Лекция 29Анализ маржинального дохода

Полікультурність таким чином - це дійсність, невід’ємна характеристика сучасного суспільства, що пов’язано із постійним ростом його культурної гетерогенності, розбіжністю національних і культурних кордонів завдяки різним формам мобільності та міграції, процесами емансипації, демократизації, деколонізації.

Питання 2. Культурна форма, культурний стиль, ціннісне поле, субкультурність як концепти осягнення культурної неоднорідності.

Існує ціла низка понять (концептів), за допомогою яких в соціології визначається та пояснюється культурна неоднорідність.

Культурна форма – це культура групового життя, сукупність історично мінливих правил сприйняття, суджень та поведінки конкретної соціальної спільноти (наприклад, соціально-територіальної, соціально-етнічної, соціально-класової, соціально-політичної тощо)[4]. Концепт культурної форми виникає в перспективі соціокультурного підходу як засіб понятійного відображення інтегрованості суспільства та культури, тобто задля опису та аналізу культури конкретної соціальної спільноти в їх (культури та спільноти) нероздільній єдності.

Уведення поняття культурної форми відповідає двом взаємопов’язаним тенденціям у розумінні культури соціальними науками: визнання множинності культур та деієрархізація їх значущості як об’єктів наукового дослідження. Ці зміни у пізнавальній площині були пов’язані із значними зміщеннями соціальної практики у ХХ ст., з демократизацією, деколонізацією, боротьбою із євро- та етноцентризмом. Суттєвий вплив також мали й технологічні зміни у процесах вироблення, тиражування та розповсюдження культури, які призвели до зникнення чіткої межі між творцем та споживачем культурних продуктів. Наслідком демократизації у цій сфері стала руйнація ієрархії «високого» та «низького», «елітарного» та «масового», виникнення та розширення популярної культури. Поняття культурної форми, таким чином, однаково ефективно може бути застосованим для дослідження, наприклад, культури мешканців Тробріанських островів чи центрального регіону України, професійної спільноти шахтарів, транснаціональних мігрантів у Харкові, споживачів вершкового масла, футбольних вболівальників, любителів опери, фанів Леді Гага тощо.

У структурі культурної форми виділяються зовнішні (презентаційні) елементи (одяг, обряди, засоби театралізації життя) і внутрішні елементи або доктринальне ядро. Її характеризують також специфічний морально-емоційний настрій її носіїв, повсякденні коди і символи одягу, лінгвістична концепція (жаргон), особливий набір «мізансцен», які окреслюють контекст культури групового життя. В основі культурної форми у процесі її формування лежить соціальний інтерес спільноти, її носія (соціальної групи, верстви тощо).

Культурна форма як повноцінне соціальне утворення нерозривна зі сформованою групою, що має всі ознаки соціального інституту. Культурній формі притаманні специфічне нормативне середовище (норми стосунків усередині спільноти, норми ставлення до «чужих», норми внутрішньогрупової ієрархії, норми ставлення до держави та влади). Елементом культурної форми є групова ідеологія як цілісний образ світу, його динаміки, правила інтерпретації фактів та явищ, правила елімінації, які пояснюють те, що виходить за межі прийнятої картину світу. Група має також особливе середовище речей, яке включає символічні предмети, предмети, що забезпечують технологічне відтворення внутрішньогрупового життя, завдяки яким група включається у відносини функціональної та структурної залежності з іншими групами та інститутами. Культурна форма також імпліцитно включає в себе колективний інтерес: як ідею інтересу, що міститься в теорії, яка визначає картину світу, і як власне інтерес, втілений у групових інститутах та повсякденній діяльності членів групи.

Культурна форма, яка не має спільноти своїх носіїв або позбавлена її (як наприклад, культури стародавніх народів або репресовані культури), може існувати також як латентна культурна модель, тобто у вигляді матеріальних та символічних артефактів. Умови соціальних змін і перетворень актуалізують різноманітні культурні моделі, які можуть відновити для певної групи цілісну картину світу, систему ідентифікацій, нормативне середовище. Культурні форми також стають зразком стилізації життя – механізму горизонтальної стратифікації, що притаманний сучасному суспільству. Поняття культурної форми може використовуватися як аналітичний засіб для дослідження культури спільноти, що є самодостатнім утворенням, незалежно від її розмірів, характеру зв’язку між її членами, тривалості існування, а також позиції в культурній ієрархії конкретного суспільства.

Поняття культурної форми дозволяє охопити культуру, втілену в життя конкретної соціальної спільноти, в єдності її внутрішніх та спостережуваних ззовні аспектів: ритуалів, інституцій, норм поведінки, етнографічних елементів, з одного боку, та ідей, значень, цінностей, з іншого. Центральною ідеєю тут буде єдність віри та поведінки як визначальна характеристика соціокультурної цілісності, чи то її називатимуть культурою чи спільнотою. Це й стає для Л. Іоніна підставою для ототожнення понять «культурна форма», «життєва форма», «життєвий стиль» і «репрезентативна культура»[5].

В історичному плані попередницею поняття культурної форми є категорія життєвої форми (Forma vivendi), яка використовувалася в середньовіччі на позначення культурних особливостей чернечого життя, пізніше – життя інородців, представників інших культур і відображала відповідність поведінки та способу життя віруванням і світогляду.

Теоретичною основою поняття культурної форми в соціології стали, з одного боку, ідеї Г. Зіммеля[6] про форму та зміст соціального, з іншого – поняття культурного зразка групового життя, яке використовує А. Шютц[7]. Культурна форма, за Г. Зіммелем, – це результат усуспільнення інтересу спільноти в конкретних соціально-історичних та природно-географічних умовах її існування. Утіленням цього інтересу є інститути, норми, системи оцінки, орієнтації та інші елементи культурного зразка групового життя, яким керуються носії певної культури.

Далі - про культурний стиль, ціннісне поле, субкультурність - дивіться в обов'язковій літературі.

Питання 3. Критика концептів культурної неоднорідності та її критерії.

Культурна неоднорідність існує в будь-якому суспільстві, бо цінності, норми та системи значень, якими характеризуються різні групи, класи, спільноти чи верстви, не збігаються та нетотожні. Однак характер визнання цієї неоднорідності може бути різним: відмінні культурні зразки та способи життя можуть розумітися як різні ступені відхилення від загальної норми (і тоді йменуватися субкультурами чи контркультурами), чи, навпаки, проголошуватися як прояв культурного різноманіття.[i] В межах політичного дискурсу цим розрізненням управляють інтереси влади національної держави, модель якої виявляється гомологічною монокультурному образу суспільства,[ii] тому поняття «культурне розмаїття» частіше використовується стосовно інших країн, інших членів світового співтовариства, ніж для позначення відносин всередині країни. Для академічного дискурсу визначальним у цьому контексті стає розуміння поняття «культура». Інтерпретоване як сукупність найкращих зразків того, що створено людством, поняття «культура» використовується в однині; у значенні множинності способів життя (із їх духовними, соціальними та матеріальними ознаками), що існують та відомі, поняття «культури» використовується у множині.[iii]

У розумінні полікультурного суспільства ми виходимо з фактичної культурної неоднорідності будь-якого суспільства, яка в наш час стає визначальною складовою суспільного життя завдяки поступовому вивільненню людини з-під примусу структурних аспектів її походження та первинної соціалізації, плюралізації життєвих стилів та легітимації їх множинності, зростаючої поліетнічності суспільства та кризі міграційних політик, в цілому – завдяки тому, що в сучасному світі соціальні, національні та культурні кордони не збігаються.[iv] Таким чином, культурна неоднорідність – полікультурність суспільства – є його невід’ємною характеристикою, яка взаємообумовлена із множинністю позицій соціального простору, але прихована за визнаною на рівні суспільства в цілому ієрархією культурних атрибутів національної держави.

Проаналізовані нами поняття субкультур, ціннісного поля та полістилістичної культури[v] виявили спільну рису, яка в перспективі неакадемічного використання стає небезпечною вадою, а саме: в цих поняттях множинність та неоднорідність культури певного суспільства виражається за допомогою бінарної опозиції. Але перш ніж розкривати природу небезпеки такого способу мислення, зупинимося на нашій інтерпретацій полікультурного суспільства.

Переходячи до критики представлених концептів, звернемо увагу на те, що моно- та полістилістична культури порівнюються в режимі бінарної опозиції. Остання представляє собою засіб пізнання, який полягає в одночасному розгляді двох протилежних понять. В такий спосіб вся множинність проявів світу укладається в пари протилежностей (наприклад, верх-низ, світло-темрява, добро-зло, чорне-біле тощо), де одна зі сторін неодмінно стає позитивно, а інша – негативно маркованою. Підкреслимо, що позитивне й негативне оцінювання однієї зі складових пари є невід’ємним для використання бінарної опозиції як пізнавального засобу, його неможливо позбутися, його неможливо нейтралізувати чи не помічати. Бінарна опозиція, таким чином, є прикладом того, як дійсність, яку ми спостерігаємо, змінюється в результаті та під впливом спостереження, а саме – набуває оціночних ознак. Феномени людського життя, які досліджуються соціальними науками, будучи сприйнятими в режимі бінарної опозиції отримують позитивне чи негативно маркування нормативно-етичного характеру. В результаті бінаризації, бінарного спрощення одні явища чи якості суспільного життя будуть сприйматися як бажані, престижні, варті їх досягнення, а інші – як другорядні, яких треба соромитися чи навіть приховувати. Не складно помітити, що таке спрощення йде на користь ціннісному культурному зразкові, який уособлений в позитивно позначеній частині опозиції, натомість фактичне розмаїття культурного життя суспільства, будучи сприйнятим таким чином перетворюється на перелік помилок, відхилень, збочень, навіть злочинів.

Повертаючись до поняття полістилістичної культури, бачимо, що його протиставлення моностилізму заважає об’єктивному й неупередженому науковому відображенню дійсності. Неявне негативне маркування отримують завдяки цьому руйнування культурної монополії, співіснування множинності рівноправних культурних моделей, а також такі явища, як відкритість, права меншин, свобода самореалізації. Логіка бінарної опозиції присутня також і в концепції ціннісного поля, яке протиставляється системі цінностей із її узгодженістю, цілісністю, несуперечливістю. Її «взірець» проглядає на задньому плані як теоретичного, так і емпіричного й соціально-історичного обґрунтування поняття. Тут неявне негативне маркування отримують такі риси ціннісної свідомості, як мінливість, неузгодженість, суперечливість. Концепція субкультур протиставляє їх домінуючій культурі, яка може йменуватися також національною, базовою, соціумною. Бінаризація використовується також і в класифікаціях субкультур: протиставляються риси картин життєвого світу (локальність і глобальність, активність і пасивність, оптимістичність і песимістичність тощо), типи сучасних субкультур визначаються за принципом наявності чи відсутності певної характеристики (спільноти-субкультури та дифузні субкультури). В цілому, концепція субкультур піддає неявному негативному оцінюванню окреме, специфічне на відміну від загального, універсального.

Потрапляючи в масову свідомість через мас-медіа, проаналізовані поняття будуть втрачати приховану оціночну складову, точніше, вона перетвориться на очевидні оцінки. Не вдаючись тут до детального аналізу масової свідомості та мас-медійного її формування, нагадаємо про її міфологічну основу: емоції, рухи та думки існують тут не розділено, міфологічне мислення спирається на колективні уявлення більш ніж на особистий досвід, ґрунтовано бінарними опозиціями та спирається на спрощеній моделі пояснення за допомогою категорій гріха, віри, надії, а категорія провини займає те місце, яке в раціональному мисленні займає причина.^[vi] Завдяки цілісності, простоті, наочності та систематичній єдності міфологічної системи значень міф формує цілісний світогляд, і в цьому міф переважає науку.^[vii] Тобто, якщо в академічному прочитанні ми маємо шанс усвідомити спрощувальну інтенцію бінарної опозиції, то міфологічне мислення нам такого шансу не залишає, натомість здатне посилювати оціночні тенденції бінаризації. Саме це ми спостерігаємо кожного разу, коли реагуючи на інформацію про терористичний замах чи резонансний злочин люди на екранах вдаються до істерики, закликають до покарання та помсти.

Повертаючись у підсумку до ідей про відповідальність соціальної науки, підкреслимо, що зв’язок між вивченням та формуванням суспільства, де свободо розгортається розмаїття культурних форм життя, є безпосереднім. Він полягає у пропонуванні концептів та категорій, мислення за допомогою яких буде стверджувати цінність культурної неоднорідності, і пропонована вище критика існуючих концептів культурного розмаїття вказує відповідні напрямки пошуку. Також ми маємо сприяти поширенню знань суспільства про ті аспекти його життя та діяльності, де ціннісна, когнітивна, в цілому – культурна гетерогенність є умовою існування, як наприклад, розмаїття професійних культурних форм. Ми маємо допомогти сучасній людині усвідомити неоднорідність її особистого культурного досвіду, а також спрямувати свою дослідницьку увагу на багаточисельні полікультурні навички, якими вже володіє наше суспільство, і перш за все – на двомовність.

Дата добавления: 2014-01-05