Вайшешика

Йога

Санкхя

АСТИКА

Санкхя – одне із найбільш ранніх філософських учень (даршан) Древньої Індії.

Санскритське слово санкхя (сер. р.) – означало, як прикметник «той, що обчислює, перелічує», а як іменник (ч.р.) «той, хто добре рахує», а також «прихильник філософської системи санкхя». Видозміна цього слова з довгим наголошеним «а» наприкінці (ж.р.) означало «цифра, числівник». При цьому одні думають, що це вчення одержало таку назву тому, що воно прагне до пізнання світобудови шляхом перерахування основних об'єктів і засобів пізнання, яких санкхя нараховує двадцять п'ять. Інші ж виводять це слово від «самьяг-джняна» (сер.р.) – «справжнє знання». Треті витлумачують слово «санкхя» як «міркування».

Засновником санкхї вважається мудрець на ймення Капіла. Але його «Санкхья-сутра» не збереглася. Найдавніший з текстів, які дійшли до нас – «Санкхья-каріка». Її автор – Ішвара Крішна.

Санкхья – одне з кшатрійських учень.

Її зачатки вбачають у «Чхандогї-упанішаді».

Класична санкхя. Дуалізм. На відміну від моністичних видів санкхї: теїстичної (у «Бхагавадгіті») й матеріалістичній (у «Мокшадхармі»), класична санкхя дуалістична. Світобудова має два споконвічних джерела. Це пракріті (prakrti) і пуруша (purusa). Що стосується бога, то класична санкхья атеїстична: «Світ не створювався, отже не було його творця. Причиною світу був світ...» (Санкхя-каріка, IV).

Пуруша нам уже відомий з «Гімну про Пурушу» (Рігведа, X), де, нагадаємо, Пуруша – вселенська людина, яку боги, щоб виникла світобудова, приносять у жертву, і де Пуруша, за Упанішадами, розчиняється в Атмані-Брахмані.

У санкхї пуруша – світовий дух, незмінний і самодостатній. Якщо він чим і зайнятий, то самоспогляданням. Він не має ніякої іншої причини для свого існування, крім самого себе. Пуруша не піддається впливу і не діє.

Пракріті (природа, натура, «матерія») також існує сама собою, але, існуючи сама собою, вона є невиявленим (авякта).

Космогонія як виявлення. Щоб виявитися, пракріту повинна потрапити під вплив пуруші, який, сам будучи бездіяльним, впливає на пракріті, спонукуючи її до дії (близьке до пракріті санскритське слово «пракрійя» означає «дію, процес», звідси загальноєвропейське слово «практика»).

Союз пуруші й пракріті уподібнюється до співробітництва кульгавого й сліпого: сліпий (пракріті) несе на собі кульгавого (пурушу), а той указує йому дорогу.

В результаті впливу пуруші на пракріті з пракріті виявляється, але не виникає те, що в ній було сховане споконвічно. Санкхя вчила, що наслідок не виникає з причини, а міститься в ній у непроявленій формі. Інакше довелося б допустити походження з нічого. Саме виявлення відбувається поступово.

Гуни. Насамперед виявляються гуни. Гуна (чол.р.) – якість, властивість.

Коли пракріті була невиявлена, то гуни знаходилися в рівновазі, у стані пралайя (пралайя, чол.р. – розчинення, зникнення). Вплив пуруші на пракріті порушує цю рівновагу.

Гуни трояку. Гуна саттпва – щось легке і світле, здорове і ясне, гармонічне. Гуна раджас (сер. р.) – жагуча якість, причина руху, прагнення. Гуна тамас (сер.р.) – морок, пітьма, темрява, облуда, помилка, бездіяльність.

Неважко помітити, що всі ці гуни – перенесені назовні людські якості. Залежно від того, який гуна переважає в людині, люди поділяються на три види. При домінуванні саттви людина безпристрасна, ясна, знаюч, гармонічна. Плід саттви – щастя. Люди раджаса заповзятливі й жагучі. Плід раджаса – страждання. Плід тамаса – незнання. Люди тамаса – темні, апатичні, ледачі і байдужні. Це приклад антропоморфізації світобудови, що говорить про незрілість учнення санкхя.

Паралельність. Подальше виявлення відбувається ніби в двох напрямках: фізичному та психічному. На першому щаблі виявляються у фізичному аспекті махас (сер.р.) – велич, міць, достаток, зародок величезного світу, а в психічному – буддхі (ж.р.) – глузд, розум. Але при цьому самостійність махаса скрадається, в класичній санкхї ця лінія не знаходить розвитку. У трактаті Харібхадри «Шад-даршана-самуччая» махас виявляється навіть епітетом буддхі. Дуалізм санкхї непослідовний.

З буддхі виявляється ахамкара (від «aham» – «я»), в якому також можуть переважати як саттва, так і тамас.

З ахамкари, в якому переважає гуна тамас, виявляються п'ять танматр (сер.р.), тобто тонких, несприйманих почуттями сутностей п'яти першоелементів (бхут), з яких далі виявляються п'ять грубих речовинних сутностей. Це земля, вода, повітря, вогонь і ефір. З ахамкари ж, у якому переважає саттва, виявляються п'ять індрій

(індрія сер.р. – орган почуттів), тобто п'ять органів сприйняття (зір, слух, нюх, смак і дотик), і ще п'ять органів дій (рот, руки, ноги, орган виділення й орган дітородіння), а також розум – манас (сер. р.).

У результаті виходить двадцять п'ять сутностей: пуруша, пракріті, буддхі, ахамкара, манас, п'ять танматр і п'ять відповідних їм бхут, а також п'ять органів дій і п'ять органів сприйняття. Отже, у санкхї двадцять п'ять категорій.

Звільнення. Але серед цих категорій пуруша займає особливе місце. Він вищий від усього. Він і є наше справжнє «я». Тільки неосвічена людина ототожнює своє «я» з тілом, з почуттями і навіть з розумом. Усе це форми «не-я». У нерозумінні цього – причина страждання. Досить зрозуміти, що наше справжнє «я» поза часом

і простору, поза тілом і навіть розумом, як страждання утрачає свою причину, і в нас тріумфує вільний, вічний і безсмертний пуруша, блаженний владика, який не здійснює дій і сам не піддається впливові. Він не страждає. І таке звільнення від страждання можливе вже за життя. Але повне звільнення досягається після смерті тіла, коли пуруша звільняється абсолютно. Цьому й учить санкхя. На цьому прикладі добре видно етичну спрямованість древньоіндійської філософії, її націленість на звільнення саме в тому специфічному розумінні, яке переважало в індійському світогляді протягом багатьох століть.

Дуалізм класичної санкхї мнимий. Це не дуалізм матерії і духу. Дух як пуруша залишається осторонь. Але під його впливом у спочатку невиявленій пракріті виявляється свого роду відображення пуруші в буддхі, аханкарі й манасі – це ніби щаблі матеріалізації свідомості, яким треба протиставити зняття самосвідомості та зречення від світу. В цьому й полягає, згідно з санкхєю, мокша.

До санкхї примикає йога (yoga m.) Як і класична санкхя, йога дуалістична. Вона вважає за першооснову пракріті й пурушу.

У повсякденному слововживанні слово «йога» означало запряжку коней і збрую, застосування, засіб, прийом і виверт, чарівництво, справу і захід, зв'язок і взаємозумовленість, придбання і виграш, роботу, ретельність і старанність. У спеціальному філософському значенні термін «йога» позначає такі стани нашої свідомості, як зосередженість, глибоке міркування, споглядання.

Йога як даршана спрямована на те, щоб звільнити нас від панування над нами нашого тіла як прояву пракріті й тим самим від нашої індивідуальності й розчинити наш особистий страждаючий дух як прояв пуруші в самому безособовому пуруші шляхом спеціальної діяльності, йогічної практики.

Загалом, йог багато.

Джняна-йога с тверджує, що душа звільняється завдяки знанню.

Бхакті-йога по в'язує звільнення з любов'ю до бога.

Карма-йога говорить про звільнення через усунуту безкорисливу діяльність.

Ми ж говоримо тут про раджа-йога. Раджа-йога – «царствена йога». Це йога самозаглиблення через послідовність у часі моральних, фізичних і психічних вправ, мета яких – звільнення нас від нас самих, доведення себе до свого роду самогубства, якщо під самогубством розуміти також і відмову від своєї неповторної особистості.

Узагалі вся індійська філософія, за малим винятком, – філософія самознищення.

Засновником раджі-йоги був мудрець на ймення Патанджалі – автор відповідної сутри, який жив десь між II ст. до н.е. і I ст. н.е. (згадайте про ахронологічність індійської історії). «Йога-сутра» була прокоментована мислителем на ймення Вяса. Йому належить коментар за назвою «Йога-бхашя». За цим пішли й інші коментарі й розробки.

Саме Патанджалі розробив восьмеричний шлях звільнення нас від самих себе. Шлях раджа-йоги нагадує також восьмеричний шлях буддизму. У них одна мета: розчинення індивідуальної свідомості в загальному, котре в силу своєї загальності пустотне.

Отже, треба перебороти в нас нашу індивідуальну свідомість. У йозі вона іменується терміном «чітта» (citta n.) – «глузд і розум», «мислення і свідомість», «чуття й відчуття», «воля й бажання», «серце».

Чітта перебуває під впливом гун.

Причина всіх наших страждань – панування над нами низьких гун: тамаса й раджаса.

Йога нараховує п'ять видів страждання: 1) авідья – страждання від незнання, що полягає не в тому, що ми не знаємо, як лікувати ту чи ту хворобу, а в тому, що ми приймаємо «не-я» за «я», а тим самим нечисте за чисте, неприємне за приємне; 2) асміта – страждання через те, що ми ототожнюємо своє «я» з розумом; 3) рага – страждання через те, що ми прагнемо до тілесних, низьких, насолод; 4) двеша – страждання через те, що ми боїмося болю й відвертаємося від його джерела; 5) абхінівеша – страждання через те, що ми боїмося смерті.

Щоб перебороти всі ці види страждання, треба пройти важкий шлях сходження від «я» до «Я».

Цей шлях складається з двох половин:

Хатха-йога (hatha m. – «сила»; «насильство», «примус»; «необхідність»):

1) яма (yama m. – «вузда і повід», «перешкода й утруднення», «самопримус, самообмеження й приборкання»): а) стримування від заподіяння шкоди живому (ахімса); b) стримування від неправди й нещирості; с) стримування від злодійства; d) стримування від чуттєвих насолод і пристрастей; е) стримування від прийняття дарунків;

2) ніяма (niyama m. – «стримування й обмеження», «встановлення і тверде правило», «необхідність і примус», «обітниця і піст», «наказ і вимога»): культивування гарних звичок, система очищення тіла обмиванням водою, а душі (розуму) міркуваннями про бога і позитивними емоціями, серед яких головні – доброзичливість стосовно людей, дружелюбність. Це також звикання до тілесних страждань. У цілому ніяма – стан тілесної і духовної бадьорості;

3) асана (asana n.) – поліпшення стану тіла, а тим самим і душі певними статичними позами (їх було 80), у яких треба вміти перебувати якомога довше і з яких треба вміти повернутися в нормальний стан, що не всім удається, тому асанами треба займатися під керівництвом фахівців;

4) пранаяма (pranayama m.) – регулювання дихання, точніше кажучи стримування дихання, тому що для того, щоб розум міг зосередитися, треба менше й поверхово дихати.

Така хатха-йога. Як правило до неї і зводять усю йогу, не підозрюючи про її істинний смисл. Понад те, під йогою часто розуміють лише йогічні тілесні пози і йогчне дихання, не знаючи того, що і те, й інше даремно, якщо попередньо не відучитися брехати, хабарничати і не стати щирою і доброзичливою людиною.

Але йога не зводиться до цього. Її ціль – розчинення нашої особистості в пуруші, а точніше кажучи, у бозі, тому що йога, на відміну від санкхї, теїстична. Тому друга частина восьмеричного шляху така:

5) пратьяхара (pratyahara m.) – відключення наших чуттів від зовнішніх предметів, ми повинні нічого не бачити й не чути.

Ці п'ять щаблів – зовнішні умови йоги як шляху до звільнення себе від себе ж.

Потім ідуть три внутрішніх щаблі:

6) дхарана (dharana f. – увага) – дисципліна розуму, що полягає в умінні зосередитися на якому-небудь предметі, яким може бути власний пуп, власне перенісся, місяць, зображення бога і т.ін.;

7) дхьяна (dhyana – міркування) – рівномірний плин думки довкола того предмета, на якому ми зосередили свою увагу;

8) самадхі (samadhi m. – зосередження) – кінцевий щабель у практиці йоги. На цьому останньому щаблі восьмеричного шляху розум-чітта настільки поглинений предметом споглядання, що він утрачає себе в об'єкті й не має ніякого уявлення про себе. Відбувається поглинання розуму-чітти предметом споглядання.

Кажуть, що йогин (yogin m.) може приручати диких звірів, діставати будь-яку річ – досить тільки побажати її, знати минуле, сьогодення і майбутнє, спричиняти надприродні видіння, звуки і запахи, бачити через двері, проходити крізь стіни, ставати невидимим, з'являтися одночасно в різних місцях.

Якщо це так, то тоді й Піфагор був йогином: його бачили одночасно в різних містах, а дикий білий орел дав йому себе погладити і т.д.

Як ми помітили вище, йога теїстична. Бог – верховна, надіндивідуальна, досконала, вічна, всюдисуща, всемогутня і всезнаюча

істота. Він підтримує буття світу однією лише своєю думкою і бажанням. Бог – верховний правитель світобудови.

Йога намагається довести існування Бога, виходячи зі шруті, з поняття найбільшої величини, із власної нез'єднувальності пракріті і пуруші, тоді як світобудова створюється завдяки поєднанню цих двох самих по собі непоєднуваних первнів, що може зробити тільки бог. З'єднання і роз'єднання на рівні індивідів залежить від їхніх моральних достоїнств – адрішта (adrsta n. – провидіння, доля). В цілому ж нестача моральних достоїнств різних «я» приводить до руйнування світобудови.

Отже, звільнення досягається завдяки тому, що ми усвідомлюємо відмінність свого справжнього «я» від фізичного світу, а цей фізичний світ складається не тільки з зовнішньої природи як безпосереднього середовища нашого мешкання, а й з нашого тіла, розуму й особистого емпіричного «я» і не тільки усвідомлюємо, а й активно придушуємо наше тіло, наші почуття, наш розум, наше еgо, щоб піднятися до трансцендентного духу, до пуруші. Справжнє «Я» стоїть вище від фізичної реальності з її простором і часом, з її причинами і наслідками. Наше справжнє «Я» це вільний безсмертний дух. Він по той бік зла і страждання, смерті і руйнування.

Санскритське слово «вайшешика» (vaicesika) означає як прикметник «своєрідний, особливий», а як іменник (сер.р.) «особливість».

Родоначальником вайшешики був мудрець на ймення Улука на прізвисько Канада. Він автор відповідної сутри. У даному випадку це «Вайшешика-сутра». Ця сутра згодом обросла багатьма коментарями.

Як і всяка класична даршана, вайшешика спрямована на звільнення нас від нас самих через «правильне» пізнання реальності. Але кожна даршана робить це в особливий спосіб.

Вайшешика намагається піймати світобудову в мережу з семи категорій, тобто найбільш загальних понять, які не піддаються подальшому узагальненню. Санскритською категорія – падартга: padartha (m.) = pada + artha. Ці категорії розпадаються на дві частини: шість із них категорії буття, а одна категорія небуття.

Почнемо (хоча категорію небуття ввели пізніші вайшешики) з категорії небуття. Небуття – абгава (abhava m). Вайшешика стверджує, що небуття так само реальне, як і буття. Коли ми дивимося на ясне нічне зоряне небо, а це треба робити частіше, тому що, як сказав поет,

Частіше на Небо дивися темною безхмарною ніччю! Зоряним пилом тоді густо покрите небесне склепіння. У кожній пилинці величезний міститься світ... Нескінченність Стала наочною... Який жалюгідний день, що пройшов у суєті!

– коли ми дивимося на нічне небо, ми настільки ж упевнені в небутті на ньому Сонця, як і в бутті Місяця і зірок.

Вайшешика аналізує небуття й проводить там тонкі розрізнення.

В абгаві пізніші вайшешики розрізняли сансарга-абгаву (відносне небуття), відсутність чого-небудь в іншому (S не є в Р) і аньйонью-абгаву (S не є Р), відмінність однієї речі від іншої (абсолютне небуття). Сансарга-абхава як відносне небуття можливе потрійно: праг-абгава – неіснування до виникнення, тхвамса-абгава – неіснування після знищення й атьянта-абгава – відсутність зв'язку між двома речами, наприклад, відсутність кольору в повітря.

Небуття другого виду з його «одне не є інше» – це заперечення тотожності двох речей. Слон не є тигр. Стілець не є стіл. Інакше кажучи, слон інше, ніж тигр. Стілець інше, ніж стіл. Розуміння небуття як іншого буття ми знайдемо далі в приписуваному Платону діалозі «Софіст».

Перейдемо до категорій буття. Буття – бгава (bhava т.). Як було вже сказано, категорій буття шість: дравя, гуна, карма, саманья, вішеша, самавая.

Дравя (dravya n.). Санскритське слово «дравя» означає предмет і річ, речовину і матерію, майно і власність, золото, індивідуальність і особу.

Дравя – те, що має ту чи ту якість, здійснбє чи зазнає ту чи ту дію. Дравя розпадається на дев'ять видів, як тілесних, так і духовних.

1) Тілесне. У свою чергу тілесне розпадається на дві групи: 1А) тілесні елементи і 1В) те, в чому тілесні елементи перебувають.

У свою чергу група тілесних елементів (панча-бгута – раnса-bhuta n.) складається з двох підгруп: 1Аа) перервні тілесні елементи; 1Ав) один безперервний тілесний елемент.

Першу підгрупу (1Аа) перервних тілесних елементів складають прітгіві, джала, теджас і ваю, тобто земля, вода, вогонь і повітря.

Ану (anu m.). Земля, вода, повітря і світло (вогонь) перервні тому, що складаються з ану, дрібних надчуттєвих неподільних, а тому вічних часток. Кожен з цих чотирьох тілесних елементів складається з ану свого роду. Ану схожі на давньогрецькі атоми, але тотожності тут нема, тому що ану мають якості, атоми ж Левкіппа і Демокріта, Епікура і Лукреція безякісні. Ану підкоряються світовому закону – дхармі. Ану внаслідок своєї малості надчуттєві. Їх існування доводиться на основі умовиводу.

Другу «підгрупу» (1Ав) тілесних елементів складає ефір – акаша (аkаса m.,n.) – єдина, вічна, безперервна всепроникаюча реальність.

Тілесні елементи й органи почуттів. У вайшешиці проводиться наївний зв'язок між п'ятьма тілесними елементами, як перервними, так і безперервним, і п'ятьма зовнішніми чуттями, які нібито породжені цими елементами. Земля – запах – нюх. Вода – смак – чуття смаку. Повітря – дотик – чуття дотику. Світло – колір – зір. Ефір – слух – орган слуху.

1B) Tе, в чому виявляються тілесні елементи, простір (дік) і час (кала – kala m.). Як і ефір, простір і час – єдині, вічні, всепроникаючі, невідчутні субстанції.

2) Духовне складається з двох частин: 2А) атман і 2В) манас. Атман (душа) – вічна і всепроникаюча субстанція. Вона –

основа і носій усіх явищ свідомості. Атман існує в двох видах: 2Аа) параматма, чи і швара і 2Ав) джіватма.

2Аа) Параматман (paramatman m. = parama + atman) – вищий дух, або ішвара (icvara m.) – бог, усевишній – у ранній вайшешиці влаштовувач, а в пізнішій – творець світобудови. Параматман – причина руху у світі.

2Ав) Джіватман – індивідуальна душа. Таких душ безліч.

2В) Манас як остання з дев'яти видів субстанції – внутрішнє почуття, що сприймає душу, пізнання, почуття і волю.

Гуна. Друга буттєва категорія – гуна, або якість. Якість –

це нерухоме, що перебуває в стані спокою, властивість речі. Вайшешика нараховує 24 види якостей: рупа – колір, раса – смак, гандга – запах, спарша – дотик, шабда – звук, санкхья – число, парімана – величина, прітхактва – визначеність, саньйога – з'єднання, вибхага – роз'єднання, паратва – віддаленість, апаратва – близькість, буддхі – пізнавальна здатність, сукха – задоволення, духкха – страждання, і ччха – бажання, двеша – антипатія, праятна – зусилля, гурутва – вага, драватва – плинність, снеха – в'язкість, насскара – прагнення, дхарма – чеснота, адхарма – порок.

Карма. Карма, на відміну від гуна, показує субстанцію в динаміці. Не всі з дев'яти видів субстанції динамічні, а тільки тілесні та перервні: земля, вода, світло, повітря, а також і ум-манас. Ефір,

простір, час і душа як безтілесні всепроникаючі субстанції нездатні змінювати своє місце, нединамічні.

Існує п'ять видів дій: підйом, опускання, стискання, розширення і пересування. Дії землі, води, повітря і світла сприймаються чуттями, дії розуму – манаса не можуть бути сприйняті чуттями.

Саманья (samanya n.). Саманья – загальне. Згідно з вайшешикою, спільності – вічні сутності, що перебувають в одиничних речах. Загальне підрозділяється на найвище загальне, на проміжне загальне і найнижче загальне.

Вішеша (vicesa m.). Вішеша – особливість, те, що властиве тільки даній субстанції, що не має частин, а тому вічне. Простір, час, розум, душі, ану не мають частин. Чим же тоді вони відрізняються один від одного? Категорія вішеша і позначає цей особливий характер субстанцій, котрі інакше були б нерозрізнювані.

Самавая (samavaya v.). Самавая – при-сутність. На відміну від гуна саньйога – з'єднання, самавая – постійний і вічний зв'язок двох сутностей, одна з яких перебуває в іншій.

Такі всі сім категорій вайшешики.

Вайшешика вчила про моральний порядок у світі, якому підпорядкований порядок фізичний. Тому вайшешика – гарний приклад того виду світогляду, в якому етика первинна, а фізика вторинна.

Дата добавления: 2014-01-05