Дворянство

План

1. Дворянство.

2. Міське та сільське населення

3. Формування буржуазії та класу робітників.

4. Джерела права.

Література:

[3] ст. 144-168; [4] ст. 340-536; [7] ст. 122-148; [9] 108-147

1801р. – російський уряд підтвердив надання прав російського дворянства українському дворянству, яке проживало у Слобідській Україні. У 1835р. був виданий указ „О Малоросийских чинах, дающих право на действительное или потомственное дворянство”. Він затверджував станові привілеї та пільги для козацької старшини та її нащадків.

Становище дворян після польського повстання 1830р. ускладнюється – вони мали довести своє дворянське походження. Спеціальна комісія не визнала право на дворянство у 64 тис. осіб. Серед них було чимало козацьких старшин.

В українському суспільстві зростала кількість російських дворян. Царат розпоряджувався землею України, роздавав її росіянам. У 1800р. на Південній Україні було роздано приблизно 8 млн. десятин, конфісковані землі в учасників польського повстання також роздавалися російським дворянам.

Російські дворяни мали чимало привілеїв, яких не мала місцева шляхта. наприклад у 1832р. російські чиновники, які служили у Волинській і Подільській губерніях, отримували, крім платні, також \пенсію за колишню військову чи цивільну службу.

Склад дворянства України за національністю був досить строкатим. Про це, зокрема, свідчать прізвища його представників: граф Браницький, князь Воронцов, граф Кочубей, барон Штігліц та інші. у п. пол. ХІХ ст. зміцнилося становлення дворян як монополістичних власників землі. дворяни України володіли 70% земель. Закон 1842р. про майорати припинив небезпечний для дворян процес дроблення земель.

Закон 1827р. дозволяв дворянам створювати фабрики, заводи та ремісничі майстерні в містах (раніше цим правом користувалися тільки у сільській місцевості) і без обмеження кількості робочих рук. Розширювалася сфера нової – підприємницької діяльності дворян.

2. Міське та сільське населення

Російське законодавство поділяло місцеве населення на категорії:

- Почесні громадяни – проміжна ланка між міським дворянством та іншими населеними містами. Це звання отримали заможні купці та представники дворянських прошарків, які займали високі посади на цивільній службі. Почесні громадянами звільнялися від подушного податку, рекрутських повинностей, мали право бути обраними на міські громадські посади.

- Купецтво – залежно від матеріального стану поділялося на гільдії, які мали свій корпоративний устрій. Доступ до привілейованих другої та особливо першої гільдій, яка давала право на міжнародну торгівлю, був обмежений цензом капіталів. Представники заможного купецтва вкладали кошти в різні галузі промисловості, особливо цукроваріння та вуглевидобувну, і перетворювались на капіталістів.

- Міщани – служили в державних і приватних установах, працювали на заводах, фабриках, мали право займатися торгівлею й промислами, володіти будинками, іншою рухомою та нерухомою власністю, сплачували подушне, податки на будівництво шляхів, несли рекрутську та інші повинності.

- Ремісники – які проживали в містах і працювали в невеличких майстернях, об’єднувались в цехи.

Селянство – найбільша частина населення. Кріпаки цілковито залежали від поміщиків. Тільки на Правобережжі царський уряд у 1847-1848 рр. провів інвентарну реформу, відповідно до якої форми і масштаби залежних кріпаків від поміщиків затверджувалися в інвентарях для кожного поміщицького маєтку за станом на 1847р, але реформа не обмежила свавілля поміщиків. Лише селянська реформа 1861р. змінила правове становище селянства.

19 лютого 1861р. імператор Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права „Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності”, „Правила про порядок приведення в дію Положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності”, тощо.

Звільнення селян мало тривати 20 років і відбуватися поетапно. По-перше, селяни приходили на становище тимчасово зобов’язаних: для цього відводилося два роки, впродовж яких складалася і підписувалася так звана уставна грамота – своєрідний договір селян з поміщиками про умови звільнення. В уставній грамоті визначалися земельні наділи, які надавалися селянам у користування і повинності: панщина та оброк. Селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. При укладанні викупної угоди він відразу вносив 20% викупної суми, а решту за нього платив поміщицький царський уряд. Упродовж 49 року селяни зобов’язувалися виплачувати борг у кредит державі.

1881р. було прийнято закон про обов’язковий викуп. Упродовж двох років необхідно було укласти викупні угоди, тому що втрачалося право на земельні наділи.

При проведенні реформи деякі селяни, які раніше мали землю, позбавлялися наділів. Вони змушені були залишатись у господарів на умовах вільного найму чи шукати роботу в інших місцях.

За селянами затверджуються такі права: одружуватись без дозволу поміщика і самостійно розв’язувати сімейні та господарські питання, набувати у власність нерухоме майно, займатися торгівлею і різними промислами, будувати фабрики, відкривати торгові, ремісницькі підприємства, брати підряди на виконання робіт, записуватися до цехів, продавати свої вироби, укладати договори, вступати до купецьких гільдій. Селянин міг бути суб’єктом судового процесу. За реформою визнавалося право на сільське самоврядування (сільські та волосні сходи). Надане селян. реформ. Право сільське самоврядування підпорядковувалося повітовій адміністрації, а з 1889р. – селянським начальникам. У 1866-1867 рр. положення реформи були поширені на державних селян, але вони мали тяжчі умови викупу.

3. Формування буржуазії та класу робітників.

Буржуазія – належала до вищих верств населення. Це був новий соціальний клас. Буржуазія зміцнилася внаслідок капіталізації суспільства, виникнення ринку дешевої робочої сили. Буржуазія поповнювалася з представників різних соціальних станів: дворян, міщан, залежних селян, які ступили на шлях підприємництва.

Особливості формування буржуазії в Україні:

- інтенсивний розвиток капіталістичних відносин внаслідок притоку іноземних капіталістів

- зростання торгової буржуазії

- зростає вага добувної промисловості, металургії, машинобудування

- диференціація буржуазного класу внаслідок промислового перевороту.

Виникла промислово-торговельна й банківська буржуазія – нечисельна соціальна група. Більшість промислової буржуазії в Україні була англійського, бельгійського, німецького, французького та іншого походження. До середньої дрібної буржуазії на кінець ХІХ ст. належало близько 1,5 млн. осіб. Сформувався прошарок буржуазної інтелігенції (інженери, лікарі, адвокати та інші). буржуазія займала впливове становище в суспільстві але зосередження феодальних пережитків залишало її безправною у політичному відношенні.

На початку ХІХ ст. з’являються робітні люди, нова соціальна група. Вони працювали за наймом, не мали як правило, власного будинку і постійного місця проживання. Відбувається зростання робітничого класу після реформи через вливання зубожілих селян. Формуються постійні кадри робітників, насамперед серед металістів, шахтарів. Робітничий клас інтенсивно формувався у великих промислових районах, на Донеччині, Криворіжжі.

До кінця ХІХ ст. не було фабричного законодавства і робітники перебували фактично у безправному становищі. Вони платили податки, несли військова повинність. Робочий день тривав 12-13 год., заробітна плата була низькою. Під впливом страйків на поч.. 80-х р. ХІХ ст. царський уряд видав законодавчі акти, що регулювали трудові відносини.

Дата добавления: 2014-01-05