Типи та стилі спілкування

Спілкування може виступати в двох основних варіантах. Воно може бути предметно зорієнтованим, тобто здійснюватися в ході сумісної не комунікативної діяльності. Це генетично вихідний вид спілкування (як у філо-, так і в онтогенезі). Але навіть і в цьому випадку варто розмежовувати взаємодію та власне спілкування. Спілкування необхідне для взаємодії, але одне і теж спілкування може бути різної спрямованості, різного характеру та об'єму. Складніший варіант спілкування являє собою "чисте" спілкування, не включене в не-комунікативну сумісну діяльність. Тут можна розглянути соціально орієнтоване спілкування та особистісно-орієнтоване спілкування.

Людина, перебуваючи в суспільних відносинах з іншими людьми, може спілкуватися:

Безпосереднє спілкування — це вид спілкування, при якому відбувається прямий контакт між суб'єктами спілкування. Наприклад, студенти, слухаючи лекцію викладача, спілкуються з ним безпосередньо, при прямому контакті (бачачи, слухаючи його живу мову).

Опосередковане спілкування — це вид спілкування, протилежний до безпосереднього спілкування, і є таким, при якому суб'єкти спілкування не контактують один з одним, але одночасно вступають у комунікативні зв'язки. Наприклад, читаючи будь-яку книгу, ви опосередковано спілкуєтеся з автором цієї книги;

не знаючи його, не бачачи його, не контактуючи з ним ви отримуєте певну інформацію в інтерпретації цього автора.

Бажане спілкування — це вид спілкування до якого ми прагнемо, якого бажаємо. Наприклад, в анонсі телепрограм ви знайшли цікаву для себе програму чи телефільм і в певний час вмикаєте телевізор, тобто ви прагнете до такого спілкування.

Небажане спілкування — це вид спілкування, від якого людина уникає, ухиляється, втікає. Наприклад, ви заходите в громадський транспорт у "час пік"; багато людей, тісно, люди стоять близько один до одного, тримають малу дистанцію між собою, безумовно, що це для людей є певним дискомфортом. Дехто відхиляється, відвертається в інший бік, дивиться постійно у вікно, інший читає газету, книгу, хтось слухає музику — все це задля того, щоб уникнути прямого небажаного контакту.

III За критерієм орієнтації на співрозмовника

Міжособистісне спілкування цей вид спілкування найбільше поширений у житті людини, а конкретно — це безпосередні суспільні зв'язки людей у контексті "суб'єкт-об'єктних" та "суб'єкт-суб'єктних відносин.

Масове спілкування — це вид спілкування, яке спрямоване не на конкретну людину, а на масу людей. Таке спілкування здійснюється через телебачення, засоби масової комунікації. Через такий вид спілкування відбувається обмін інформацією від покоління до покоління, від однієї нації до іншої.

1. Короткотривале спілкування— цей вид спілкування обмежений у часі. Наприклад, є люди, для яких спілкування є необов'язковий у цьому житті, основна функція їх спілкування полягає в чіткому обміні інформацією. Вони намагаються не
допустити того, щоб спілкування їх поглинуло.

2. Довготривале спілкування — це вид спілкування, при якому люди відчувають дискомфорт у стосунках, якщо не отримають
задоволення від спілкування як безпосереднього, так опосередкованого. Для таких людей спілкування є самоціллю в житті, вони схильні до довготривалих контактів, їм постійно потрібно блокувати свою потребу в отриманні певної інформації від партнера по
спілкуванню.

1. Монологічне спілкування — це вид спілкування, яке передбачає одностороннє спрямування інформації, коли лише один із учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, тобто відсутній зворотній зв'язок. За таких умов відбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.

Можна виділяти типи спілкування, користуючись різними підставами. Так, в основу виділення типів спілкування можна покласти відносини між партнерами:

1) Міжособове - контакт 2.или декількох (але не більше 7, із-за обмеження об'єму уваги) людей, кожен з яких переслідує особово значущі цілі і переживає процес спілкування як значущий особисто для нього. Найважливіші умови успішності міжособового спілкування - взаємна довіра партнерів один до одного і схоже уявлення про соціальні норми.

2) Функціонально-ролеве - спілкування ролей-масок (начальник-підлеглий, продавець-покупець, вчитель-учень і тому подібне). Успішність цього спілкування залежить від ступеня "ухвалення" партнерами ролей.

3) Рапортноє спілкування - з односторонньою довірою і впливом, наприклад, пацієнта з лікарем або психотерапевтом.

4) Ділове спілкування - завжди переслідує певну мету і зазвичай строго обмежено в часі або розбито на чіткі інтервали. Якщо мета не зачіпає осіб людини, а стосується тільки його ролі - спілкування зводиться до функціонально-ролевого. Якщо ж ділова мета індивідуалізована, тобто людина має в даному конкретному випадку ділову спрямованість або розглядає корпоративні інтереси як свої - спілкування перетворюється на міжособове. У багатьох випадках, особливо в конфліктних і кризових ситуаціях, ролеве ділове спілкування ефективніше, ніж міжособове.

Можна виділити типи спілкування по його змісту:

1) Матеріальне спілкування - обмін предметами і продуктами індивідуальної діяльності.

2) Когнітивне спілкування - обмін знаннями, інформацією, навиками, зокрема в процесі спільної діяльності або при навчанні.

3) Мотиваційне спілкування - передача один одному певних спонук, установок, цілей, готовності до дій в певному напрямі актуалізація певних потреб. (Часто зустрічається в рекламі, а також в різних видах виховання – від виховання дітей до вироблення «корпоративного духу» фірми)

4) Кондиційне спілкування - обмін психічними і функціональними станами при якому люди роблять вплив один на одного, прагнучи привести партнера в певний психічний стан (викликати певну емоцію, привернути або відвернути увагу, підбадьорити і тому подібне)

Типи спілкування можуть виділятися по використовуваних засобах:

1) Вербальное - общение с помощью речи, присуще только человеку, обладает наиболее богатыми коммуникативными возможностями, но, тем не менее, не может полностью исчерпать все потребности общения, т.к. удобно, в основном, для когнитивного общения.

2) Невербальне - спілкування за допомогою жестів, міміки, знаків, малюнків, тактильних, звукових, нюхових і будь-яких інших немовних сигналів. Найзручніше для кондиційного спілкування, у меншій мірі - для мотиваційного і матеріального, мало придатно - для когнітивного, але у будь-якому випадку може сприяти взаєморозумінню між партнерами. Є не тільки у людей, але і у тварин.

Спілкування є поліфункціональним явищем. Відповідно виділяють різні функції спілкування. Б.Ф. Ломов за однією системою основ виділяє три класи функцій (інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну, афективно-комунікативну), а за другою — такі функції, як організація сумісної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування і розвиток міжособистісних відносин. За Б.Ф. Ломовим, існують такі функції спілкування: -інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання відмінностей щодо інформованості людей, які вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передачу інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів); - регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності в процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії; - афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. Зважаючи на мету спілкування, розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення в ньому певних цілей (Л. Карпенко): контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії; інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами); спонукальна. Стимулювання активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій; координаційна. Взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності; розуміння. Адекватне сприймання і розуміння сутності повідомлення, а також партнерами один одного; емотивна. Реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів; встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків; здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера. Модель мовленнєвої комунікації Коли ми говоримо про спілкування, то розрізняємо дві його форми — пряму комунікацію і непряму комунікацію. До прямої ми відносимо публічну промову перед відкритою аудиторією, а до непрямої— усі засоби масової комунікації: радіо, телебачення, магнітофонні записи, пресу, кіно та ін. За яких би умов не здійснювалася мовленнєва комунікація, за допомогою яких засобів не передавалася б інформація, скільки б людей не брало участь у спілкуванні, в її основі лежить єдина схема або модель. Для здійснення будь-якого акту людського спілкування необхідні три елементи: Відправник комунікації (комунікатор)— людина, яка передає інформацію; Одержувач інформації (реціпієнт) — людина, яка сприймає цю інформацію. Повідомлення текст у будь-якій формі. Соціолог Гарольд Ласуел, аналізуючи спілкування між людьми, створив іншу модель комунікативного процесу, яка включає п'ять елементів: Хто? (передає повідомлення) Комунікатор. Що? (передається) Повідомлення. Як? (здійснюється передача) Канал зв'язку. Кому? (напрям повідомлення) Реципієнт. 5.3 яким ефектом? Ефективність. Існують ще дві моделі комунікації — одностороння і двостороння. Одностороння — це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв'язку. Двостороння — це комунікація, під час якої слухач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв'язок, а потім сам стає тим, хто говорить. У тих випадках, коли в двосторонній комунікації беруть участь більше двох чоловік, передачу і приймання інформації потрібно якось упорядкувати. Так виникає комунікативна система, або мережа. Низхідна комунікація — це передача повідомлень від керівників до працівників. Висхідна комунікація — це передача інформації від робітників керівникам. Висхідна комунікація може бути організованою по-різному. Працівники можуть зв'язуватися з керівництвом підприємства або через менеджерів, або спілкуватися з ними прямо. Структуру комунікаційної мережі можна задати формально, але частіше вона складається стихійно і функції її учасників не регламентовані. Наприклад, чутки. Дослідження виявили не тільки велику швидкість, а й ефективність цього способу поширення інформації: 75-95 % інформації, яка розповсюджується через чутки, передається без перекручення. У суспільстві комунікація здійснюється між індивідами, групами, організаціями, державами, культурами завдяки знаковим системам (мовам). Комунікація між людьми відбувається у формі спілкування як обмін цілісними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображено знання, думки, ідеї, ціннісні ставлення, емоційні стани, програми діяльності сторін, що спілкуються. На перший погляд здається, що спілкування — це лише обмін інформацією; це занадто просте, вузьке розуміння процесу комунікації. У цьому випадку процес комунікації й обміну інформацією — це те саме. Але такий підхід до людського спілкування дуже спрощений. При цьому не враховується те, що в умовах спілкування інформація не просто передається і приймається. Люди, що спілкуються, зовсім не схожі на радіопередавачі і радіоприймачі із записувальним пристроєм. У ході спілкування інформація зазнає різних змін: вона формується, уточнюється, розвивається. Згадайте гру "Зіпсований телефон". Учасники передають один одному пошепки одне, причому дуже просте слово. Але навіть воно рідко доходить до кінця ланцюжка в первісному, неспотвореному виді. Спілкування не можна розглядати як просте відправлення інформації або її приймання ще й тому, що кожен співрозмовник прагне "завоювати" увагу, виявити активність, вплинути на іншого. Правильно було б говорити не про "рух"— "передачу" інформації, а про обмін нею. Інформація може бути двох типів: спонукальна і констатую* на. Спонукальна інформація виявляється у формі наказу, поради або прохання. Вона має викликати, стимулювати якусь дію. Спонукальна інформація припускає активізацію (коли слухаючий починає діяти в заданому напрямі); інтердикцію (заборона небажаних видів діяльності) і дестабілізацію (неузгодженість або порушення деяких форм поведінки). Іноді та сама інформація викликає різне до неї ставлення. І якщо вчитель повідомляє, що до закінчення контрольної роботи залишилося 5 хв, то для тих хлопців, що добре вчаться, це є сигналом дописувати швидше (активізація), для тих, хто розмовляв, очікуючи можливості списати, — припинення бесіди (інтердикція), а ті, хто зовсім нічого не знав, розуміє, що вже все одно нічого не встигне і відкладає ручку вбік (дестабілізація). Інформація, що констатує (констатуюча інформація), виявляється у формі повідомлення і не припускає безпосередньої зміни поведінки. Ми щодня слухаємо новини по радіо або телебаченню, але це не означає, що в на шій поведінці щось змінюється. Для того щоб обмін Інформацією відбувся, співрозмовники повинні розуміти один одного, говорити однією мовою. У легенді про будівництво Вавилонської вежі розповідається, що люди загордилися і вирішили кинути Богові виклик — побудувати вежу до самого неба. Бог злякався, що люди можуть стати вище від нього, тому що "...в усіх їх одна мова... і все, що вони вирішать зробити, буде здійсненним". Прагнучи не допустити цього, Бог змішав мови людей, "щоб вони не могли зрозуміти мову один одного". У легенді підтверджується, що з того часу люди й розмовляють різними мовами. Так у стародавності пояснювали різномовність народів, що донині перешкоджає їхньому спілкуванню. Однак нерідко буває, що, навіть знаючи значення тих самих слів, люди не завжди розуміють їх однаково. Так, почувши слово "корінь", ботанік уявить собі корінь рослини, математик — квадратний корінь з числа, лікар — корінь зуба, вчитель української мови — корінь слова. У результаті процес комунікації значно ускладнюється. Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Існує декілька знакових систем, які використовуються в комунікативному процесі (див. далі). Усе це доводить багатоаспектність спілкування, яка виявляється в тому, що воно є потребою людини і умовою її виживання; має інформаційно-комунікативне та інтерактивне навантаження; передбачає процес обміну цінностями і соціальним досвідом; є специфічною знаковою системою і посередником у функціонуванні різних знакових систем (семіотичний аспект спілкування); є засобом нормативного регулювання поведінки індивідів; формує ставлення партнерів до індивіда, його—до партнерів та суспільства тощо. Уся ця багатоманітність функцій є свідченням того, що спілкування всіма своїми сторонами пов'язане з різноманітною діяльністю людини. Дослідження A.A. Брудного свідчать про такі функції спілкування: 1) інструментальна функція, яка полягає в тому, щоб організувати діяльність шляхом передачі інформації, суттєвої для виконання дії; синдикативна — функція об'єднання. Завдяки цій функції спілкування має на меті укріплення спільності між людьми в рамках певних груп. Об'єднання людей у цьому випадку виступає як передумова для вирішення різних завдань; функція самовираження, котра зорієнтована на контакт індивідів, на їх взаєморозуміння; трансляційна функція — функція передачі конкретних способів діяльності, оцінних критеріїв і програм. Ця функція лежить в основі як направленої соціалізації (через спілкування відбувається інституціональне навчання, організоване державою), так і стихійної (через спілкування відбувається включення індивідів у різні форми діяльності, в процесі контактів з людьми відбувається передача даному індивідові вмінь, способів діяльності).