Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ТЕМА 3. Обмеження виключних авторських прав




Обмеження виключних авторських прав

Види прав автора

Обмеження виключних авторських прав

Види прав автора

ТЕМА 2.

Авторське право

1. Поняття і об'єкти авторського права.

2. Суб'єкти авторського права.

а) особисті немайнові права автора;

б) майнові права автора.

4. Право слідування, як одне з важливих майнових прав автора

6. Строк дії авторського права

Вступ до тем про авторське і суміжні права

Регулюванню авторських і суміжних прав у ЦК України присвя­чені глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)» і глава 37 «Право інте­лектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та про­граму (передачу) організацій мовлення (суміжні права)». Детально положення кодексу розкриті у спеціальному Законі України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. (в редакції Закону України від 11 липня 2001 р. № 2627-ПІ). Джерелами ав­торського права є також інші закони з різних напрямів наукової, літературної і художньої творчої діяльності, що були прийняті Вер­ховною Радою України за останні десять років. Серед них — Основи законодавства України про культуру (1992 р.)[2], закони України «Про інформацію» (1992 р.)[3], «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.)[4], «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.)[5], «Про телебачення і радіомовлення» (1993 р.)[6], «Про рекламу» (1996 р.)[7], «Про видавничу справу» (1997 р.)[8], «Про кінематографію» (1998 р.)[9], «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» (2000 р.)[10] та ін.

Важливими джерелами українського авторського права і суміж­них прав є міжнародні договори і угоди, зокрема Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.)[11], Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.)[12]. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фоно­грам (1971 р.)[13], Брюссельська конвенція про розповсюдження сиг­налів, що несуть програми, які передаються через супутники (1974 р.)[14]. Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.)[15]. Національне законодавство у сфері авторського права базується на принципі, зазначеному в ст. 5 Закону України «Про авторське пра­во і суміжні права»: «Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встанов­лено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору».

1. Поняття і об'єкти авторського права.



Авторське право — це сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, встановлення режиму їх викорис­тання, наділення їх авторів немайновими і майновими правами, за­хисту прав авторів та інших правоволодільців.

Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 8) визначено, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистич­ного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографіч­ні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мис­тецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способа­ми, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декора­тивного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні тво­ри, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітек­тури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складеш твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координа­цією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитруван­ня українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і йо­го окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і мо­же використовуватися самостійно.

Для визначення об'єкта авторського права необхідно розуміти, що означає термін «твір». Однак у законодавстві з авторського права жодної країни немає визначення поняття «твір»[16]. Національне зако­нодавство також не дає чіткого визначення цього поняття. Науковці неодноразово звертали увагу на складність у визначенні твору як предмета авторського права[17]. Багато дослідників розглядають твір як результат творчої діяльності автора, виражений в об'єктивній формі[18]. Це означення містить два загальних критерії охороноспроможності об'єктів авторського права. За першим критерієм авторське право поширюється лише на ті здобутки науки, літератури і мистецтва, що є результатом творчої діяльності людини. За другим — твір має існувати в об'єктивній формі. При відсутності одного з цих кри­теріїв твір не може виступати як об'єкт авторського права.

У науковій юридичній літературі існують різні думки щодо по­няття творчості. Зазначалося, що творчість — це свідомий та зде­більшого трудомісткий процес, що має своєю метою досягнення ви­значеного результату[19], або творчість є інтелектуальною діяльніс­тю, що закінчується результатом, який дає нові поняття, образи та (або) форми їх втілення, і є ідеальним відображенням об'єктивної дійсності[20]. Визначалася творчість і як діяльність, яка створює щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю. Автори даних визначень погоджуються в тому, що з точки зору юриспруденції, авторського права має значення не лише результат творчої праці, а саме твір, який є об'єктом авторсь­кого права.

Показником творчого характеру твору може бути його новизна. Але деякі науковці вважають, що новизна твору поглинається озна­кою творчості. Ознака новизни як самостійна ознака твору харак­терна лише для патентного права і пов'язана з пріоритетом, невідо­мим авторському праву. Авторське право охороняє лише форму тво­ру[21]. Творча діяльність — це продуктивна розумова, духовна, інте­лектуальна діяльність людини, результатом якої є створення творчо самостійного здобутку науки, літератури, мистецтва. Отже, твор­чість зводиться до встановлення факту самостійного створення ре­зультату інтелектуальної діяльності. Зокрема, у країнах англосаксонської системи права не вимагається, щоб ідея твору або її форма вираження були оригінальними, а лише щоб сама праця була ство­рена безпосередньо автором, а не скопійована ним[22].

Для авторського права сутність твору, його наукова, літератур­на, художня цінність значення не мають. Авторське право охороняє будь-які твори незалежно від їх призначення, необхідно лише, щоб твір був виражений у будь-якій об'єктивній формі. Така форма мо­же бути письмовою, усною, звуковою, відеозаписом, об'ємно-прос­торовою тощо. Наприклад, до усної форми творів належать промо­ви, доповіді, лекції, проповіді тощо. Об'єктивна форма твору вира­жається за допомогою різних матеріальних носіїв. Це може бути папір, полотно, каміння, дискети тощо.

Авторське право не пов'язане з правом власності на матеріаль­ний об'єкт, у якому твір виражено. Передача права власності на ма­теріальний об'єкт права чи володіння матеріальним об'єктом не спричиняє передачу яких-небудь авторських прав на твір, вираже­ний у цьому об'єкті. Винятком є лише право доступу і право сліду­вання.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про авторське право і су­міжні права» охороні підлягають усі твори як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Однак забезпечити охорону неопри­людненого твору досить складно. Формою оприлюднення твору є його опублікування, публічний показ, публічне виконання, переда­ча в ефір тощо. Твір вважається оприлюдненим з моменту, коли він став потенційно доступним для відома невизначеного кола осіб, які могли б реально його сприймати. Кількість осіб такого кола значен­ня не має.

Наприклад, випуск за згодою автора екземплярів твору в обіг у кількості, достатній для задоволення розумних потреб публіки, ви­ходячи з характеру твору, вважається опублікуванням твору. Це найбільш поширена форма обнародування літературних, художніх і наукових творів.

Не всі твори відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» отримують правову охорону. Не є об'єктами авторського права:

1) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають ха­рактер звичайної прес-інформації;

2) твори народної творчості (фольклор);

3) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративно­го характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

4) державні символи України, державні нагороди; символи і зна­ки органів державної влади. Збройних Сил України та інших війсь­кових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

5) грошові знаки;

6) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється пра­во sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах 4 і 5, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняю­ться відповідно до цього Закону.

Передбачена Законом України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона поширюється лише на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Дане обмеження авторського права обумовлене нездатністю самого авторського права забезпечити належну охорону подібних досяг­нень. Охорона ідей, способів, а також аналогічних результатів мож­лива лише при формалізації даних результатів, проведення експер­тизи і видачі охоронних документів, що не входить у функції авторського права.

2. Суб'єкти авторського права.

Закон України «Про авторське право та суміжні права» визна­чає, що суб'єктами авторського права є автори творів науки, літера­тури і мистецтва, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їхні спад­коємці передали свої авторські майнові права. Іноземні особи та осо­би без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України пра­ва, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст.435 ЦК України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором тво­ру вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як ав­тор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає у творця завдяки факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не по­трібно реєстрації, іншого спеціального оформлення твору чи дотри­мання будь-яких формальностей. Власник виключних авторських прав для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що розміщується на кожному екземп­лярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С» об­веденої колом: ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Знак охорони авторського права служить інформаційним цілям і його розміщення має факультативний характер. Буква «С» є почат­ковою буквою англійського слова «copyright» («авторське право»). Розміщення знака охорони авторського права на екземплярах опуб­лікованих творів на практиці покликане забезпечити виявлення випадків несанкціонованого використання авторських прав на дані твори.

Співавторство породжує факт створення твору спільною творчою працею двох чи більше осіб. Співавтори мають єдине авторське пра­во на твір, якщо він є нерозривним цілим або складається з само­стійних частин, що можуть бути використані незалежно одна від од­ної. Перше — нероздільне співавторство, друге — роздільне. Ці два види співавторства розрізняються режимом використання творів.

Право на використання будь-якого колективного твору належить співавторам спільно. Вони можуть регламентувати свої відносини взаємною угодою. При роздільному співавторстві кожний із співав­торів вправі використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, у тому числі заборонити її використання, якщо інше не пе­редбачено угодою між співавторами. При нероздільному співавтор­стві, коли твір складає одне нероздільне ціле, жоден із співавторів не має права без достатніх підстав заборонити використання твору.

Питання співавторства є одним з найбільш розповсюджених і складних у спорах, що виникають з авторських правовідносин. Су­дова практика виходить з можливості досягнення угод про співав­торство на будь-якій стадії створення колективного твору чи навіть після його завершення.

Співавторство на колективний твір може виникати і при відсут­ності такої угоди, зокрема при використанні композитором виданих літературних творів для створення музичних творів з текстом. У будь-якому випадку важливий факт творчої участі у створенні твору. Надання автору чи співавторам лише технічної допомоги (підбір матеріалів, креслення схем, діаграм, графіків і т. п.) співав­торства не породжує, так само як і надання авторам фінансової до­помоги для створення твору.

Особливості виникнення і здійснення авторського права окреми­ми суб'єктами можуть бути пов'язані з особливостями створених ними творів. Законом України «Про авторське право і суміжні пра­ва» деякі такі випадки розглянуто детально. Зокрема, авторами аудіовізуального твору визнаються режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, ху­дожник-постановник, оператор-постановник. Свою специфіку ма­ють також авторські права упорядників складених творів, перекла­дачів і авторів інших похідних творів.

Авторські права поділяються на особисті немайнові та майнові. Майнові права можуть переходити до будь-яких інших суб'єктів ав­торського права у силу закону чи договору, а також спадкування. Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Ці права належать автору незалежно від його майно­вих прав і зберігаються за ним навіть у випадку уступки майнових прав на використання твору.

Лише автору як первинному суб'єкту авторських прав може нале­жати весь обсяг особистих немайнових і майнових прав. Усі інші суб'єкти, крім спадкоємців автора, можуть за договором або законом набути лише майнових прав. Зокрема, за ст. 429 ЦК України майно­ві права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового догово­ру (службовий твір), належать спільно автору і роботодавцю, водно­час як особисті немайнові права залишаються за автором. Спадкоєм­ці автора, крім успадкування майнових прав, мають немайнове право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спот­воренню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяган­ню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

а) особисті немайнові права автора

Особисті немайнові права автора визначені ЦК України (статті 423, 438) та Законом України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 14). Відповідно до цих законодавчих актів автор має право:

на визнання свого авторства;

перешкоджати посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

• забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

• обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

• вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-яко­му перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (недоторканність твору).

Найважливішим особистим немайновим правом є право на ви­знання авторства, тобто заснована на факті створення твору можли­вість особи визнаватися його автором, творцем. Права на зазначення імені автора, заборону такого зазначення, а також на обрання псевдо­німу в цілому можна розглядати як різні прояви права на ім'я.

При опублікуванні твору анонімно чи під псевдонімом (за винят­ком, коли псевдонім автора, наприклад, Бальзак чи Сервантес, не залишає сумнівів щодо його особистості) видавець, ім'я чи наймену­вання якого зазначене на творі, при відсутності доказів іншого вва­жається представником автора й у цій якості має право захищати права автора і забезпечувати їх здійснення. Дане положення діє доти, поки автор твору не розкриє свою особистість і не заявить про своє авторство. Право на ім'я тісно пов'язане з правом авторства. Автор при опублікуванні власного твору, як правило, дає йому своє ім'я чи псевдонім. Право на ім'я може порушуватися незалежно від порушення права авторства. На практиці виникають випадки, коли видавці, не заперечуючи авторства іншої особи на виданий твір, не вказують його імені (псевдоніма) або в порушення волі автора роз­міщують на творі його псевдонім замість справжнього імені.

Автор має право на недоторканність твору, тобто може протидія­ти перекручуванню чи іншому спотворенню твору, здатному завда­ти шкоди честі і репутації творця. Ніхто, крім автора, не вправі вносити у твір зміни і доповнення, оформляти його ілюстраціями, примітками, передмовою і післямовою, дозволяти переклад, пере­робку, аранжування чи іншу переробку твору. Редакторське й інше виправлення допускається лише за згодою автора.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноважен­ня недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а та­кож іншими заінтересованими особами.

б) майнові права автора

Це виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Використання твору завжди приносить певні майнові вигоди, тому виключні права називаються майновими. До майнових прав автора на твір відповідно до ст. 440 ЦК України належать:

право на використання твору;

виключне право дозволяти використання твору;

• право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

У ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» деталізовано право на використання твору. Так, виключне право ав­тора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, дає йому право дозволяти або забороняти:

відтворення творів;

• публічне виконання і публічне сповіщення творів;

• публічну демонстрацію і публічний показ;

• будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюєть­ся іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

• переклади творів;

переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

включення творів як складових частин до збірників, антоло­гій, енциклопедій тощо;

розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у про­кат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

подання своїх творів до загального відома публіки таким чи­ном, що Ті представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або при­мірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз да­них, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксова­них у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

імпорт примірників творів.

У цьому Законі зазначено, що даний перелік прав не є вичерп­ним. Крім того, виключні права авторів на використання творів ар­хітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбача­ють і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

Автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору (крім випадків вільного використання твору). Винагорода може здійсню­ватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відраху­вань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у до­говорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використову­ють твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.

Використання через відтворення означає можливість виготовлен­ня одного і більше екземплярів твору в будь-якій матеріальній фор­мі, у тому числі у формі звуко- і відеозапису. Запис творів, тобто фік­сація звуків і (чи) зображень за допомогою технічних засобів (магніт­ної плівки, стрічки, касети), став поширеним у зв'язку з масовим застосуванням аудіо- і відеомагнітофонів (у тому числі побутових). Відтворенням твору служить також його запис у пам'ять ЕОМ.

Розповсюдження реалізується різними способами, насамперед через продаж екземплярів літературних творів, здачу в прокат аудіовізуальних творів. При цьому право на поширення екземплярів твору шляхом їх прокату належить автору незалежно від права власності на ці екземпляри.

Використання шляхом імпорту виражається в можливості ввози­ти через кордон екземпляри твору з метою їх поширення. Встанов­лення права на імпорт обумовлене зокрема тим, що окремі твори (насамперед літературні і деякі аудіовізуальні) відтворюються за кордоном на більш досконалій технічній, у тому числі поліграфіч­ній, базі.

Використання через публічний показ — це можливість демонст­рації оригіналу чи екземпляра (копії) твору безпосередньо чи на ек­рані за допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру чи ін­ших технічних засобів у місці, відкритому для вільного відвідуван­ня (картинна галерея і т. п.), чи в місці, де є присутнім невизначене коло осіб. Привселюдно показуються насамперед твори живопису, скульптури, графіки, дизайну, а також аудіовізуальні твори. При цьому показ служить одночасно формою як обнародування, так і ви­користання твору.

Публічне виконання також є засобом вираження одного зі спосо­бів як обнародування, так і використання твору. Подібно до публіч­ного показу твору, його публічне виконання припускає звукове ви­конання музики чи пісні, декламацію віршів у загальнодоступному місці, де може перебувати невизначене коло осіб. Переважно це кінозали, концертні зали, філармонії, консерваторії, клуби тощо.

Передача в ефір означає будь-яку можливість повідомлення тво­ру для загального відома завдяки передачі в ефір чи наступної пере­дачі в ефір.

Право на сповіщення твору для загального відома по кабелях — це самостійне майнове право, відмінне від права на передачу в ефір. Мається на увазі можливість повідомити в ефір по кабелю (тобто для абонентів, які мають спеціальні приставки до своїх ра­діо- чи телеприймачів) чи проводами за допомогою інших анало­гічних засобів.

Публічний показ і виконання твору, його повідомлення для за­гального відома шляхом передачі в ефір лише тоді служать формами використання твору, коли названі дії здійснюються не вперше. В ін­шому випадку може йтися лише про форму обнародування твору.

Право на переклад — одне з найважливіших майнових прав ав­тора, вперше введених у вітчизняне авторське право після приєд­нання нашої країни до Всесвітньої конвенції про авторське право. Право на переробку дає автору можливість контролювати будь-яку переробку, аранжування чи іншу переробку твору, зокрема створен­ня з оповідального твору драматичного чи навпаки. Право на переклад і обробку іноді іменується узагальнено правом на зміну форми твору.

Виключні права на окремі твори доповнюються деякими іншими правочинами. Так, наприклад, автор дизайнерського, містобудівного їй садово-паркового проекту вправі здійснювати його практичну реалізацію. Автор затвердженого архітектурного проекту за загальним правилом має право отримати від замовника надання йому можливості участі в реалізації свого проекту як при розробці документації ля будівництва, так і при самому будівництві будинку чи споруди.

4. Право слідування, як одне з важливих майнових прав автора

Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановлене одне з важливих майнових прав автора — право слідуван­ня. Дане право вперше було введене у законодавство Франції з ме­тою надання можливості митцю претендувати на частину суми, ви­рученої при наступному продажу його творів. Поява у вітчизняному законодавстві права слідування, яке ще інколи називають правом дольової участі, пов'язана з імплементацією положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, перегляну­тої на Паризькій конференції всесвітньої організації інтелектуаль­ної власності 24 липня 1971 р. (ст. 14 Конвенції).

Право слідування пов'язує майнові інтереси автора з відчуженим твором, дозволяючи отримувати частину від прибутків торговців творами мистецтва. Згідно зі ст. 27 цього Закону автор твору образо­творчого мистецтва, а у разі його смерті — спадкоємці, впродовж установленого ст. 28 цього Закону строку користуються щодо про­даних автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (статті 21—25 цього Закону) допускає досить широкий перелік способів використання творів без згоди автора, але з обов'язковим зазначен­ням імені автора і джерела запозичення. Як найбільш поширені, можна розглядати такі випадки вільного використання твору:

використання цитат з опублікованих творів, цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, але в обсязі, виправданому поставленою метою;

використання літературних і художніх творів, таких як ілюстрації у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

відтворення творів для судового й адміністративного про­вадження; публічного виконання музичних творів під час офіцій­них і релігійних церемоній, похоронів в обсязі, виправданому харак­тером таких церемоній;

відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періо­дичних виданнях;

передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголо­шених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів в об­сязі, виправданому поставленою метою;

• відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом у разі, коли відтворюваним твором є окре­ма опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних);

• відтворення примірників твору для навчання;

відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіо­візуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

• репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за об­сягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли: а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; б) відтворення твору е поодиноким випадком і не має систематичного характеру; в) немає обмежень зі сторони ор­ганізацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Крім того, цей Закон передбачає окремі випадки обмеження ви­ключних майнових прав для деяких видів творів, наприклад, віль­не копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм правомірними власниками примірників цих програм, а також пра­во доступу автора до твору образотворчого мистецтва чи матеріаль­ного об'єкта, в якому втілено цей твір.

Також допускається вільне відтворення творів виключно в особис­тих цілях без дозволу автора і без виплати авторської винагороди.

6. Строк дії авторського права

Важливою особливістю авторських прав є обмеженість їх дії у ча­сі. Водночас особисті немайнові права є безстроковими.

Строк чинності майнових прав автора на твір визначено в ЦК України (ст. 446) та Законі України «Про авторське право та суміж­ні права» (ст. 28).

Відповідно до цих законодавчих актів авторське право діє протя­гом усього життя автора і 70 років після його смерті, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи остан­нього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випад­ків, передбачених законом.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюднено­го анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж че­рез 70 років після оприлюднення твору, строк дії авторського права закінчується через 70 років після смерті автора.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водно­час, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями то­що, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 ро­ків після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його право­мірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення стро­ку охорони авторського права щодо неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захис­ту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 ро­ків від часу, коли твір був оприлюднений вперше.

Закінчення строку дії авторських прав означає їх перехід у сус­пільне надбання.

 





Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 363; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:





studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.156.39.44
Генерация страницы за: 0.022 сек.