів у промисловості, будівельній, транспортній галузі.

5. Освоєння нових технологій отримання, оброблення і застосування функціональних матеріалів у біології та медицині.

6. Створення нових матеріалів із застосуванням хімічних технологій та розвиток малотоннажної хімії.

7. Створення і виготовлення модифікованих матеріалів і розроблення та застосування методів поверхневої модифікації виробів.

8. Створення і виготовлення матеріалів для виробництва, акумуляції, збереження енергії та охорони навколишнього природного середовища.

Технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу

1. Розроблення та впровадження технологій адаптивного ґрунтоохоронного землеробства.

2. Розроблення та впровадження технологій виробництва, збереження і переробки високоякісної рослинницької продукції.

3. Розроблення та впровадження технологій виробництва діагностикумів захворювань рослин.

4. Розроблення та впровадження технологій виробництва діагностикумів захворювань тварин і засобів їх захисту.

5. Технологічне оновлення виробництва продукції скотарства та свинарства.

6. Розроблення та впровадження технологій створення високопродуктивних альтернативних джерел для отримання пального.

7. Розроблення та впровадження новітніх біотехнологій у рослинництві, тваринництві та ветеринарії.

8. Розроблення та впровадження технологій виробництва продуктів дитячого та дієтичного харчування.

Впровадження нових технологій та обладнання для високоякісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики

1. Впровадження нових технологій одержання ферментів.

2. Впровадження нових технологій одержання рекомбінантного гормону росту, цитокінів та інтерферонів.

3. Впровадження нових технологій одержання рекомбінантних препаратів для лікування цукрового діабету.

4. Впровадження нових технологій створення диференційованих діагностикумів для різних видів мікобактерій - збудників туберкульозу.

5. Розроблення тест-систем для ДНК-діагностики поширених важких спадкових захворювань моногенної природи.

6. Впровадження нових технологій створення біосенсорів для проведення діагностики поширених захворювань людини.

7. Впровадження нових аутологічно-клітинних технологій лікування захворювань людини.

8. Впровадження нових технологій одержання лікарських препаратів на основі біологічно активних речовин і біосумісних наночастинок різної природи.

9. Впровадження нових технологій створення нових лікарських засобів на основі спрямованого дизайну біологічно активних речовин та їх високопропускного скринінгу.

10. Розроблення нових методів діагностики, лікування та профілактики найбільш поширених захворювань людини.

Широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища

1. Застосування технологій раціонального надро- та землекористування.

2. Впровадження прогресивних технологій водозабезпечення, водокористування та водовідведення.

3. Застосування технологій замкненого циклу, технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів.

4. Застосування технологій поводження з радіоактивними відходами та зменшення їх негативного впливу на навколишнє природне середовище.

5. Застосування технологій зменшення шкідливих викидів та скидів.

Розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки

1. Розвиток технологій підтримки прийняття стратегічних рішень.

2. Впровадження новітніх розділів грід-технологій та клауд-комп’ютингу.

3. Розвиток технологій ситуативного управління під час прийняття управлінських рішень.

4. Розвиток технологій розвитку національної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, зокрема з використанням радіотехнології MITRIS.

5. Впровадження новітніх технологій у спеціальні телекомунікаційні мережі, зокрема в Національну систему конфіденційного зв’язку.

6. Розвиток технологій виготовлення оптичних носіїв для довгострокового зберігання інформації.

7. Розвиток суперкомп’ютерних технологій для розв’язання задач у галузі економіки; управлінні складними об’єктами в екології, біології та медицині; обороноздатності держави.

8. Розвиток технологій тривимірного реалістичного інтелектуального моделювання складних техногенних систем, що розроблені з урахуванням методів і засобів неогеографії та зоогеографії.

Середньострокові пріоритетні напрями галузевого рівня формуються відповідними центральними органами виконавчої влади на основі стратегічних пріоритетних напрямів і середньострокових пріоритетних напрямів загальнодержавного рівня з урахуванням прогнозу розвитку галузей економіки і спрямовані на вирішення питань забезпечення інноваційного розвитку окремих галузей економіки.

Середньострокові пріоритетні напрями загальнодержавного і галузевого рівнів затверджуються КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інновацій (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України), протягом трьох місяців з дня визначення законом стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Середньострокові пріоритетні напрями регіонального рівня спрямовані на вирішення питань забезпечення інноваційного розвитку окремих регіонів.

Середньострокові пріоритетні напрями регіонального рівня затверджуються Верховною Радою АР Крим, місцевими радами за поданням Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій на основі стратегічних пріоритетних напрямів, середньострокових пріоритетних напрямів загальнодержавного рівня з урахуванням прогнозу економічного і соціального розвитку відповідного регіону.

Середньострокові пріоритетні напрями загальнодержавного і галузевого рівнів реалізуються шляхом формування та виконання державних цільових програм, державного замовлення та окремих інноваційних проектів. Обсяги коштів, що спрямовуються на реалізацію пріоритетних напрямів загальнодержавного і галузевого рівнів, щорічно визначаються законом про Державний бюджет України.

Середньострокові пріоритетні напрями регіонального рівня реалізуються шляхом формування та виконання регіональних, місцевих інноваційних програм та окремих інноваційних проектів. Обсяги коштів, що спрямовуються на реалізацію пріоритетних напрямів регіонального рівня, щорічно визначаються відповідними бюджетами, у тому числі з урахуванням ст. 105 Бюджетного кодексу України.

Для реалізації середньострокових пріоритетних напрямів державою запроваджуються заходи щодо:

1) розвитку інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, технологічних парків, наукових парків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу технологій, інноваційних кластерів, венчурних фондів тощо);

2) першочергового розгляду заявок на винаходи, що відповідають середньостроковим пріоритетним напрямам загальнодержавного рівня;

3) прямого бюджетного фінансування та співфінансування;

4) відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб'єктами господарювання у банках;

5) часткової компенсації вартості виробництва продукції;

6) кредитів за рахунок коштів державного бюджету, кредитів (позик) і грантів міжнародних фінансових організацій, залучених державою або під державні гарантії;

7) субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

8) податкових, митних та валютних преференцій.

Моніторинг реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності (Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України), в порядку, встановленому КМУ (зокрема, постанова КМУ від 21.03.2007 р. № 517 «Про затвердження Порядку проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією проектів технологічних парків»).

Указ Президента України від 08.04.2011 р. № 410/2011 «Про затвердження Положення про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України».

Згідно з Положенням, МОНмолодьспорт входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту

Указ Президента України від 08.04.2011 р. № 437/2011 «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України».

Згідно з Положенням, Держінформнауки входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства. Держінформнауки є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Держінформнауки відповідно до покладених на нього завдань в установленому порядку:

- організовує та проводить конкурс наукових і науково-технічних проектів, спрямованих на реалізацію (виконання) завдань державних цільових наукових та науково-технічних програм, наукових частин інших державних цільових програм за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, державним замовником яких є Держінформнауки; фахову експертизу цих проектів; процедуру конкурсних торгів для визначення виконавців проектів; укладання договорів на виконання проектів та моніторинг їх реалізації;

- здійснює в установленому законодавством порядку державну реєстрацію технологічних парків та їх проектів, інноваційних проектів, проектів наукових парків, веде Державний реєстр інноваційних проектів, Державний реєстр проектів технологічних та наукових парків;

- проводить в установленому порядку конкурсний відбір інноваційних проектів, проектів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для їх фінансової підтримки за рахунок коштів державного бюджету, здійснює фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для задоволення потреб держави;

- проводить державну експертизу договорів із трансферу технологій;

- здійснює державну реєстрацію договорів із трансферу технологій та веде державний реєстр таких договорів;…

2. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із

ГК (у главі 34 дається визначення інноваційної діяльності (ст. 325), визначаються її види (ст. 327), форми інвестування в інновації (ст. 326), шляхи та форми державного регулювання (ст. 328) та система державних гарантій інноваційної діяльності (ст. 329), основні засади державної експертизи інноваційних проектів (ст. 330), поняття та зміст договору та створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331), який використовується для виконання інноваційних розробок на замовлення суб'єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації);

ЦК (глава 62 "Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт" регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, в тому числі розробки інноваційних проектів);

- Законів України:

- «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., в ст. 3 якого закріплено поняття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності;

- «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р., що визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом;

- «Про наукову і науково-технічну діяльність» (в ред. від 01.12.1998 р.), згідно з яким інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст. 1);

- «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р., що визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів;

- «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 р.;

- «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (в ред. від 12.01.2006 р.), що регулює особливість здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб'єктів інноваційної діяльності;

- «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (в ред. від 02.10.2012 р.), що визначає умови укладення договорів про трансфер технологій, в тому числі істотні умови та особливості укладення таких договорів (ст. 19. 20), обмеження щодо їх укладення (ст. 21);

- «Про наукові парки» від 25.06.2009 р.;

- «Про науковий парк «Київська політехніка»» від 22.12.2006 р. (засновники наукового парку є Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення наукового парку і можуть виконувати проекти наукового парку);

- «Про спеціальну економічну зону «Яворів»» від 15.01.1999 р. та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Підзаконні нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності регулюють, як правило, процедурні та/або організаційні аспекти питання інноваційних відносин, серед них:

- акти Президента: в тому числі Положення про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, затв. Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 410/2011; Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, затв. Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 437/2011;

- постанови Уряду України:

від 12.03.2012 р. № 294 «Деякі питання визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня на 2012-2016 роки»;

від 17.09.2003 р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

від 17.07.2003 р. № 1094 «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності»;

від 06.08.2003 р. № 1219 «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів»;

від 29.11.2006 р. № 1657 «Деякі питання організації діяльності технологічних парків»;

від 21.03.2007 р. № 517 «Про затвердження Порядку проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією проектів технологічних парків»;

від 15.06.2000 р. № 979 «Питання Державної інноваційної фінансово-кредитної установи»;

від 22.05.1996 р. № 549 «Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів»;

від 03.02.2010 р. № 93 Про затвердження Порядку погодження рішення про створення наукового парку»;

- розпорядження KMУ:

від 27.12.2006 р. № 669-р «Питання створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки»;

від 01.08.2006 р. № 447-р «Про схвалення Концепції створення індустріальних (промислових) парків»;

- відомчі нормативно-правові акти:

наказ Міністерством у справах науки і технологій від 30.10.1998 р. № 281 «Щодо затвердження Порядку ведення Державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів»;

наказ Міністерства промислової політики України від 11.09.2006 р. № 329 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу»;

наказ Державного агентства України з інвестицій та розвитку від 23.11.2010 р. № 122 «Питання конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів для їх фінансування за рахунок коштів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи»;

- міжнародно-правові акти, напр., Угода (у формі обміну нотами) про відновлення дії Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво від 08.10.2010 р. (ратифікована Законом України від 16.11.2011 р.).

3. Державні гарантії інноваційної діяльності: у сфері інноваційного інвестування держава застосовує стимули двох видів - позитивні та негативні.

Позитивне стимулювання інноваційної діяльності включає державні гарантії, пільги та переваги, що надаються суб'єктам інноваційної діяльності з метою їх заохочення до здійснення такої діяльності.

Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України «Про інноваційну діяльність», суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може надаватися фінансова підтримка за рахунок Державного бюджету України, бюджету АР Крим, місцевих бюджетів (у межах коштів, передбачених відповідними бюджетами) у таких формах:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету АР Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету АР Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету АР Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування".

Фінансова підтримка інноваційного інвестування передбачається Державним бюджетом на відповідний рік (визначає загальний обсяг коштів на інноваційне інвестування підприємств за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, та їх головного розпорядника).

Крім того, Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» передбачено запровадження строком на 15 років спеціального режиму інноваційної діяльності для таких технологічних парків: "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м. Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м. Київ), "Укрінфотех" (м. Київ), "Агротехнопарк" (м. Київ), "Еко-Україна" (м. Донецьк), "Наукові і навчальні прилади" (м. Суми), "Текстиль" (м. Херсон), "Ресурси Донбасу" (м. Донецьк), "Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій" (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), "Яворів" (Львівська область), "Машинобудівні технології" (м. Дніпропетровськ)

Державне сприяння інноваційній діяльності технологічних парків здійснюється шляхом державної фінансової підтримки та цільового субсидіювання проектів технологічних парків (розділ ІІ Закону).

Так, для реалізації проектів технологічних парків щорічно в Державному бюджеті України за бюджетною програмою підтримки діяльності технологічних парків визначаються кошти, що спрямовуються на:

- повне або часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) проектів технологічних парків;

- повну або часткову компенсацію відсотків, сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків.

Негативне стимулювання має форму відповідальності різних видів за порушення вимог інноваційного законодавства та умов договорів інноваційного характеру, спрямоване на захист публічних інтересів у цій сфері, а також законних приватних інтересів суб'єктів інноваційної діяльності та тих її учасників, що належать до інноваційної інфраструктури. Система негативних стимулів у формі відповідальності за порушення вимог інноваційного законодавства виконує не лише стимулюючу, а й інші функції - запобігання правопорушенням у сфері інноваційної діяльності, контролю за ефективністю діяльності її суб'єктів, інформування учасників інноваційної діяльності про результати діяльності - як їх власні, так і їх партнерів, контрагентів, виробників інноваційної продукції.

Негативне стимулювання передбачає: відшкодування збитків (застосовується у разі порушення договірних зобов'язань у сфері інноваційної діяльності, завдання шкоди її суб'єктам та іншим учасникам); оперативно-господарських санкцій (дострокове розірвання в установленому порядку договорів інноваційного характеру у разі грубого порушення іншою стороною договірних зобов'язань; зміна порядку оплати виконання - з метою уникнення повторення порушень строків оплати; прийняття виконання після застосування спеціальної процедури, передбаченої договором на випадок виявлення порушень щодо якості виконання та ін.); адміністративно-господарські санкції, а саме: а) позбавлення передбачених законом пільг; б) анулювання державної реєстрації інноваційного/пріоритетного інноваційного проекту та запису про реєстрацію у Реєстрі до закінчення строку дії свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного/пріоритетного інноваційного проекту; в) анулювання державної реєстрації інноваційної структури та виключення її з Державного реєстру інноваційних структур.

4. Відповідно до ст. 4, 5 Закону України «Про інноваційну діяльність», об'єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність», інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції; пріоритетний інноваційний проект - інноваційний проект, що реалізується в рамках пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

Відповідно до ст. 12 Закону, інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

На підставі ст. 330 ГК, інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.

Державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Державна реєстрація інноваційних проектів здійснюється відповідно до Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів, затвердженому постановою КМУ від 17.09.2003 р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів».

Згідно зі ст. 13 Закону, державну реєстрацію інноваційних проектів здійснює, за поданням суб'єктів інноваційної діяльності, Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України.

Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів.

Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування.

Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України для кваліфікування інноваційних проектів організує проведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну реєстрацію, і відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу".

Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, до Державного реєстру інноваційних проектів.

Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності визнаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, пріоритетними інноваційними проектами.

Інформація про занесення інноваційного проекту до Державного реєстру інноваційних проектів публікується Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України у його бюлетені.

Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України видає суб'єкту інноваційної діяльності свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту.

Форма свідоцтва про реєстрацію інноваційного проекту та свідоцтва про реєстрацію пріоритетного інноваційного проекту затверджені постановою КМУ від 17.09.2003 р. № 1474.

Свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту є чинним протягом семи років від дати його видачі. Після завершення цього строку державна реєстрація інноваційного проекту і відповідний запис у Державному реєстрі інноваційних проектів анулюються. Інформація про це публікується Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України у його бюлетені.

Державна реєстрація інноваційного проекту не передбачає будь-яких зобов'язань щодо бюджетного кредитування його виконання чи іншої державної фінансової підтримки.

Строк розгляду Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України проекту, поданого для державної реєстрації як інноваційного, не повинен перевищувати шість місяців від дати його прийняття.

Особливості експертизи і державної реєстрації інноваційних проектів, на які поширюються положення Закону України "Про державну таємницю", визначаються спеціальним Положенням.

У разі незгоди суб'єкта інноваційної діяльності чи будь-якої іншої фізичної або юридичної особи з рішенням щодо кваліфікації інноваційного проекту і (або) з його державною реєстрацією ці акти можуть бути оскаржені до суду (господарського суду).

Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України несе відповідальність за повноту і достовірність експертизи і за збереження конфіденційної інформації, пов'язаної з інноваційними проектами.

Неправомірні кваліфікація і державна реєстрація проекту як інноваційного тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.

Правопорушеннями при кваліфікуванні і державній реєстрації інноваційних проектів вважаються:

а) прийняття рішення про кваліфікування інноваційного проекту і його державну реєстрацію без проведення експертизи;

б) фальсифікація висновків експертизи;

в) вчинення дій, що перешкоджають проведенню експертизи;

г) умисне примушування або створення для експертів чи експертних комісій обставин, які зумовлюють необ'єктивне проведення експертизи;

д) переслідування експертів за підготовлені ними висновки, несприятливі для тієї чи іншої особи чи організації;

е) залучення до експертизи посадових осіб та фахівців, безпосередньо заінтересованих у результатах експертизи;

є) розголошення конфіденційної інформації, пов'язаної з розглядуваними інноваційними проектами.

Інновації знаходять своє втілення у створенні інноваційного продукту. Інноваційний продукт - результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом;

Згідно зі ст. 14 Закону, інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі - інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Рішення про кваліфікування продукту інноваційним приймає Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України за результатами експертизи.

Інноваційна продукція - нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

Згідно зі ст. 15 Закону, інноваційною може бути визнана продукція, яка відповідає таким вимогам:

а) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту.

Інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.

Рішення про кваліфікування продукції інноваційною приймає Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України за результатами експертизи.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Серед суб'єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створюються з метою інтенсифікації розроблення, виробництва та впровадження наукоємкої конкурентоспроможної продукції із спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових організацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб'єктів на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни.

Відповідно до Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів (затв. постановою KMУ від 22.05.1996 р. № 549), інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства (вид А), або група юридичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів її учасників (далі - договір про спільну діяльність) (вид Б), з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції.

Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, організації та установи незалежно від форм власності (з урахуванням обмежень, встановлених законодавчими актами), зокрема:

- науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем інноваційної структури;

- навчальні заклади, які працюють за профілем інноваційної структури або спеціалізуються на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базових спеціальностей інноваційної структури;

- виробничі підприємства, які впроваджують результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і винаходів;

- інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми;

- суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, послуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності.

Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути учасниками інноваційної структури нарівні з іншими юридичними особами, якщо інше не передбачено законодавством України.

Основними джерелами фінансування інноваційної структури є: вклади учасників; бюджетне фінансування за умови виконання державного замовлення; кредити банків; інвестиції, в тому числі іноземні; прибуток від підприємницької діяльності інноваційної структури; випуск в обіг цінних паперів відповідно до встановлених законодавством вимог.

Вкладами учасників інноваційної структури, за винятком технопарків, можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, цінні папери, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Розрізняють інноваційні структури організаційного типу (вид А) та договірного типу (вид Б).

Інноваційні структури організаційного типу (вид А) створюються в порядку, встановленому законодавством для відповідних організаційних форм суб'єктів підприємництва (підприємства, господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єднання). До інноваційних структур організаційного типу відносяться інноваційні підприємства, технологічні та наукові парки.

Інноваційні структури договірного типу (вид Б) створюються шляхом укладення учасниками інноваційної структури договору про спільну діяльність, в якому мають бути зазначені відомості: про склад учасників, напрями інноваційної діяльності, органи управління і порядок прийняття ними рішень, права та обов'язки учасників, порядок фінансування спільної діяльності та розподілу прибутку, прийняття нових учасників інноваційної структури, порядок ліквідації інноваційної структури (припинення дії договору) та розподілу майна між учасниками.

Інноваційним визнається підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70% обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція (ст. 16 Закону).

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Одним з різновидів інноваційного підприємства є технологічні парки, особливості правового становища яких визначається Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (в ред. від 12.01.2006 р.).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, технологічний парк (технопарк) - юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Державна реєстрація технологічного парку здійснюється Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України. Технопарку видається свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка. Порядок державної реєстрації технологічних парків затв. постановою КМУ від 29.11.2006 р. № 1657 «Деякі питання організації діяльності технологічних парків».

Науковий парк створюється з метою розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності у вищому навчальному закладі та/або науковій установі, ефективного та раціонального використання наявного наукового потенціалу, матеріально-технічної бази для комерціалізації результатів наукових досліджень і їх впровадження на вітчизняному та закордонному ринках.

Відповідно до Закону України «Про наукові парки» від 25.06.2009 р., науковий парк - юридична особа, що створюється з ініціативи вищого навчального закладу та/або наукової установи шляхом об'єднання внесків засновників для організації, координації, контролю процесу розроблення і виконання проектів наукового парку.

Рішення про створення наукового парку приймається його засновниками за погодженням із МОНМолодьспорт, в порядку, визначеному КМУ (постанова КМУ від 03.02.2010 р. № 93 «Про затвердження Порядку погодження рішення про створення наукового парку»).

Основними функціями наукового парку є:

- створення нових видів інноваційного продукту, здійснення заходів щодо їх комерціалізації, організація та забезпечення виробництва наукоємної, конкурентоспроможної на внутрішніх і зовнішніх ринках інноваційної продукції;

- інформаційно-методичне, правове та консалтингове забезпечення засновників і партнерів наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги;

- залучення студентів, випускників, аспірантів, науковців та працівників вищого навчального закладу та/або наукової установи до розроблення і виконання проектів наукового парку;

- сприяння розвитку та підтримка малого інноваційного підприємництва;

- організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, необхідних для розроблення і реалізації проектів наукового парку;

- залучення і використання у своїй діяльності ризикового (венчурного) капіталу, підтримка наукоємного виробництва;

- захист та представництво інтересів засновників і партнерів наукового парку в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також у відносинах з іншими суб'єктами господарювання під час організації та виконання проектів наукового парку в межах, визначених установчими документами наукового парку;

- розвиток міжнародного і вітчизняного співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, сприяння залученню іноземних інвестицій;

- виконання інших функцій, не заборонених законодавством України.

Науковий парк створюється і діє на основі засновницького договору та статуту.

У рамках діяльності наукового парку не допускається здійснення таких видів діяльності як торговельно-посередницька діяльність, надання послуг побутового призначення, виробництво і переробка підакцизних товарів та інших, що не відповідають меті наукового парку.

Основною правовою формою реалізації інвестицій у сфері інноваційної діяльності є договір на створення і передачу науково-технічної продукції.

Відповідно до ст. 331 ГК, за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).

У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для пріоритетних державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому КМУ відповідно до закону.

За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи (ст. 892 ЦК).

Характерні ознаки цього договору:

підрядний договір на виконання робіт;

предмет договору - виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, результатом яких є створення об'єктів інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо);

форма договору - проста письмова;

сторони договору - підрядник (виконавець) і замовник;

обов'язки сторін договору:

виконавця:

- виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат у строк, встановлений договором;

- додержуватися вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності;

- утримуватися від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при виконанні робіт;

- вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника;

- своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки у технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі;

- негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу.

замовника:

- видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт;

- передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію;

- прийняти виконані роботи та оплатити їх;

спільні обов'язки виконавця і замовника: забезпечити конфіденційність визначених договором відомостей щодо предмета договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, ходу його виконання та одержаних результатів, якщо інше не встановлено договором. Обсяг відомостей, що належать до конфіденційних, встановлюється договором.

права сторін на результати робіт:

замовник має право використовувати передані йому результати науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт у межах і на умовах, встановлених договором;

виконавець має право:

а) використати одержаний ним результат зазначених робіт для себе, лише у разі, якщо інше не встановлено договором;

б) передавати результати робіт іншим особам, якщо це безпосередньо передбачено договором;

порядок виконання робіт:

а) виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором;

б) виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб лише за згодою замовника.

передання, прийняття та оплата робіт:

1) можливість визначення в договорі таких схем передання-прийняття та оплати виконання:

а) після завершення виконання усього обсягу передбачених договором науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт;

б) після завершення виконання окремих етапів робіт;

в) інший спосіб оплати, в т.ч. авансування замовником виконання робіт підрядником;

2) можливість зменшення корегування встановленого договором розміру плати за виконання науково-дослідних (дослідно-конструкторських та технологічних робіт) залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін;

наслідки неможливості досягнення визначеного договором результату:

а) якщо в процесі виконання обумовлених договором робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором;

б) якщо у ході виконання обумовлених договором робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов'язаний відшкодувати витрати виконавця;

відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань:

виконавця:

1) відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини;

2) форми відповідальності:

а) відшкодування замовникові реальних збитків у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором; упущена вигода підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом;

б) неустойка - в розмірі та у випадках, визначених законом та договором;

в) оперативно-господарські санкції - види та порядок застосування яких визначається в договорі;

замовника: форми відповідальності:

а) відшкодування збитків (реальних) підрядникові, якщо досягнення визначених договором результатів має місце не з вини підрядника (ст. 899 ЦК);

б) сплата неустойки за прострочення виконання зобов'язань замовника (щодо передання підряднику необхідної для виконання документації, матеріалів, а також строків прийняття та оплати виконання) - в розмірах та у випадках, визначених договором;

в) оперативно-господарські санкції - види та порядок застосування яких визначається в договорі.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», договір про трансфер технології - договір, укладений у письмовій формі між особами, яким належать та/або яким повністю чи частково передаються майнові права на технологію або її складові.

Істотними умовами укладення договорів про трансфер технологій є (ст. 19 Закону):

1) перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);

2) ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

3) строки, місце та спосіб передачі технологій та/або їх складових;

4) умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектувальних частин та матеріалів;

5) розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі - паушальні, періодичні відрахування - роялті або інші види виплат);

6) відповідальність сторін за порушення умов договору;

7) порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору.

Договори про трансфер технологій повинні включати також умови щодо:

1) ліцензії та її умови на використання технологій та їх складових;

2) територіальних обмежень (заборона використовувати передані за договором технологію, її складові на території, не передбаченій у договорі);

3) обмежень галузі застосування технологій та їх складових;

4) порядку надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва продукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до інформації про них;

5) передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх використання;

6) проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

7) надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;

8) страхування технологій та їх складових;

9) порядку компенсації витрат, пов'язаних з трансфером технологій, включаючи пристосування технологій та їх складових до умов підприємства, наукової установи, організації та вищого навчального закладу, де вони будуть використовуватися, навчання персоналу;

10) обмежень, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно зі ст. 20 Закону, під час передачі (трансферу) технологій укладаються договори, визначені ЦК, щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності з урахуванням вимог ст.19 цього Закону.

Разом з договором про трансфер технологій можуть укладатися договори про:

1) гарантії осіб, які передають технології та їх складові, стосовно можливості досягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;

2) гарантії осіб, які передають технології та їх складові, стосовно конфіденційності та нерозголошення інформації третім особам;

3) проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їх складових;

4) обслуговування обладнання.

Не допускається укладення договорів про трансфер технологій, які передбачають (ст. 21 Закону):

1) ввезення в Україну технологій та/або їх складових, які можуть завдати шкоди навколишньому природному середовищу або здоров'ю людей;

2) здійснення виплат, що значно перевищують ціну технології та її складових;

3) встановлення зобов'язань щодо придбання в особи, яка передає технологію та/або її складові, сировини, напівфабрикатів, обладнання та його комплектувальних частин, що не застосовуються під час виробництва відповідної продукції;

4) встановлення зобов'язань щодо переважного продажу продукції, виготовленої із застосуванням технології, покупцям, визначеним особою, яка передає цю технологію, та використання визначеного нею персоналу;

5) право особи, яка передає технологію, визначати ціну продажу або реекспорту продукції, виготовленої із застосуванням цієї технології;

6) встановлення необґрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції;

7) встановлення обмежень, які суперечать законодавству, стосовно використання майнових прав на технології та їх складові;

8) заборону використання аналогічних або більш досконалих технологій та їх складових;

9) заборону або обмеження експорту продукції, виготовленої із застосуванням технології;

10) встановлення зобов'язань щодо використання запатентованого об'єкта права інтелектуальної власності, який не використовується у процесі застосування технологій.

Дата добавления: 2014-01-04