Власне лінгвістичний (функціональний) аспект вивчення звукових одиниць. Фонологія. Основні поняття

План

Лекція 4

Тема. Предмет і завдання фонології як мовознавчої дисципліни.

1. Власне лінгвістичний (функціональний) аспект вивчення звукових одиниць. Фонологія. Основні поняття

2. Поняття фонеми. Фонологічні школи

3. Фонема й алофон. Різновиди алофонів

4. Принципи виділення фонем у мові

Основна література

Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська літературна мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ “Академія”, 2006. – 368 с.

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.,1972. – Ч. 1.

Карпенко Ю.О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови. – Одеса, 1996.

Сучасна українська літературна мова / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. АП.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – 414 с.

Сучасна українська мова. Фонетика / За ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969.

Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін.; За ред. О.Д.Пономарева. – К.: Либідь, 1991 (1998, 2001).

Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К., 1994.

Тоцька Н.І. Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. – К., 1981.

З-поміж аспектів вивчення звукової будови мови функціональний аспект має першорядне значення, оскільки вивчення особливостей породження і сприйняття мовних звуків зумовлене насамперед тією роллю, яку вони виконують, матеріалізуючи значущі одиниці мови, тобто слугуючи формуванню, розпізнаванню і розрізнюванню значущих мовних одиниць – морфем, слів тощо. Саме тому функціональний аспект у вивченні звуків називають власне лінгвістичним.

Основоположником функціонального, власне лінгвістичного, аспекту вивчення звуків мови був учений зі світовим ім’ям – Іван (Ігнатій Нецислав) Олександрович Бодуен де Куртене (1845-1929), який уперше вказав на необхідність вивчення не тільки матеріальної природи звуків, а й їхньої ролі у механізмах мови: “…Поки ми маємо справу зі змінним говорінням і слуханням, нам вистачає терміна звук, який означає найдрібнішу фонаційну, або вимовну, одиницю, що справляє єдине акустично-фонетичне враження. Та коли ми станемо на ґрунт справжньої мови, що існує у своїй безперервності тільки психічно, тільки як світ уявлень, нам уже не вистачатиме поняття звук, і ми шукатимемо іншого терміна, спроможного позначати психічний еквівалент звука. Саме таким терміном і є термін фонема”.

Таким чином, І. Бодуен де Куртене, чітко розмежувавши звук як змінну фонаційну одиницю і фонему як “психічний еквівалент звука”, як стійкий образ звука, заклав підвалини теорії фонеми, а відтак – і фонології як функціонального аспекту вивчення мовних звуків.

І. Бодуен де Куртене визначив критерії виділення фонем, а також окреслив принципи і методи фонологічних досліджень. У теорії фонеми І. Бодуена де Куртене домінантним є психологічний підхід. Теорія фонеми видатного вченого, обґрунтована на матеріалі польської мови, здобула визнання й поширення у світовій лінгвістиці, зокрема в середовищі європейських і американських мовознавців. Відтак протягом XX ст. теорію фонеми розглядали у межах кожної лінгвістичної школи згідно з провідними концепціями і підходами цих шкіл, застосовуючи психологічний, семантичний, морфологічний, фізичний і логічний критерії.

Термін “фонема” (від грец. phonema – звук) уперше з’явився у французькій лінгвістиці у значенні “мовний звук”. Уважають, що його ввів А. Дюфріш-Дежанетт у 1873 р. замість незручного для використання терміна “son du langage” (сон дю льонгеж). І. Бодуен де Куртене використав цей термін за порадою свого учня М. Крушевського.

Уявлення про фонему існували ще до появи самого терміна. Ці “дофонемні уявлення” почали формуватися одночасно з першими спробами записувати мови за допомогою знаків звукового письма, з необхідністю розмежування літери і звука. Ці думки викладені у працях староіндійських граматистів (Паніні, Бхартріхарі), античних філософів (Арістотель), а також у працях арабських філологів класичної доби (Сибавейгі).

Дата добавления: 2014-01-05