Питання 2. Функції міфу. Три аспекти зацікавленості соціології міфом

Продовжуючи розмірковувати про зв’язок суспільства та культури в контексті проблематики міфу, маємо виділити певні функції міфу щодо спільноти чи суспільства, які його поділяють. Міф формує життя як єдність суб’єкта та об’єкта, уявлення та дії. Міф концентрує та спрямовує соціальну енергію, з’єднує намір з об’єктом дії. Міф створює колективи завдяки певній координації сприйняття та поведінки окремих індивідів. Це стає основою індивідуальної та колективної ідентичності, що реалізує себе через цінності та норми. Руйнування міфів веде до руйнування ідентичностей та відповідних колективів. Так, футбольну команду створює міф про футбол, робочу бригаду – міф про конвеєрне виробництво. Також важливою функцією міфу є конструювання простору, тобто визначення центру, периферії певної культурно освоєної зони та ступенів віддаленості від неї. Такі вирішальні для кожної спільноти поняття, як поняття «ми» та «вони» також знаходять свій зміст у міфологічних уявленнях, які неможливо повністю звести до раціональних конструкцій.

Таким чином, соціологія культури цікавиться міфом у трьох аспектах. Перш за все, як можливості розглядати реальність спільноти чи суспільства як єдності ідеї та дії, внутрішнього та зовнішнього, віри та поведінки. Таке бачення колективу як органічної спільноти залишається недосяжним для формальних соціологічних класифікацій. Натомість саме міфи в органічних спільнотах стають факторами соціальної ідентифікації та інтеграції, як наприклад національна ідея[1].

По-друге, соціологія культури цікавиться міфом як специфічним засобом інтерпретації реальності, схем пояснення та розуміння світу. Серед важливіших рис цього способу інтерпретації слід зазначити наступні. Міфологічне пояснення спирається на колективні уявлення більш ніж на особистий досвід. Емоції, рухи та думки існують тут не розділено. Тут панує антропоморфізація (наділення природи та речей людськими рисами), персоніфікація (абстрактні ідеї існують втіленими в конкретні явища та персонажів), анімізм (наділення душею, здатністю відчувати неживих об’єктів), метафора (порівняння, перенесення якостей з одного об’єкта на інший). Важливим також є використання міфологічним поясненням семантичних опозицій, за допомогою яких розкриваються якості світу: високий - низький, лівий - правий, близький - далекий, внутрішній – зовнішній. Низка спеціальних опозицій розкриває просторово-часові відносини, розрізнення природи та культури, соціальні відносини: свій – чужий, жіночій – чоловічій, старший – молодший, вищій – нищій. Головною міфологічною опозицією є протиставлення «сакральний – профанний».

Міфологічні канони мислення, як стверджує В.Ф. Бурлачук, характеризуються простотою пояснення. Вони базуються на використанні категорій провини, покарання, пробачення, гріха, віри, надії тощо. Провина в цьому контексті сприймається не як окремий проступок, але як принцип пояснення та розуміння. Провина займає те місце, яке в раціональному мисленні займає причина[2]. Такі спрощені моделі сприйняття розповсюджені в сфері споживання та найбільш наочно представлені в рекламі. Політична комунікація та реклама також спираються на ці принципи.

Два міфи (в представленому вище розумінні) конкурують в політичній комунікації України: з одного боку – ідеї про слов'янське братерство, що є джерелом походження української ідентичності, з іншого – ідеї самодостатньої та незалежної української ідентичності. В геополітичному контексті для першого міфу визначальною є ідея орієнтації на Росію, для другого – на західні цінності та європейський вибір. Своєрідною підтримкою цих систем значень є ще один міф – про дві України, розділеною між східними та західними орієнтаціями.

Третім аспектом зацікавленості соціології культури у тематиці міфу є розуміння цього феномену як наративу (розповіді), яка втілює ціннісні уявлення спільноти.

Дата добавления: 2014-01-05