Поняття «етос» і «мораль». Виникнення етики, її філософський характер, предмет та завдання

Етика як філософська наука. Основні етичні вчення

Лекція VІІІ

ЧАСТИНА ІІ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУЛЬТУРОЛОГІЇ

для студентів всіх спеціальностей та форм навчання

У Х В А Л Е Н О:

На засіданні кафедри політичної

історії, філософії та політології

Протокол № 1 від 02.09.08

Завідувач кафедри _______Ведмецька Н.В.

Кривий Ріг

Укладачі: кандидат філософських наук, доцент кафедри політичної історії, філософії та політології Т.В.Цимбал;

старший викладач кафедри С.В.Волинець

Навчальний посібник розрахований на студентів І та ІІ курсу всіх спеціальностей та форм навчання. За тематикою та змістом лекції відповідають програмі навчальної дисципліни «Культурологія» для студентів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації та «Методичним рекомендаціям з курсу «Культурологія» (укладач – Цимбал Т.В.). В основу курсу лекцій покладено сучасні культурологічні, етичні й естетичні теорії та нові підходи до типології культур. Лекції охоплюють основний зміст трьох модулів: культурологія (І частина конспекту лекцій), етика та естетика (ІІ частина конспекту лекцій). В стислому вигляді подається історія розвитку даних наук, основні поняття та варіанти вирішення актуальних культурологічних та етичних проблем. Посібник сприятиме виробленню у студентів навичок самостійної роботи, яка займає важливе місце у системі сучасної вищої освіти. Курс лекцій допоможе студентам зорієнтуватись в основних завданнях та змістовному наповненні курсу, а також ознайомитись з матеріалом, що необхідно опанувати для успішного складання іспиту.

Рецензенти: кандидат філософських наук Т.К.Дацюк

Відповідальна за випуск: кандидат філософських наук, доцент, завідувачка кафедри політичної історії, філософії та політології Н.В.Ведмецька

ЗМІСТ

Лекція VІІІ. Етика як філософська наука. Основні етичні вчення
Лекція ІX. Основні етичні категорії. Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації
Лекція X. Естетика як філософська наука та історія її становлення. Основні естетичні категорії
Лекція XІ. Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен
Список рекомендованої літератури

План

1. Поняття «етос» і «мораль». Виникнення етики, її філософський характер, предмет та завдання. Властивості моралі.

2. Основні етичні вчення.

Етика — наука про мораль, про норми й цінності людського життя. Вона вивчає мораль загалом як особливу сферу життєдіяльності людини, аналізує природу, структуру та соціальну роль моралі, досліджує її походження й історичний розвиток, теоретично обґрунтовує певну систему моральних поглядів і норм.

Термін «етика» походить від давньогрецького «ēthos», яке ще в Гомера означало місце перебування, спільне житло. Згодом, у слові етос почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер. У творах давньогрецького філософа Арістотеля (384-322 до н. е.) знаходимо два терміни, похідні від слова етос: ēthikos (етичний) і ēthika (етика). Терміном «етичний» мислитель позначав чесноти, що стосуються людської вдачі, характеру, на відміну від чеснот діаноетичних, тобто пов'язаних з мисленням, розумом людини. Галузь пізнання, котра вивчає власне етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою, — то таку науку Арістотель та його найближчі учні й назвали етикою. Філософ залишив праці, до назв яких уперше входить це слово: «Нікомахова етика» (найімовірніше, відредагована сином Арістотеля Нікомахом), «Євдемова етика» (пов'язана з його учнем Євдемом) і так звана «Велика етика», що являє собою стислий конспект двох перших.

В латині здавна існувало слово mos, яке, подібно до етосу, означало характер, вдачу, звичай; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила. Маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Марк Туллій Цицерон (106-43 до н. е.) утворює від іменника mos — з прямим посиланням на аналогічну операцію Арістотеля — прикметник moralis — «той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв». Услід за Цицероном цей неологізм використовує Сенека старший, інші римські письменники й філософи, а вже в IV ст. н. е. виникає термін moralitas — мораль.

З часом поняття етика й мораль стали загальнопоширеними. При цьому термін етика зберіг своє первісне арістотелівське значення і досі позначає головним чином науку. Під мораллю ж розуміють переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається.

В деяких європейських мовах поряд із терміном мораль виникли й власні слова для позначення того ж (або майже того ж) явища. Так, у німецькій мові слово Моralität має синонім — Sittlichkeit, у російській поряд із поняттям мораль уживається нравственность. У староукраїнській мові існувало слово обичайність, що застосовувалося до сфери людських звичаїв і взаємин; на сучасному етапі в ужитку скалькований з латини термін моральність.

В дуже багатьох випадках слова «мораль» і «моральність» вживаються як синоніми; є навіть дослідники, які наполягають на їх принциповій тотожності. І все ж сама мова засвідчує існування досить суттєвих відмінностей між ними.

Серйозну увагу на зазначену обставину звернув великий німецький діалектик-ідеаліст Г.Гегель (1770-1831). Моralität і Sittlichkeit, мораль і моральність постають у Гегеля як послідовні ступені розвитку об'єктивного духу, причому моральність тлумачиться як форма більш розвинута, насичена конкретним життєвим і соціальним змістом.

Відмінність між мораллю і моральністю коротко можна сформулювати таким чином. Мораль, на відміну від моральності (російської «нравственности»), передусім виступає як певна форма свідомості — сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил (згадаймо латинське mos!), норм поведінки. Що ж до моральності («нравственности», «обичайності»), то її здебільшого розуміють як утілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.

Дата добавления: 2014-01-05