Професіоналізація суб'єкта праці

Інформаційна модель — це організоване за визначеними правилами безліч сигналів про стан керованого об'єкта, робітничого середовища і способів впливу на них, необхідне для виконання операторських задач.

У системі «людина-машина-середовище» людина є центральною ланкою системи керування, і його діяльність може бути представлена у виді послідовності чотирьох основних етапів: прийом інформації, оцінка і переробка інформації, ухвалення рішення і реалізація прийнятого рішення. Перші два етапи іноді називають одержанням і перетворенням інформації, а останні два — обслуговування (реалізацією) (табл.1).

Таблиця 1. Етапи діяльності людини-оператора

Найменування етапу	Зміст етапу	Виконувані дії	Фактори, що впливають
Прийом інформації	Формування перцептивного образу	Виявлення — виділення об'єкта з. Розрізнення — роздільне сприйняття двох об'єктів, розташованих поруч, або виділення деталей. Упізнання — виділення і класифікація істотних ознак об'єкта.	Складність сигналу, вид і число індикаторів, організація інформаційного полючи, розміри зображень, їх технічні і фізичні характеристики.
Оцінка і переробка інформації	Формування оперативного образа	Зіставлення заданих і поточних параметрів (режимів) СМЧ. Аналіз і узагальнення інформації.	Способи кодування, ступінь складності інформаційній­ чи моді, обсяг відібрання, динаміка зміни інформації,
Ухвалення рішення	Формування послідовності доцільних дій для досягнення мети на основі перетворень вихідної інформації	Пошук, виділення, класифікація й узагальнення інформації про проблемну ситуацію. Побудова поточних оперативних образів. Зіставлення й оцінка подібності оперативних образів і еталонів. Корекція моделей. Чи вибір побудова еталонної гіпотези. Прийняття принципу і програми дій.	Тип розв'язуваної за­ дачі, число і складність логічних умов, що перевіряються, складність алгоритму і число можливих варіантів рішення.
Реалізація прийнятого рішення	Використання вихідних «каналів» людини (рухового чи мовного)	Перекодування прийнятого рішення в машинний код. Пошук потрібного органа керування. Рух руки до органа керування і маніпуляція з ним.	Число і тип органів керування, їхньої характеристики (розмір, форма і т.д.), сумісність рухових операцій, компонування робочого місця і т.д.

Однієї з головних характеристик СЛМС є особливості взаємодії людини з її технічними компонентами. Різноманітні керуючі функції системи в одних випадках найбільше успішно може реалізовувати людина, а в інші — технічний пристрій. Знання функціональних можливостей людини і машини, їхніх переваг і недоліків необхідно при проектуванні СЛМС і, зокрема, при рішенні задачі розподілу між ними функцій по керуванню системою. Порівняльні характеристики функціональних особливостей цих двох компонентів СЛМС представлені в таблиці 2.

Таблиця 2. Функціональні характеристики людини і машини

Характеристики	Людина	Машина
Здатність інтегрувати різнорідні елементи в єдину систему	Виражена	Обмежена
Здатність до передбачення подій	Висока	Обмежена
Здатність до рішення нечітко сформульованих задач	Висока	Обмежена
Здатність до розпізнавання зовнішніх ситуацій	Висока	Обмежена
Здатність орієнтуватися в часі і просторі	Виражена	Обмежена
Діапазон способів переробки інформації	Широкий	Обмежений
Здатність формування образів зовнішнього світу	Виражена	Відсутня
Здатність генерувати ідеї	Мається	Відсутня
Тривалість безупинної роботи	Незначна	Велика
Точність і швидкість обчислень	Незначна	Велика
Обсяг оперативної пам'яті	Обмежений	Значний
Здатність до узагальнення	Мається	Обмежена
Здатність до навчання	Гарна	Погана

Інформацію, використовувану оператором у системі керування, можна оцінити:

1) за її змістом, тобто виходячи з її семантичної сторони (про яку властивість, який параметр вона свідчить);

2) за обсягом зведень, тобто по кількості інформації, що передається (з якою повнотою, точністю передаються дані);

3) за її практичним значенням в керуючій діяльності, тобто виходячи з прагматичної сторони інформації (наскільки вона корисна, як відбивається на діяльності оператора, її результатах).

Результати досліджень по кількісній оцінці можливостей людини по прийому і переробці інформації дозволили Б. Ф. Ломову (1966) установити ряд закономірностей.

1. Можливості різних аналізаторів людини по прийому інформації різна і тому максимально можлива довжина алфавіту сигналів повинна визначатися в залежності від модальності сигналів і характеру одномодальних ознак, — наприклад, візуальні сигнали найбільше точно орієнтуються й ідентифікуються по кольорі і положенню в одномірному просторі, а звукові — по висоті. Середня величина прийнятої інформації складає 2,6 біти, тобто для більшості аналізаторів кількість точна одномірних ознак, що пізнаються, знаходиться в межах від 5 до 9 — знамените «магічне число» 7 ± 2 Дж.А.Міллера.

2. Величина максимальної інформації, що може передати сигнал, є функцією числа його ознак, що розрізняються людиною. Збільшуючи насичення сигналу інформацією, варто збільшувати і число ознак сигналу.

3. Кількість інформації, прийнятої людиною, можна значно збільшити за рахунок уведення додаткових крапок відліку в межах того самого ознаки сигналу.

4. Пропускна здатність «сенсорного полючи» людини може істотно розрізнятися в різних умовах, що обумовлюється особливостями організації діяльності і способами її психічної регуляції. Наприклад, при рішенні коректорських задач пропускна здатність складає близько 18 біт/с, при звичайному читанні вголос - 30 біт/з, при читанні «про себе» - до 40 біт/с. Зазначені розходження зв'язані з різними способами організації читання в цих видах діяльності: при коректорській роботі здійснюється аналітичне читання (кожне слово розкладається на окремі букви, що порівнюються з їхніми еталонами в пам'яті); при читанні вголос зважується задача розуміння змісту тексту і його передачі іншим людям (операційною одиницею є не окрема буква, а зоровий образ цілого слова); при читанні «про себе» змінюється спосіб читання - скорочується число рухів око, зменшується тривалість зорових фіксацій, редукується артикуляційний апарат, що сприяє значному збільшенню швидкості читання.

Психологічна суть проблеми становлення, формування професіонала, розвиток його особи спирається на два основні поняття: «професіоналізація суб'єкта праці» і «професіонал». Професіоналізація — це формування специфічних видів трудової активності людини (особи) на основі розвитку сукупності професійно орієнтованих його характеристик (психологічних, фізіологічних, поведінкових, робочих), що забезпечують функцію регуляції становлення і вдосконалення суб'єкта праці. Професіонал — це фахівець в певній області трудової діяльності, що досяг необхідного рівня майстерності для ефективного виконання наказаних завдань. З позицій психологічних особливостей цього поняття, професіонал — це суб'єкт праці, у якої професійно важливі для конкретної діяльності індивідуально-психологічні особливості, по-перше, відповідають вимогам цієї діяльності (з погляду можливостей їх реалізації), по-друге, представляють відносно стійку (для певних умов) і пластичну структуру і, по-третє, забезпечують формування і реалізацію операційної (наочно-орієнтованою) сфери особи, яка і визначає необхідний рівень ефективності праці.

Дата добавления: 2014-01-05