Архітектура і образотворче мистецтво Русі

Архітектура. У часи становлення Русі формується тип давньоруського міста, складовими якого були: «дитинець», або «днешній град», де жили бояри та дружинники, князівська і боярська челядь та ремісники, які обслуговували княжий двір і боярські хороми; «окольний град», який складався з кварталів простого люду, ремісників, торговельного майдану, подвір’я купців, численних церков та монастирів; околиці – «посади», «кінці», заселені ремісниками і торгівцями.

Правила забудови міст були викладені у так званій «Кормчій книзі» - збірнику законів, що включав як давньоруські, так і візантійські законоположення про містобудування. Система планування міста переважно була лінійною – вулиці йшли вздовж шляхів, струмків або річок.

За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Пам'яток житлової архітектури не збереглося, але археологічні знахідки свідчать про багатий архітектурний декор будинків заможних верств населення. Міські споруди будували із дерев'яних зрубів. Основним типом забудови були п’ятистінні (двокамерні) будинки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними печами, та з холодними приміщеннями перед входом – сінями. Більшість таких будинків мали нижній господарський поверх – підкліть, що трохи заглиблювався у землю.

Князівські та боярські хороми мали два і більше поверхи. Це були ансамблі споруд із золотоверхими теремами та сінями на другому поверсі. На князівських дворах будували гридниці – великі зали для прийомів, а також – поруби (в'язниці для непокірних). Житло бідних людей було однокамерним, мало каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалося глиною і білилося.

З поширенням християнства у міській забудові переважає культова архітектура – будівництво храмів. Всього з X ст. до 40-х років XIII ст. на Русі було зведено близько 10 тис. великих і малих храмів.

Перші давньоруські храми були дерев'яними, і тому жодної пам'ятки не збереглося. На зміну дерев'яному будівництву у кінці X ст. прийшло кам'яне монументальне зодчество. Цьому сприяли вихід Київської Русі на міжнародну арену, вплив візантійської культури і поширення християнства.

У давньоруському храмовому будівництві панувала, так звана, хрестово-купольна конструкція. Храм мислився як символ гармонійної організації хаосу буття силою Божого слова. Тому його зовнішні пропорції мали бути бездоганними і визначати ідею гармонії з навколишнім середовищем.

Першою кам’яною будівлею була церкваРіздва Пресвятої Богородиці (Десятинна). Вона була зведена візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого у 989-996 рр.

До початкового періоду давньоруської архітектури можна віднести такі архітектурні споруди як церкву Богородиці у Тмуторокані (1021р.) (не збереглася) та Спаський собор у Чернігові (1036 р.), збудовані князем Мстиславом Володимировичем.

Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві, збудований в часи Ярослава Мудрого (1037 р). Його споруджений грецькими майстрами на зразок Константинопольського собору Святої Софії. Вибір місця для головного собору був невипадковим: тут сходилися всі чотири головні шляхи, що вели до Києва. Собор набув особливого статусу – в ньому князів «садовили на стіл», тут же відспівували і хоронили. За типом це п'ятинефний, хрестово-купольний храм. Собор увінчаний тринадцятьма банями. При соборі було засновано бібліотеку та скрипторій (майстерню з перекладу та переписування книг). У різні часи споруда храму зазнавала часткової руйнації, а тому її перебудовували і оздоблювали. Востаннє його архітектурно модернізовано за гетьмана Івана Мазепи, коли собор набув рис козацького бароко.

У 1089 р. в Києві закінчилося спорудження Успенської церкви Печерської лаври (після реконструкції 1720-х рр. собор набув рис українського бароко), а в 1108 р. Михайлівського Золотоверхого собору. Внутрішній простір цих храмів був оздоблений мармуровими колонами, капітелями, монументальною мозаїкою та фресками.

З кінця XI ст. у сакральній архітектурі розпочався новий етап, який характеризується відмовою від грандіозних форм. Найбільшого поширення набувають однокупольні храми. Серед них – собор у Володимирі-Волинському та П’ятницька церква в Чернігові.

З-поміж світських кам’яних будівель Києва найзнаменитішою пам’яткою є збудовані Ярославом Мудрим Золоті ворота, які завершувалися, так званою, домовою церквою.

Що ж до оборонної архітектури, то у містах існували артілі «огородників» – будівничих міських укріплень. У період, коли виникала потреба захисту від чужоземної навали, будувалися високі, міцні оборонні споруди (переважно з дерева і землі) з товстими кріпосними стінами. Наприклад, Київ був оточений валами і дерев'яними стінами загальною висотою до 16 метрів. Вхід до міста був можливий тільки через кам'яні ворота - Львівські, Лядські та парадні Золоті. Київ також захищали фортеці – Вишгород з півночі, Білгород із заходу, Васильків з півдня.

У деяких регіонах України збереглися такі оборонні фортифікації, як земляні вали («Змієві вали»), що розташовані на півдні Київщини і Уманщини. Вони простягалися на десятки і сотні кілометрів завдовжки, їх рештки збереглися біля річок Віта, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та уздовж західного боку р. Збруч.

Дата добавления: 2014-01-04