Інтеграція національної економіки України у світове господарство

Інтеграція України до світової економічної системи в умовах глобалізації вимагає подальшого розвитку національної економіки і надання їй економічних рис, характерних для вже інтегрованих у світову економічну систему національних економік. У зв'язку з цим одним із стратегічних завдань розвитку національної економіки є визначення нових напрямків, принципів, форм, засобів та етапів реалізації інтеграції у світову економічну систему. Основними з них є:

- розвиток власних галузей, які мають конкурентні переваги у світовій економіці;

- створення ефективного внутрішнього ринку як основи для завоювання нових позицій та їх закріплення на міжнародних ринках;

- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

- постійна адаптація національного зовнішньоекономічного законодавства відповідно до вимог і норм міжнародних організацій, перш за все СОТ;

- формування власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

- інтеграційна взаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально- і східноєвропейськими угрупованнями країн;

- забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури і фінансових криз.

Важливе значення щодо інтеграції України у світову економічну систему має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни. Найбільш прийнятною для вітчизняної економіки є експортно орієнтована модель розвитку національної економіки. Реалізація такої моделі передбачає оцінку експортного потенціалу, розробку експортно-імпортної стратегії, забезпечення адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У той же час світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення «ноу-хау» інвестицій найбільше сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав і кон'юнктури міжнародних ринків, веде до занепаду обробної промисловості й машинобудування. Яскравим доказом цього є різкий спад економіки України в умовах світової фінансової кризи. Крім того, на стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Для подальшого розвитку національної економіки та її інтеграції до світової економічної системи необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим стандартам. У зв'язку з цим потрібні:

- розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності держави. Діючі в Україні транспортні комунікації потребують підвищення їх якості й підтримки належного стану транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

- розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з їх включенням до міжнародних систем. У зв'язку з цим важливого значення набуває інформаційне забезпечення (складні технологічні засоби, їх широко розвинута мережа, професійні спеціалісти з інформаційних технологій).

Україна зацікавлена у подальшій лібералізації зовнішньо - економічних зв'язків з країнами - членами СНД, і перш за все з Росією. Пріоритетними напрямами економічної співпраці з Російською Федерацією згідно з національними інтересами України визначені:

- науково-технічне та інноваційне співробітництво;

- співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

- інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

- розвиток транспортної мережі України в інтересах обох держав;

- розвиток фондових ринків і ринків праці.

Окрім цього стратегія розвитку національної економіки включає рух у напряму європейської інтеграції, використання форм і механізмів, які забезпечать більш повне й ефективне використання потенціалу зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в сфері інноваційних технологій, залученні прямих інвестицій, впровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Важливими напрямами співпраці України з країнами Центральної та Південно-Східної Європи можуть стати транзитні перевезення, взаємовідносини у сфері агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.

Слід зазначити, що для повноцінної інтеграції України до світової економічної системи потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників й споживачів та наближення до світових норм і стандартів.

Важливим напрямом забезпечення економічного розвитку України є нарощування конкурентоспроможності національної економіки. Конкурентоспроможність національної економіки - це зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни на внутрішньому й зовнішньому ринках; здатність країни в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки виробляти товари і послуги, що відповідають установленим міжнародним стандартам; спроможність забезпечувати соціально-економічну оптимальність за будь-якого впливу внутрішніх і зовнішніх факторів і на цій основі підвищувати рівень реальних доходів населення та підтримувати його у довгостроковій перспективі.

Створення сприятливих інституційних умов для формування конкурентних переваг національної економіки в перспективі передбачає:

- забезпечення інноваційної діяльності, розвитку високотехнологічних галузей, виробництва наукомісткої, енергоощадної, експортоорієнтованої продукції, інтелектуальної власності, створення умов для гармонійного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища (шляхом запровадження податкових пільг, кредитів і позик);

- розвиток інфраструктури інноваційної економіки - спеціалізованих організацій підтримки інновацій, а саме технопарків, бізнес-інкубаторів, технологічних фірм та підприємств;

- концентрацію матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетів інноваційного розвитку (нанотехнологій, ядерної енергетики, авіа-, ракето-, суднобудуванні), збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та розробки;

розвиток пріоритетних напрямів наукомістких високотехнологічних виробництв шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами ЄС, країн СНД та Азійсько-Тихоокеанського регіону;

- стимулювання розвитку венчурного капіталу, лізингу, впровадження ефек­тивних механізмів правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних проектів у сфері малого підприємництва;

- визначення та реалізації нових пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, запровадження ефективної системи сертифікації та стандартизації продукції, ефективної патентної політики;

- підтримка потужних національних корпорацій і фірм, подальша інтеграція у світову економічну систему на основі зміцнення позицій у світовому обороті високотехнологічної продукції, спеціалізації з надання інтелектуальних послуг у галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень та професійної освіти;

- забезпечення соціальної орієнтації структури національної економіки на основі розвитку внутрішнього ринку, підвищення споживчого попиту продукцію та оплати праці, зменшення існуючої диференціації в доходах населення, нарощування інвестицій у розвиток людського та інтелектуального капіталу;

- стимулювання розвитку недержавних організацій з метою структуризації та консолідації громадянського суспільства, зміцнення довіри між суб'єктами суспільного, економічного і політичного життя.

Таким чином, підвищення конкурентоспроможності національної економіки не може бути досягнуто без мобілізації її внутрішніх факторів розвитку у взаємозв'язку з глобальними трансформаціями на основі загальноцивілізаційних тенденцій інформатизації, постіндустріалізації та соціалізації сучасної ринкової економіки.

Дата добавления: 2014-01-05