Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 6

 

1. Стилістичне і хронологічне розшарування словникового складу.

2. Синоніми.

3. Антоніми.

4. Багатозначність слова.

5. Моносемія і полісемія.

6. Пряме і переносне значення.

7. Омонімія. Її відмінності від полісемії. Типи омонімів.

8. Проблеми ономасіології та етимології

9. Поняття „внутрішня форма слова”.

10. Фразеологічні одиниці. Основні типи фразеологізмів.

Джерела фразеології.

11. Поняття усталеності й ідіоматичності.

12. Лексикографія. Типи словників. Зміст і побудова

словникової статті в тлумачному словнику. Специфіка

перекладних словників.

 

Слова можуть протиставлятися і об’єднуватися не тільки за граматичними і лексичними ознаками, а й за сферою вживання.Оцінка слів залежить не тільки від позначуваного поняття, але й від того, яке місце воно займає в стильовій системі мови.

 
 

 

 


Словниковий склад мови має:

· стилістичне розшарування;

· хронологічне розшарування.

 

Стилістичне розшарування лексики мови починається з поділу всіх слів на:

o книжні,

o розмовні.

Ці два протиставлених один одному стилістичні шари відрізняються також

o сферою вживання,

o експресією.

Книжна лексика використовується насамперед в літературно-писемному і урочистому усному мовленні - в науковому і публіцистичному мовленні, в ділових документах і в мові художніх творів.

Серед книжної лексики виділяються три семантико-стилістичних розряди:

1. Термінологічна лексика. Сюди відноситься насамперед філософська термінологія, суспільно-політична термінологія і лексика, загальновживана технічна термінологія, а також загальновживані терміни окремих наук. Напр., філософська: судження, поняття, мислення; суспільно-політична: наказ, прокуратура, вибори; загальновживана технічна: рейки, мотор, авто; окремих наук: фонетика, капсула, гіпотенуза, відсоток, кредит.

2. Історизми і екзотизми. Сюди відносяться слова, що позначають життя минулих епох і інших народів. Цей розряд книжної лексики використовується як в наукових, так і художніх творах. Напр, для відтворення історичних подій ХІІІ і ХVІІІ століть потрібні різні слова. При описі Англії зустічаються міс, місіс, містер, шилінг, брідж; Італії - синьйор, ліра; Іспанії - сеньйор, дон; Турції - султан, коран, мечеть тощо.

3. Синоніми книжного стилю. Сюди відносяться насамперед архаїчна і поетична лексика. Розмовна лексика вживається в невимушеній розмові, як правило, на побутові теми. Тому цей стилістичний шар лексики називають інколи розмовно-побутовою лексикою. Якщо розмовно-побутова лексика використовується в науковому чи діловому мовленні, це знижує стиль, надає мовленню невимушеності, а інколи й фамільярного характеру.

 

Серед розмовної лексики виділяють три семантико-стилістичних розряди:

· просторічна лексика;

· вульгаризми, жаргонізми;

· діалектні слова, діалектизми.

1. Просторічна лексика. Сюди відносяться загальні розмовні слова, що є синонімами нейтральних слів. Просторічна лексика охоплює такі слова, як картопля, борщ, молокосос, дівча, башковитий, бубоніти тощо. Просторічна лексика – найоб’ємніший розряд розмовної лексики, який активно поповнює зараз літературну мову словами, спеціалізованими стилістично і емоційно-оціночно.

Просторічна лексика в свою чергу поділяється на:

Ø розмовно-просторічну (власне розмовну),

Ø літературно-просторічну.

2. Вульгаризми і жаргонізми. Ці слова є поза межами літературної норми. У мові художніх творів і в мовленні окремих осіб вони виражають експресію грубості, різко негативної оцінки.

Вульгарними є, наприклад, слова морда, тріпло, жерти, змотатися тощо.

Жаргонізми - це слова злодійського жаргону, які використовуються в мові художніх творів у мовленні відповідних персонажів.

 

3. Діалектні слова і діалектизми. Діалектні слова називають також обласними словами, провінціалізмами; вони зустрічаються в розмовному мовленні окремих регіонів, особливо сільських.

Будучи вжитим у тексті, розрахованому на широкого читача, діалектне слово стає діалектизмом. Діалектизми в художніх творах є засобом створення мовленнєвої характеристики персонажа чи створення місцевого колориту.

Архаїзми і історизми. Другою особливістю словникового складу мови є його велика (порівняно з граматичною будовою і фонетикою) історична рухомість.

Вона проявляється насамперед у постійному збагаченні мови новими словами і їх значеннями, а також у зменшенні використання і застаріванні слів і їхніх значень.

Історична рухомість словникового складу наочно проявляється в тому, що в будь-якому стані мови можна виявити архаїзми і неологізми.

 
 

 


Архаїзм - це застаріле слово, яке вживається у сучасній мові для особливих цілей і в особливих умовах.

Застарівання слова може стосуватися як слова в цілому, так і його форми чи одного із значень. Тому серед архаїзмів розрізняють архаїзми-слова (вояж – мандрівка), архаїзми-значення (глагол – слово) і архаїзми - варіанти слова (глас – голос).

Архаїзми як старокнижні слова надають мовленню урочистості і поетичності, і це особливо відчувається, коли архаїзм порівнюється з нейтральним словом ( перст – палець).

Серед архаїзмів окремо виділяються історизмислова, які позначають реалії і поняття попередніх епох.

Найчастіше історизми позначають явища колишньного суспільно-політичного і культурно-побутового життя. Лексичні і семантичні історизми бувають різного віку і різної вживаності.

 

Неологізми мови і неологізми стилю. Архаїзмама протистоять неологізми - нові слова, а також нові значення і форми вже існуючих слів.

У найширшому смислі неологізмом є всяке нове значення і форма.

В цьому смислі говорять про неологізми лексичні, словотворчі, фонетичні, морфологічні і синтаксичні.

 
 

 

 


У вузькому смислі неологізмами називають лише лексичні і семантичні новоутворення.

Поняття неологізму суто історичне. Такі, наприклад, слова, як піонер, болільник, лікнеп, висуванець тощо сьогодні не сприймаються як нові, хоча вони виникли у ХХ столітті. Зараз вони вживаються як історизми.

Кожний переломний період в історії суспільства приносить нові слова, які потім входять до словникового складу мови як слова загальновживані, зберігаються як слова стилю і індивідуальні слова або застарівають, переходячи в розряд історизмів і архаїзмів.

Тому розрізняються неологізми (неологізми мови), неологізми стилю (стильові неологізми), авторські новоутворення (індивідуальні неологізми).

 
 

 


Однак деякі авторські новоутворення не сприймаються іншими: їх ніхто не використовує безособово, вони завжди вживаються як цитата, позначаючи автора, який створив це слово.

Неологізми, котрі є індивідуальними, мовленнєвими, називаються оказіоналізмами.

 

Загальновживана лексика як основа єдності словникового складу мови

Наявність у мові слів

§ різної суспільної значимості,

§ хронологічної,

§ територіальної,

§ стильової характеристики

не порушують єдності словникового складу мови, його лексико-семантичної системи.

Ця єдність підтримується хронолічно сталою і широковживаною зараз лексикою. Вона утворює ядро, основний фонд словникового складу мови.

Організуюча роль лексики, що складає ядро,

Ø по-перше, у тому, що вона є тією базою, котра визначає семантичні і словоутворюючі угрупування слів. Наприклад, в основі синонімічного ряду лежить семантично і стилістично слово-ядро. Словоутворююча модель спирається на словотворчу структуру слів основного фонду;

Ø по-друге, в тому, що вона підкреслює стилістичні і територіальні слова, значення і використання, об’єднуючи і диференціюючи тим самим різноманітний матеріал у загальній лексико-семантичній системі мови;

Ø по-третє, слова основного фонду (поруч з гарматичною будовою) є основою взаєморозуміння всіх мовців, які володіють (активно чи пасивно) загальною лексикою і створюють індивідуальний стиль саме на цій основі. При цьому важливо підкреслити, що зазначена лексика, змінюючись дуже повільно, об’єднує мовців не тільки одного, а й двох-трьох поколінь. Лексика, що створює ядро, забезпечує поступовий розвиток словникового складу мови, наступність між різними періодами і стилістичними шарами мови.

 

· Якщо лексичне значення являє собою набір семантичних ознак, що забезпечують предметно-понятійну віднесеність слова,

· то значимість лексеми - це сукупність семантичних диференціальних ознак, виявлених при порівнянні одного з одним слів, що належать до однієї й тієї ж лексико-семантичної групи чи синонімічного ряду.

Внутрішньою формою слова називається мотивація лексичного значення слова його словотворчою і семантичною структурою. Напр., дієслово білити означає таку перехідну дію (пор. склити, чорнити), яка так чи інакше пов’язана з білим кольром: білити стіну. Прикметник гострий (розум) у переносному значенні мотивований прямим значенням - гострий ніж.

Внутрішня форма виявляє якусь ознаку предмета, на основі якої відбулось найменування.

Оскільки внутрішня форма вказує лише на одну ознаку предмета і поняття,

§ один і той же предмет,

§ одне і те поняття

можуть мати декілька назв.

Так виникають синоніми; так виникають слова різних мов, які часто мають різну внутрішню форму.

Внутрішня форма слова і його лексичне значення, вважає В.Кодухов, не співпадають, тому можуть виникати

Ø синонімічно близькі слова з різною мотивацією,

Ø а з іншого боку – різні лексеми з однорідною внутрішньою формою (напр., іменники крило і покрівля мотивуються дієсловом крити).

Внутрішня форма у слова є в момент його створення. В ході історичного розвитку відбувається процес семантичного спрощення, в результаті чого виникають слова зі втраченою внутрішньою формою – немотивовані слова.

Втрата внутрішньої форми пов’язана зі зміною морфемної будови слова, його фонетичними і семантичними змінами.

Збільшення кількості немотивованих слів відбувається в результаті деетимологізації і запозичення слів. Напр., немотивованими в українській мові є слова тенор, ярмарок, бутерброд та інші.

Щоб визначити внутрішню форму запозичених слів, треба знати словотворчу структуру і значення тих мов, з яких вони були запозичені.

Деетимологізацією називається історична зміна словотворчої структури і значень слів, яка призводить до розриву зв’язків між спорідненими мовами і утворення немотивованих похідних основ, які виступають у сучасній мові як нові (самостійні) корені.

Особливістю лексичного значення є те, що одна і та ж лексема може мати декілька значень. Це пояснюється тим, що в результаті тривалого використання лексеми вбирають в себе низку значень, причому різного типу, стають семантично багатокомпонентними, виникають різні семантичні структури слова.

Семантична структура слова утворюється кількістю семантичних компонентів і їхніми видами. Основними типами лексичних значень є:

Ø прямі (основні)

Ø і переносні (похідні) значення,

Ø а також значення, що розрізнюються предметами називання і

соціального призначення.

За предметами називання і соціального призначення лексичні значення поділяються на:

Ø понятійні (денотативні)

Ø і стилістичні (конотативні).

Понятійними називаються такі лексичні значення, у яких предметно-понятійна спрямованість є провідною і визначальною.

Стилістичними (культурно-історичними) є такі значення, у яких функція найменування і позначення предметів і понять співпадає з функцією характеристики самих слів. Напр., слова човен, парусник, плоскодонка розрізняються тільки понятійними значеннями, тоді як гондола, джонка, моторка та інші – не тільки предметно-понятійною спрямованістю, а й культурно-історичним і стилістичним компонентом: гондола, джонка - екзотизми, моторка - розмовне слово.

Стилістичними (конотативними) лексичними значеннями є насамперед значення синонімів, а також слів, що належать до різних стилістичних шарів словникового складу мови і сфер застосування.

Стилістичне значення мають також архаїзми і неологізми, діалектизми і екзотизми.

Окремий вид стилістичних значень виражають емоційно-оціночні слова, напр., поруч з нейтральним словом голова використовуються емоційно-оціночні його синоніми голівонька, головешка, головка, башка, макітра тощо.

Слово є однозначним в конкретній фразі. Зустрічаються однозначні слова і в мові. Їхня семантична структура утворюється набором семантичних компонентів, які характеризують дане лексичне значення. Напр., три ознаки утворюють структуру лексичного значення у іменника туя: 1) дерево (чи кущ сімейства кипарисових); 2) хвойне; 3) вічнозелене.

Однак частіше слова бувають багатозначними.

Багатозначність (полісемія) виникає в результаті того, що слово називає і позначає не один предмет і не одне поняття, а декілька, потенційно має багатопредметну і багатопонятійну спрямованість.

Багатозначним слово стає тоді, коли різні його значення стають відомими всім мовцям, закріплюються у словниках.

Слова можуть мати чотири, п’ять, шість і більше значень. Напр., дев’ять значень має лексема слово: одиниця мови і сама здатність говорити, бесіда і публічна промова, право говорити і думка, обіцянка, а в множині – текст до музичного твору.

Багатозначність слова характеризується зв’язанністю і похідністю всіх лексичних значень, так що всі його значення об’єднуються на спільній основі. Напр., слово вода в сучасній мові має значення: прозора безбарвна рідина, потік води, водний простір, водний розчин фруктового соку, всі ці значення об’єднуються спільністю значення - позначенням особливої рідини. На цьому ж значенні виникло й переносне значення – пустослів’я.

Пряме значення слова (його ще називають номінативним, основним, первинним) - таке лексичне значення, яке має безпосередню предметно-понятійну віднесеність.

Пряме значення може бути:

Ø мотивованим

Ø і немотивованим,

Ø похідним

Ø і непохідним.

Пряме значення є мотивованим тоді, коли зберігається словотворча структура слова чи сполучення слів, на базі яких виникло дане слово, причому словотворче значення входить як компонент до лексичного значення. Напр., іменник учитель має пряме мотивоване значення, поскільки всі значення слова учитель позначають особу, яка так чи інакше вчить.

Іноді ототожнюютьпохідне і переносне значення.

Справді, похідні і переносні значення є вторинними, такі, що виникли на основі як прямих, так і переносних первинних значень. Це їх об’єднує.

Однак між ними є суттєві відмінності:

· Похідні значення бувають прямими

· і переносними. Напр., значення водний розчин фруктового соку у слова вода - води є вторинним, похідним від основного значення прозора безбарвна рідина. Однак підстава переносу зараз не усвідомлюється, чому дане лексичне значення виступає як номінативно-похідне.

Термінологічне значення і значення складних найменувань дуже часто є похідними.

Переносним значенням у спеціальному смислі слова В.Кодухов називає таке лексичне значення, яке є не тільки похідним, але і мотивованим, причому мотивація базується на зближенні уявлень і образності. Напр., у сполученні оксамитний голос предмет визначається через порівняння (голос м’який і приємний, як оксамит), і прикметник отримує переносне значення.

Переносне значення має потрійну співвіднесеність:

1) воно спрямоване не тільки на предмет і поняття, але

2) і на пряме значення; крім того,

3) переносне значення виражає ставлення до предмета і поняття, яке часто буває емоційно-оціночним. Напр., народно-поетичне слово ластівка образно і ласкаво називає дівчину чи жінку, наділених красою, ласкою, привітністю, жвавістю тощо.

Полісемія спирається на зв’язаність значень слова:

Ø всі його значення спираються на загальне, стрижневе значення.

Однак не всі значення слова зберігаються рівною мірою, впливають на його вживання і словотворчі зв’язки.

Це призводить до того, вважає В.Кодухов, що багатозначне слово розпадається на ряд слів, у яких спільною є лише звукова форма. Напр., у давньоруській мові слово живот мало значення: 1) життя, 2) тваринний світ. Зараз у цього слова ці значення втрачені, зате виникло евфемістичне значення брюхо.

Слова, що співпадають у звуковій формі, але розрізняються значенням (і ці значення зараз не пов’язані одне з одним), називаються омонімами.

На відміну від полісемії омонімія виникає на основі спільності тільки звукової форми: значення слів-омонімів не мають спільного семантичного стрижня.

Зближаються як омоніми частіше два слова, інколи – три: коса – сплетене волосся; коса – знаряддя для косіння; коса – півострів у вигляді вузької мілини - зближаються одне з одним завдяки збігу звукової форми.

Омоніми належать лексичній системі конкретної, окремої мови. Випадковий збіг звукової форми слів різних мов не можна вважати омонімами. Міжмовні омоніми зустрічаються у споріднених мовах, але, напр., українське і болгарське слово гора збігається тільки за звуковою формою, оскільки болгарське слово гора означає ліс: букова гора – буковий ліс.

У зв’язку з тим, що мова має як усну, так і писемну форму, можна виділити три види збігу звукової і буквеної форми різних слів:

· повні омоніми

· і неповні омоніми (омофони

· і омографи).

Повними омонімами називають різні слова, які збігаються за звуковою і писемною формами (напр., топити (масло); топити (піч); топити (занурювати у воду).

Однак можливі розбіжності між вимовою і правописом, і на цій основі виникають омофони і омографи.

Омофонами називають різні слова, які розрізнюючись написанням, збігаються у вимові, напр., нім. Seite – сторона і Saite – струна, англ. write - писати і right – прямий, прямо, випрямлятися вимовляються однаково [rait].

Омографами називають такі різні слова, які збігаються за написанням, хоча вимовляються по-різному (як відносно звукового складу, так і місця наголосу в слові), напр., замок і замок; англ. tear – сльоза і tear – рватися.

Поряд із звуковим збігом слів можливий збіг окремих форм різних слів, напр., форм називного і знахідного відмінків іменників: комп’ютер і комп’ютер.

У цих випадках йдеться вже не про лексичні омоніми, а морфологічні. Різні форми слів, які збігаються за звуковим виглядом, називаються омоформами.

При лексичній омонімії звуковий збіг поширюється на слова-омоніми, а при морфологічній омонімії збігаються лише окремі, причому тільки певні, форми слів того чи іншого граматичного класу: молодий –прикметник і молодий - іменник; три - числівник і три - наказовий спосіб дієслова терти.

Омоніми найчастіше виникають у мові:

Ø шляхом розпаду полісемії, утворення в слові двох незалежних

номінативних значень.

Ø Інший спосіб – утворення омонімів шляхом звукового

зближення різних слів.

Синоніми і синонімічні ряди.

Тематичні групи об’єднують слова загальної тематичної і предметної віднесеності. Різні слова, особливо слова однієї й тієї ж лесико-семантичної групи, у мовленні починають вживатися синонімічно. Наприклад, для позначення житлового приміщення людини використовують не тільки слова дім, квартира, а й слова гніздо, нора, барліг тощо. Такі слова

Ø зрозумілі в певному контексті,

Ø даному мовленні,

Ø є особливостями мовлення того чи іншого мовця –

це мовленнєві, або контекстні, синоніми.

Контекстні синоніми виявляють лише явища синонімії, а не синоніміку мови.

Синонімія - це процес виявлення мовцем смислової подібності слів у тексті.

Синонімія - це синонімічне зближення слів слів однієї й тієї ж лексико-семантичної або тематичної групи, причому нерідко синонімічно зближається не слово, а його контекстне значення, його індивідуалне переносне вживання.

Синоніміка – це сукупність синонімів мови, які виникли в результаті багаторазових синонімічних зближень слів у минулому.

Створена протягом багатьох віків, синоніміка літературної мови

Ø регулює синонімію,

Ø робить зрозумілими індивідуальні синонімічні зближення і заміни,

Ø примножуючи точність і виразність мовлення.

Слова синонімічного ряду відрізняються відтінком значення і емоційно-стилістичним забарвленням (очі - зіниці - мигалки - фариблюдця тощо).

Синоніми відрізняються один від одного багатьма компонентами змісту слова. Однак найбільш помітним і актуальним може бути один із компонентів.

За перевагою того чи іншого виду розрізнювальної ознаки виділяються три види синонімів:

 
 

 

       
 
загальновживані діалектизми  
 
вузькообласні слова

 


1. Синоніми понятійні, або ідеографічні. Вони відрізняються один від одного насамперед лексичним значенням. Ця різниця проявляється:

· і в різному ступені позначуваної ознаки (мороз – студінь – холод);

· і в характері його позначення (сильний – дужий – міцний – здоровий – квітучий – повнокровний - повносилий);

· і в обсязі вираженого поняття (прапор – стяг);

· і в ступені зв’язаності лексичного значення (коричневий – брунатний – карий; чорний – вороний). Наприклад, прикметник чорний позначає колір волосся, тоді як вороний позначає чорну масть коня.

2. Синоніми стильові, або функціональні. Вони відрізняються один від одного сферою вживання. Насамперед – це слова різних стилів літературної мови;

серед стильових синонімів протистоять один одному

Ø синоніми-поетизми

Ø і синоніми-просторічні слова.

Серед функціональних синонімів є також

· діалектизми,

· архаїзми,

· варваризми (іноземні слова).

Іноземні слова, як уже відмічалося, особливо часто зустрічаються в термінологічній і технічній лексиці: китаїст – синолог, літак – аероплан, вакантний – вільний, класифікувати – групувати.

Серед синонімів-діалектизмів слід розрізняти:

§ загальновживані діалектизми (до першої групи відносяться такі

слова, як зоря – світання),

§ вузькообласні слова (обласними словами є човен – байдак,

барка, каюк, шаланда, шлюпка, гондола, пірога).

Функціональна синонімія є односпрямованою: синоніми – літературні слова можуть вільно вживатися замість синонімів архаїчних, діалектних, іншомовних, тоді як використання архаїчних, діалектних, іншомовних слів повинно бути семантично і стилістично мотивованим.

Синоніми емоційно-оціночні. Своєрідність емоційно-оціночних синонімів полягає в тому, що, відрізняючись від нейтральних синонімів відтінком значення і сферою вживання, вони відкрито виражають ставлення мовця до позначуваної особи, предмета чи явища.

Оцінка ця буває позитивною і негативною, причому, супроводжується, як правило, емоційною експресією. Наприклад, дитину можна урочисто назвати дитя, ласкаво хлопчина, зневажливо-презирливо хлопчак, молокосос, підсилено-знаважливо щеня, сопляк тощо.

Отже, синоніміка – багатство мови; знання її і уміння мистецьки використовувати – показник високої культури мовлення: синоніми допомагають передати думку точно, зрозуміло і яскраво. Синоніміка є основою мовленнєвої синонімії і своєрідності індивідуального стилю мовлення.

Антоніми. Значно рідше, ніж синоніми, у мові зустрічаються об’єднання слів, протилежних за своїм лексичним значенням: верх – низ, працювати - відпочивати, говорити – мовчати, голосно – тихо.

На відміну від синонімів антоніми об’єднуються не в ряди, а в пари.

Сам термін антонім утворений від грец. anti - проти і onoma – ім’я; буквально означає протилежне ім’я.

Антонімічні пари (на відміну від синонімів) розрізняються не стилістичними і емоційно-оціночними ознаками, а майже виключно понятійними.

Є три види антонімів:

 
 

 


1. Антоніми градуальної і координованої протилежності (близький – далекий, багатий – бідний, розумний – дурний, лівий – правий, цей – той).

У антонімів є спільне в їхньому значенні, котре і дозволяє їхнє протиставлення. Наприклад, поняття чорний і білий позначають протилежні поняття кольору; вони не покривають усіх ознак кольору, позначаючи лише протилежні ознаки, між якими можна поставити інші прикметники, що позначають колір (червоний, жовтий тощо). Прикметники зелений, синій об’єднані загальним поняттям кольору, однак вони не позначають контрастних кольорів і тому у мові не є антонімами.

2. Антоніми додаткової і конверсивної протилежності: війна – мир, чоловік – дружина, поділяти – множити, купувати – продавати.

3. Антоніми дихотомічного поділу понять дуже часто є однокореневими словами: народний – антинародний, гуманний – негуманний, законний – протизаконний, ввіз – вивіз, атака – контратака.

Антоніми зустрічаються серед різних частин мови. Бувають однокореневі і різнокореневі.

Антонімія може бути також внутрішньослівною, коли протиставляються значення слова. Наприклад, дієслово позичати може означати і давати комусь щось у борг і брати у когось щось у борг. Внутрішньослівне протиставлення значень отримало назву енантіосемії.

Антоніми – виражальний засіб мови. В художньому мовленні антоніми і антонімічне протиставлення значень слів використовується для побудови такої фігури, як антитеза.

Фразеологія

Значення слова не тільки уточнюється в контексті, воно може набути постійний контекст. Це виникає тоді, коли одне із слів випадає з вільного вживання, перетворюючись у компонент складної лексеми.

Вільні й усталені сполучення слів

Багатозначне слово сполучається з різними словами, реалізуючи в кожному випадку одне із своїх значень. Вільну сполучуваність, вважає В.Кодухов, мають, наприклад, такі слова, справа, працювати. Однак є слова і лексичні значення, які мають обмежену сполучуваністьофірний (козел).

Сполучення слів, коли кожне слово зберігає своє лексичне значення і граматичну форму, називається вільним, напр., бачу дерево, зелене дерево.

Вільним сполученням протистоять усталені сполучення слів - аналітичні лексеми і форми слів, напр., білі мухи (сніжинки), Біле море, білий вірш, більш білий, буде біліти.

Усталені сполучення слів характеризуються

Ø відтворюваністю,

Ø спільністю значення

Ø і єдністю форми,

і слова, стаючи компонентами усталених сполучень слів, втрачають інші значення і свободу окремої словозміни.

Усталені сполучення слів поділяються на:

· номінативні (ономасіологічні)

· і граматичні.

Граматичні усталені сполучення слів бувають трьох видів:

1) складні службові слова (незважаючи на, тому що, з метою);

2) складні форми слів (буду читати, читав би, про книгу);

3) синтаксично нерозкладні словосполучення (дві людини, батько з

матір’ю).

Всі вони є сполученнями слів, які являють собою граматичні засоби мови, аналітичну одиницю граматичної будови.

Номінативні усталені сполучення слів належать до словникового складу мови, утворюючи його аналітичні одиниці.

Складені назви, як і прості найменування, вивчає ономасіологія. Складеними назвами є, наприклад, Чорне море, тріскучий мороз.

Складеним назвам протиставляються фразеологізми - фразеологічні одиниці, що є емоційно-образними усталеними сполученнями слів.

Розділ лексикології, що вивчає фразеологізми, називається фразеологією, або ідіоматикою.

Види фразеологізмів

В основі утворення фразеологізму, на думку В.Кодухова, є семантичне спрощення, тобто обмеження значень слова, яке стало компонентом фразеологізма, що має своє, єдине фразеологічне значення.

Ступінь семантичного спрощення компонентів фразеологізма буває різним; чим старіший фразеологізм і чим менше пов’язаний він зі словами загального вжитку, тим менш мотивоване фразеологічне значення, тим більш забута його внутрішня форма.

На ступені семантичного спрощення побудована класифікація фразеологічних одиниць. Найбільш відомою є класифікація В.В.Виноградова.

 
 

 

 


Основною ознакою зрощення, на думку В.В.Виноградова, є його семантична неподільність, абсолютна неможливість виведення значень цілого із компонентів.

Фразеологічне зрощення являє собою семантичну одиницю, однорідну зі словом, що позбавлене внутрішньої форми.

Фразеологічні зрощення називають також ідіомами. Вони не допускають послівного (буквального) розуміння, оскільки один із компонентів випав із сучасного слововживання, цьому також сприяє зміна форми: Показати, де раки зимують; ламати голову.

При широкому розумінні терміна ідіомою називають такожнемотивоване значення слова: заяць - безбілетний пасажир.

Особливістю фразеологічних єдностей є їхня семантична двоїстість:

§ вони можуть розумітися буквально (виносити сміття з хати)

§ і переносно - як одна семантична одиниця, зі своїм фразеологічним значенням розголошувати що-небудь.

До фразеологічних єдностей відносяться прислів’я і приказки, які мають форму не словосполучення, а речення: Курчат рахують восени.

Фразеологічні сполучення – такий вид усталених сполучень, в яких реалізуються невільні фразеологічні значення слів, наприклад, відвести очі (від когось, чогось): Від моря важко відвести очі.

Однак при зміні керування виникає фразеологічна єдність відводити очі (кому-небудь) – шахраювати, обдурювати.

 

Складені назви і терміни

Фразеологізми є засобами увиразнення мови. Вони властиві усному і книжному мовленню і мові художньої літератури.

За цими властивостями від фразеологізмів відрізняються складені назви: у них немає емоційно-образного смислу. Складені назви є номінативними засобами мови, її складовими лексемами.

 
 

 

 


Власні складені назви, як і прості, позначають окремі явища, предмети, особи, напр., Великий Віз, Валерій Шевчук, Азовське море.

Загальні складені назви позначають, як і прості лексеми, поняття про предмети і явища природи, суспільства, мислення, напр., білі ночі, сліпий дощ, білий ведмідь, білий гриб.

Складені назви характерні для найрізноманітніших термінологій – математичної, лінгвістичної, біологічної тощо. Наприклад, зі словом мова в лінгвістиці є дуже багато термінів – складних назв: аналітична мова, англійська мова, допоміжна мова, індоєвропейські мови, штучні мови, літературна мова, флективна мова, стиль мови, функції мови, літературна мова, національна мова, рідна мова, споріднені мови, тюркські мови, мова-посередник, “мова” тварин та багато інших.

 

Основні шляхи збагачення словникового складу мови

Словниковий склад мови, його лексико-семантична система перебувають у стані постійної зміни, причому нових слів і нових значень з’являється значно більше, ніж випадає із вживання слів і їхніх значень.

Постійне збагачення словникового складу мови, його лексико-семантичної системи є одним із законів історичного розвитку мови як суспільного явища.

Нові слова і знвчення утворюються за певними правилами.

Штучно видуманих слів, тобто створених не за правилами, небагато, напр., нейлон, рококо, кодак, гном, ліліпут та інші.

Що стосується складноскорочених слів типу вуз, дитсадок, ДАІ тощо, то вони утворені за правилами аналітичного найменування і скорочення слів.

Існують три основні шляхи збагачення словникового складу мови - його слів і значень:

 

 
 

 

 


Порівняємо три слова – наставник, перо, альбом.

Слово наставник утворено від дієслова наставляти за допомогою суфікса -ник - це морфологічний шлях збагачення словникового складу.

Слово перо - пластинка для писання виникло на базі слова перо (пташине) – шляхом зміни значення слова і утворення омоніма - це семантичний шлях збагачення словникового складу.

Слово альбом запозичено з французької мови album - це третій шлях збагачення – запозичення слів.

 

1. Морфологічний шлях збагачення словникового складу спирається на наявність у мові

· словотворчих моделей

· і способів словотворення.

Спосіб словотворення виявляється при порівнянні будови і значення твірної основи і похідного, тобто щойно утвореного, слова. Наприклад, порівнюючи слова цілинник, задачник, намордник, бачимо, що словоутворюючим суфіксом є -ник і що всі слова утворені від іменників: цілина, задача, морда. Однак словоутворення слів, що розглядаються, відрізняється:

· словотвірним значенням (цілинник має значення особи, тоді як два інших слова позначають предмет);

· словотвірними засобами (при утворенні таких слів, як намордник, підсніжник, однокурсник тощо, використовується не тільки суфікс, але й префікс).

Способи морфологічного словотворення відрізняються один від одного твірною основою і словотвірними засобами.

 

За твірною основою словотворення може відбуватися:

· всередині даної частини мови (напр., грати – виграти – дограти – переграти - внутрідієслівне словотворення, вчитель – вчителька - внутрііменникове словотворення);

· зв’язувати дві частини мови (напр., будівля, будівництво - віддієслівні іменники, рибалити, білити, харчуватися – відіменникові дієслова).

За словотвірними засобами розрізняють:

· основоскладання;

· морфологічне (афіксальне) словотворення.

Основоскладання - це такий спосіб словоутворення, котрий полягає у складанні основ (чи коренів) для утворення нового слова: сталевар, лісостеп, вічнозелений, працевлаштувати.

До цього типу відносяться також правила скорочення слів і утворення складноскорочених слів (абревіатур): міськвно, військком, метро.

Основоскладання поширене в усіх мовах:

· в ізолюючих мовах (напр., китайській) воно є основним способом морфологічного словоутворення;

· у мовах, що мають спеціальні граматичні морфеми (афікси) – суфікси і префікси, основоскладання існує поруч з афіксальним типом морфологічного словоутворення.

 

 
 

 

 


В українській мові існують такі види морфологічного (афіксального) словоутворення:

· суфіксальний: білий - білити, білизна, білила, білок;

· префіксальний: переписати, записати, написати тощо; правнук, підтекст, контрудар, післязавтра;

· суфіксально-префіксальний: приморський, нарукавник, застільний, пересилити, відтанцьовувати, по-новому;

· безафіксний (зворотний, фонетико-морфологічний): тихий – тиша, третій – третина, ходити – хода, пищати – писк.

 

2. Семантичний спосіб збагачення словникового складу мови.

На відміну від морфологічного словоутворення, семантичний шлях збагачення словникового складу – не стільки в утворенні нових лексем, скільки в утворенні нових значень вже існуючих слів.

Тому семантичний спосіб збагачення лексики охоплює:

· правила утворення нових значень;

· правила утворення нових слів.

Історію мають не тільки слова, але і їхні значення. Вони змінюються згідно з закономірностями, які називаються семантичними процесами і правилами утворення переносного значення.

Причиною зміни значення слова є його вживання.

Уже в момент створення слова його словотворче і лексичне значення не співпадають повністю. Подальше вживання слова в різних умовах спілкування, як і зміна самих речей, призводить до збагачення семантичної структури слова і окремих його значень. Відбуваються два протилежних семантичних процеси:

1) розширення значення;

2) звуження значення.

Розширення значення словаце збільшення обсягу позначуваного поняття, тобто кількості предметів і явищ, які треба назвати, в результаті чого виникає нове значення слова.

Звуження значення слова - це обмеження обсягу позначуваного поняття, тобто кількості предметів і явищ, які називають, в результаті чого виникає нове значення слова.

При розширенні чи звуженні значення слова відбувається утворенняпереносного значення, яке в момент його появи мотивується прямим значенням і контекстом.

Є три види утворення переносних значень слів:

 

 
 
Види утворення переносних значень слів


 

 

 
 

 

 


Всі вони спираються на значення і вживання вже існуючого слова, на зв’язок значення слова з поняттям і предметом.

Різниця полягає в опорі на різні сторони цього зв’язку.

 

Метафоричне перенесення, або метафора, - це перенесення назви за подібністю.

Подібні ознаки визначає мовець, і вони можуть бути найрізноманітнішими, вказуючи на внутрішню і зовнішню подібність предметів. Подібність предметів, на основі якої відбувається перенесення назви, може стосуватися розміру, обсягу чи об’єму, кольору, звуку та інших властивостей предмета.

Метафори особливо часто вживаються в художньому мовленні, де зустрічаються індивідуальні переносні вживання слів - поруч з мовними метафорами.

Метонімічне перенесення, або метонімія, - це перенесення назви за суміжністю, яка здійснюється на основі постійного зв’язку в часі і просторі двох предметів, їхніх частин, дії і її результатів.

Функціональне перенесення - це зміна значення слова на основі спільності чи близькості функцій, які виконують предмети і особи.

Утворення переносних значень і їх вживання призводять до того, що між прямим і переносним значенням слова, між різними значеннями одного і того ж слова часом втрачається семантичний зв’язок, відбувається забування внутрішньої форми, утворюються різні слова.

Семантичний спосіб словотворення слів є в тому, що на базі різних значень слів утворюються різні слова.

Якщо при морфологічному способі в новій лексемі розвиваються нові значення слова, то при семантичному способі нове слово виникає в результаті розпаду полісемії.

Вирізняються три види цього лексико-семантичного процесу:

 

           
 
 
   
субстантивація
 
ад’єктивація

 

 


1) утворення омонімів – батарея і батарея, мазати і мазати;

2) розподіл значень слів за різними періодами розвитку мови –

супутник і супутник, перо і перо;

3) співвідношення між іменами власними і загальними – Любов

і любов.

При розширенні значення ім’я власне перетворюється у загальне: Герц і герц, дон Кіхот і донкіхот. Відомо, що імена власні виникли на основі імен загальних – шляхом звуження їх значень і забуття внутрішньої форми: ім’я Віктор походить від лат. victor – переможець, Запоріжжя – Запорожжя – за порогами.

Особливим видом семантико-граматичного словоутворення є перехід однієї частини мови в іншу – конверсія.

Конверсією називається утворення слів шляхом зміни складу форм слова, тобто його парадигми; слово переходить в іншу частину мови і змінює своє граматичне і лексичне значення.

Основними видами конверсії є:

 
 

 


тобто утворення іменників, прикметників і прислівників на базі форм інших частин мови.

Підставою для конверсії є вживання слова у вторинній функції.

Наприклад, прикметник вживається у синтаксичній функції підмета і додатка, прийменниково-відмінкова форма – у функції обставини.

Однак конверсія спостерігається лише тоді, коли відбувається зміна граматичного і лексичного значення слова, словоформа відривається від попередньої парадигми, втрачаючи її чи одержуючи нову.

Конверсія широко поширена в мовах, де немає афіксів і не всі частини мови мають розвинену систему форм слова. Серед індоєвропейських мов конверсія широко поширена в англійській, де спостерігається співвіднесення інфінітива і іменника, іменника і прикметника, прикметника і прислівника.

 

3. Запозичення як шлях збагачення словникового складу мови

Запозичення слів – один із яскравих прикладів взаємодії мов і культур, створення загальних цінностей. Немає такої мови, яка не мала б запозичень.

Однак є такі мови, які відігравали й відіграють більшу роль у поширенні слів, створенні міжнародного фонду слів, головним чином – науково-технічної і суспільно-політичної термінології. В минулому таку роль у Європі відігравали давньогрецька і латина, пізніше – французька і німецька мови. Зараз таку роль відіграють насамперед англійська.

Запозичення слів – це активний творчий процес збагачення словникового складу мови. Якщо об’єкт запозичення, тобто поняття чи нова річ, підказується потребами суспільства, то сам процес запозичення здійснюється мовою, яка засвоює нове слово.

Отже, запозичення слів – це і супільний процес, це і мовний процес.

При запозиченні, як і при інших способах утворення слів, виникає нове значення слова і його фонетико-морфологічна форма, котра виникає в результаті фонетичної і морфологічної субституції (лат. substituo – призначаю замість, замінюю).

Запозичуються звичайно слова, причому слово запозичується цілком – разом із суфіксами і префіксами. При запозиченні великої кількості слів з одними й тими ж суфіксами чи префіксами вони можуть стати продуктивними: таксист, пропагандист, паспортист; службіст, журналіст, піаніст тощо.

Однак запозичених афіксів значно менше, ніж питомих, тобто таких, що виникли на базі рідної мови. Тому запозичене слово обростає питомими афіксами, дає похідні слова.

Ще більш віддалені від мови-джерела слова, що виниклм шляхом калькуванняпоморфемного перекладу чужого слова-моделі: лат. procentum – укр. відсоток (pro-centum - від-сотні).

Калька - слово чи вираз, побудоване за зразком слова чи виразу іншої мови, напр., вільнодумець – франц. libre penseur; французький вираз tuer le temps стало зразком для утворення кальок: рос. yбить время, англ. kill the time, нім. die Zeit totschlagen.

Збагачення словникового складу мови – процес тривалий. Він починається з утворення нового слова чи значення вже існуючого слова.

Поступово нові слова, як і старі, стають багатозначними, між значеннями встановлюється постійний семантичний зв’язок або забувається внутрішня форма і утворюються нові корені і основи.

В ході історичного розвитку мови запозичені слова, як і слова, створені на базі питомих коренів і афіксів, втрачають словотворчу мотивованість і виступають як чисті корені.

Освоєння слова – це втрата ним індивідуальності, конкретного шляху виникнення. Тому неологізм – поняття суто історичне: ставши загальновживаним, слово не може залишатися неологізмом.

Це не значить, що будь-яке слово, втративши ознаку неологізма, стає частотним і активним. Люди в процесі мовленнєвої діяльності утворюють значно більше слів і їх значень, ніж фіксує мова. Щоб слово чи його значення було засвоєне мовою, необхідні суспільна потреба в цьому слові і зусилля багатьох людей закріпити його вживання.

 

Лексикографія ( грец. lexikos – словесний, словниковий і graphike – пишу, креслю, малюю) - це теорія і практика складання словників (лексиконів).

Предметом лексикографічної теорії є:

· розробка принципів і методики складання словників;

лексикографічна практика – це

· організація роботи лексикографів,

· складання, систематизація і зберігання картотеки, на базі якої

створюється словник,

· а потім і друкується.

Складання словників різного типу має загальнокультурне значення. Словник, будучи алфавітним, а тому зручним довідником, несе знання в широкі маси, здійснюючи свою просвітницьку роль. Тому виданню енциклопедій і словників надається велика увага, існують спеціальні видавництва і лексикографічні заклади.

Центральним у лексикографічній теорії є вчення про:

· типи словника;

· склад словника (слад слів, що тлумачаться і перекладаються);

· структуру словникової статті.

 

Енциклопедичні і лінгвістичні словники.

Словникце книжка, статті якої розташовані в алфавітному порядку.

В широкому смислі словниками називають:

· енциклопедії;

· лінгвістичні словники;

· словники (список слів, що наводяться звичайно в кінці книги).

Всі ці книжки і частини книжок об’єднуються тим, що вони є довідниками з алфавітним розташуванням матеріалу.

У вузькому смислі словниками називають лише лінгвістичні довідники. Їх називають лінгвістичними (чи філологічними) словниками.

Основна відмінність енциклопедичних довідників від словників полягає в тому, що лінгвістичні словники

Ø характеризують слова

Ø і тільки попутно предмети і поняття, які вони позначають,

тоді як енциклопедії розкривають

Ø наукові поняття,

Ø дають відомості про предмети і явища природи й

суспільства, у тому числі про діячів історії, видатних

сучасників;

Ø відомості про самі слова обмежуються довідками про їхнє

походження.

Між галузєвими енциклопедіями і термінологічними словниками, як відомо, є спільні риси. Вони проявляються:

· у складі словника;

· у включенні до словника термінів;

· енциклопедичному тлумаченні слів;

· лінгвістичний аспект обмежений зазначенням слів і морфем, що стали базою для утворення терміна іншомовного (інтернаціонального) походження.

 

Основні типи лінгвістичних словників

Сучасна лексикографія має різноманітні види словників, які різняться:

Ø призначенням,

Ø предметом лексикографування,

Ø методикою обробки

Ø і подачі лексикографованого матеріалу.

 

Всі лінгвістичні словники поділяються на два основних типи:

 

Типи словників

 
 


Загальні словники

Ø фіксують загальновживані слова

Ø і дають їм всебічну характеристику.

За обсягом мов словники бувають

§ одномовними,

§ двомовними

§ і багатомовними.

Багатомовні словники є водночас спеціальними.

У порівняльно-історичному мовознавстві існує етимологічний словник;

при вивченні іноземних мов користуються двомовними словниками.

Спеціальні словники поділяються на галузеві і лінгвістичні.

Галузеві словники описують спеціальну лексику тої чи іншої галузі науки, техніки, виробництва.

Найпоширенішим галузєвим словником є термінологічний словник.

Термінологічні словники бувають:

· одномовні;

· двомовні;

· багатомовні.

Найпоширенішими є двомовні термінологічні словники. Вони описують термінологію сільського господарства і біологічних наук, математики і фізики, музикознавства і літературознавства, військової науки і мовознавства.

Спеціальні лінгвістичні словники описують:

· лексику сучасної літературної мови;

· діалектну лексику;

· лексику пам’яток минулого;

· походження слів,

що є предметом:

· діалектологічних;

· історичних;

· етимологічних словників.

Лексикографія сучасної літературної мови представлена, в свою чергу, різними видами словників:

 

 
 


Тлумачні словники

Ø За обсягом матеріалу,

Ø принципами

Ø і методикою його обробки

Ø і подачі

загальні (тлумачні) словники поділяються на:

· великі;

· середні;

· малі (однотомні).

Великі словники називаються також академічними словникамитезаурусами).

Тезаурус передбачає

§ фіксацію всіх слів даної мови, якщо навіть слово вжите всього

один раз;

§ кожне слово і значення ілюструється прикладом із джерела.

Великими академічними словниками є, наприклад, дванадцятитомний “Оксфордський словник англійської мови” (1934), чотирнадцятитомний “Словник української мови” (198 ).

Середні тлумачні словники різні за обсягом – від шести томів до одного.

Малі (однотомні) тлумачні словники мають велике практичне застосування. Малий тлумачний словник – нормативний загальнодоступний посібник, покликаний сприяти підвищенню культури мовлення широких мас, бути керівництвом до правильного вживання слів, утворення форм, їхньої вимови і написання.

 

Словникова стаття тлумачного словника має певну структуру:

 

 
 


1. Заголовне слово - воно дає відомості

Ø з орфографії,

Ø вимови і

Ø наголошення слова;

Ø до заголовного слова даються варіанти,

Ø а іноді й синоніми і

Ø антоніми.

Відношення до похідних слів буває двоїстим:

· всі слова, що розрізняються афіксами, подаються в окремих словникових статтях – такий принцип називається алфавітним;

· споріднені слова наводяться в одній словниковій статті – гніздовий принцип.

2. Граматична характеристика слова полягає в

Ø зазначенні його граматичних категорій (частина мови, рід, вид тощо)

Ø і опорних словоформ,

Ø а також можливих варіантів.

3. Тлумачення лексичного значення. Цей компонент словникової статті для тлумачного словника є центральним.

Тлумачення лексичного значення слова передбачає:

· виявлення кількості значень слова;

· визначення кожного значення окремо;

· виявлення ієрархії значень.

Виявлення ієрархії значень визначає:

· структуру;

· характер визначення.

 

В тлумачному словнику виділяється декілька видів значення слова:

· переносне;

· термінологічне (спеціальне);

· фразеологічне.

Тлумачення значення слова стосується

Ø визначення його предметної спрямованості,

Ø зв’язку з іншими словами,

Ø нормативності вживання слова в даному значенні.

На відміну від історичних і діалектологічних словників, нормативний (тлумачний) словник має на меті

§ не тільки навести всі значення слів,

§ але й навчити правильному розумінню значення слова,

§ його сучасному слововживанню.

В сучасних словниках використовуються різні способи тлумачення значення слів. Основними з них є:

 
 


Семантичні визначення тлумачних словників вказують на

Ø обсяг і зміст поняття, вираженого словом,

Ø а також на предметну віднесеність слова, тобто зв’язок слова і речі.

Структура семантичного визначення складається із:

· спільного (загального) - родового;

· розрізнювального - видового;

· або декількох розрізнювальних (диференціальних) ознак.

 

Наявність спільної (загальної) ознаки і предметної віднесеності робить семантичне визначення наочно-образним. Напр., визначення міста як крупного населеного пункту має три ознаки – місце, населення, розміри, причому загальна (спільна) ознака – пункт визначається саме як місце в просторі.

Синонімічні визначення - це визначення значення слова через інше, більш відоме і зрозуміле.

Словотворчі визначення використовуються при тлумаченні похідних слів. Тлумачення полягає в зазначенні слова, від якого утворено слово, що визначається. Словотворчі визначення відсилають до іншої словникової статті; однак при гніздовому принципі похідні слова розміщуються в одній словниковій статті. Значно рідше словотворче визначення містить словотворчий аналіз слова (натроє – на три частини).

4. Особливим компонентом тлумачного словника є стилістичні позначки. Вони вказують на різновиди:

· книжної мови (книжн., спец., публ., офіц., поет.);

· розмовної мови (розм., просторіч., обл., груб.-прост.);

· емоційно-виразові властивості слів (висок., уроч., нар.-поет., жарт., ірон., зневажл., лайл.);

· позначення історичної перспективи (іст., арх., заст., нов.);

· позначення спеціальної сфери вживання (астр., біол., мор., лінгв., с.-г. тощо).

Стилістичні позначки можуть використовуватися окремо чи комбіновано (заст. поет.; перев. жарт. і ірон.). Система стилістичних позначок і правила їхньої комбінації дають всебічну стилістичну характеристику слів чи окремих значень і форм.

5. Компонентом словникової статті є фразеологічні звороти, усталені сполучення слів, виокремлені форми. Вони відокремлюються від усієї частини статті абзацом, знаком ромба чи якимось іншим способом.

6. Обов’язковим компонентом словникової статті є ілюстрації - орієнтовні сполучення слів або цитати з творів. Ілюстративний матеріал дає додаткову характеристику смислових і граматичних особливостей слів, розкриває сферу їх вживання, лексичну сполучуваність, типові і усталені сполучення слів, підкреслюючи їхню нормативність і позначаючи відхилення від літературної норми і стилістики мови. Ілюстративний матеріал є не тільки пам’яткою культури, але й керівництвом для сучасного слововживання.

Найважливіші словники української мови цього часу:

а) перекладні загальномовні: „Українсько-російський словник” за ред. І. Кириченка (т. 1 - 6, 1953 - 63);

б) тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970 - 80) - найповніший і найдокладніший на сьогодні словник української мови (понад 134000 слів);

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Тема 6

Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 926; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:





studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 23.20.166.142
Генерация страницы за: 0.165 сек.