Головні однопорядкові підструктури особистості за К.К. Платоновим

Структура особистості.

Теорії особистості.

Психологічна школа	Період популярності	Основоположники	Основні підходи	Техніки, які застосовують
Гештальтпсихологія	Початок XX ст.	Т. Вертгеймер В. Келер К. Левин	Ціле являє собою щось більше від суми його складових	Вивчення через сприймання
Психоаналіз	Кінець XIX ст. - теперішній час	3. Фрейд	Поведінка контролюється несвідомими потягами	Клінічне спостереження
Біхевіорізм	Початок XX ст. - теперішній час	Д. Уотсон	Психологія має зосереджуватись лише на тому, що можна спостерігати, тобто на поведінці	Науковий експеримент, випробування
Гуманістична психологія	Середина XX ст. - теперішній час	Г. Олпорт К. Роджерс А. Маслоу	Психологія має зосередитись на унікальності життєвого досвіду людини, на її самоактуалізації	Обговорення почуттів
Когнітивна психологія	Теперішній час	У. Нейссер А. Пейвио Г. Сімон	Мета психології - дослідження процесів отримання, збереження та переробки інформації мозком	Дослідження особливостей пам'яті, мислення та функціонування інформаційних процесів

Особистість - складне цілісне утворення.

Підструктури особистості	Компоненти підструктур	Співвідношення соціального і біологічного	Рівень аналізу	Види формування
Спрямованість особистості	Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання	Біологічного майже немає	Соціально-психологічний	Виховання
Досвід	Звички, уміння, навички, знання	Значно більше соціального	Психолого-педагогічний	Навчання
Особливості психічних процесів	Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам’ять	Частіше більше соціального	Індивідуально-психологічний	Вправи
Біопсихологічні властивості	Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості	Соціального майже немає	Психофізіологічний Нейропсихологічний	Тренування

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Бажання - переживання людиною своїх актуальних потреб.

Ідеал - взірець досконалості, образ бажаного і уявлюваного майбутнього, приклад, взятий особистістю за зразок поведінки.

Інтерес - одна з форм спрямованості особі, забарвлена позитивною емоцією, пов'язана з проявом пізнавальної потреби.

Переконання - усвідомлювані мотиви, які спонукають людину діяти відповідно до своїх поглядів і принципів; у педагогіці – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності або подолання негативної поведінки.

Потяги – інстинктивне бажання, що спонукає индивида діяти у напрямі задоволення цього бажання. Психічний стан, що виражає недиференційовану, неусвідомлену або недостатньо усвідомлену потребу субъекта— що вже має емоційне забарвлення, але ще не пов'язане з висуненням свідомих цілей. Скороминуще явище, бо потреба, що явила в нім, або згасає, або усвідомлюється, перетворюючись на конкретне бажання, намір, мрію.

Світогляд – система поглядів, що склалися, на навколишній світ і своє місце в нім.

Схильності - стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну діяльність.

Потреба — це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. У потребах завжди відображуються стійкі життєво важливі залежності організму та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності разом з розвитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом.

Види потреб
За походженням	За предметом
Біологічні: необхідність в забезпеченні умов для збереження, підтримки, розвитку індивида та роду	Соціальні: необхідність в продуктах людської культури	Матеріальні: залежність людини від предметів матеріальної культури	Духовні: залежність від продуктів суспільної свідомості

Сам процес задоволення потреби сприяє її розвитку та відтворенню нових потреб, які неминуче породжуються різними сферами суспільного буття людей та їхньою діяльністю. Внутрішніми спонуками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення особистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях до їх задоволення. Мотив — це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов.

Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес — це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Інтереси виникають на грунті потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов’язаний з особистою зацікавленістю об’єктом, із прагненням більше його пізнати, оволодіти ним. Інтерес може виявлятися в симпатії та прихильності до людини, у захопленні певною діяльністю, літературою, спортом, наукою тощо. Жорсткими регуляторами поведінки є переконання.

Переконання — це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів. Підгрунтя переконань становлять знання, які для людини є істинними, незаперечними, в яких вона не має сумніву. Особливість переконань полягає в тому, що в них знання постають в єдності з почуттями, захоплюючи всю особистість. Переконання є там, де є страждання та муки сумління, коли порушуються принципи в діях і вчинках. Сила переконань як мотивів поведінки влучно охарактеризована у відомому висловлюванні, де вони порівнюються з путами, яких людина не може розірвати, не розірвавши свого серця. Переконання особистості можуть виявлятися в різних царинах її життя та діяльності й залежно від цього поділятися на моральні, інтелектуальні, естетичні та ін. Переконання стають потужною рушійною силою за умови, що дії, які викликаються цими переконаннями, стають звичними.

Важливим усвідомлюваним мотивом є ідеал. Ідеал — це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє. Ідеали людей формуються під впливом суспільних умов життя, у процесі навчання та виховання.

Роль мотивів особистості можуть відігравати установки. Установка — це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої людина може задовольнити ту чи іншу потребу. Установка до різних фактів життя може виявлятися у стандартизованих судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, виокремленні того, що має для неї важливе життєве значення. Саме тому особистість може бачити в об’єктах та явищах життя те, що вона хоче бачити, а не те, що є насправді. Установки можуть бути позитивними, якщо вони грунтуються на довірі, симпатії, схваленій громадській думці, і негативними, коли вони мають характер упередженості, необ’єктивності. Особливою формою установки є внутрішньогрупова навіюваність як неусвідомлювана думка групи.

В усвідомлюваних мотивах завжди виявляється мета діяльності особистості. Об’єкт, що може задовольнити потреби особистості, постає в її свідомості як мета. Якщо особистість ясно усвідомлює життєву мету й передбачає реальність її досягнення, то розкривається перспектива особистості. Перспектива робить дії людини впевненими, цілеспрямованими, живить їх енергією. Відсутність життєвої перспективи або її втрата можуть викликати стан фрустрації, тобто розладу планів, зневіру, безнадійність, відчай. Потрапивши в такий психологічний дискомфорт, особистість втрачає здатність до об’єктивної оцінки фактів життя, виявляє агресивність, роздратованість. Стан фрустрації може зумовлюватися завищеною самооцінкою особистості, коли вона виявляє схильність обирати у житті надто складні, непосильні для неї цілі, унаслідок чого зазнає невдач. При адекватній самооцінці людина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує. Самооцінка може бути заниженою, що зумовлюється невпевненістю людини у своїх можливостях, унаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей. При заниженій самооцінці не реалізується психологічний потенціал особистості, унаслідок чого вповільнюється її розвиток і можуть закріплюватися пов’язані з цим риси.

Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особистості є її спрямованість. Спрямованість особистості — це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість. Спрямованість разом зі світоглядом є вищим регулятором поведінки і дій людини.

Важливу роль у формуванні спрямованості особистості відіграє її самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлювання людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішнього світу та інших людей. Вона має багато різних форм прояву. Одна з них пов’язана з пізнавальним аспектом психічної діяльності та виявляється в самовідчутті, самоспостереженні, самооцінці, самоаналізі. Самоусвідомлення особистістю змін і процесів, що в ній відбуваються, сприяє глибшому самопізнанню, об’єктивності, критичності їх оцінки. З емоційною цариною самосвідомості пов’язані такі її прояви, як самолюбство, самовихваляння, скромність, самоприниженість, почуття власної гідності, пихатість та ін. У них у формі певних переживань відображується ставлення людини до самої себе порівняно з іншими людьми. Такі прояви самосвідомості, як стриманість, самовладання, самоконтроль, самодисципліна, ініціативність пов’язані з вольовим аспектом психічної діяльності людини. Основні форми прояву самосвідомості особистості тісно пов’язані з усіма аспектами її життя та діяльності.

Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. Набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями.

Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційновольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Соціальний статус	Соціальні функції, ролі	Соціальні установки
Потреби та мотиви	Когнітивна організація	Емоції та почуття
Характер	Здібності	Воля
Спрямованість

Схема особистісних характеристик (за Б. Г. Ананьєвим)

4.4. Активність особистості та її джерела.

Активність живих істот — один з основних і необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. У людини провідними в її активності є свідомі й цілеспрямовані прагнення. Активність людини і форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер. Джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби — в їжі, одязі, знаннях, праці. Особистість як суспільна істота формується у процесі навчання, виховання, у праці та спілкуванні з іншими людьми. Разом з тим важливу роль в становленні особистості відіграють природжені особливості. Зовнішні впливи діють на особистість через її внутрішнє, природжене, раніше набуте. Тому, щоб пізнати особистість, її психологію, треба з’ясувати конкретні умови її життя, виховання, праці, особливості середовища та взаємодії з ним. Загальні закономірності саморегуляції індивіда залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у процесі виховання. Особистість як самокерована система може здійснювати: • контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій; • узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій; • санкціонування - виклик або затримку процесів (дій, вчинків); • посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності). Зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції особистості. У центрі проявів саморегуляції особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти: • когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне; • емоційний - самоповага (самоприниження) тощо; • оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу. Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, публічний (слабкий), імпульсивний.

4.5. Типології особистості.

“Мислитель”	“Співрозмовник”	“Практик”
Домінування когнітивного (пізнавального, розумового) компоненту поведінки: більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку товариськість, невміння розв´язувати організаційні завдання. Обирає розумову професійну діяльність (проектування, конструювання тощо).	Домінування емоційно-комунікативного, афективного (чуттєвого, емоційного) компоненту поведінки: товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці. Надає перевагу професіям, що вимагають ефективного спілкування (кадрова робота, навчання людей тощо).	Домінування практичного (перетворювального, сенсорного) компоненту поведінки: є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій. Обирає професії, пов´язані з виробничою діяльністю і керівництвом людьми.

4.6. Риси особистості

Зовнішні вияви і суб´єктивні переживання	“Мислитель”	“Співрозмовник”	“Практик”
Пізнавальна сфера особистості
Джерело відчуття	Його внутрішній світ	Сфера спілкування	Практичні дії
Тип розв’язання проблем	Необхідні дані бере з письмових джерел	Дані здобуває в спілкуванні з іншими людьми	Воліє організувати інших людей на розв’язання завдання
Особливості мислення	Сувора логіка і доказовість розумових конструкцій	Відсутність суворої логіки в мисленні, опора на думку інших людей	Сувора логіка з орієнтацією на думку інших
Особливості ухвалення рішення	Важко переконати, змінити вже вироблену думку	Легко змінює свою ідею на користь групи	Будь-яке прийняте рішення обстоює до кінця
Емоційно – потребова сфера особистості
Емоційна потреба	Потреба в усамітненні у важку хвилину	Потреба в людях у важку хвилину	Потреба в діях у важку хвилину
Прогноз переживань	Непередбачуваність і нерівність емоційних реакцій	Емоційна рівність і передбачуваність	Середній ступінь рівності й передбачуваності
Вияв переживання	Потайність почуттів	Емоційна виразність і відкритість	Емоційна нестриманість
Особливості мови	Слабка виразність і сповільненість мови, тихий голос	Легка, м’яка манера спілкування	Різкі й чіткі фрази і голос
Зовнішні вияви поведінки

Ходьба	Незграбність рухів, млявість ходи	Плавна	Енергійна, упевнена
Поза	Незграбність, неприродність постави	Розслабленість пози	Впевненість постави
Жестикуляція	Або не виражена, стримується, або незвичайна	Багата, різноманітна	Рішучі заходи
Міміка	Невиразність і бідність міміки, високий її самоконтроль	Часто відповідає внутрішнім переживанням	Виразна, артистична

Дата добавления: 2014-01-05