Загальна фонетика і фонетика окремої мови

Фонетичні описи мов традиційно поділяють на загальні (універсальні) й часткові (на базі конкретних мов).

Звукова система кожної мови становить єдність, елементи якої пов’язані між собою і функціонують за певними законами. Звукові закони можуть бути спільними для багатьох мов або специфічними для кожної конкретної мови.

Загальна фонетика вивчає загальні умови звукотворення, базуючись на можливостях апарату мовлення людини (наприклад, розрізнення губних, язикових, глоткових приголосних, коли йдеться про активний орган мовлення при творенні приголосних; або зімкнених, щілинних, дрижачих, коли йдеться про спосіб подолання перешкоди для проходження струменя повітря з легень, необхідного для утворення приголосного), а також аналізує акустичні характеристики звукових одиниць (наявність чи відсутність голосу при вимові різних типів приголосних), вибудовує універсальні класифікації звуків (голосних і приголосних), які ґрунтуються на артикуляційних та акустичних ознаках. Загальна фонетика вивчає й закономірності сполучуваності звуків, а також взаємодію сусідніх звуків між собою (різного типу акомодації або асиміляції), коартикуляцію; фонетичну природу складу й складоподілу; фонетичну організацію слова, зокрема наголос. Вона вивчає засоби членування мовного потоку та об’єднання його частин у синтагми, фрази, фоноабзаци тощо.

У фонетиці окремої мови всі перелічені вище питання розглядаються стосовно конкретної мови крізь призму функцій, які те чи те фонетичне явище або одиниця виконують. Фонетичні (субстанціальні) і фонологічні (функціональні) аспекти становлять у частковій фонетиці єдине ціле, оскільки всі звукові одиниці виділяються опосередковано через смислові одиниці, які існують у мові.

Описова (синхронна) та історична (діахронна) фонетика

Фонетика окремої мови може бути описовою, або синхронною, та історичною, або діахронною.

Історична фонетика конкретної мови досліджує історію звукових засобів цієї мови, їхню еволюцію, базуючись на свідченнях писемних пам’яток, на даних діалектів, використовуючи метод реконструкції тощо.

Описова фонетика досліджує звукові засоби окремої мови у певний період її розвитку або в сучасному стані з погляду закономірностей їх уживання, звукових чергувань, наголошування та інших особливостей.

Теоретична й прикладна фонетика. Зв’язок фонетики з іншими мовознавчими й немовознавчими дисциплінами

Як один із розділів мовознавства, фонетика разом з іншими лінгвістичними дисциплінами робить свій вагомий внесок в опрацювання великої кількості комплексних мовознавчих проблем. Фонетика є своєрідною базою для теоретичних пошуків. Саме у фонетиці наприкінці XIX ст. і особливо в перші десятиліття XX ст., коли мовознавство шукало нові підходи до мови, вироблялися прийоми структурування безмежно різноманітної фонетичної субстанції. Тут створювалися структурні методи, зокрема метод виявлення фонологічних опозицій, завдяки яким звукова одиниця могла бути представлена як сукупність диференційних ознак, та метод дистрибутивного аналізу, який допомагає розпізнати закономірності розподілу в мові як фонем стосовно одна одної, так і алофонів однієї фонеми стосовно один одного. Без урахування фонетичних даних практично неможливим є адекватне пізнання природи й сутності мовних знаків, процесів породження й сприйняття мовлення, специфіки автоматичного розпізнавання й синтезу звукового мовлення. У фонетиці, як ніде в лінгвістиці, злиті воєдино теоретичне й прикладне.

Безпосереднім і тісним є зв’язок фонетики з такими мовознавчими дисциплінами, як орфоепія, графіка, орфографія, а також з лексикою, граматикою (морфологією та синтаксисом) і стилістикою.

Орфоепія як розділ мовознавства, який вивчає функціонування вимовних норм і виробляє орфоепічні правила, цілковито ґрунтується на фонетичних законах. Так, наприклад, з погляду української орфоепії, не можна вимовляти у слові був третій звук як [ф] → [буф], оскільки в українській мові звук [в] є сонорним і тому не тільки не оглушується в цій позиції, а навпаки – вокалізується, переходячи в короткий голосний [ў]і под.

Графіка (і письмо) є засобом збереження звукового мовлення в часі й просторі. Зображуючи наше мовлення на письмі, ми користуємося літерами (буквами), кожна з яких має певне звукове значення. Використовуємо ми й небуквені графічні знаки: знак наголосу, дефіс, апостроф, розділові знаки та ін., але головним графічним засобом є буква, яка перебуває у тісному зв’язку зі звуком.

Орфографія української мови також значною мірою ґрунтується на фонетичному принципі, за яким написання відповідає звуковому вираженню слова.

Зв’язок фонетики з лексикою є не менш очевидним – кожне слово становить собою певну послідовність звуків, організовану за властивими українській мові законами їх сполучуваності й наголошування.

Про тісний зв’язок фонетики з морфологією свідчить, наприклад, явище чергування звуків як у морфемах, так і на морфемному шві: нести – носити; пісок – піщина, козак – козацький та ін.

Зв’язок фонетики із синтаксисом засвідчений у лінгвістичному терміні синтаксична фонетика, яким позначають розділ мовознавства, що вивчає: 1) фонетичні явища, які зумовлюють виникнення різних мовленнєвих варіантів слів (сандгі, зміщення наголосу і под.); 2) надсегментні фонетичні явища, які виконують різні синтаксичні функції (зв’язку, відокремлення, парцеляції та ін.), комунікативну функцію (розрізнення комунікативних типів висловлень), модальну, експресивну тощо.

Фонетика завжди була щонайтісніше пов'язана із суміжними галузями знання поза лінгвістикою. Багато її проблем вирішувалися й вирішуються на межі, з одного боку, мовознавства і, з іншого боку, таких теоретичних і прикладних сфер діяльності, як: анатомія і фізіологія людини (разом з нейрофізіологією); афазіологія й логопедія, фізична акустика й психоакустика; техніка зв’язку; теорія інформації; кібернетика й інформатика; статистика; метрика й версифікація; теорія спілкування; когнітологія; психологія; соціологія; історія; етнографія; культурологія; естетика і под.

Прикладний аспект фонетичних досліджень (автоматичний синтез і розпізнавання звукового мовлення з метою застосування їх у різних галузях суспільного життя: на транспорті (навігація), у військовій техніці, у засобах інформування і зв’язку, у логопедії (усунення фонаційних розладів, подолання дефектів мовлення тощо)) щонайтісніше пов’язаний з експериментальною фонетикою, яка досліджує емпірику фонетичного матеріалу за допомогою спеціальних приладів і методів (палатографування, тензопалатографування, спектрографування, рентгенографування та ін.), здійснює в тому числі й комп’ютерне моделювання процесів синтезу і розпізнавання звукового мовлення.

Дата добавления: 2014-01-05