Мета та принципи воєнно-економічної політики

Своїм потенціальним противником Україна вважатиме державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для неї, веде до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність та національні інтереси.

Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і виступає за вирішення всіх міжнародних питань та конфліктів виключно політичними методами:

• бере участь в скороченні військ;

• виключає воєнне втручання в її внутрішні справи;

• головна мета в можливій війні полягає у відбитті збройної агресії і припиненні воєнних дій політичними і дипломатичними засобами;

• застосовує свої Збройні Сили виключно у випадках збройної агресії проти неї або при виконанні своїх міжнародних обов'язків.

Ставлення України до ядерної зброї та інших видів ЗМВ.

* застосування ядерної зброї - недопустимо;

* загальне ядерне роззброєння;

* Україна ніколи не буде застосовувати ядерну зброю, виключає її з арсеналу зовнішньої політики;

* Україна є без’ядерною державою.

ІІ. Воєнно-технічні аспекти.

1. Основні напрямки забезпечення воєнної безпеки.

Основними завданнями в мирний час є:

- прогнозування мети і характеру можливої війни для її запобігання;

- будівництво власних Збройних Сил в межах розумної достатності;

- підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування агресії;

- забезпечення недоторканості державних кордонів в повітрі, на суші та на морі;

- припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни;

- підтримання постійної готовності Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави із повітряно-космічного простору, суші або моря.

У воєнний час:

- мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії;

- завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення дій за умов, вигідних для України.

Воєнна безпека України досягається за рахунок:

* єдиних політично-дипломатичних зусиль, спрямованих на зниження рівня воєнного протистояння;

* створення зон, ільних від зброї масового ураження;

* активних колективних акцій для вирішення конфліктів, що виникають;

*наявності військ постійної готовності та резервів, які за своєю чисельністю, оснащенням, бойовою злагодженістю і ступенем розгорнутості забезпечували б відбиття агресії;

*відмобілізування і стратегічного розгортання всіх Збройних Сил та організованого вступу держави у війну;

*здатності вести воєнні дії на суші, на морі, в близькому космосі та повітрі;

*забезпечення високого рівня майстерності, морально-психологічної та професійної підготовки особового складу до виконання завдань збройної боротьби за будь-яких умов бойових обставин;

*оснащення Збройних Сил новітніми засобами збройної боротьби;

*готовність виділити відповідні військові формування до складу військ ООН.

2. Завдання збройних Сил і принципи будівництва.

Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканості України. Їх розбудова здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими Україною міжнародними договорами та угодами з військових питань.

Основними принципами будівництва Збройних Сил є:

* проведення оборонної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням засобів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;

* комплектування їх на основі загального військового обов'язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;

* військово-патріотичне виховання призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

* вирішення комплексу питань, пов'язаних з соціальним захистом військовослужбовців;

* повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій, рухів).

ЗСУ мають у своєму складі види і роди військ та інші військові формування і об'єкти, необхідні для забезпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

Якісними ознаками будівництва Збройних Сил є: бойова здатність; бойова ефективність; бойова стійкість; мобільність; інформованість; керованість; живучість; готовність до мобілізації; готовність до виконання бойового завдання.

ІІІ. Воєнно-економічні аспекти.

Мета ВЕП полягає в підтримці належної обороноздатності держави при раціональному обсязі воєнних витрат. При цьому власний науково-технічний потенціал зорієнтований на зберігання і розвиток сучасних високоефективних технологій та створення на їх основі систем озброєння, які в рамках діючих політичних, економічних, міжнародно-правових та інших обмежень дають можливість ефективно розв'язувати завдання поставлені Збройним Силам.

Основними принципами ВЕП України є:

* забезпечення максимальної ефективності воєнного виробництва за умови обмеженості фінансових та матеріальних ресурсів;

* застосування конкурсного підходу до розробки та виробництва нових систем озброєння та військової техніки;

* використання контрактного підходу до виконання замовлень МО;

* досягнення високої технологічності систем озброєння і потрібного рівня уніфікації їх елементів;

* економічно вигідна і екологічно безпечна утилізація систем озброєння і військової техніки, що підлягає ліквідації;

* раціональна конверсія воєнного виробництва.

Науково-технічними пріоритетами є технології подвійного (військового і цивільного) призначення та новітні (конкурентноздатні) технології, в яких Україна досягла або могла досягти світового рівня.

Військово-технічними пріоритетами є озброєння і військова техніка, які підвищують вогневу міць і мобільність військ, а також системи озброєння, що мають конкурентноздатність на світовому ринку.

Оснащення ЗСУ сучасними системами озброєння і військовою технікою може здійснюватись шляхом:

• власного виробництва;

• розробки і виробництва спільно з іншими державами;

• закупівлі за кордоном.

Першочерговим фінансуванням користуються програми матеріального і соціального забезпечення особового складу Збройних Сил.

Підготовка держави і населення до оборони.

Готовність держави до оборони забезпечується в мирний час шляхом побудови стійкої системи державного і військового управління, створення виробничих потужностей і мобілізаційних запасів матеріальних ресурсів, а також завчасною підготовкою народного господарства до забезпечення потреб населення, Збройних Сил і інших військових формувань.

Система мобілізаційної підготовки національного господарства узгоджується з системою мобілізаційного розгортання військ та цивільної оборони з метою підвищення стійкості економіки і розгортання масового воєнного впровадження.

Підготовка національного господарства до процесу матеріального забезпечення військ досягається шляхом:

- створення мобілізаційних запасів озброєння військової техніки і інших матеріальних засобів, в тому числі в районах зосередження (бойового призначення) військ, створення (вдосконалення) інфраструктури держави для успішного виконання завдань військами;

- завчасної підготовки транспорту для переміщення військ (сил) в район збройної агресії;

- удосконалення системи забезпечення військ матеріальними засобами.

Належний рівень військової підготовки військовозобов'язаних досягається оволодінням наявними в Збройних Силах засобами збройної боротьби.

Висновок: Воєнна доктрина України об'єктивно витікає із характеру суспільного та державного ладу, політики держави. Вона однозначно має оборонний характер (напрямок) і підпорядкована головному завданню - недопущенню війни, захисту держави від можливої агресії зовні.

Дата добавления: 2014-01-05