ХНАМГ – 2009 5 страница

Рис. 3.12 – Комплект захисного фільтруючого одягу: 1 – капюшон; 2 – нагрудний клапан; 3 – горловий клапан; 4 – штрипки нарукавників;

5 – застібки

Для захисту шкіри від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів можуть використовуватися спортивні, робочі або шкільні костюми (брюки і куртки). При цьому одяг треба герметизувати за допомогою нагрудника, капюшонів, клапанів низу рукавів і брюк.

Герметичний одяг для забезпечення захисту від парів і аерозолів отруйних речовин необхідно насичати мильною масляною емульсією (300 г господарського мила, 0,5 л рослинного масла і 2 л води).

Костюми проти лугів і кислот ( ПЛК ) призначаються для роботи з їдким натром, його розчинами з концентрацією до 35% і розчинами кислот з концен-трацією до 22%. Виготовляють з однобічної прогумованої ткані. До комплекту входять: куртка, брюки, чоботи, гумово-трикотажні рукавички, шлем-маска, ви-готовляють двох розмірів.

Для захисту рук від СДОР промисловість випускає рукавички гумові тех-нічні двох типів (тип 1 – товщиною 0,3 мм, тип 11 – товщиною 0,7 мм), які при-значені для виконання грубих робіт.

Крім того, промисловістю випускається ціла гамма рукавичок для захисту рук від різних кислотних і лужних розчинів середньої концентрації з викорис-танням різних фільтруючих матеріалів на основі тканин.

Всі засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри мають два види зберігання – у мобілізаційному резерві й поточний. Термін зберігання засобів інди-відуального захисту органів дихання складає 10 років, після чого вони підлягають перевірці силами спеціалізованої лабораторії ЦО, при їх справності термін їх збе-рігання може бути продовжений ще на 5 років.

Мобілізаційний резерв засобів індивідуального захисту зберігається у спеці-ально побудованих або виділених для цих цілей теплих приміщеннях. Протигази зберігають окремо від респіраторів і засобів захисту шкіри, у дерев’яних ящиках до 40 шт. у кожному всіх розмірів, які можна за висотою укладати у 4-5 рядів. Респіратори зберігають аналогічно протигазам. Засоби шкіри укладають у ящики до 20 шт. всіх розмірів.

Слід враховувати, що засоби індивідуального захисту, які забезпечують захист від сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), справляють негативний вплив на організм людини, утруднюють при певних умовах виконання покладених завдань внаслідок погіршення теплообміну організму людини з навколишнім середовищем і в результаті обмеження рухомості.

Для перевірки протигазів необхідно:

- вийняти протигаз із сумки і перевірити цілісність шлему-маски (маски), скла окулярів, справність тасьми, її натяг, наявність пересувних пряжок;

- перевірити клапанну коробку, наявність і стан клапанів вдиху і видиху й за-побіжного екрану;

- перевірити з’єднальну трубку (якщо вона є) чи не має на ній проколів або розривів, щільно вона приєднується до патрубка маски, не пом’ята накидна гайка і чи є на ніпелі гумове кільце;

- перевірити протигазову коробку, щоб на ній не було вм’ятин, проколів, ржі, вийняти гумову пробку з отвору на дні коробки;

- перевірити протигазову сумку і наявність дерев’яних вкладишів і незапітнілих плівок (олівців).

Після зовнішнього огляду необхідно зібрати протигаз і перевірити його на герметичність. Для цього треба надіти шлем-маску (маску), вийняти протигазову коробку із сумки, закрити отвір коробки гумовою пробкою або заткнути долонею і зробити глибокий вдих. Якщо при цьому повітря не проходить під шлем-маску (маску), то протигаз справний. При виявленні несправностей і некомплектності у протигазі його здають в ремонт або замінюють справним.

Блок 2.2. Лекція № 4. Підготовка об ’ єктів народного господарства

до усталеної роботи в умовах воєнного часу й проведення

рятувальних і невідкладних аварійно - відбудовних робіт у

вогнищах ураження ( зараження ) і в районах стихійного лиха

План 1. Підготовка об’єктів народного господарства до усталеної роботи в умовах воєн-ного часу.

2. Проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у вогнищах ураження (зараження) і в районах стихійного лиха.

1. Підготовка об ' єктів народного господарства до усталеної роботи в

умовах воєнного часу

Забезпечення стійкості роботи об’єкта народного господарства в умовах НС – одне з основних завдань ЦО.

Під стійкістю функціонування об’єкта розуміють здатність його в умовах НС випускати продукцію в запланованому обсязі й номенклатурі, виконівати всі свої функції, а у випадку аварії, катастрофи, пошкодження – відновлювати вироб-ництво в мінімально короткий термін.

На стійкість функціонування об’єкта господарювання (ОГ) у НС впливають такі чинники:

- надійність захисту робітників і службовців від наслідків НС – аварій, катастроф, від первинних і вторинних факторів зброї масового ураження (ЗМУ);

- здатність інженерно-технічного комплексу об’єкта протистояти цим впливам;

- надійність системи постачання об’єкта всім необхідним для виробництва про-дукції (сировиною, паливом, енергією, газом, водою і т.д.);

- стійкість і безперервність керування виробництвом і ЦО;

- підготовленість об’єкта до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РіІНР) і відбудовних робіт;

- район розміщення об’єкта;

- внутрішнє планування і забудова території;

- виробничі зв’язки;

- системи управління;

- системи енергопостачання;

- технологічний процес;

- підготовленість до відновлення виробництва.

З переліченого вище випливають вимоги до стійкості функціонування ОНГ в умовах мирного часу, щоб виключати ситуацію типу Чорнобильської. Ці вимоги закладені в нормах проектування інженерно-технічних заходів (ІТЗ) ЦО, а також

у розроблених на їхній основі нормативних документах.

Захист робітників і службовців досягається трьома способами:

1. Укриття людей у захисних спорудах.

2. Застосування засобів індивідуального захисту.

3. Проведення евакуаційних заходів для робітників і службовців та членів їх сімей.

Засоби індивідуального захисту забезпечують захист людей при перебу-ванні на виробничих місцях і на місцевості, що заражена РР, ОР, СДОР, БЗ.

Укриття в захисних спорудах – найбільш ефективний спосіб захисту ви-робничого персоналу працюючої зміни. Захисні споруди повинні будуватися на кожному об’єкті своєчасно і забезпечувати укриття найбільшої працюючої зміни.

Евакуаційні заходи забезпечують захист членів сімей робітників, службовців і виробничого персоналу непрацюючих змін.

Надійність захисту виробничого персоналу досягається завдяки застосу-ванню всіх трьох способів захисту з урахуванням конкретної обстановки.

Захист засобів виробництва подлягає у підвищенні опірності будівель, споруд і конструкцій об’єкта впливу можливих уражаючих чинників і захисту виробничого процесу.

Забезпечення стійкого постачання досягається проведенням заходів щодо захисту комунально-енергетичніх мереж, транспортних комунікацій і джерел по-стачання, а також створенням необхідних запасів палива, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.

Підготовка до відновлення порушеного виробництва здійснюється своє-часно. Вона передбачує планування відповідних робіт за різними варіантами, під-готовку ремонтних бригад, створення необхідного запасу матеріалів, обладнання і направлена на поновлення випуску необхідної продукції в мінімальні строки.

Підвищення стійкості й оперативності управління виробництвом дося-гається створенням на об’єкті системи зв’язку, високою професійною підготовкою керівного складу до виконання функціональних обов’язків і заходами ЦО в по-всякденній діяльності і в умовах НС, а також своєчасним прийняттям правильних

рішень і постановкою завдань підлеглим щодо обстановки.

Таким чином, підвищення стійкості роботи об’єктів промисловості в умовах НС досягається своєчасним проведенням комплексу інженерно-технічних, техно-логічних і організаційних заходів, направлених на максимальне зниження впливу уражаючих чинників і створення умов для ліквідації наслідків НС.

Інженерно - технічні заходи включають комплекс робіт, направлених на під-вищення стійкості виробничих будівель, споруд, технологічного обладнання, кому-нально-енергетичних систем.

Технологічні засоби забезпечують підвищення стійкості роботи об’єкта шляхом зміни технологічних процесів, сприяють спрощенню виробництва продукції і виключають можливість виникнення аварій і катастроф.

Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, штабу, служб і формувань ЦО із захисту робітників і службовців, прове-дення рятувальних та інших невідкладних робіт, відновлення виробництва, а також випуск продукції на обладнанні, що збереглося.

Заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах НС Підвищення стійкості роботи об’єкта в умовах НС досягаються:

- моніторингом зовнішніх і внутрішніх небезпечних факторів для підприємства;

- підвищенням надійності роботи й створенням дублюючих джерел енерго, газо-та водопостачання, а також створенням запасів сировини, палива, комплекту-ючих деталей, обладнання і матеріалів;

- вдосконаленням технологічних процесів виробництва, забезпеченням автома-тичного відключення при виході з ладу установок;

- забезпеченням співробітників підприємства засобами індивідуального захисту;

- підготовкою в заміській зоні баз для розміщення науково-дослідних, конструк-торських відділів та інших невиробничих підрозділів об’єкта;

- постійною готовністю аварійно-рятувальних формувань до проведення ряту-вальних та невідкладних аварійних робіт;

- будівництвом і обладнанням сховищ на підприємствах для робітників і служ-бовців (для цього можуть бути використані шахти та інші виробітки);

- створенням на об’єктах захисних споруд для пунктів керування;

- проведенням організаційних та інженерно-технічних заходів щодо підготовки об’єкта до особливого режиму роботи.

Підвищення надійності електропостачання підприємства може здійснюватися підключенням до резервних мереж (ліній електропередач), розподілом схеми мереж на частини, що працюють незалежно, встановленням дизельних електростанцій. Особливу увагу необхідно приділяти надійності електро-, водо-, теплопостачання на комунальних підприємствах, медичних, дитячих установах, підприємствах з неперервним циклом виробництва.

З метою надійного забезпечення водою підприємства підключають до дублю-ючих джерел, створюють резервуари, влаштовують артезіанські свердловини.

Для підвищення стійкості систем газо-, тепло- й паливопостачання закіль­цьовують газопроводи, газорозподільні станції, якомога більшу частину газопро­водів влаштовують під землею, встановлюють автоматичні пристрої відключення в разі аварії, максимально збільшують запаси вугілля, мазуту, бензину, влашто-вують власні системи обігріву.

Стійкість підприємства підвищується при збільшенні запасів сировини, інструментів та матеріалів, але при цьому зменшується ефективність викорис­тання коштів, тому в практиці підприємницької діяльності запаси збільшують при підвищенні ризику виникнення НС. При створенні запасів необхідно врахо­вувати не тільки можливість розвитку НС в районі функціонування підприємства, але і в регіонах, де працюють постачальники й через які пролягають транспортні магістралі. Зрив поставок тільки однієї комплектуючої призводить до зупинки всього підприємства.

Розміщуючи небезпечні виробництва, враховують ризик виникнення НС техногенного походження.

Будівництво широких магістралей і створення необхідної транспортної мережі дає можливість в НС мирного і воєнного часу при зруйнуванні будівель запобігти суцільним завалам, які ускладнюють дії формувань ЦО і евакуацію потерпілих з району ураження в заміську зону. Ширина магістралі в метрах L = H_макс + 15_м,

де Н – висота найвищого будинку на магістралі, крім висотних громадських буді-вель каркасної конструкції.

Міська транспортна мережа повинна забезпечувати надійність сполучення між житловими і промисловими районами, вільний вихід до магістралі, що веде за межі міста, а також найкоротший і найзручніший зв’язок з центром міста, жит-лових і промислових районів із залізничними і автобусними вокзалами, вантажними станціями, річковими і морськими портами і аеропортами. Міжміські автомобільні шляхи повинні прокладатись в обхід міста. Навколо великих міст краще прокладати кільцеві дороги і з’єднувальні обхідні шляхи. Це зменшить забруднення повітряного басейну в межах міста від автомобільного транспорту і не порушить транспортних зв’язків в НС мирного і воєнного часу.

Лісопарковий пояс при застосуванні противником сучасної зброї може служити для розміщення робітників, службовців підприємств і населення.

Розміщення об’єктів повинно здійснюватись з урахуванням зон можливих руйнувань. Нові важливі промислові підприємства, основні склади і бази мають розміщуватись за межами зони можливих руйнувань.

За зонами можливих сильних руйнувань повинні розміщуватись:

- бази, склади з продовольчими і промисловими товарами першої необхідності;

- базові склади легкозаймистих і горючих матеріалів, головні споруди водозабез-печення;

- насосні й компресорні станції магістральних трубопроводів;

- міжміські кабельні магістральні мережі та інші важливі об’єкти.

У зоні можливих сильних руйнувань дозволяється розміщувати комунальні гаражі, тролейбусні депо, трамвайні праки, склади поточного забезпечення, під-земні магістральні трубопроводи, одну з груп головних споруд системи водопоста-чання та інші підприємства обслуговування населення міста.

Нові промислові підприємства (об’єкти) треба будувати з урахуванням вимог, виконання яких сприяє підвищенню стійкості інженерно-технічного комплексу об’єкта.

Будівлі й споруди на об’єкті необхідно розміщувати розосереджено. Відстань

між будівлями має забезпечувати протипожежні розриви. Ширину протипожеж­ного розриву визначають за формулою

L = H₁ + H2 + 15 м,

де H₁ і H₂ - висота сусідніх будинків.

Будівлі адміністративно-господарського і обслуговуючого призначення роз-міщують окремо від основних цехів. Найбільш важливі виробничі споруди треба будувати заглибленими або пониженої висоти, прямокутної форми. Це зменшить парусність будівлі і збільшить опір ударній хвилі буль-якого вибуху. Висока стій­кість до дії ударної хвилі властива залізобетонній будівлі з металевими каркасами в бетонній опалубці.

2. Проведення рятувальних і невідкладних аварійно - відбудовних робіт у вогнищах ураження ( зараження ) і в районах стихійного лиха

Організаційні, правові й економічні засади створення і діяльності аварійно-рятувальних служб, обов’язки, права, гарантії соціального захисту й відповідаль-ність рятувальників, а також питання міжнародного співробітництва у сфері лікві-дації НС визначає Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 р. № 1281-XIV (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2171 -III).

Організація і оперативне керівництво силами ЦО під час проведення ряту­вальних заходів, ліквідації наслідків НС природного чи техногенного характеру здійснюється надзвичайними комісіями і штабами, що створюються за рішенням Кабінету Міністрів, обласної або районної державної адміністрації. У випадку локаль-них, об’єктових чи місцевих НС, що не мають катастрофічного характеру, всі заходи організовують керівники районів, населених пунктів, об’єктів, які за поса­довими обов’язками виконують функції начальників ЦО.

Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіІНР) проводять з метою порятунку людей і матеріальних цінностей. Для цього здійснюють розшук уражених, витя­гання їх із завалів і зруйнованих споруд, надання їм першої медичної допомоги, евакуація з вогнищ ураження в медичні установи. РіІНР проводять безупинно, ціло-

добово, у будь-яку погоду, в найкоротший термін до повного їхнього завершення. РіІНР складаються з рятувальних робіт та інших невідкладних робіт. ІНР забезпечують повноцінне й швидке виконання рятувальних робіт. РіІНР проводять не для відновлення виробництва, а тільки для порятунку людей.

Зміст рятувальних робіт Рятувальні роботи складаються з:

1) розвідки маршрутів руху й ділянок робіт;

2) локалізації та гасінні пожеж на маршрутах руху й ділянках робіт;

3) розшуку уражених, витягання їх з пошкоджених, затоплених, загазованих і задимлених будинків, приміщень і завалів;

4) розкритті зруйнованих, затоплених, загазованих захисних споруд і порятунку людей, які перебувають у них;

5) подачі повітря в завалені захисні споруди з ушкодженою вентиляцією;

6) наданні ураженим першої медичної допомоги;

7) виведенні (вивозі) населення в безпечне місце;

8) санітарної обробки людей, ветеринарної обробки сільськогосподарських тварин, дегазації і дезактивації техніки, засобів індивідуального захисту.

Інші невідкладні роботи ( ІНР ) Зміст інших невідкладних робіт(ІНР):

1) прокладка проїздів у завалах шириною 3-3,5 метрів для однобічного проїзду або 6-6,5 метрів для двостороннього проїзду;

2) локалізація аварій на газових, електричних, водоканалізаційних і техно-логічних мережах;

3) зміцнення або обрушення конструкцій будинків і споруд, що загрожують обвалом;

4) ремонт і відновлення зруйнованих ліній зв’язку й комунально-енерге-тичних мереж;

5) виявлення, знешкодження або знищення боєприпасів, що не розірвалися;

6) ремонт і відновлення захисних споруд.

Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт полягає

у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій (широке роз-повсюдження заразної хвороби тварин), що створюють загрозу життю і здоров’ю населення.

Прийняттю рішення про проведення рятувальних і невідкладних робіт передує ретельна розвідка місць аварій та катастроф. Основними завданнями розвідки є визначення характеру руйнувань і об’ємів рятувальних та інших невідкладних робіт, стану шляхів під’їзду, технологічного устаткування, будівельних конструкцій, необхідності застосування спеціальної техніки, кількості матеріалів для аварійних робіт. На основі зібраних розвідкою даних про характер і обсяг майбутніх робіт приймають рішення про виконання конкретних заходів щодо їх проведення, а також визначають послідовність, необхідні сили й засоби. Для виконання робіт, які потребують спеціальної підготовки фахівців і залучення потужної техніки, залучають спеціальні формування ЦО або організують загони, створені на базі спеціальних будівельних, ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних, шляхово-будівельних організацій і відділів комунального господарства.

Рятувальні й невідкладні аварійні роботи під час ліквідації наслідків НС здійснюють поетапно:

- перший етап – екстрений захист населення, зменшення можливих наслідків НС;

- другий етап – ліквідація наслідків НС;

- третій етап – розв’язання проблеми життєзабезпечення населення в районах, що постраждали внаслідок НС.

Обсяг рятувальних і невідкладних робіт залежить від ступеня пошкодження або руйнування будинків, споруд, устаткування та агрегатів, а також від стану комунально-енергетичних систем.

Особовий склад формувань ЦО на період участі в боротьбі зі стихійноми лихами і великими виробничими аваріями забезпечується безкоштовним харчу-ванням, житлом, спецодягом і транспортом для проїзду до місця робіт і назад до місця проживання. Витрати, пов’язані з оплатою робіт, харчування, житла, спец-

одягу, а також інших видів забезпечення, необхідних для виконання рятувальних робіт, фінансуються за рахунок державних коштів або коштів міністерств (відомств), підприємств.

Особливості проведення деяких невідкладних робіт у районах лиха Для гасіння лісових пожеж застосовують наземну й авіаційну пожежну тех-ніку, а з метою припинення поширення вогню – вирубку дерев, огородження осеред-ків пожеж. При гасінні торф’яних пожеж вогонь зупиняють, влаштовуючи канави шириною 0,7-1 м і глибиною до мінерального грунту або ґрунтових вод. Ліквідація наслідків землетрусів передбачає:

- інженерну розвідку об’єктів, що потрапили до зони руйнувань;

- створення проїздів до об’єктів рятувальних робіт;

- розбирання завалів;

- укріплення або обвалення конструкцій, будинків та споруд, що загрожують обвалом;

- забезпечення життєдіяльності потерпілого населення;

- проведення аварійних робіт, в першу чергу на комунально-енергетичних мережах.

Розбирання або обвалення стін та інших конструкцій будівель, що зазнали руйнувань, проводять під час рятувальних робіт або коли відновлення будівель недоцільне. Розбирання та обвалення виконують вручну, за допомогою технічних засобів, методом підриву й комбінованим методом. Спосіб руйнування залежить від структури, матеріалів і характеру пошкоджень цих конструкцій, щільності за-будови території, наявних сил, засобів тощо. Завали, під якими опинилися люди розбирають вручну або поєднують із застосуванням механізмів.

Аварії на газових мережах ліквідовують в першу чергу, адже через такі аварії можуть виникнути небезпечні отруєння людей, пожежі й вибухи. Небезпеку не-складно усунути, відключивши ділянку газової мережі на газорозподільній станції, а в пошкоджених будинках – на стояку або на вході в будинок. Усі аварійні роботи на газових мережах виконують в ізолюючих протигазах спеціалісти аварійно-технічних команд.

При аваріях на водопровідних та енергетичних мережах також в першу чергу застосовують відключення.

Невідкладні роботи на гідротехнічних спорудах передбачають укріплення діючих або зведення тимчасових захисних споруд і боротьбу з утворенням заторів.

При аварії з викидом радіоактивних речовин необхідно чітко стежити за часом перебування людей на зараженій місцевості й захищеністю від радіоактив-ного пилу. Населенню і формуванням ЦО рекомендується проводити йодну про-філактику.

Аварії з викидом отруйних речовин в повітря можна нейтралізувати, осадивши отруйну речовину водою або парою. Усі роботи виконують у засобах захисту. При високих концентраціях токсичних речовин у повітрі застосовують ізолюючі проти-гази.

Призначення і штатна структура зведеної рятувальної команди Зведена рятувальна команда ( ЗРК ) призначена для самостійного ведення

рятувальних та інших невідкладних робіт у районах стихійного лиха і осередках

ураження.

Організація зведеної рятувальної команди:

1. Керівництво команди: командир ЗРК, заступник командира.

2. Ланка зв’язку і розвідки – 6 осіб.

3. Дві рятувальні групи (по 3 рятувальних ланки, у кожній – 8 осіб).

4. Керівництво рятувальної групи – командир, заступник командира.

5. Група механізації 1 – командир групи.

6. У групі механізації 4 ланки:

- ланка механізації – 7 осіб;

- ланка електротехнічна – 6 осіб;

- ланка водопровідно-каналізаційних мереж – 6 осіб;

- ланка газових мереж – 6 осіб.

7. Санітарна дружина: командир санітарної дружини, заступник командира, зв’я-зківець, водій, а також автомобіль.

8. Сандружина складається з 5 ланок, у кожній ланці – 4 особи.

Усього в команді:

1. Особового складу – 110 осіб.

2. Техніка: бульдозери – 2 шт.;

автокрани – 1 шт.;

компресорні станції – 1 шт.;
електростанції силові – 1 шт.;
освітлювальні – 1 шт.;

зварювальні апарати – 2 шт.;
газорізи – 6 шт.;

автомобілі вантажні – 6 шт. Можливості за 10 годин роботи:

1. Обладнання проїздів через завали шириною 3-3,5 м. до 1 км.

2. Розкопка і розриття завалених сховищ – 5-6 сховищ.

3. Витягування постраждалих з під завалів – до 500 осіб.

4. Надання першої медичної допомолги – 150-160 осіб.

5. Відключення ділянок зруйнованих мереж – 6-10 ділянок.

6. Встановлення пробок і заглушок у колодязях – 6-10 ділянок.

7. Влаштування обвідних ліний на водопровідних, каналізаційних та газових мережах – до 100 м.

Модуль 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ВОГНИЩ УРАЖЕННЯ ( ЗАРАЖЕННЯ )

Блок 3.1. Лекція № 5. Ядерна зброя

План

1. З історії створення ядерної зброї.

2. Поражаючі фактори ядерного вибуху.

3. Бомбардування Хіросіми й Нагасакі.

4. Характеристика вогнища ядерного ураження.

1. З історії створення ядерної зброї У 1894 р. Робер Сесіл, що був тоді прем’єр-міністром Великобританії, у

своєму зверненні до Британської асоціації сприяння науковому прогресу, пере­лічуючи невирішені проблеми науки, зупинився на завданні: що ж дійсно являє собою атом - існує він насправді або є лише теорією, придатною тільки для по­яснення деяких фізичних явищ; яка його структура.

У США люблять говорити, що атом - уродженець Америки, але це не так. На рубежі XІ-XX ст. ним займалися головним чином европейскі вчені. Англій­ський вчений Томсон запропонував модель атома, що являє собою позитивно заряджену речовину з вкрапленими електронами. Француз Беккераль відкрив радіо-активність у 1896 р. Він показав, що всі речовини, які містять уран, радіоактивні, причому радіоактивність пропорційна вмісту урану.

Французи П’єр Кюрі і Марія Склодовська-Кюрі відкрили радіоактивний елемент радій у 1898 р. Вони повідомили, що їм вдалося з уранових отходів ви­ділити якийсь елемент, що володіє радіоактивністю і близький за хімічними власти­востями до барію. Радіоактивність радію приблизно в 1 млн. раз більше радіоактив-ності урану.

Англієць Резерфорд у 1902 р. розробив теорію радіоактивного розпаду, у 1911 р. він відкрив атомне ядро, а в 1919 р. спостерігав штучне перетворення ядер.

А. Ейнштейн, який жив до 1933 р. в Німеччині, в 1905 р. розробив принцип еквівалентності маси й енергії. Він зв’язав ці поняття і показав, що визначеній кількості маси відповідає певна кількість енергії.

Датчанин Н. Бор у 1913 р. розробив теорію будови атома, що лягла в основу фізичної моделі стійкого атома.

Дж. Кокфорт і Е. Уолтон (Англія) у 1932 р. експериментально підтвердили теорію Ейнштейна.

Дж. Чедвик у тому ж році відкрив нову елементарну частку - нейтрон.

Д.Д. Іваненко в 1932 р. висунув гіпотезу про те, що ядра атомів складаються з протонів і нейтронів.

Е. Фермі використовував нейтрони для бомбардування атомного ядра (1934 р).

У 1937 р. Ірен Жоліо-Кюрі відкрила процес розподілу урану. У Ірен Кюрі і її учня-югослава П. Савича результат вийшов неймовірний: продуктом розпаду

урану був лантан - 57-й елемент, розташований у середині таблиці Менделєєва.

Мейтнер, яка протягом 30 років працювала разом з О. Фрішем, який працював у Бора, знайшли, що при розподілі ядра урану частинки, отримані після розпо­ділу, у сумі на 1/5 легше ядра урану. Це їм дозволило за формулою Ейнштейна порахувати енергію, що утримується в 1 ядрі урану. Вона виявилася рівної 200 млн. електрон-вольт (МЕВ). У кожному rpамі утримується 2,5 х 10 атомів.

На початку 40-х років 20 ст. групою вчених у США були розроблені фізичні принципи здійснення ядерного вибуху.

У серпні 1945 р. дві атомні бомби потужністю близько 20 Кт кожна були скинуті на японські міста Хіросіму і Нагасакі. Застосування ядерної зброї тоді не викликалося військовою необхідністю. Правлячі кола США переслідували полі­тичні цілі - продемонструвати свою силу для лякання СРСР.

Незабаром ядерна зброя була створена в СРСР групою вчених на чолі з академіком Курчатовим. У 1947 р. Радянський уряд заявило, що для СРСР більше немає секрету атомної бомби. Утративши монополію на ядерну зброю, США роз­горнули початі ще в 1942 р. роботи зі створення термоядерної зброї. 1 листопаду 1952 р. у США був висаджений у повітря термоядерний пристрій потужністю 3 МгТ. У СРСР термоядерна бомба була вперше випробувана 12 серпня 1953 р.

На сьогодні секретом ядерної зброї володіють крім Росії і США також Франція, Німеччина, Великобритaнія, Китай, Пакистан, Індія, Італія.

2. Поражаючі фактори ядерного вибуху

До самих потужніх засобів масового ураження відноситься ядерна зброя. Воно складається з ядерних боєприпасів (бойові частини ракет і торпед, ядерні бомби, артснаряди, міни та ін.), засобів доставки їх до мети (носіїв) і засобів керу­вання.

Потужність ядерної зброї виражається тротиловим еквівалентом - кількістю тротилового заряду в тоннах, енергія вибуху якого дорівнює енергії вибуху даного ядерного заряду.

За потужністю ядерні боєприпаси підрозділяються на надмалі (потужністю

менше 1 тис. тонн – 1 Кт), малі (1 – 10 тис. тонн – до 10 Кт), середні (10 – 100 тис. тонн – до 100 Кт), великі (100 – 1 млн. тонн – до 1 Мгт) і надвеликі (більше 1 млн. тонн – понад 1 Мгт).

Уперше ядерну зброю застосували США в серпні 1945 р, коли їхні літаки скинули на японські міста Хіросіму і Нагасакі атомні бомби, потужністю 20 Кт кожна. Вибухи бомб викликали величезні жертви (Хіросіма – близько 140 тис. чоловік, Нагасакі – близько 75 тис. чоловік) серед населення і заподіяли величезні руйнування.

Дата добавления: 2014-01-05