Лекція 7. Психофізіологія уваги

Визначення уваги

Питання уваги цікавили дослідників з давніх часів. Це пов’яза­но з тим, що увага є важливою і необхідною умовою ефективності усіх видів діяльності людини.

Увага пов’язана з процесами відчуття, сприймання, мислення та ін. Людина сприймає з навколишнього світу предмети і явища. Увага на відміну від гностичних процесів свого змісту не має, а є динамічною характеристикою перебігу пізнавальної діяльності. З увагою нерозривно пов’язані інтереси і потреби, установки і спрямованість особи, зміна відношення до об’єкта. Зміна відношення особи до об’єкта виражається в увазі — предмет стає більш ясним і виразним. Не маючи свого змісту, увага специфічним чином впливає на взаємозв’язок діяльності й образу. Установлено, що чим активніша свідома діяльність, тим краще виявляється об’єкт. Водночас чим чіткіше виявляється у свідомості об’єкт, тим інтенсивніша і сама свідомість.

Одним із проявів уваги є спрямованість свідомості, що виявляється у вибірковості, у довільному чи мимовільному виборі, виділенні об’єктів, що відповідають потребам, цілям і завданням особистості. Зосередженість (концентрація) уваги на одних предметах і явищах припускає одночасне відвернення від усього стороннього. У зв’язку з цим ці об’єкти чи явища стають більш ясними і виразними доти, доки не буде досягнуто мети.

З увагою пов’язане регулювання перебігу всіх психічних процесів особи. Увага може виявлятися в сенсорних, мнестичних, розумових і рухових процесах.

З’являючись у процесі пізнавальної діяльності (сприймання, пам’ять, мислення), увага сприяє їх ефективності. Так, з увагою пов’язані точність і повнота сприйняття: ослаблення уваги може призвести до значних порушень сприйняття.

Інтерес до уваги зріс у зв’язку з потребами прикладної психології, розвитком когнітивної психології і самої психофізіології. Нині постала актуальна потреба в дослідженні діяльності людини-опера­тора, завданням якого є стежити за сигналами на екрані, цифровими шкалами чи пультом керування. Проведені дослідження показали, що операторам притаманна нестійкість і широка варіабельність показників. Крім того, в операторів і в авіадиспетчерів було виявлено явище перцептуального перевантаження, що характеризується зниженням ефективності аналізу багатьох повідомлень, які надходять водночас. Ці розлади були пов’язані з процесами уваги, які різні у різних людей (М. В. Макаренко, 1996; І. Ф. Аршава, 2001).

Для вивчення стану уваги в операторів і в авіадиспетчерів було впроваджено метод дослідження з дихотичним прослуховуванням, запропонований у 1953 р. К. Черрі. Ця методика полягає в тому, що різні потоки повідомлень подаються паралельно на праве і на ліве вухо. Завдання зводиться до того, що випробуваний повинен прислухатися тільки до одного повідомлення (релевантного), що надходить тільки через певний навушник і має всі ознаки, описані в інструкції. До числа релевантних сигналів могли належати списки слів, перелік цифр, окремі звукові сигнали тощо. Оцінювання селективності уваги проводили за числом правильно виявлених цільових сигналів або за останнім відтворенням їх напам’ять. В окремих випадках випробуваний повинен був відповідати на запитання, що стосувалися змісту повідомлень.

Число наукових праць, присвячених проблемі уваги, зросло в останні два десятиліття у зв’язку з тим, що увага відіграє важливу роль у процесах навчання, активності свідомості, регуляції рівня пильнування й ін.

Незважаючи на такий підвищений інтерес до уваги, дотепер немає чіткого її визначення. Проаналізувавши дані літератури і наші власні спостереження, ми пропонуємо таке визначення уваги: увага — це спрямованість і зосередженість свідомості суб’єкта в певний період часу на будь-якому об’єкті чи явищі.

Види уваги

За характером походження і способами здійснення виділяють два основні види уваги: мимовільну і довільну. Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів і цілей людини, довільна — це свідома увага, що спрямовується і регульовано зосереджується. Довільна увага розвивається на основі мимовільної. Ці види уваги можуть розглядатися і як рівні уваги.

Мимовільна увага визначається фізичними, психофізіологічними і психічними факторами і залежить від якості і новизни подразника, що її зумовив. Новизна може полягати в появі раніше відсутнього подразника, зміни властивостей уже діючих подразників чи ослабленні (припиненні) їхніх дій тощо. Увагу зумовлює все незвичайне. Найрізноманітніші подразники, яким притаманна новизна, привертають увагу. Увагу привертають також сильні подразники (голосні звуки, яскраве світло і кольори, різкі запахи). При цьому має значення не стільки відносна інтенсивність подразника, тобто співвідношення подразника за силою з іншими діючими в цей момент подразниками; вирішальне значення все ж таки має контраст між ними. Це стосується не тільки сили подразника, а й інших його особливостей. Так, маленькі предмети швидше помічаються серед великих, трикутник — серед прямокутників.

Якщо подразник відповідає потребам індивідуума, то він зумовлює мимовільну увагу. Винятково велика роль безпосереднього інтересу в мимовільній увазі. Будь-яке цікаве подразнення (емоційно насичене і захоплююче) зумовлює тривале й інтенсивне зосередження.

Загальна спрямованість особи також впливає на мимовільну увагу. Так, нову театральну афішу про майбутню виставу помітить «театрал». Водночас ця людина не помітить афіші про майбутній футбол. Це пов’язано з тим, що основна функція мимовільної уваги полягає у швидкій і правильній орієнтації, в постійно змінюваних умовах середовища, у виділенні тих його об’єктів, що можуть мати в цей момент найбільший життєвий зміст.

Довільна увага, як вищий вид уваги, склалася в процесі трудової діяльності людини. Така увага виникає у всіх випадках, коли в процесі трудової діяльності людини поставлено певне завдання і вона свідомо виробляє програму дій. Це і визначає виділення об’єктів її уваги. У зв’язку з цим увага в такому разі спрямована на виконання поставленого завдання, мети з певними зусиллями волі. Вольові зусилля обов’язкові для організації уваги при входженні в роботу, при виникненні в ній утруднень, ослабленні пізнавального процесу, а також при наявності перешкод чи сильних емоційних подразників.

У довільній увазі виявляється активність особистості. При такій увазі інтереси мають опосередкований характер (інтереси мети, результати діяльності). Основною функцією довільної уваги є активне регулювання перебігу психічних процесів. За допомогою довільної уваги людина здатна витягати з пам’яті правильні рішення і здійснювати завдання, що виникають у процесі діяльності.

Крім довільної і мимовільної уваги існує ще післядовільна увага. Так, якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості цікавими і значущими стають зміст і сам процес діяльності, а не тільки її результат, як при довільній увазі, то ми вправі говорити про післядовільну увагу. Людині не потрібно великих вольових зусиль для підтримання уваги, оскільки її захоплює діяльність.

Властивості уваги

До властивостей уваги належать: селективність, стійкість, переключення, розподіл і обсяг уваги.

Селективність уваги

Селективність (вибірковість) уваги характеризується тим, що вона спрямована на всі стимули (фізичні і лінгвістичні). Нервова система, за Д. Е. Бродбентом (1958), має безліч входів, але працює як одиничний комунікаційний сигнал. На входах усіх каналів здійснюється селекція, тобто добір сенсорної інформації, що має деяку спільну ознаку. Така селекція може бути налаштована на приймання бажаної інформації. Вибір певного класу подій визначається властивостями самих подій і станом організму. Основою селекції можуть слугувати фізичні ознаки стимулу (розмір, інтенсивність тощо). Фільтр блокує входи для іншої інформації, що деякий час зберігається в блоці короткочасного збереження, який розміщений перед фільтром. Ця інформація може пройти фільтр, якщо стався зсув селекційного процесу з одного виду сенсорної інформації на іншій.

На фільтрі стимулів відбувається виділення одного з каналів за фізичними властивостями, за якими сигнали проходять безперешкодно. Водночас відбувається ослаблення сигналів на інших каналах. Всі ослаблені і неослаблені стимули проходять через логічний аналізатор (словник), представлений нейронами, активність яких пов’язана з певним словом, що входить до словника особи, і приводить до усвідомлення ним слів. Такі нейрони можуть активуватися слаб­кими і неослабленими сигналами (А. Трейсман, 1964).

Усі сигнали доходять до логічного аналізатора і там аналізуються на предмет специфічності. Виявлено пряму залежність між важливістю сигналу для організму і ступенем активності нейронів логічного аналізатора. Такий сигнал може бути слабкої сили, а його важливість оцінюється на основі минулого досвіду. Свідомість не контролює логічний аналізатор. Усвідомлюється тільки інформація, що виходить з логічного аналізатора.

Стійкість уваги

Стійкість уваги — це тривалість збереження інтенсивної уваги. Показник стійкої уваги — це висока продуктивність діяльності впродовж тривалого часу. Стійкість уваги характеризується її тривалістю і ступенем концентрації під час її збереження. Стійкість уваги залежить від об’єкта зосередження й активності особи при спрямованому зосередженні. Важливою умовою тривалого зосередження є мінливість і рухливість об’єктів уваги.

Переключення уваги

Переключення уваги зводиться до навмисного переходу суб’єкта від одного виду діяльності до іншого, від одного об’єкта до іншого, від од­нієї дії до іншої. Виділяють такі показники переключення уваги: час, затрачуваний на перехід від одного виду діяльності до іншого; продуктивність роботи (обсяг за одиницю часу порівняно з діяльністю без переключення уваги); якість (точність, безпомилковість) роботи. Успішність переключення уваги залежить від багатьох умов і, насамперед, пов’язана з попередньою і наступною діяльністю людини. Існують індивідуальні розходження в переключенні уваги, що особ­ливо важливо у багатьох сучасних процесах (наприклад, диспетчера). Крім переключення уваги виділяють також відвертання уваги, під яким розуміють мимовільне переміщення уваги з основної діяльності на об’єкти, що не мають значення для її успішного виконання (наприклад, підвищене відвертання уваги у окремих студентів на заняттях). Підвищене відвертання уваги є однією з причин погіршення показників діяльності.

Розподіл уваги

Розподіл уваги — це властивість, з якою пов’язана можливість одночасного успішного виконання (поєднання) двох і більше різних видів діяльності і кількох дій. Такий розподіл уваги потрібний у багатьох сучасних професіях (оператор, водій, вчитель тощо.). Чим складніші поєднувані види діяльності людини, тим важче розподіляється увага, а при подальшому підвищенні складності розподіл уваги стає неможливим.

Обсяг уваги

Обсяг уваги характеризується кількістю одночасно чітко сприйманих об’єктів. Установлено, що при сприйманні безлічі простих об’єктів (літери, фігури) в інтервалі 0,07 – 0,1 с обсяг уваги дорівнює в середньому 5 – 7 елементам (О.В. Петровський та ін., 1986), а за Н. М. Даниловою (2001) — 7 – 9 стимулам чи елементам. У молодших школярів обсяг уваги обмежений, а з віком він збільшується. Розширенню обсягу уваги сприяють формування умінь групувати, систематизувати, поєднувати за змістом сприйманий матеріал.

Фізіологічні механізми уваги

Мимовільна увага має рефлекторний характер. І. П. Павлов вважав, що в кожен момент часу в корі мозку є яка-небудь ділянка, що характеризується найбільш сприятливими, оптимальними умовами для збудження. Відповідно до закону індукції в цій ділянці відзначається підвищена концентрація нервових процесів і водночас в інших ділянках виникає гальмування і навпаки. У такому осередку збудження легко утворюються нові умовні рефлекси, успішно проводяться диференціювання. У цей момент це — «творчий відділ великих півкуль». Осередок оптимальної збудливості динамічний, тобто пересувається корою. О. О. Ухтомський стверджував, що для розуміння фізіологічних механізмів уваги провідне значення має принцип домінанти, згідно з яким у мозку завжди є домінуючий, панівний осередок збудження.

Увага виникає на фоні загального пильнування організму, і кори зокрема. Труднощі зосередження уваги виникають як на розслабленому фоні, так і на фоні надмірного пильнування. Перехід від пасивного до активного пильнування (уваги) забезпечує загальна активація мозку, здійснювана ретикулярною формацією стовбура мозку, гіпоталамічні й інші структури неспецифічних систем мозку. Мимовільна увага пов’язана із загальними генералізованими формами неспецифічної активації мозку. Водночас довільна увага пов’язана як зі збільшенням загального рівня активації мозку, так і зі значними зрушеннями активності певних специфічних мозкових структур. Провідну роль у процесах уваги відіграє кора мозку, насамперед лобові частки мозку.

Нейрональні механізми уваги

На сьогодні встановлено, що велика частина сенсорної інформації обробляється в організмі людини автоматично без участі уваги. М. Познер і К. Снайдер (1975) виділили три ознаки, характерні для автоматичного оброблення інформації:

s автоматичне оброблення інформації здійснюється мимоволі без зусиль суб’єкта і не потребує звернення до ресурсів організму;

s сенсорна інформація не доходить до свідомості;

s сенсорна інформація не взаємодіє з будь-якою поточною психічною (інтелектуальною) діяльністю, тобто не порушує її.

Проте із приводу третьої ознаки авторам можна заперечити, оскільки підпорогові подразники впливають на психічні процеси, насамперед на емоції суб’єкта (наприклад, знижений стан настрою в осіб із захворюваннями печінки і жовчовивідних шляхів, хоча імпульсація від інтерорецепторів і не досягає рівня свідомості).

Сенсорна інформація автоматично обробляється нейронними детекторними системами, що створюють базу сенсорних даних для формування відповідних образів і їхніх слідів у пам’яті. Доказом автоматичного оброблення інформації, що надходить, є також переведення сенсорної інформації в сенсорну пам’ять (ехоїчну, іконічну).

Поділ когнітивних процесів на автоматичні і контрольовані цілком збігається з поділом уваги на мимовільну і довільну. При мимовільній увазі переважають автоматичні процеси. Водночас при довільній увазі потрібні зусилля для розподілу ресурсів суб’єкта, оскільки вона спрямована на усвідомлювану мету і інтерферує з іншими видами психічної діяльності людини.

При мимовільній увазі аналіз і оброблення сенсорної інформації відбуваються автоматично і не потребують від суб’єкта спеціальних зусиль. Основою мимовільної уваги є орієнтовальний рефлекс, що потім включає довільну увагу, а остання забезпечує подальше і контрольоване оброблення подразнення.

Орієнтовальний рефлекс сприяє кращому сприйняттю стимулу. Новий подразник приводить до розвитку генералізованого орієнтовального рефлексу, що пов’язано зі збудженням ретикулярної формації стовбура мозку. Збудження ретикулярної формації зумовлює збудження всієї кори головного мозку (реакція десинхронізації на ЕЕГ) упродовж тривалого часу (тонічна форма поєднується з генералізованою формою орієнтовального рефлексу). Генералізований орієнтовний рефлекс після 10 – 15-кратного застосування індиферент­ного подразника вгасає, проте залишається локальний орієнтовальний рефлекс, який є більш стійким і потребує 30 і більш поєднань з індиферентним стимулом, що пов’язують з активацією неспецифічних ядер таламуса. При локальному орієнтовальному рефлексі реакція десинхронізації (активації електроенцефалограми) відмічається тільки в сенсорній корі (у зоні кіркового відділу відповідного аналізатора): звук — скроневі частки, зір — потиличні частки, больова і температурна чутливість — задня центральна звивина та ін.

Слід зазначити, що орієнтовальний рефлекс розвивається в основному на абсолютну чи відносну новизну. І в цьому він подібний до безумовного рефлексу. Водночас здатність до вгасання під впливом індиферентних подразників виявляє його подібність до умовного рефлексу.

Орієнтовальні рефлекси і пов’язані з ними мимовільна і довільна увага залежать від загальної активації організму, а остання залежить від багатьох факторів: емоцій (тривога, страх, гнів тощо), м’язового напруження, сенсорних впливів, мотивації та ін. Крім того, активація залежить від оцінки вимог, пропонованих до енергетичних ресурсів виконуваної діяльності.

Нині встановлено, що на шляху проходження імпульсів від збуджених рецепторів до кори головного мозку знаходиться фільтр. У цьому фільтрі конкурує між собою велике число сенсорних впливів за контакти з руховою ділянкою кори головного мозку. Встановлено, що процес фільтрації (гальмування) відбувається в ядерних утворах, де здійснюється переключення від одного нейрона до іншого. Показником гальмування є зменшення імпульсної активності нейронів у цих ядерних утворах. За допомогою методу викликаних потенціалів установлено зменшення їхньої сумарної активності.

Викликані потенціали на сенсорні сигнали в корі і підкіркових утворах зменшуються за амплітудою, якщо на організм одночасно впливають значущі стимули. Так, для кота такими стимулами є запах чи сам вигляд їжі, поява в полі зору миші чи пацюка, електрошкірне подразнення тощо. В експерименті на людині такими відволікальними подразниками були: розв’язування завдань, читання книги, лічба та ін. (Р. Ернандец-Пеон, 1979). Цей учений дійшов висновку, що проблема фільтрів майже вирішена: підвищення уваги пов’язано з посиленням потоку аферентної імпульсації, зниження — зі зменшенням такого потоку. Він також робить припущення про участь ретикулярної формації стовбура мозку в блокаді сенсорного входу, що виявляється у вгасанні і відвертанні уваги.

Тим часом інші вчені не виявили будь-яких закономірностей при зміні амплітуди викликаних потенціалів.

Е. Н. Соколов (1979) висунув гіпотезу, що процес звикання до зовнішніх подразників у корі головного мозку формує «нервову модель стимулу», в якій зафіксовані всі параметри знайомого комплек­су подразника, що дає можливість сприймати знакові стимули за коротший час і значно надійніше, ніж малознайомі предмети. Сенсорна імпульсація, яка надійшла до аналізаторного центру від невідомого подразника, призводить до неузгодженості її з нервовою моделлю, а це у свою чергу зумовлює формування «орієнтовальної поведінки», що фактично є увагою, спрямованою на новий подразник.

Подальші дослідження гіпотези про нервову модель стимулу привели до припущення про формування трьох різних типів нервових моделей стимулу.

Перша з них, «пасивна», чи мимовільна, зводиться до того, що модель формується після дії будь-якого стимулу, у тому числі і після відвернення уваги, і зберігається впродовж 5 с. Якщо впродовж цього часу з’являється нервовий стимул, то його аферентні впливи не узгоджуються з нервовою моделлю попереднього подразника.

При залученні уваги до пропонованих стимулів, наприклад коли суб’єкт зчитує якийсь рідкісний стимул, у випробуваного формується «активна» чи довільна нервова модель часто пропонованого стимулу. Тривалість такої моделі визначається часом, упродовж якого суб’єкт зберігає увагу до виконуваного завдання. Аферентація від рідкісного стимулу приводить до неузгодженості, що і забезпечує його розпізнавання. У зв’язку з цим у літературі висловлюється припущення, що активна і пасивна моделі існують одночасно і забезпечуються нейронною активністю різних ділянок мозку.

Третій тип нервової моделі стимулу полягає ось у чому. Якщо імовірність появи стимулу, який слід знайти, зростає до певного рівня, то формується нервова модель тільки цього стимулу. Розпізнавання такого стимулу (цільового) відбувається за рахунок процесу узгодження сенсорної імпульсації стимулу з його нервовою моделлю.

Відвернення уваги від пред’явленого аферентного стимулу супроводжується зміною порогу чутливості до нього рецепторів цього виду чутливості. Така зміна порогу чутливості може бути пояснена тільки еферентним впливом на них.

Увага нерозривно пов’язана з поведінкою. Поведінка (В. Б. Швирков, 1995) є реалізацією взаємодіючих між собою функціональних систем поведінкових актів різної складності і різної історії формування, представлених нейронами і навіть рецепторами в різних ділянках нервової системи. За такого підходу аферентні і еферентні впливи розглядаються як спосіб узгодження і взаємодії міжсистемних відносин (Ю. І. Александров, 1989). Добрі міжсистем­ні відносини впливають на високий рівень уваги і погані — на низький. Якщо ж міжсистемні відносини мають нестійкий характер, то і показники уваги також є нестійкими.

Розлади уваги

Неуважність є однією з негативних сторін уваги, що виявляється в нездатності до тривалого інтенсивного зосередження, у легкому і частому відволіканні. Неуважність нерідко є однією з причин зниження працездатності і неорганізованої поведінки. Причини неуважності різні: слабість довільної уваги як результат неправильного виховання, загальний розлад нервової системи, надмірне емоційне збудження чи перевтома тощо. До розладів уваги належать надмірна рухливість уваги, постійний перехід від одного об’єкта діяльності до іншого чи, навпаки, інертність, мала рухливість уваги, патологічна її фіксація на обмеженому колі уявлень і думок.

Дата добавления: 2014-01-05