Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Педагогічна культура її основні компоненти

Я.А.Коменский: "Справа вчителя, скромна зовні, є однією з найбільших справ в історії".

У формуванні особи педагога виділяють 2 основних аспекти:

- професійний;

- культурний.

Ще у Великій Хартії університетів в 1638р. з метою об'єднання університетів було проголошено: вища школа є інститутом створення і передачі культури.

"Культура" (лат.) – обробка людиною чого-небудь (спочатку – землі).

Пізніше "культура" (17в.) розуміється не тільки для визначення окремих напрямів, способів, результатів діяльності людини, а і для того, що нею створено і існує поряд з природою.

Культура – це продукт діяльності людини.

Духовна культура: - це гуманізм, людинолюбство;

- єдність відданості справі, захопленості, творчості;

- спосіб життя і поведінки на основі загальнолюдських цінностей.

Має місце зв'язок:

Духовна культура -- професійна культура -- педагогічна культура.

Професійна культура – це ступінь оволодіння професією, способами рішення професійних задач на основі сформованої духовної культури.

Компоненти педагогічної культури:

- науковий світогляд;

- наукова ерудиція;

- педагогічна майстерність;

- педагогічні здібності;

- педагогічно значущі людські якості;

- педагогічна техніка (культура зовнішнього вигляду, мови, спілкування; педагогічна етика і такт; прагнення до самовдосконалення).

Компоненти культури – це основа індивідуальності педагога.

Спілкування займає особливе місце в роботі вчителя, оскільки він має «комунікативну професію». Професійно педагогічне спілкування — це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного організація діяльності і стимулювання діяльності вихованців, організація і корекція взаємин у колективі вихованців, обмін ролями, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості вихованця. Педагогічне спілкування – особливий вид творчості.

У професійному спілкуванні викладача можна виділити два взаємопов'язаних компонента:

1.По-перше, це загальні принципи (основа) спілкування, що закладаються самим характером суспільного ладу, наслідуванням цінностей минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність педагога, єдина мета і задачі навчання і виховання.

2.По-друге, його індивідуальні принципи (основа) спілкування, громадянська позиція, стиль спілкування – сукупність конкретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від конкретних умов і можливостей навчання і виховання реалізує у своїй діяльності на основі власних знань, професійного досвіду, здібностей і умінь.



Педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача-педагога з вихованцями на занятті і після зайняття, що виконує певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого, здорового психологічного клімату, на оптимізацію навчальної діяльності і стосунків між педагогом і студентом та в студентському колективі.

Серед викладачів можна виділити притаманні їм рівні спілкування:

Примітивний - в основу ставлення до студента покладено примітивні правила і реакції поведінки - амбіції, самовдоволення, зловтіха. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для викладача виступає засобом досягнення мети.

Маніпулятивний - взаємини зі студентом будуються на грі, суть якої полягає у бажанні будь-що виграти, використовуючи різні прийоми, лестощі. Студент при цьому є об'єктом маніпуляції. Він заляканий, інфантильний.

Стандартизований - домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не зачіпаючи особистісного рівня, реалізується на рівні масок. Студент, самостійний об'єкт, відчуває байдужість викладача поза «маскою», і фактично залишається об'єктом маніпуляцій.

Діловий орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Викладач дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Студент для викладача є значущим залежно від внеску у спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самостійним.

Особистісний - спілкування базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності, особистісне спілкування стає спілкуванням духовним.

Культура педагогічного спілкування вміщує, уміння слухати, ставити запитання, аналізувати відповідь, зрозуміти іншого, бути уважним, спостережливим, встановлювати контакт, бачити і зрозуміти реакцію аудиторії, передавати своє ставлення до того, про що йде мова, зацікавити, захопити поясненням, орієнтуватися в обстановці. Кожен з викладачів створює свій стиль спілкування.

Причини низької культури спілкування викладачів:

По-перше, більшість викладачів не надають особливого значення ролі спілкування у навально виховному процесі, тому не при­діляють належної уваги організації спілкування.

По-друге, численні викладачі діють у складних педагогічних ситуаціях силовими методами, не використовуючи психологічних і педагогічних знань про людину, не враховуючи вікових і індивідуальних особливостей студента.

По-третє, є достатньо викладачів, що мають низьку загальну культуру і не працюють над її підвищенням. На питання, чому вони не займаються своїм духовним збагаченням. 70% викладачів вказали на такі причини: велике навантаження, недостатня матеріальна база.

 

Педагогічний такт – це педагогічно грамотне спілкування складних педагогічних ситуаціях, вміння знайти педагогічно доцільний ефективний спосіб впливу, почуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення, вміння керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційна урівноваженість, у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента, критичності і самокритичності в оцінці своєї праці та своїх вихованців, у нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи, повазі в студентах особистості, розвитку їх людської гідності. Педагогічний такт реалізується через мову. Педагогічна діяльність– це ланцюг ситуацій і задач, у розв'язанні яких можна простежити таку послідовність: педагогічна задача - комунікативна задача - мовна задача. Слово – це основний інструмент педагогічної діяльності.

В професійній діяльності мова виконує наступні функції: забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань, забезпечення ефективної навчальної діяльності; забезпечення продуктивних взаємин між викладачем і студентом.

Поняттям культури мовлення прийнято окреслювати передусім дотримання кожним мовцем правильної літературної вимови, правопису, лексичних і граматичних норм, усталеного в літературній мові наголошення слів. Мова є одним з елементів педагогічної техніки.

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складових:

1) Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою - технікою володіння своїм організмом;

2) Друга - з умінням впливати на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням.

Складові першої та другої груп педагогічної техніки допомагають відобразити власну особистість викладача, рівень його педагогічної культури.

6. Зміст освіти в професіональному навчальному закладі.

Під змістом освіти слід розуміти певний обсяг і характер систематичних наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-етичних ідей, якими має володіти людина, в даному випадку – учень або студент у процесі навчання. Під змістом освіти розуміємо упорядковану, цільну сукупність елементів і процесів, котрі утворюють освітню систему.

І.Я Лернер обґрунтовує чотири основні елементи змісту освіти:

1. Інформація, яка підлягає засвоєнню. Знання, що накопичені людством (основні ідеї, концепції, теорії, поняття науки). Знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій.

2. Способи діяльності – уміння, навички.

3. Досвід емоційно-ціннісного ставлення до знань.

4. Досвід творчої діяльності (перенесення знань, варіативність, комбінування).

У доборі змісту педагогічної освіти у світі існують різні підходи : політехнізм (в Україні); прагматизм (у США); енциклопедизм (у Франції); екзистенціоналізм (у Англії). Сучасна освіта розвивається в різних напрямах : гуманітаризації, диверсифікації, фундаменталізації, інформатизації, індивідуалізації.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» (1992), Закон України «Про вищу освіту»(2002р.) визначають основні напрями оновлення змісту у вищій школі:

1. Деідеологізація змісту освіти (утвердження загальнолюдських цінностей, професіональна спрямованість змісту освіти).

2. Етнізація змісту освіти (вивчення національних досягнень, використання народної педагогіки, розширення курсів дисциплін, пов’язаних з історією українського народу).

3. Світоглядний аспект (посилення міжпредметних зв’язків ).

4. Індивідуалізація та диференціація змісту освіти (багатоваріантність програм).

5. Практична спрямованість змісту освіти.

6. Спрямованість змісту освіти на розвиток самостійності, саморуху, самовдосконалення учня та студента.

Зміст освіти визначається такими державними документами: навчальними планами, навчальними програмами, підручниками.

Начальний план – це державний нормативний документ, який визначає навчальне навантаження учнів та студентів, його розподіл за семестрами, відділеннями, спеціальностями, тобто встановлює перелік навчальних предметів, кількість годин, відведених на даний предмет, кінець і початок навчального року.

Навчальна програма – це державний документ, в чому розкривається зміст освіти з кожного предмету і визначається система наукових знань, світоглядних і морально-етичних ідей, практичних умінь і навичок, якими необхідно володіти студентам. Існує кілька способів побудови навчальних програм: а) лінійний; б) концентричний; в) модульний (при такому способі зміст кожної навчальної теми групується такими напрямками: орієнтацій ний, методологічний, змістовний, операційно-діяльністний, контрольно-перевірочний).

Одним з головних засобів освіти є навчальний предмет. Під навчальним предметом розуміють педагогічно адаптований зміст основ будь-якої галузі діяльності. Навчальний предмет у професійній школі являє собою логічно організовану систему теорій з рекомендаціями шляхів їх застосування на практиці.

Навчальний посібник – це книга, зміст якої, повністю відповідає навчальній програмі, або ж розглядає окремі теми навчального предмета, або ж містить емпіричний матеріал, що служить закріпленню основного теоретичного матеріалу. До навчальних посібників належать: хрестоматії, словники, збірники вправ, задач тощо.

Зміст навчанняє системою філософських і наукових знань, а також пов'язаних з ними способів діяльності і стосунків, представлених в учбових дисциплінах. Це - певний об'єм і характер систематизованих наукових знань, практичних умінь і навиків, а також світоглядних і морально-етичних ідей, якими повинна оволодіти людина, в даному випадку - студент в процесі навчання. В.Лугової вказує, що під вмістом освіти «розуміємо впорядковану, цілісну сукупність елементів і процесів, які створюють освітню систему.

Основні елементи змісту освіти:

· інформація, яка підлягає засвоєнню, знання, які накопичені людством (основні ідеї, концепції, теорії, поняття науки), знання про способи і методи пізнання, типи і методи розумових дій.

· способи діяльності - уміння і навики.

· досвід емоційно-ціннісного відношення до знань.

Зміст освіти визначається такими державними документами, як навчальний план і навчальні програми. Навчальний план - це державний нормативний документ, який визначає учбове навантаження, його розподіл по семестрах, підрозділах, спеціальностях, тобто встановлює перелік навчальних предметів, кількість часу, відведеного на кожен навчальний предмет, кінець і початок навчального року. Навчальний предмет у вищій школі є логічно організованою системою теорій з рекомендаціями по їх вживанню на практиці.

У зміст навчального предмету (навчальної дисципліни) входить зміст відповідної галузі науки, від якої він відрізняється кількісними і якісними параметрами. Кількісні параметри характеризуються об'ємом змісту учбової дисципліни. Він визначається її завданнями в загальній підготовці фахівців і обмежується числом учбового часу, запланованого для її вивчення в навчальному плані спеціальності і включенням у зміст навчальної дисципліни системи способів діяльності. Якість змісту визначається базисними (основними) і спеціальними (прикладними) знаннями і способами діяльності, що відбираються з відповідної науки з врахуванням профілізації навчального курсу і логікою викладу навчального матеріалу. Система понять і способів діяльності, які включаються у зміст навчального матеріалу, визначаються навчальною програмою по дисципліні. Навчальна програма - це державний документ, в якому розкривається зміст навчання по кожному предмету і визначається система наукових знань, світоглядних і етичних ідей, практичних умінь і навиків, якими необхідно оволодіти студентам при вивченні навчальної дисципліни. У програмі, окрім основних нормативних даних і змістовної інформації, наводяться відомості про цілі вивчення дисципліни, форми навчальної роботи, рекомендовану літературу. Існує декілька способів побудови навчальних програм: лінійний, концентричний, модульний. У програмі, побудованій лінійним чином, в певній вибраній послідовності перераховуються розділи і теми, вказується зміст кожної теми. У концентричних програмах виділяють ядро базисних знань, оболонку і корону. Ядро змісту навчальної дисципліни включає основні елементи змісту, що забеспечують досягнення найбільш крупних педагогічних цілей викладання дисципліни. Оболонка указує формами навчального процесу, передбачені при навчанні, корона наповнює зміст базису дрібнішими поняттями, навиками, уміннями. У ній можуть бути присутніми математичні моделі, методи їх складання, методи виміру і обробки результатів і так далі. При модульній побудові навчальної програми зміст кожної теми групується по напрямах: орієнтаційний, методологічний, змістовний, операційно - діяльнісний, контрольно - перевірочний.

 

Розробка змісту навчання по дисципліні і її складовим включає стадії відбору і конструювання навчального матеріалу. На етапі відбору навчального матеріалу визначаються його якісні і кількісні характеристики, а на етапі конструювання - його структура і особливості пред'явлення студентам.

Відбір змісту навчальної дисципліни проводиться на основі навчальної програми по дисципліні з додатком матеріалів з підручників, науково-бібліографічних видань та мереж науково-технічної інформації (у тому числі і міжнародних).

Консртруювання навчального матеріалу вимагає визначення міжпредметних зв'язків. Міжпредметні зв'язки- передбачають узгодження робочих програм, планів викладання різних навчальних дисциплін та їх окремих частин. Міжпредметні зв'язки мають ступінчасту структуру, що визначається об'єктивними зв'язками між галузями науки, і між навчальними предметами, включеними в зміст освіти. До елементів структури міжпредметних зв'язків відносяться зв'язки між циклами навчальних дисциплін, між навчальними предметами різних циклів. між навчальними предметами одного циклу, між розділами і темами навчального предмету, між знаннями, уміннями, що становлять зміст різних навчальних предметів, між ідеями, поняттями, законами, теоріями і фактами різних навчальних предметів, між видами діяльності (учбова, лабораторно - практична, виробнича і ін.), між способами і методами учіння, що формуються і використовуються в різних навчальних дисциплінах.

 

Класифікація міжпредметних зв'язків ілюструється рис 4.1.

 

       
 
 
   

 


Рисунок 4.6. Алгоритм дій по вибору графічних систематизаторів для пред'явлення навчального матеріалу

 

Для пред'явлення навчального матеріалу в структурованій формі крім схем часто використовують ЛОЗ. ЛОЗ – це лист основного змісту навчального матеріалу. Це - система блоків, що відображає зміст його навчальних елементів (понять, питань, тем, розділів і т.і.) і розкриває змістовні зв'язки між ними.

Підставою для угрупування кадрів ЛОЗ служить граф або схема логічної структури навчального матеріалу. На основі ЛОЗ може бути розроблений його електронний еквівалент (ЕЛОЗ) і створені найважливіші елементи комплекту засобів навчання: тези лекції, опорні конспекти, макети записів на крейдяній дошці, серії слайдів (зокрема комп'ютерних), роздатковий друкарський матеріал, схема орієнтовної основи дії, поліекранний слайдофільм.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Педагогічна культура її основні компоненти

Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1778; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.166.146.212
Генерация страницы за: 0.117 сек.