Визначення аудиту

Становлення аудиту в Україні

Офіційне визнання обов'язкового аудиту відбулося 1993 р., у зв'яз­ку з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність», у яко­му визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення системи незалежного контролю з метою захисту інтересів власника. Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська палата України (АПУ), яка функці­онує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Та­кож у 1993 році згідно того ж Закону України «Про аудиторську діяльність» була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні.

Розвиток аудиту в Україні має три етапи:

1987-1992 рр. - створення перших аудиторських структур;

1993-1998 рр. - формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

1999 р. - дотепер - діяльність аудиту на новій норматив-но-правовій базі.

18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийня­то в якості національних Міжнародні стандарти аудиту, надання впев­неності та етики.

За цей час з маловідомого терміну аудит перетворився на не­від'ємний елемент економічних відносин.

Визначення цього поняття мають різні документи які регламенту­ють здійснення аудиторської діяльності в Україні. Перш за все, це За­кон України «Про аудиторську діяльність» та «Міжнародні стандарти аудиту надання впевненості та етики».

За статтею 3 Закону «Про аудиторську діяльність», аудит - це пе­ревірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітнос­ті суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповід­ність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерсь­кого обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господа­рювання) згідно із вимогами користувачів.

Згідно з МСА 200 «Мета та загальні принципи аудиту фінансових звітів» метою аудиту фінансових звітів є надання аудиторові.мож­ливості висловити думку про те, чи складені фінансові звіти (в усіх суттєвих аспектах) відповідно до застосовуваної концептуальної ос­нови фінансової звітності.

В той час, як аудитор несе відповідальність за формування та ви­словлення думки стосовно фінансових звітів, відповідальність за скла­дання та подання фінансових звітів згідно зі застосовною концептуа­льного основою фінансової звітності є відповідальністю управлінсько­го персоналу суб'єкта господарювання при здійсненні нагляду особа­ми, яким довірено найвище управління.

Формування незалежного судження аудитора стосовно достовір­ності повного комплекту фінансової звітності завжди проводиться на основі визначеного рівня суттєвості інформації, яку містять такі звіти.

Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відо­браження може вплинути на економічні рішення користувачів, прийн­яті на основі фінансових звітів.

Аудитор повинен планувати і виконувати аудиторську перевірку з професійним скептицизмом, усвідомлюючи, що можуть існувати об­ставини, які є причиною суттєвого викривлення у фінансових звітах.

Професійний скептицизм означає, що аудитор критично оцінює, ставлячи під сумнів, обґрунтованість отриманих аудиторських доказів та очікує на виявлення аудиторських доказів, які суперечать (чи став­лять під сумнів) достовірність документів, відповіді на запити та іншу інформацію, отриману від управлінського та найвищого управлінсько­го персоналу.

Дата добавления: 2014-01-05