Стан і перспективи розвитку фізичного виховання в Україні

Мета системи фізичного виховання – очікуваний результат фізичного вдосконалення, формування фізично здорових людей (духовне багатство і моральна чистота). Вона випливає з певних потреб окремої людини, групи людей, всього суспільства. Розрізняють такі потреби:

– біологічна, яка пов’язана з розвитком рухового апарату людини в певному віці, вона спонукає людину до руху;

– потреба у всебічному і гармонійному розвитку;

– потреба пов’язана з покращенням здоров’я;

– потреба в підготовці членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини;

– потреба пов’язана з необхідністю навчитись раціонально організовувати дозвілля й проводити вільний час;

– потреба передбачає прагнення людей до спілкування.

Отже, мета може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов’язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров’ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних чинників.

Завданнями системи фізичного виховання є оздоровчі, виховні й освітні.

Оздоровчі завдання спрямовані на розвиток усіх форм і функцій організму людини, зміцнення здоров’я й вдосконалення фізичних якостей. На фізичний розвиток впливає три групи чинників: біологічні, клімато-географічні і соціальні. Біологічні чинники – спадковість, клімато-географічні – кліматичні і метеорологічні умови (короткий світловий день, сильні морози, вологість), соціальні чинники – умови матеріального життя, трудової й учбової діяльності.

Виховні завдання – всебічний і гармонійний розвиток особистості в єдності його духовних і фізичних сил.

Освітні завдання – формування певних систем рухових вмінь і навичок на оволодіння спеціальними знаннями, у результаті чого людина набуває певний рівень фізичної освіти.

Система фізичного виховання тісно пов’язана з іншими соціально - економічними системами суспільства: економікою, політикою, наукою і культурою. Будучи однією із сфер прояву суспільних відносин, вона розвивається під впливом змін, які відбуваються в даних системах. Своїми різними формами система фізичного виховання включена у всі основні види соціальної діяльності людини. Вона задовольняє не тільки потреби в русі (біологічні), а й соціальні – формування особистості, удосконалення суспільних відносин. Реалізуючи свої специфічні функції, система фізичного виховання здатна повністю задовольняти потреби людей в руховій активності, забезпечуючи високий рівень здоров’я й фізичну дієздатність. Реалізуючи свої виховні, педагогічні функції система фізичного виховання вирішує завдання естетичного, трудового, інтелектуального розвитку.

Система фізичного виховання (СФВ) входить до суспільного виробництва й впливає на нього опосередковано, через суб’єкт виробничих відносин, – людину. Вона задовольняє не тільки потреби в рухах, але й соціальні потреби (формування особи, удосконалення суспільних відносин). Лише СФВ, реалізуючи свої специфічні функції, може цілком задовольнити потреби людей в руховій активності, забезпечити високий рівень здоров’я й фізичну дієздатність.

Разом з тим, у самій СФВ віддзеркалюється все те, що пов’язане з соціальним, економічним і духовним життям суспільства. Чим вищий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим повніші цінності фізичної культури в житті його громадян: вища частка національного доходу, яка використовується на фізичне виховання; вищий рівень здоров’я і довголіття людей.

Сучасний етап державотворення в Україні вимагає реформування всіх сторін життєдіяльності людини, зміни світогляду, свідомості, ставлення до явищ суспільного життя.

Проголошення державної незалежності України, принципів демократизації і гуманізації суспільного життя, нові політичні й економічні реалії були, на жаль, сприйняті частиною членів суспільства як вседозволеність й анархія. Інша частина фахівців відчула ностальгію за регламентаціями, решта розгубилась і виявила в цих умовах повну безпорадність.

На цьому фоні в суспільстві різко знизився інтерес до занять фізичними вправами, послаблено управління процесом фізичного виховання в освітній галузі, пустують і руйнуються спортивні споруди, знижується рівень компетенції фахівців фізичної культури. Іншими словами, система фізичного виховання, вступивши в непримиренне протиріччя з реальними потребами оновленого суспільства, породила кризові явища. Спроба розв’язати ці протиріччя,,косметичним ремонтом” старої системи фізичного виховання, підправити і доповнити її ідеологічні, програмно-нормативні, організаційні основи новими фізичними вправами, неадекватними організаційними інноваціями або згадування старого, не дала позитивних результатів.

Отже, вихід із кризи вимагає нового концептуального методологічного підходу до розв’язання комплексної проблеми становлення і розвитку національної системи фізичного виховання. Сутність зазначеної методології полягає в наступному:

– слід чітко визначити феномен кризового явища у фізичному вихованні й причини, що породили його;

– визначити напрямки виходу з кризи та шляхи становлення національної системи фізичного виховання.

Аналіз сучасних проблем фізичного виховання показує, що його кризовий стан зумовлений багатьма причинами. Перша викликана сучасною соціально-економічною кризою, характерною для перехідного періоду від авторитарних до демократичних форм управління державою і суспільством. Вона визначається на фінансуванні, матеріально-технічному, медичному, кадровому забезпеченні тощо. Друга причина має глибокі історичні корені.

Однак, вирішення цих проблем стає можливим лише за умови реформування всієї системи педагогічної освіти. Сучасна система орієнтована на нормативну модель педагогічної діяльності. Згідно з даною моделлю центральна ланка діяльності педагога – це реалізація на практиці певної стандартної методики.

Дата добавления: 2014-01-04