Розвиток освіти і наукових знань

Вплив християнства на культурний розвиток Русі був досить складним і суперечливим. Фактично церквою визначалися напрями розвитку культури. Храми і монастирі стали головними осередками розвитку освіти, науки, мистецтва. Християнізація Русі стала важливим стимулом поширення книжного знання. При давньоруських храмах і монастирях створювалися бібліотеки, приміщення для переписування книг. Перша бібліотека у Київській Русі була заснована за часів Ярослава Мудрого у Софійському соборі (1037 р.), згодом з’явилася бібліотека в Києво-Печерському монастирі. Книжне знання розцінювалося тоді як головна ознака гідності людини.

Розвиток освіти у Київській Русі будувався на власних традиціях із використанням античного та болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. До того ж прийняття християнства у його східному, православному варіанті сприяло поширенню грамотності, адже на відміну від католицизму богослужіння у православному храмі проводиться рідною мовою.

Шкільна освіта за часів князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стала частиною загальнодержавної та церковної політики. В цей час у Київській державі утворюються три типи шкіл:

Ø навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя, так звана палацова школа підвищеного типу;

Ø приватна школа домашнього навчання;

Ø навчальний заклад, у якому готували священиків – школа «книжного вчення».

У давньоруських школах обов’язковим було навчання основ письма, читання та рахунку. А оскільки література, що надходила з-за кордону, була написана здебільшого грецькою та латинською мовами, то важливого значення надавали вивченню цих мов. Крім того, вивчали музику та спів, розглядаючи їх як одне з «семи вільних мистецтв». Писали на дерев’яних дощечках, вкритих воском, роговою або металевою паличкою, яка називалася стилем.

Головною особливістю освіти в Русі було те, що освіту опановували діти обох статей. Історик XVIII ст. В. Татіщев наводить такий приклад з літопису, датованого 1085 р.: онука Ярослава Мудрого Янка (Ганна) Всеволодівна в цьому році відкрила в Києві спеціальну школу для 300 дівчат, у якій окрім грамоти навчали ще й різному рукоділлю. Надзвичайно високоосвіченими були чернігівська княгиня Параскева, Параскева Полоцька та інші жінки у княжих родинах. Причому вони вивчали і добре знали не лише «афінейські премудрості», а й філософію, риторику і граматику. Їх начили співу, шляхетної поведінки, гаптування, вишивки, кравецтва.

Уже в ХІ ст. важливим елементом ідеології давньоруського суспільства стала педагогічна думка, хоч як самостійна галузь знань вона ще не існувала. Своєрідність давньоруської педагогічної думки проявляється в її орієнтації на суспільно-корисні цінності. Ідеї патріотизму, єдності руської землі, морального вдосконалення особистості стають основним змістом просвітництва у київських землях. З цього погляду непересічне значення має така пам’ятка давньоруської літератури, як «Поучення» Володимира Мономаха, що містить моральні настанови, спрямовані на утвердження гуманістичного світогляду.

Завдяки культурним зв’язкам з Візантією, в Русі стають популярними такі галузі знань, як філософія, діалектика, граматика. Твори Платона, Арістотеля, Сократа, Епікура стають основними джерелами формуваннядавньоруської філософської думки. Запровадження християнства мало істотне значення для розвитку тогочасної філософської думки. У межах києворуської культури складався притаманний українській духовній традиції тип мислення, що не схильний до абстрактного філософського теоретизування. Саме в епоху Київської держави закладалися підвалини філософського мислення, відбувалися засвоєння та творча переробка елементів візантійської та східної філософських культур.

Прийнявши хрещення від Візантії, Русь звертається і до її літературних джерел. У загальному масиві перекладної літератури Русі того часу переважають візантійські автори. Це твори отців церкви, книги із всесвітньої історії. Із візантійської культурної спадщини вибирається те, що відповідає інтересам культурного розвитку Русі. Із патристики тут в основному перекладаються твори Іоанна Дамаскіна, де викладено граматику і діалектику, Іоанна Златоуста, Василя Великого, Григорія Богослова, Єфрема Сіріна та ін. Крім візантійської літератури, набули поширення праці болгарських авторів: солунських братів Кирила та Мефодія, Іоанна Екзарха, Костянтина Преславського, Климента Охрідського та ін.

Знання про будову Всесвіту та космологічні уявлення черпалися із «Шестидневів» (Василія Великого, Георгія Песиди, Іоанна Екзарха) – оповідань про створення світу з розгорнутими коментарями богословського, філософського та природничонаукового характеру; «Фізіолога» – збірки відомостей про звірів, птахів, комах, риб тощо, зібраних із різних джерел східних переказів, з Талмуду, Біблії та ін.; «Християнської топографії» Козьми Індикоплова – оповідань із космографії та географії християнського погляду, творів Єпіфанія Кіпрського, апокрифічних творів. У цих творах розглядалась, насамперед, християнська наука.

Найпомітнішими культурними центрами у київських землях того часу стали монастирі. Значну роль у справі просвітництва відігравала Києво-Печерська лавра. Монастир заснований у 1051 р. у печерах над Дніпром. А назву «лавра» отримав уже у ХІІ ст. Таку назву мали великі монастирі у Палестині та Греції ще у IV–VI ст. (Слово «лавра» означає «міська вулиця, квартал»). Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та Феодосій. Монастир зіграв велику роль у розвитку давньоруської культури, став свого роду освітнім центром і центром літописання, дав багато церковних діячів. Культурно-просвітницьку діяльність здійснював також Видубицький монастир, побудований у другій половині ХІ ст. князем Всеволодом Ярославичем. До цих осередків освіти з усіх країв прямували люди, щоб отримати знання. З розвитком освіти Київська Русь ставала однією з найбагатших і найосвіченіших країн Європи. У XIII ст. в Русі було вже близько 50 монастирів, з них 17 – у Києві.

Дата добавления: 2014-01-04