Розподіл фармакологічних препаратів в організмі. Біологічні бар’єри. Депонування

Після абсорбції речовини попадають в кров, а потім в різні органи і тканини. Більшість лікарських речовин розпреділяється нерівномірно і лише незначна частина – відносно рівномірно (наприклад, деякі інгаляційні засоби для наркозу). Суттєвий вплив на характер розподілу речовин справляють біологічні бар»єри, які зустрічаються на шляху їх поширення. До них відносяться стінка капілярів, клітинні (плазматичні) мембрани, гематоенцефалічний і плацентарний бар»єри.

Через стінку капілярів, які мають характер пористої мембрани (величина пор у людини в середньому складає 2 нм), більшість лікарських препаратів проходить досить легко. Виключення складають білки плазми і їх комплекси з препаратами. Гідрофільні сполуки, добре розчинні у воді, проходять через пори стінки капілярів і попадають в інтерстиціальний простір. Через білково-фосфоліпідні мембрани клітин вони практично не дифундують (внутрь клітин можуть попасти лише при участі транспортних систем). Ліпофільні сполуки добре проходять через ендотелій капілярів і клітинні мембрани.

Багато речовин погано проходить через гематоенцефалічний бар»єр. Це пов»язано з особливостями будови карілярів мозку. Насамперед їх ендотелій не має пор, через які в звичайних капілярах проходить багато речовин. В капілярах мозку практично відсутній піноцитоз. Певне значення мають і гліальні елементи (астроглія), які вистилають зовнішню поверхню ендотелія і, очевидно, грають роль додаткової ліпідної мембрани. Через гематоенцефалічний бар»єр погано проходять полярні сполуки. Ліпофільні молекули проходять в тканини мозку легко. В основному речовини проходять через гематоенцефалічний бар»єр шляхом дифузії, а деякі сполуки – за рахунок активного транспорту. Є окремі невеликі ділянки головного мозку, в яких гематоенцефалічний бар»єр практично неефективний (область епіфіза, задньої долі гіпофіза і ін.). Слід також приймати до уваги, що при деяких патологічних станах проникність через гематоенцефалічний бар»єр підвищується.

Складним біологічним бар»єром є плацентарний бар»єр. Через нього також проходять ліпофільні сполуки (шляхом дифузії). Іонізовані полярні речовини (наприклад, четвертичні амонієві солі) через плаценту проходять погано.

В деякій мірі розподіл залежить від спорідненості препаратів до тих чи інших тканин. Певне значення має також інтенсивність кровопостачання органа або тканини. Слід враховувати, що значні кількості речовини можуть накопичуватися на шляхах їх виведення. Лікарські речовини, які циркулюють в організмі, часто зв”язуються, утворюючи позаклітинні і клітинні депо. До екстрацелюлярних депо можуть віднесені білки плазми (особливо альбуміни). Деякі речовини зв”язуються з ними досить інтенсивно. Так, наприклад, ненаркотичний анальгетик бутадіон зв”язується з білками плазми більш ніж на 90%.

Речовини можуть накопичуватися в сполучній тканині (деякі полярні сполуки, в тому числі четвертичні амонієві солі), в кісткові тканині (тетрацикліни).

Деякі препарати (а саме, акрихін) в особливо великих кількостях виявляється в клітинних депо. Зв”язування їх в клітинах можливе за рахунок білків, нуклеопротеїдів та фосфоліпідів.

Жирові депо представляють особливий інтерес, так як в них можуть затримуватися ліпофільні сполуки (наприклад, деякі речовини для наркозу).

Депонуються лікарські речовини, як правило, за рахунок зворотніх зв”язків. Тривалість їх знаходження в тканинних депо коливається в широких межах. Так, деякі сульфаніламіди (сульфадиметоксин) утворюють стійкі комплекси з білками плазми, з чим частково пов”язана значна тривалість їх дії. Дуже довго затримуються в організмі іони важких металів.

Розподіл речовин, як правило, не характеризує направленість їх дії. Остання залежить від чутливості до них тканин, тобто від спорідненості лікарських речовин до тих біологічних субстратів, які визначають специфічність їх дії.

Дата добавления: 2014-01-05