Телефонне консультування

Більшість груп створюється саме на постійному місці роботи фахівців, і їхньою роботою керують керівники установ. У США, Ав­стралії створюються команди, які очолює один керівник. У Великоб­ританії зовнішній координатор діяльності команди та її лідер розпо­діляють між собою завдання з організації команди. Інші групи фор­муються на основі контракту між спеціалістами і лідером команди. Змішана управлінська структура грунтується на організації роботи менеджера і членів команди.

Відповідно до принципу колективної відповідальності кожен член команди несе персональну відповідальність за вирішення пробле­ми клієнта.

Міждисциплінарні групи використовуються для обміну думками щодо розв'язання професійних питань, для взаємодопомоги і взає-мопідтримки у найбільш складних випадках, в ситуаціях емоційного виснаження, великої психологічної напруги, професійного вигоряння, з метою попередження професійних деформацій і професійних ри­зиків.

В нашій країні робота міждисциплінарних груп — це співпраця спеціалістів у межах колективу закладу чи установи соціальної сфе­ри. Як правило, її робота координується і спрямовується керівника­ми підрозділів соціальних служб чи одним із спеціалістів — лідерів певного підрозділу.

За кордоном існують різні типи міждисциплінарних груп, які фор­муються відповідно до організаційних завдань, які визначають їх діяльність.

Ефективність роботи команди спеціалістів зумовлена спільністю поглядів, професійної підготовки, досвідом роботи, терміном спільної діяльності, творчою атмосферою, психологічною сумісністю тощо.

Волонтерська робота — один із важливих методів добровільної ■ ціальної роботи. Основні підходи до неї сформульовані у Загальній декларації волонтерів, яку прийнято на IX Конгресі Міжнародної асо­ціації волонтерів (Франція, 14 вересня 1990 р.)-

Волонтерство — інструмент соціального, культурного, економіч­ного та екологічного розвитку. Це добровільна, непрофесійна со­ціальна робота, яка сприяє поліпшенню якості життя особистості, особистісному росту, поглибленню почуття солідарності, задоволен­ню потреб людини.

Волонтерами є:

• діти середнього шкільного віку, старші школярі, студенти ви­щих навчальних закладів;

• громадяни середнього і пенсійного віку;

• клієнти соціальних служб, які є учасниками програм самодопо­моги і взаємодопомоги;

• родичі клієнтів соціальних служб;

• професіонали, які приділяють вільний від роботи час доб­ровільній допомозі.

Волонтерство — це організований і керований процес участі лю­дей у діяльності державних уповноважених органів влади в різних недержавних організаціях і установах третього сектору. Перщ ніж стати волонтером кандидат проходить спеціальну підготовку в соці­альній службі (крім фахівців). Процес підготовки волонтерів скла­дається з кількох етапів:

1. Проведення агітації, залучення громадян до волонтерської ро­боти (рекрутування). З цією метою соціальна служба через засоби масової інформації, листівки, оголошення, рекламну продукцію зап­рошує бажаючих до участі у волонтерських програмах.

2. Проведення співбесіди, інтерв'ю з кандидатом, під час яких відбувається знайомство із соціальними працівниками, соціальною службою, програмою соціальної допомоги, до якої залучається кан­дидат, отримується основна інформація про нього, виясняються мо­тиви участі у волонтерській роботі. Під час співбесіди з'ясовується рівень психолого-педагогічної готовності до такої роботи, комуні­кації, емпатійності, а також інтереси, ціннісні орієнтації та інш.

3. Підготовка до волонтерської роботи. Проведення курсів, гренінгів, семінарів, на яких волонтери отримують основні знання, оволодівають основними уміннями і навичками соціальної роботи з різними цільовими групами і категоріями населення. Термін проведен­ня навчання, зміст навчальних програм, їх інформаційна насиченість залежить від віку кандидатів, їхньої участі в інших волонтерських програмах, загальнокультурного рівня. Так, навчання волонтерів в соціальних службах для молоді здійснюється у таких напрямках: соці­ально-реабілітаційна робота, попередження та подолання нега­тивних явищ у молодіжному середовищі (робота з молоддю та підлітками, котрі перебувають у кризовому стані чи схильні до суїци-ду; робота з молоддю, схильною до девіантної поведінки; підтримка та розвиток соціально-дезадаптованої молоді; профілактика вживан­ня алкогольних напоїв і наркотичних речовин; підтримка дітей та мо­лоді, які постраждали від насильства); соціальна опіка і соціальний захист соціально незахищених груп молоді (підтримка і розвиток творчих здібностей інвалідів; соціальна допомога молодим сім'ям; соціальна допомога самотнім матерям і неповним сім'ям; робота з групами ризику; волонтерські програми соціальної опіки); соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство (формування інте­ресів, потреб, цінностей та пріоритетів життя; сприяння самовихован­ню, самовизначенню, самовдосконаленню; розвиток та підтримка твор­чого потенціалу талановитої молоді; формування світогляду молодої людини засобами соціальної реклами).

4. Організація волонтерських груп, реалізація волонтерської ро­боти. На цьому етапі вона здійснюється відповідно до певної соціаль­ної програми, плану роботи у групі, графіку волонтерської допомоги. Волонтерська робота може бути постійною, у тому випадку, коли волонтер згідно із графіком роботи працює певний час у визначені дні в соціальній службі чи організації третього сектору; тимчасовою — за викликом соціальної служби за попередньою домовленістю про вільний час, який волонтер може присвятити такій роботі. Взає­мовідносини із соціальною службою визначаються на основі конт­ракту (усного чи письмового) чи угоди. Керує роботою волонтерів соціальний працівник чи супервізор. Його завдання — спостерігати за роботою волонтерів, надавати консультації, поради, рекомендації щодо поводження у різних ситуаціях, проводити наради, збори тощо.

5. У разі припинення роботи волонтерської програми — припи­нення участі волонтерів у добровільній допомозі чи їх переведення в інші програми.

Ефективність роботи волонтерів залежить від рівня їхньої моти­вації, який підтримується соціальною службою через різні заходи: підтримка професійної мотивації студентів, які навчаються на відділен­нях чи факультетах соціальної роботи вищих навчальних закладів, оформлення навчальної і виробничої практики на основі волонтерсь­кої допомоги; різні матеріальні заохочення у вигляді спеціальних сти­пендій, проїзних квитків та інш. Волонтери, які самі звернулися у соціальну службу, встановлюють межі для своєї роботи, визначають її тривалість, прилаштовуючи свій час та енергію так, щоб досягти

максимально успішного результату від роботи. Вони прагнуть вико­нувати будь-яке доручення, намагаючись зробити все необхідне, щоб їхні зусилля виявилися дієвими. Мотивацією для такого типу волон­терів є як "досягнення", так і "приєднання", що часто має вигляд чудової можливості залучитися до справ та проявити себе у ній. Багато із утворюваних організацій покладаються на таких волонтерів, які працюють тривалий час, створюють робочі місця, що вимагають постійного витрачання часу упродовж тривалого періоду. Мотивація волонтерів, які працюють тимчасово, — це не відчуття себе у групі, а лише визнання власних досягнень. Визнання є для них мірою вдяч­ності з боку організації, що дає їм змогу просуватися вперед.

Найбільший досвід волонтерської роботи набуто у практиці діяль­ності соціальних служб для молоді. Найпоширенішим напрямком доб­ровільної допомоги є соціальна допомога інвалідам, сиротам, дітям, які залишилися без піклування батьків, дітям вулиці, особам, схиль­ним до наркоманії та алкоголізму та інш. З цією метою реалізуються такі програми, як: "Діти вулиці", "Книжки для дітей-інвалідів", "Друзі по телефону", "Ігротеки для дітей-інвалідів", "Сторінки, які ожили", "Разом заради розвитку", "Сучасне розуміння життя та здорового способу життя" та інш. Всього в соціальних службах у 58 програмах бере участь 4390 волонтерів. Практично всі програми, особливо на первинному рівні, реалізуються шляхом залучення волонтерів та гро­мадських організацій. У 2000 році за програмами соціальних служб працювало понад 70 громадських організацій м. Києва.

У багатьох розвинутих країнах світу волонтерський рух є осно­вою системи саморегуляції у суспільстві. Вважають, що саме залу­чення широких кіл громадськості до розв'язання суспільних проб­лем на волонтерських засадах може створити передумови для фор­мування такої системи саморегуляції у суспільстві, коли проблеми, що виникають можуть бути вирішені за рахунок внутрішнього потен­ціалу цього суспільства. Зокрема, поширену традицію має волонтер-ство в американській історії, воно є вагомою складовою сучасної американської культури. Впродовж 80-90 років XX ст. волонтерство в Америці охоплювало майже половину дорослого населення. Близько 40% населення бере участь у волонтерській діяльності у Канаді. Найбільше зростання інтересу до волонтерської діяльності спосте­рігається серед 25-річних осіб. Подібними до наведених прикладів є й волонтерство у Європі. В Англії майже половина її населення бере участь у волонтерській діяльності. Високий рейтинг волонтерство має у таких європейських країнах, як Франція (19%), Нідерланди (36%), Данія (25%) та Ірландія (39%).

Телефонне консультування як метод соціальної роботи зароди­лося у США у 1960-і роки (в окремих виданнях називається точна дата — 2 жовтня 1953 р.), в той час, коли відчувалася потреба як в соціальних службах, так і в службах психіатричної і психологічної допомоги, що сприяло спонтанному розвитку волонтерського руху на місцевому рівні. За свідченням Мері Френсіс Сілі, причиною цьо­му виявилася нездатність національних державних органів задоволь­нити потреби населення у різних видах допомоги. Місцеві адмініст­рації відмовляли в реєстрації відповідних служб на основі вигаданих ними обмежень на види допомоги населенню чи існування у суспільстві певних забобонів відносно різних проблем. В результаті почали ство­рюватись і отримали розвиток служби, агенції і заклади, які ставили за мету задоволення потреб людей всіх вікових груп. Одними з пер­ших у цьому ряду з'явилися кризові Гарячі Лінії, які почали займати­ся такими проблемами, як профілактика самогубств і кризова інтер­венція, консультування, надання довідок (геїеггаїз), інформації та інших спеціалізованих послуг.

Серед різновидів телефонного консультування виділяються спеці­алізовані Гарячі Лінії і загальні Гарячі Лінії. Спеціалізовані Гарячі Лінії — телефонні служби, діяльність яких спрямована на одну пев­ну мету. Наприклад, превенції суїцидів, основною метою яких є по­передження самогубств. Однак ця служба може здійснювати кон­сультування, надавати довідки та інформацію, простежувати відда­лені результати консультативної допомоги і співробітничати з мере­жею інших суспільних служб підтримки.

Загальні Гарячі Лінії мають більш широкі програми, які пропону­ють населенню різні послуги. До них відносяться: консультування, надання довідок та інформації, простеження віддалених результатів консультативної допомоги, превенція самогубств, емоційна підтрим­ка людей похилого віку, які знаходяться без догляду близьких лю­дей, направлення за викликом бригад допомоги у кризових ситуаці­ях (кризова інтервенція), допомога жінкам і дітям, які зазнали на­сильства, відповіді у нічний час і у вихідні дні на звернення у місцеві заклади соціального захисту та інш. Ці лінії зазвичай працюють про­тягом доби і без вихідних.

Визначають такі психотехнічні аспекти телефонного консульту­вання: психологія активного слухання, психологія телефонної роз­мови, мова телефонного діалогу, телефонний діалог і прості ерік-' онівські техніки, психологія регулярних ("зависаючих") абонентів, психологія вербальної агресії, бесіда з агресивним і маніпулятив-ним абонентом, помилки телефонного діалогу і мистецтво його завершення, механізми психологічного захисту і телефонна допомога.

В Україні найбільш поширеними є лінії "Телефони Довіри, які працюють при соціальних службах для молоді, різних соціальних зак­ладах і установах, лікарнях та інш. Основні проблеми, з якими звертаються клієнти до ліній телефонного консультування: екзистен­ціальні, вікові, сімейні конфлікти, кризові стани (психологія гострого горя, втрати близької людини; екстремальні ситуації; хвороба чи вмирання; консультування дітей та підлітків, жертв сексуального на­сильства), суїцидальна поведінка (в історичній перспективі, загальні риси і особливості суїцидальної поведінки, чинники, які спричинюють її, превенція, біоетика і самогубство), проблеми аддикції (алкоголізм, вживання психоактивних речовин, ігрова залежність, комп'ютерна залежність, релігійні та духовні проблеми), сексуальні, спілкування із душевнохворими.

Невідкладна телефонна допомога започаткована у країнах СНД тільки в останні роки, тому важливою проблемою є підготовка квалі­фікованих кадрів.

Дата добавления: 2014-01-04