Регiони України: iсторичнi, етнiчнi, культурнi особливостi

Сучасна Україна характеризується вельми виразними, подекуди навiть драматичними регiональними вiдмiнностями, що зумовленi рiзною iсторичною долею окремих земель, тривалим i болiсним шляхом формування нацiї та нацiональної територiї. Границi регiонiв не завжди збiгаються з границями адмiнiстративних областей, однак для спрощення аналiзу сучасну Україну можна умовно роздiлити на шiсть головних регiонiв:

1. Захiд (Львiвська, Iвано-Франкiвська, Тернопiльська, Рiвненська, Волинська, Чернiвецька та Закарпатська областi, разом 18,9 % населення України). Бiльшiсть цих земель (окрiм Волинi та Рiвненської областi) нiколи не входила до складу Росiйської iмперiї, усi вони стали частинами УРСР лише протягом 1939-45 рокiв. Таким чином, населення Заходу уникло голоду 1933 року та нищення церков, iнших пам'яток, хоча масовi репресiї, переважно - проти iнтелiгенцiї, тривали на цих землях у 1945-53 рр.

В цiлому регiон характеризується високим рiвнем нацiональної самосвiдомостi, порiвняно мононацiональним складом населення (втiм, значною мiрою це наслiдок винищення євреїв фашистами та сталiнської репатрiацiї полякiв у 1945-47 рр.), невеликим переважанням сiльського населення та безумовним домiнуванням української мови. У Закарпаттi та на Буковинi етнiчнi меншини (угорцi, румуни) проживають компактно, тяжiючи культурно, а певною мiрою й полiтично до власне Угорщини й Румунiї. В економiчному планi регiон є переважно сiльськогосподарським, попри наявнiсть декiлькох промислових центрiв (Львiв, Тернопiль, Iвано-Франкiвськ). Давню проблему становить надлишок сiльського населення.

2. Центр (Вiнницька, Житомирська, Хмельницька, Черкаська, Кiровоградська, Полтавська, Чернiгiвська, Київська областi та мiсто Київ - разом 30 % населення України). Це - iсторичне ядро України, колиска її культури й мови, на цих землях зароджувалися й Гетьманська держава XVII сторiччя, й УНР.

Рiвень урбанiзованостi (63 %) та частка неукраїнського населення (10.5%) Центру дещо вищi, анiж на Заходi (неукраїнцi, здебiльшого це росiяни, зосередженi майже виключно в мiстах), натомiсть рiвень нацiональної самосвiдомостi - дещо нижчий, однак патрiотична орiєнтацiя безумовно переважає. Українська мова - рiдна для абсолютної бiльшостi населення (хоча в мiстах у побутовому вжитку широко використовується росiйська). За структурою економiки цей регiон агропромисловий - за винятком, звiсно ж, Києва, де зосереджено значну частку промислового потенцiалу держави.

3. Пiвдень (Одеська, Миколаївська, та Херсонська областi - 10 % населення України) та 4.Схiд (Днiпропетровська, Харкiвська, Запорiзька й Сумська областi - разом 20,5 % населення держави). Цi землi колишнiх степiв, окрiм iсторичних областей Запорiжжя, колонiзувалися українцями порiвняно недавно, переважно в XVIII сторiччi, при цьому вже як пiдданими Росiї. Поруч з українцями Пiвдень та Схiд колонiзували також росiяни, нiмцi, серби, болгари, понтiйськi греки, у великих мiстах, передусiм - в Одесi, значну частку жителiв становили євреї. Таким чином складалася досить строката картина, не надто сприятлива для формування української нацiональної свiдомостi.

Схiд, а точнiше - Харкiв та нижнє Приднiпров'я ще вiд початку ХХ сторiччя стали найбiльшими iндустрiальними центрами України, в радянськi часи - осередками оборонної промисловостi, що також сприяло урбанiзацiї (79 % на Сходi та 65 % на Пiвднi) та допливу населення з-поза України, а звiдси - етнiчно-культурному нiвелюванню. Попри переважання української мови в селах та частинi районних мiстечок, помiтне переважання українцiв у нацiональному складi цих регiонiв, у великих мiстах росiйська мова домiнує майже безроздiльно.

5. Донбас (Донецька й Луганська областi - разом 15,8 % населення держави). Цей найбiльш урбанiзований та найбiльш iндустрiальний (вугледобувна промисловiсть, металургiя, машинобудування) регiон України є водночас зосередженням найгострiших економiчних та соцiальних проблем (спад виробництва у застарiлiй та неефективнiй промисловостi, безробiття, екологiчнi проблеми тощо). Донбас, як i Пiвдень, заселявся переважно в XVIII - XIX стор. українцями, росiянами, греками, сербами - отже, нiколи не був етнiчно гомогенним регiоном, i хоча формально етнiчнi українцi й тут чисельно дещо переважають росiян, українська мова зникла з активного вжитку навiть у селах, а ставлення населення до проблем нацiонального вiдродження апатичне, а то й вороже внаслiдок полiтичного домiнування "лiвих", що їх пропаганда зазвичай виставляє розпад СРСР як причину економiчної кризи.

6. Крим (Автономна Республiка Крим та мiсто Севастополь - разом 4,9 % населення України) увiйшов до складу України лише 1954 року. В силу iсторичних причин бiльшiсть населення пiвострова, двi третини якого складають етнiчнi росiяни, ставляться до української культури в кращому разi iндиферентно, в гiршому - вiдверто вороже.

Слiд зауважити, що бiльшiсть мiсцевих росiян не є уродженцями Криму, а прибули до нього пiсля другої свiтової вiйни на мiсце депортованих у 1944 роцi кримських татар. Цим пояснюється, зокрема, їхнє вiдверте тяжiння до Росiї - на вiдмiну вiд росiян iнших регiонiв України, якi здебiльшого народилися й виросли тут i вважають Україну своєю батькiвщиною. Значна частка кримських росiян, особливо - в Севастополi, належать до численної та переважно антиукраїнської групи колишнiх вiйськовикiв-пенсiонерiв, що за вислугою рокiв отримували помешкання на курортному пiвднi. Водночас вiдбувається активний процес повернення на пiвострiв кримських татар, якi до 1783 року мали тут свою незалежну державу. Якщо 1989 року в Криму мешкало менше 50 тисяч татар, то сьогоднi - 250 тисяч, що складає близько половини їх чисельностi в межах колишнього Радянського Союзу. Повернення татар пов'язане з надзвичайно болючими соцiальними проблемами (житловою, безробiття тощо), якi вирiшуються сьогоднi виключно обмеженими коштами українського уряду. Натомiсть лiдери кримських татар у переважнiй бiльшостi є вельми лояльними щодо Києва, вбачаючи тут єдиний захист проти гострої ворожостi мiсцевих росiйських нацiоналiстiв.

Дата добавления: 2014-01-05