Сім'я таїї життєвий цикл

У демографії під сім'єю розуміють ґрунтовану на шлюбі або кровній спорідненості малу групу, члени якої пов'язані спільністю побуту та спільним бюджетом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Разом з тим сім'я являє собою одну з найважливіших соціальних інституцій, яка забезпечує відновлення генерацій людей. Демо­графічне вивчення сім'ї передбачає її дослідження як осередку відтворення населення, й тому на перший план висувається перш за все її репродуктивна Функція, яку розглядають у тісному зв'язку з іншими соціальними функціями сім'ї. Водночас об'єктом вивчення є сам процес утворення й розвитку сімей, або демографічний розвиток сім'ї.

Демографічний розвиток сім'ї становлять ті зміни в її складі, які справляють безпосередній вплив на процес відтворення населення. Вони включають такі події, як укладання шлюбу, народження дитини, розлучення, смерть когось із членів сім'ї. Кожна з цих подій змінює демографічний статус сім'ї й переводить її в новий соціально-демографічний стан. Розвиваючись, сім'я проходить ряд етапів, послідовність яких утворює життєвий цикл сім'ї. Останній іноді взивають моделлю сім'ї, або моделлю розвитку сім'ї.

Життєвий цикл сім'ї включає низку фаз. Серед них:

утворення сім'ї — вкладання першого шлюбу;

початок дітонародження — народження першої дитини;

завершення дітонародження — народження останньої дитини;

утворення "порожнього гнізда" — укладання шлюбу й виокремлення із сім'ї останньої дитини;

припинення існування сім'ї — смерть одного з членів подружжя.

Життєвий цикл сім'ї вивчають звичайно на шкалі віку членів подружжя (або одного з них) або на шкалі віку сім'ї, під яким розуміють тривалість шлюби подружньої пари, яка утворює ядро сім'ї. Нормальна послідовність фаз сімейного циклу може бути порушена через смерть когось із членів сім'ї роз'єднання або возз'єднання родичів або припинення шлюбу. У цьому разі набувають значення час і причини припинення шлюбу (розлучення чи овдовіння), укладання повторного шлюбу тощо. Частота й причини таких змін, а також їхній вплив на демографічний розвиток сім'ї вивчені недостатньо.

У рамках життєвого циклу сім'ї кожний її член послідовно змінює свій сімейний стан, будучи спочатку дитиною, відтак чоловіком або дружиною відтак прабатьком, у зв'язку з чим змінюються його рольові стосунки й взаємодія у сім'ї. Перехід сім'ї з однієї фази життєвого циклу в іншу змінює її демографічний склад, під яким розуміють розподіл членів сім'ї за тими чи тими ознаками, істотними з точки зору відтворення населення. Найбільше значення мають такі характеристики складу сім'ї, як наявність у ній подружньої пари або ж тільки одного з членів подружжя, їхній вік, кількість та вік дітей тощо. Таким чином, демографічний склад сімей визначає їхні демографічні типи, що характеризують стадію сімейного циклу, й перспективи демо­графічного розвитку сім'ї. Перехід сім'ї з однієї фази в іншу сполучений, хоча й не завжди, зі зміною типу сім'ї. Так, укладання старшою дитиною шлюбу, овдовіння або розлучення змінюють тип сім'ї, а народження ще однієї дитини його не змінює.

Типи сімейних організацій та сімей. Типологія сімейної організації, прийнята у демографії, ґрунтується на формах шлюбних союзів. Найпо­ширенішими з них є моногамія та полігамія. Моногамія являє собою історично зумовлену форму шлюбу та сім'ї, за якої чоловік одружений тільки на одній жінці й, відповідно, жінка пошлюблена тільки з одним чоловіком. Подружній союз між ними санкціонований суспільством і часто-густо має пожиттєвий характер. Навіть у тих країнах, де юридичні й соціальні норми не приписують моногамної сім'ї, вона проте є найпоширенішим типом сімейно-шлюбних стосунків.

Полігамію, або багатошлюбність, використовують для позначення такого шлюбу, за якого один з членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію, або багатоженство, та поліандрію, або багатомужжя.

Полігінія — одна з історичних форм шлюбу, за якої чоловік перебуває водночас у кількох шлюбних союзах з різними жінками. Полігінію часто-густо реалізують у формі сім'ї гаремного типу. Встановлено, що полігінія знижує показник плідності, проте у деяких випадках може збільшувати показник народжуваності. Поліандрія — рідкісна, архаїчна форма групового шлюбу, за якої жінка може перебувати водночас у кількох шлюбних союзах з різними чоловіками. У минулому сторіччі поліандрія була поширена серед деяких груп ескімосів та серед алеутів і до нещодавнього часу — серед деяких етнічних меншин Тибету та Індостану. Поліандрія була зумовлена переважанням на шлюбному ринку чоловіків через високу смертність дівчаток і її вплив на рівень народжуваності не вивчений.

Типологію сімей здійснюють за двома підставами: сім'ї поділяють на повні та неповні, а також на прості (нуклеарні) та складні. Повною вважають сім'ю, складену з однієї подружньої пари з дітьми або без них. Основу неповної сім'ї утворює один з батьків з дітьми. Неповні сім'ї часто називають "уламками" повних. Навіть якщо вони виникають через народження позашлюбної дитини самотньою жінкою, можна, як правило, вважати, що тут мав місце випадок розірвання фактично незареєстрованого шлюбу між батьками такої дитини ще до її народження. Народження ж дітей від випадкових зв'язків — відносно рідкісне явище. Як повна, так і неповна сім'я може бути віднесена або до простих, або до складних сімей.

Простими, або нуклеарними (від латинського слова "нуклеус" — ядро), вважають сім'ї, які включають тільки шлюбну пару з дітьми, котрі не перебу­вають у шлюбі, або шлюбну пару, яка не має дітей, або одного з батьків з дітьми. Згідно з рекомендаціями статистичної комісії ООН для перепису населення, подружня пара з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували в шлюбі, складають повне ядро сім'ї, а один з батьків (батько чи мати) з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували у шлюбі, — неповне ядро сім'ї. Кількість повних ядерних сімей, в яких обидва члени подружжя перебувають у репродуктивному віці, визначає перспективи відтворення населення.

Складні сім'ї включають до свого складу дві або й більше нуклеарні сім'ї, або ж три чи більше генерації. Незалежно від того, чи належать нуклеарні сім'ї до однієї чи кількох генерацій, для їх віднесення до складної сім'ї важливим є факт сумісного мешкання та спільності господарства. До складної сім'ї можуть увіходити один або обидва батьки когось із членів подружжя, або самітна мати (батько), або інші родичі.

У вітчизняній статистиці виокремлюють ще так звані інші сім'ї, які не кваліфікують ні як прості, ні як складні. Вони, подібно до неповних сімей, є "уламками" повних. Мешкання дітей без обох батьків у бабусь, дідусів, старших братів та сестер та інших родичів найчастіше є наслідком повного розпаду батьківської сім'ї, викликаного смертю обох батьків, розлученням або позашлюбним народженням, а відтак смертю матері або відмовою її від дітей, позбавленням її материнських прав.

У більшості країн світу при опрацюванні матеріалів переписів населення сім'ї не поділяють на нуклеарні та складні. В економічно розвинених країнах, за винятком Японії, частка останніх надто мала й їх розглядають як дві різні сім'ї. У країнах, що розвиваються, використовують, як правило, рекомендації ООН стосовно поділу сімей за кількістю сімейних ядер. Невелика частина сімей, яка ніколи не перевищує кількох відсотків від їхньої загальної кількості, взагалі не має у своєму складі жодного повного чи неповного сімейного ядра, тому їх називають "без'ядерними". Такі сім'ї вітчизняна статистика відносить до категорії "інших".

Сім'я та домогосподарство. Для міжнародних зіставлень звичайно використовують не статистику сімей, а статистику "домогосподарств", стосовно якої легше досягнути порівняльної однаковості. Домогосподарства бувають двох типів: особисті, або приватні, та колективні. Згідно з рекомендаціями ООН для переписів населення, поняття "домогосподарство" ґрунтується на побутовому укладі, в рамках якого окремі особи або їх групи забезпечують себе всім необхідним для життя й у першу чергу харчуванням. Домогосподар­ства можуть складатися з однієї або кількох осіб, що проживають сумісно, об'єднують свої доходи й ведуть спільне господарство. На відміну від сім'ї, відносини спорідненості або свояцтва між членами одного домогосподар­ства не обов'язкові. Останні можуть об'єднувати, крім родичів, ще й прислугу, пожильців та інших неродичів.

Домогосподарство розглядають переважно як споживчий осередок, еле­менти ж виробничої діяльності враховують лише тією мірою, якою вони забезпечують власні потреби цього домогосподарства. Більшість країн дотримується визначення ООН, хоча у деяких з них на перший план висувається сумісне мешкання, а в інших — сумісне харчування. Так, у США, Швеції Швейцарії та низці інших країн до домогосподарства зараховують особу або групу осіб, що займають окреме житлове приміщення. А позаяк типи житла у цих країнах безмежно різноманітні, то й виокремлення домогосподарств уявляється доволі заважким. Особи, об'єднані в домогосподарства, можуть проживати в одно- або багатоквартирних будинках, службових квартирах у будівлях установ, номерах у готелях, палатках у таборах або взагалі не мати житла. Наприклад, до домогосподарств, згідно з рекомендаціями ООН, зараховують і безпритульних.

Від приватних домогосподарств без наявності родичів слід відрізняти колективні домогосподарства — в'язниці, казарми, дитячі будинки, будинки для старих та інвалідів, лікарні для хронічно хворих та інші подібні заклади. Втім, у багатьох країнах кожного мешканця колективного домогосподар­ства умовно розглядають як приватне домогосподарство з однієї особи.

В економічно розвинених країнах домогосподарства, складені з однієї особи, звичайно становлять значну частину (20—25%) усіх приватних домогосподарств. До них необхідно додати ще 1—2% населення, яке проживає в колективних домогосподарствах. Проте з точки зору демографії одинаків усе-таки неправомірно вважати сім'ями з однієї людини, їхню кількість слід зіставляти із загальною чисельністю населення, об'єднавши при цьому самотніх осіб, котрі живуть як у приватних, так і в колективних домогосподарствах. У такому разі частка самотніх буде в тих самих країнах значно меншою (10—15% населення). Структуру ж хатніх господарств за кількістю членів слід обчислювати за відношенням до кількості приватних домогоспо­дарств з двох та більше осіб. У рамках зазначеної категорії поняття "домогосподарство" та "сім'я" (в тому розумінні, як останню визначають у вітчизняній статистиці) у більшості випадків збігаються, й міжнародні зіставлення стають можливими.

У демографії об'єктом вивчення є, як правило, сімейне домогосподарство, яке не включає осіб, не пов'язаних спорідненістю. У більшості економічно розвинених країн переважна частина хатніх господарств складена з однієї сім'ї й не має у своєму складі неродичів.

Одного з членів сім'ї або домогосподарства, котрий відіграє роль її лідера, називають главою сім'ї (домогосподарства). Зміст інституції панування визначений загалом соціальними функціями сім'ї та рівнем розвитку суспільних відносин у тій чи тій країні. У дореволюційній Росії, наприклад, главу сім'ї розглядали як головного годувальника, відповідального за добро­бут членів своєї сім'ї та такого, що надає їм засоби до життя. Й сьогодні у багатьох країнах глава сім'ї наділений особливими правами й несе від­повідальність за сім'ю. У тих із них, де сім'я, як і раніше, є виробничим осередком, статусні характеристики глави сім'ї визначають соціальну при­належність решти її членів і всієї сім'ї загалом. Зі зміною соціальних функцій сім'ї економічне становище її глави втрачає значення єдиного критерію її соціального статусу, й приналежність сім'ї до тієї чи тієї соціальної групи визначають за характеристиками кількох її членів або сім'ї загалом. Згідно з рекомендаціями ООН, в останніх переписах низки країн — США, Франції, Великобританії — категорію глави сім'ї не застосовували, а сімейний стан членів сім'ї визначали за відношенням до дорослого члена сім'ї, зазначеного першим у переписовому аркуші. Такий самий порядок був заведений і в нашій, країні при проведенні останнього Всесоюзного перепису населення 1989 року.

Сімейний склад населення. Сімейний склад населення, або сімейна структура населення, відображає розподіл людей по сім'ях різної величини, складу й типу. На відміну від складу сім'ї, під яким розуміють розподіл члені» однієї сім'ї за демографічними та соціально-економічними ознаками, сімейний склад населення репрезентований у вигляді групувань сімей за тими чи тими, характеристиками — кількістю членів сім'ї, кількістю дітей у сім'ї, кількістю зайнятих та утриманців у сім'ї тощо, а також групування за цими самими характеристиками членів усіх сімей. Загальноприйнята система показників сімейного складу населення відсутня, а сам він вивчений недостатньо глибокою Відомості про нього отримують лише за даними переписів або обстежень населення, позаяк поточний облік його змін не ведеться. Тому дані про сімейний склад населення завжди являють собою поперечний зріз сукупності сімей, які перебувають на різних стадіях життєвого циклу, й характеризують процес його зміни лише побічно.

Сімейний склад населення залежить від його статево-вікової структури й формується під впливом процесів народжуваності, смертності, шлюбності та розлучуваності. Справляють на нього вплив і міграції населення. Таким чином, сімейний склад населення зазнає безпосередньо або побічно впливу практично всіх демографічних процесів і відповідно всього комплексу умов життя, які визначають характер їх перебігу.

Найзагальнішою характеристикою сімейного складу населення є його розподіл на членів сімей та людей, котрі живуть поза сім'ями; сімей за величиною, тобто за кількістю членів сім'ї; членів сімей за сім'ями різної величини; й, нарешті, розподіл сімей за типами, виокремленими відповідно до структури відносин спорідненості у сім'ї.

Головні процеси, що впливають на демографічний розвиток сім'ї. Про еволюцію сім'ї за достатньо тривалий час можна скласти уявлення тільки за побічними даними, позаяк хатні господарства та сім'ї почали враховувати у переписах населення лише від середини XX сторіччя. Дослідження різних років свідчать про те, що загальна тенденція у зміні величини й складу сімей справила вирішальний вплив на радикальне зрушення у характері відтворення населення під час демографічної революції. Кожному етапові демографічного переходу відповідали певні структура й тип сім'ї.

У першій його фазі за збереження високої народжуваності, а також смертності, що швидко знижувалася, спостерігалися помірне зростання частки великих і скорочення частки невеликих сімей, відносна стабільність частки простих сімей, збільшення частки самотніх за незначного зростання середньої величини сім'ї. У другій фазі демографічного переходу разом із зниженням народжуваності скорочується частка великих сімей і зростає частка малих, зростає частка простих і скорочується частка складних сімей, зменшується середня величина сім'ї. За даними американського демографа Н.Райдера, середня величина сім'ї до початку демографічного переходу становила 3,15 чоловіка, у перехідний період — 4,67 чоловіка, а по його завершенні — 3,37 чоловіка. Тенденція до скорочення величини сім'ї виявляє себе синхронно із скороченням народжуваності або ж з невеликим відставанням. Істотну роль у зниженні розмірів сім'ї відіграє процес її нуклеаризації, сполучений зі збільшенням у сімейній структурі населення частки простих сімей.

Нині майже для цілого світу характерне прагнення молодих сімей до відокремлення від батьківських. Цей процес почасти стримують матеріальні труднощі та житлові умови. Але за першої ж нагоди відбувається нуклеаризації сім'ї або, іншими словами, подрібнення складної сім'ї на дві прості. Процес нуклеаризації повсюдно збільшує кількість сімей, і в низці випадків вона зростає швидше, ніж чисельність населення. Для економічно розвинених країн характерні не тільки відхід із сім'ї всіх дорослих дітей, котрі уклали шлюб, але й виокремлення дорослих неодружених дітей із батьківських сімей. Як правило, відхід дорослих дітей із батьківського дому пов'язаний з міграцією — виїздом на роботу або навчання в інший населений пункт або навіть в іншу країну. Така міграція дуже часто має необоротний характер. Однією з головних причин є прагнення дорослих дітей до незалежності від батьків.

Відхід дорослих дітей з батьківської сім'ї призводить до утворення значної кількості сімей типу "порожнього гнізда" — старих пар, полишених усіма дітьми. їх тим більше, чим нижче народжуваність і чим менше дітей. За умов малодітності й раннього відокремлення дітей багато які сім'ї стають "по­рожніми гніздами", коли батькам лише по 40—45 років. Упродовж 25—30 і більше років, аж до смерті одного з членів подружжя, такі сім'ї зберігають статус "порожнього гнізда". Овдовілий член подружжя, найчастіше жінка, поповнює категорію самотніх. Крім того, за масового відходу з батьківських сімей неодружених дітей останні також потрапляють до цієї категорії й залишаються в ній тим довше, чим раніше відокремлюються від батьків і чим пізніше укладають шлюб.

Крім нуклеаризації, помітний вплив на сімейну структуру населення справ­ляє припинення шлюбів — розпад сімей у результаті смерті одного з членів подружжя, їх роздільного мешкання, розлучень або позашлюбних народ­жень. Іноді неповні сім'ї стають повними у результаті укладання самотнім нового шлюбу. Але оскільки укладання повторного шлюбу відбувається не негайно після розлучення, а тим паче овдовіння, кількість неповних сімей на кожний конкретний момент часу буває доволі значною. Період існування неповної сім'ї звичайно коротший, ніж термін існування повної дітної сім'ї. Якщо остання не розпадається, то вона існує щонайменше від народження первістка до відходу останньої дитини або її пошлюблення. Тому частка неповних сімей (або дітей, що в них проживають, що не одне й те саме) дає вельми занижене уявлення про те, скільки дітей переживають таку психічну травму, як розлучення батьків або смерть одного з них.

Поширеність неповних сімей у країнах, що розвиваються, пояснюється іншими причинами. У Латинській Америці вони виникають переважно в результаті розпаду типових для цього регіону так званих "консенсуальних" шлюбів. Це вільні союзи, які не оформлюють згідно з законом через невіру в міцність шлюбу, а здебільшого через дуже великі труднощі отримання розлу­чення у католиків. Тому дітей, народжених у таких сім'ях, формально реєстру­ють як позашлюбних. Проте вони з'являються на світ у фактично існуючих сім'ях, причому повних, які або не розпадаються зовсім, або розпадаються по тривалому часі. В останні 20—25 років позашлюбні союзи дістали широке розповсюдження майже в усіх країнах Західної Європи.

Для більшості країн Азії та Африки традиційною причиною виникнення неповних сімей є удівство. Його роль особливо помітна там, де місцеві культи або традиції не схвалюють повторні шлюби овдовілих жінок. Проте мусульманська культура не забороняє повторні шлюби вдів та розлучених. Тому поширеність розлучень у низці арабських країн не є причиною виникнення значної кількості неповних сімей, а позашлюбні народження для таких країн узагалі не типові.

Процес нуклеаризації сім'ї тісно пов'язаний з проблемою міцності шлюбу. Відокремлення молодої сім'ї від батьківської сполучене з багатьма труднощами, серед яких, крім житлової, мають місце такі проблеми, як міра підготов­леності молодого подружжя до ведення домогосподарства, рівень матеріальної забезпеченості, необхідні навички виховання дітей, готовність і вміння цивілізовано розв'язувати сімейні конфлікти. Часто-густо молоді пари виявляються непідготовленими до самостійного життя. Їм доводиться зверта­тися по допомогу до батьків, у тім числі й по матеріальну, хоча вони й визнають, що це несумісне з їхнім прагненням самостійності.

Випробування самостійністю витримують не всі молоді сім'ї. Проте зни­ження міцності шлюбу не є фатальним наслідком процесу нуклеаризації, воно радше відображає його незавершеність. Незавершеність процесу нуклеа­ризації сімей виявляє себе ще й у тому, що батьки втрачають право контролю над шлюбним вибором дітей раніше, ніж діти дістають можливість жити окремо, навчаються бути самостійними й відповідальними за свої рішення.

СІМЕЙНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ (за С.Стеценком)

Дата добавления: 2014-01-04