Бар’єр неяскравості, «сірості», буденності – коли повідомлення не привертає увагу цільової аудиторії

Процес передачі інформації

З боку того, хто сприймає повідомлення:

Відкриття інформації – експозиція (селективне відкриття) – дії індивіда у напрямку визначення, з якою з універсально доступної інформації він буде входити у контакт	Організація інформації (селективна увага) – дії індивіда у напрямку впорядкування інформаційних повідомлень, які він вже отримав.	Інтерпретація інформації – дії індивіда у напрямку тлумачення інформації, або приписування значень
Завдання: – вибір стимулів для усвідомлення; – спрощення відкритої інформації із застосування фільтрів сприйняття;	Завдання: - встановлення причинно-наслідкової залежності серед інформаційних сигналів для кращого їх розуміння; - групування повідомлень з додаванням потрібної та забиранням непотрібної інформації.	Завдання: - співвіднести отриману та організовану інформацію з досвідом індивіда і групи; - підвести отриману інформацію під визначені категорії; - висунути пояснювальну гіпотезу; - застосувати конкретну пояснювальну гіпотезу в конкретній ситуації через приписування тим формам поведінки, що бачимо різні специфічні мотиви і причини. - підвести встановлені причинно-наслідкові зв’язки під вже відомі схеми інтерпретації схематизувати причинно-наслідкову залежність;
Від чого це залежить: - від природних особливостей; - від провідної модальності індивіда (візуал, аудіал, кінестетик); - від потреб та інтересів індивіда на даний момент	Від чого це залежить: - від порядку сприймання інформації. - від типу схематизації інформації, тобто впорядкування її у послідовність дій чи подій. Сценарії (схеми), конструкти – це послідовність у діях, яку ми очікуємо у нашій взаємодії з іншими у випадку специфічної події; - від когнітивної складності, з якою індивід підходить до аналізу явища або процесу	Від чого це залежить: - від досвіду “Я-реальності”; - від досвіду “Ми-реальності”; - від досвіду комунікативної соціальної реальності
Бар’єр провідної модальності Бар’єр фізичних можливостей Бар’єр інтересів	Бар’єр спрощення Бар’єр цілісності	Бар’єр власного досвіду Бар’єр схематизації Бар’єр припущення

4 модель У.Шрамма (циклічна модель)

У процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:

1. Комунікатор 1 – ініціатор повідомлення, відправник — передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. Ним може бути індивід або група людей, які разом працюють. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов’язок щодо підготовки та передачі інформації.

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) кодування і вибір каналу; 3) декодування.

Обмін інформацією розпочинається з формування ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку ідею чи повідомлення варто зробити предметом обміну.

2. Кодування — це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мову тощо. Тобто перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати їх, використовуючи для цього слова, інтонації, жести (мову тіла), і надати ідеї гарну «обгортку». Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.

3. Повідомлення (месседж) — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символом можуть бути і невербальні, наприклад графічні, зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.

4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача. Канали поділяються на засоби масової інформації і міжособові канали.

Відправник повинен вибирати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи комп’ю­терні мережі, електронна пошта, відеострічки та відеоконференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми.

Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати кілька.

5. Декодування — процес, за допомогою якого приймач пові­домлення перетворює одержані символи на конкретну інформацію та інтерпретує її значення. Якщо не потрібно реакції на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому закінчується.

6. Комунікатор 2, приймач — цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.

7. Відгук — сутність реакції одержувача повідомлення після ознайомлення з його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації:

а) зміни в знаннях одержувача;

б) зміна постанов одержувача;

в) зміни поведінки одержувача повідомлення.

З точки зору керівника обмін інформацією варто вважати ефек­тивним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.

8. Зворотний зв’язок — частина відгуку одержувача, що надходить передавачу. Він розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, що міститься в ньому.

Дата добавления: 2014-01-04