Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ЛЕКСИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

ТЕМА 2. КУЛЬТУРА ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ.

· Основні вимоги до мовлення: правильність, змістовність, логічність, точність, доречність, виразність.

· Лексика ділового спілкування.

· Мовні засоби офіційного-ділового стилю.

· Історія і сучасні проблеми української економічної термінології.

· Термін та його ознаки. Термінологія як система.

· Способи творення термінів.

· Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Професіоналізми і номенклатурні назви.

· Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту

 

З поняттям стилю тісно пов'язане поняття культури мовлення, що є складовою загальної культури будь-якої особи і безпосередньо залежить від знання норм сучасної української літературної мови.

Культура мовлення характеризується такими комунікативними ознаками:

правильністю; точністю; послідовністю; логічністю; багатством; чистотою; доречністю; виразністю.

В. Русанівський зазначає “Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов’язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

Труднощі, пов’язані із мовними засобами, слововживанням у текстах документів, посідають одне з перших місць. Причинами цього є незнання норм ділової мови, а також певна рухливість мовних явищ.

 

Лексичні норми ділової мови — це правила слововживання, вдалого вибору необхідних слів із синонімічного ряду, розмежування паронімів, доцільного використання слів іншомовного походження, обумовленості кальок.

У діловій сфері, зазвичай функціонують домінанти синонімічного ряду, оскільки вони є стилістично нейтральними і мають пряме значення. Наприклад: кваліфікований, вправний, умілий, досвідчений, майстровитий, напрактикований, професійний, фаховий, високоякісний.

Антоніми ділового спілкування утворюють пари на основі зіставлення і протиставлення, яке відбувається на одній семантичній площині. Наприклад: корисний — шкідливий, детальний — недетальний.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, до неправильного слововживання. Треба звертатися до словників, щоб уточнити значення, правопис, вимову потрібного слова.

У текстах ділового стилю іншомовні слова вживаються, якщо немає відповідника в українській мові або ці слова набули міжнародного визнання.



Якщо немає терміна на позначення предмета, поняття, явища тощо, в мовленні використовується професіоналізм. Однак ці одиниці переважно функціонують в усному діловому мовленні. З часом деякі професіоналізми стають термінами.

 

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова(інші назви - мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Наукова термінологія — вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням.

Українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Українська економічна термінологія — одна з найдавніших природно сформованих національних терміносистем, витоки якої сягають періоду Київської Русі. Свідченням цього є слова, зафіксовані в “Повчанні дітям” Володимира Мономаха, у Київському літописі, пізніше — в Галицько-Волинському літописі, “Руській правді” тощо: ремственник, купець, ціна, продаж, мито, дань (“податок”), ряд (“угода”).

Інтенсивний розвиток української термінології розпочинається з другої половини 19 століття, коли, долаючи суспільно-політичні перешкоди, з’являються наукові розвідки С.Подолинського, О.Терлецького, І.Франка, Б.Навроцького та ін., переклади українською мовою праць Г.Шеля, Е.Шафля, А.Смітта та ін.

20-ті роки ХХ ст.(період українізації в УРСР) називають “золотим десятиліттям” української термінології. Уперше за всю свою історію термінологія в Україні розвивалася за визначеним планом і за державної підтримки.

1933року після виходу статті А.Хвилі “Знищити коріння українського буржуазного націоналізму на мовному фронті” здобутки “золотого десятиліття” було оголошено національним шкідництвом, а більшість виданих словників було вилучено з обігу. До кінця 80-х років ХХ століття українська термінологія розвивалася в напрямі мінімальних розходжень з аналогічною російською термінологією.

З 1990 року з набуттям українською мовою статусу державної розпочався новий період розвитку української термінології.

На сучасному етапі можна виділити кілька підходів до розв’язання проблем упорядкування української термінології:

1) продовження традицій терміновживання попередніх десятиліть;

2) коригування окремих термінів відповідно до норм української літературної мови;

3) орієнтація на міжнародну термінологію, активне запозичання термінів, переважно з англійської мови;

4) повернення до наукового обігу термінів, вилучених у різні періоди розвитку термінології.

 

Термін (від латин. terminus - межа, кінець) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінологіїзумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певноїтерміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиціцін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття,яке він позначає: прибуток.

3. Тенденція до однозначностів межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

— нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток - зиск - вигода);

— інтернаціональний характер;

— стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

— здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.

 

Наукові терміни української мови, зокрема економічні, утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: чиста конкуренція, ринокпраці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перепродукція), суфіксів (оподаткування, оборотність), складанням слів і основ (матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони).

3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.

4. Запозичення — називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж.

 

Терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на 3 основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і под. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Наприклад, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, технополіс, приватна власність.

3. Вузькоспеціальні терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: ресори, стіжок, десерт і под.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка — платіжне доручення; вишка — вища математика, пара — дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: бобик, бублик у мові водіїв.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. nomenclatura — перелік, список імен) — сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі — Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, технічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, гривня і под.).

 

Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники— це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи:

а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);

4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення поняття;

7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову:

— назва поняття українською мовою;

— скорочена форма терміна;

— недозволений (нерекомендований) синонім;

— родове поняття;

— видове поняття;

— еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

— дефініція (означення);

— формула або схема.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| ЛЕКСИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1309; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.162.136.26
Генерация страницы за: 0.101 сек.