Тема 4. Полікультурне суспільство

Лекція 6. Концепції культурної неоднорідності та їх критика

Питання 1. Культурна неоднорідність та поняття полікультурності.

Полікультурність може визначатися шляхом наведення певних ознак реальності, що стають емпіричною опорою ідеї полікультурності. Так для європейського суспільства ними стали множинність внеску інших культур та цивілізації до європейських культур; пов’язані з новими інформаційними та комунікаційними технологіями подрібнення та глобалізація культури; мовний та етнокультурний плюралізм; поширена присутність циган та кочових народів із своєрідною культурою[1]. А. Перотті звертає увагу в цьому аспекті також на регіональну плюралізацію, тобто визнання регіонів як історичних, культурних, географічних та економічних цілісностей та зростання їх цінності (пізніше ми звертатимемо увагу на регіональні ідентичності українського суспільства як аспект його зростаючої полікультурності). Серед згаданим ним плюралізмів – культурний, що є наслідком змішування народностей у зв’язку з осіданням мігрантів, плюралізм внесків інших культур і цивілізацій до національної спадщини європейських країн. Важливу роль у зростанні полікультурності європейського суспільства відіграють також культурні залишки колонізації та деколонізації, пам’яті про заокеанські еміграції кінця ХІХ та першої половини ХХ ст.

Полікультурність не має ототожнюватися з мультикультуралізмом, тобто дискурсом, політикою та практикою етнокультурного різноманіття суспільства, який став широко відомим завдяки поширенню останнім часом його консервативної критики[2]. Виникнення мультикультуралізму має безпосередній зв’язок із розвитком дискурсу прав людини та відповідними громадськими рухами в країнах Північної Америки та Західної Європи. Різні концепції в рамках мультикультуралізму як напрямку політичної науки, соціології, культурних студій акцентують увагу на констатації соціального значення наявності відмінних за етнічними чи расовими ознаками сегментів населення, політичних програмах та ініціативах, орієнтованих на врахування етнічної неоднорідності та управління нею, на створенні моделі політичної дії, яка б поєднувала права індивідів щодо збереження їх культурно відмінної ідентичності з їх прихильністю суспільним цінностям та інститутам. Критика політики мультикультуралізму наголошує, що боротьба із дискримінаціями породжує нові дискримінації, визнання культурної своєрідності актуалізує дискурс чужості, а проголошення культурного плюралізму неодмінно призводить до конфлікту культур (точніше, зіткнень на культурному підґрунті)[3]. Така точка зору, в свою чергу, ґрунтована уявленням про ідентичність як стабільне та монокультурне за походженням та структурою явище, про відсутність культурних засад толерантності як умови відтворення повсякденної взаємодії в культурно неоднорідному середовищі, тотальність експансіоністських інтенцій будь-якої культури, тощо.

Полікультурне суспільство є певним наслідком процесів автономізації культури та збільшення ступеню культурного розмаїття, плюралізації культурних форм та легітимації їх множинності. Таким чином, культурну неоднорідність суспільства ми розуміємо як його невід’ємну характеристику, взаємообумовлену із множинністю позицій соціального простору, але приховану за визнаною на рівні суспільства в цілому ієрархією культурних атрибутів національної держави.

Дата добавления: 2014-01-05