Ситуація як предмет інформаційно-аналітичної діяльності

ПЛАН

1.4.1. Ситуація як предмет інформаційно-аналітичної діяльності.

1.4.2. Змістовна сутність поняття „оперативна обстанова”.

1.4.2.1. Політична обстановка в оперативній обстановці позначається специфікою вияву особливостей політичної боротьби.

1.4.2.2. Ідеологічна обстановка в оперативній обстановці.

1.4.2.3. Економічна обстановка в оперативній обстановці.

1.5.2.4. Соціальна обстановка в оперативній обстановці.

1.4.2.5. Потенціали держави чи іншого учасника міжнародних відносин.

Міжнародні відносини – сукупність політичних, економічних, правових, військових, дипломатичних зв’язків між народами, державами, системами держав, різноманітними соціальними і політичними силами, організаціями.

Зовнішня політика – діяльність держави, великих соціальних груп у галузі міжнародних відносин та їх регулювання.

Міжнародна інформація – інформація, що циркулює в галузі міжнародних відносин.

Сутність виражає цілісність законів, властивих об’єкту, внутрішній зв’язок, котрий об’єднує різні сторони предмета або процесу. Сутність виявляється через явище – як зовнішню форму об’єкта.

Форма –це сукупність зовнішніх ознак, котрі дають загальне уявлення по рід, вид і тип об’єкта дослідження.

Причина і наслідок – категорії, що відображають необхідний зв’язок між предметами і явищами. Цей зв’язок полягає в тому, що будь-який предмет, будь-яке явище виникають з інших предметів і явищ, котрі їх породжують, а зникаючи, у свою чергу, перетворюються в інші предмети та явища.

Тенденція – напрямок спрямованого розвитку будь-якого явища, думки.

Теорія науковедення доводить, що кожний предмет і явище в природі та суспільстві має свій зміст і свою форму.

Зміст, як філософська категорія, – це сукупність взаємодіючих різних сторін та властивостей об’єкту, функцій, що виконуються об’єктом. Зміст об’єкта, процесу, явища певним чином організований, тобто структурований. Зазначена структура визначається як форма, тобто проявом сукупності зовнішніх ідентифікаційні ознак. Зміст інформаційно-аналітичної роботи в міжнародних відносинах розкривається через поняття: суб’єкта, об’єкта, предмет, процес і засоби.

Суб’єктом міжнародних відносин виступають народи, нації, держави, системи держав, міжнародні організації, політичні сили та індивідууми.

Суб’єктом інформаційно-аналітичної роботи виступає фахівець-інформаційник та фахівець-аналітик в галузі міжнародних відносин та їх різних аспектів.

Об’єктом інформаційно-аналітичних досліджень в міжнародних відносинах є міжнародна обстановка – сукупність чинників, які безпосередньо або опосередковано впливають на стан, розвиток і результати міжнародних відносин, визначають види напрямів, форм, методів і засобів.

Предмет інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах складають конкретні ситуації міжнародної обстановки.

Ситуація – характеристика стану міжнародної обстановки, котра склалася на певний час, на певному напрямі, в певній сфері. Представники спецслужб і правоохоронних органів визначають „ситуацію” через поняття „оперативна обстановка”. Стан може бути задовільним або незадовільним. Якщо стан задовільний – мова йде про стандартні ситуації. Якщо стан незадовільний – виникає проблемна ситуація.

Проблема – невідповідність між цілями, інтересами суб’єктів міжнародних відносин і обставинами, що склалися.

Проблемна ситуація – сукупність виявлених суперечностей між суб’єктами міжнародних відносин. Крайні прояви проблемних ситуацій – конфлікти, кризові ситуації.

Інформаційна ситуація – інформаційне відображення ситуації в голові аналітика або в пам’яті ЕОМ.

Характеристики проблемних ситуацій:

1. Об’єктні. Відповідають на питання „Що?” собою представляє ситуація.

2. Суб’єктні. Відповідають на питання „Хто?” є учасником ситуації.

3. Причинні. Відповідають на питання „Чому?” виникла ситуація.

4. Цільові. Відповідають на питання „Навіщо?”

5. Характеристики вибору шляхів, засобів, способів. Відповідають на питання „Як?” розвивається ситуація.

6. Характеристики розвитку ситуації у часі відповідає на питання „Коли?”.

Компоненти проблемних ситуацій: факт, подія, явище.

Факт – дійсна, цілком реальна подія, явище; те, що направді відбулося, відбувається, існує.

Подія – те, що відбулося, суттєве явище міжнародних відносин.

Явище – те, що виляється в процесі міжнародних відносин.

1.4.2. Змістовна сутність поняття „оперативна обстанова”

Ознайомлення з багатьма науковими та фаховими публікаціями останнього часу, в яких колеги висвітлюють умови, в котрих забезпечується безпека суб’єктів господарювання в підприємницькій сфері, засвідчило те, що не всі вони достатньо чітко розуміють сутність, зміст і сферу застосування категорії „оперативна обстановка”, особливо у прикладних дослідженнях та під час підготовки текстів нормативних документів. Складається ситуація, коли співробітники державних спецслужб більш обізнані, частіше застосовують термін „оперативна обстановка”, а їхні колеги із служб безпеки недержавних суб’єктів господарювання намагаються „конструювати велосипед”, що виглядає не зовсім коректно щодо сталих понятійних категорій безпекознавства.

Не зважаючи на те, що в загальний науковий обіг автором вже було введено таке специфічне фахове поняття як „оперативна обстановка”, виникла нагальна потреба окремою статтею більш детально висвітлити теоретичні та прикладні аспекти зазначеної категорії, особливості її застосування у нормотворчій діяльності.

Для розкриття практичного значення цього поняття доцільно стисло нагадати основні теоретичні положення про оперативну обстановку.

По-перше, первісне поняття „ обстановка ” – це, насамперед, стан, характер умов і сукупність чинників виробництва; значення, місце і роль інтересів політичних сил, військових, представників ділових кіл, громадських лідерів у конкурентній боротьбі; розстановка політичних, економічних і військово-стратегічних сил на міжнародній арені, в регіоні, в окремій державі, організації тощо на певний момент часу.

Оперативна обстановка – це складне поняття, котре складається із елементів економічної, політичної, ідеологічної, соціальної, криміногенної та інших видів обстановок в тому чи іншому суспільстві або регіоні. Зазначені види обстановок у даному випадку виступають як чинники, основоформуючі передумови оперативної обстановки. Оперативна обстановка визначає відповідні умови та сукупність чинників, що на них впливають, в яких діють:

· правоохоронні органи, спецслужби (розвідка і контррозвідка), дипломатичні служби, інші державні органи, відповідальні за правопорядок, громадську, державну, економічну, інформаційну та інші види національної безпеки, захист життєво важливих інтересів суспільства та оборону держави;

· представники організованих злочинних угруповань, латентних структур;

· учасники міжцивілізаційної, міжнародної і регіональної економічної, науково-технічної, політичної, ідеологічної, військово-стратегічної конкуренції; релігійного та міжетнічного протистояння;

· інші учасники міжнародних і внутрідержавних суспільних відносин.

Всі учасники відносин, що відбуваються в певній оперативній обстановці, поділяються на генеральних і виконавчих суб’єктів. У теорії міжнародних відносин до генеральних суб’єктів відносять держави, міжнародні, державні та недержавні організації, латентні співтовариства і навіть фізичних осіб з високим міжнародним авторитетом.

На формування характерних рис оперативної обстановки в сфері забезпечення безпеки держави, суспільства, людини і громадянина всередині країни та на міжнародній арені активно впливають внутрішні та зовнішні чинники у вигляді діяльності головних (генеральних) суб’єктів в особі вищих посадових осіб держав, державних органів влади та управління, транснаціональних фінансово-промислових, валютно-банківських об’єднань, економічних і науково-виробничих корпорацій, керівників і впливових активістів таємних транснаціональних елітарних співтовариств та підпорядкованих ним виконавчих суб’єктів в особі структур зовнішньополітичних відомств (дипломатичні служби посольств, консульств, військових місій, культурних, науково-технічних аташе, мовно-культурних центрів), загальнонаціональних державних спецслужб, спецслужб недержавних приватних підприємницьких структур (від транснаціональних корпорацій до середніх і дрібних), правоохоронних органів, зокрема кримінальної, податкової поліції тощо.

У даному випадку всі перелічені учасники відносин є суб’єктами правовідносин, тому що вони мають відповідну юридичну правоздатність і дієздатність. Зазначені суб’єкти діють у межах відповідних правових принципів і норм. Що стосується держав, міжнародних організацій та інших об’єднань, утворених державами на підставі міждержавних і міжнародних договорів чи угод, а також вищих посадових осіб держав та зазначених владних міжнародних організацій, то перелічені юридичні особи як такі, що поряд з юридичною правоздатністю та дієздатністю мають додатково й відповідні владні (публічні) повноваження щодо законотворчої і правозастосовної діяльності, – визначаються суб’єктами міжнародного і національного публічного (владного) права.

Одночасно в цій сфері оперують також декласовані, маргінальні, латентні елементи, тобто різного спрямування і потужності мафіозні структури, організовані злочинні угруповання, екстремістські та терористичні організації, окремі впливові злочинні авторитети, а також різні види латентних об’єднань тощо.

Серед всіх учасників міжнародних і внутрідержавних суспільних відносин особливе місце займають так звані виконавчі суб’єкти (насамперед спецслужби, правоохоронні органи), які забезпечують сприятливі та безпечні умови реалізації генеральними суб’єктами стратегічних і поточних завдань щодо досягнення визначених цілей, захисту національних чи корпоративних інтересів, реалізації перспектив стратегії розвитку націй, народів, держав, міждержавних об’єднань, транснаціональних угруповань, цивілізацій.

Як зазначалося вище, основними складовими елементами оперативної обстановки визначаються економічна, політична, ідеологічна, соціальна, криміногенна, релігійно-конфесійна, міжетнічна, міжнаціональна та інші види обстановок в тому чи іншому суспільстві, державі, регіоні, чи в міжнародному, глобальному масштабі. В залежності від рівня актуалізації, зазначені види обстановок у даному випадку виступають як чинники, як основоформуючі передумови оперативної обстановки.

У випадку забезпечення безпеки господарюючих суб’єктів, особливо у сфері підприємницької діяльності, де за законами бізнесу головними понятійними категоріями, а також рушійними елементами, є „прибуток” і „конкуренція”, – активно оперують як загальнонаціональні державні спецслужби, так і спецслужби підприємницьких структур (від транснаціональних корпорацій до середніх і малих), інших різновидів сучасних неурядових організацій, рухів, об’єднань.

Проте, фахівці з безпекознавства головними чинниками визнають політичну (в тому числі й міжнародну), ідеологічну, економічну та соціальну обстановки, котрі негативно або позитивно впливають на розвиток інших видів обстановок.

Звідси виходить, що в механізмі формування оперативної обстановки місце і роль інтересів певних політичних сил мають визначатися через розуміння того, що:

1.4.2.1. Політична обстановка в оперативній обстановці позначається специфікою вияву особливостей політичної боротьби. Політична боротьба – це продукт, засіб і форма виявлення суспільних відносин, котрих немає поза діяльністю людини, тобто поза боротьбою людини за свої права, пріоритети, владу, інтереси та потреби. У зв’язку із цим політична боротьба репрезентує глобальне явище соціальної реальності, котре уособлює в собі взаємозв’язок і діалектичну взаємодію своєрідних форм виявлення економічних, соціальних, ідеологічних та політичних відносин, тобто первинних основоформуючих елементів, котрі дозволяють визначати характеристики основних ознак загальної оперативної обстановки.

Політична обстановка,зі свого боку,визначається, насамперед, через розуміння того, що:

а) політика – це, по-перше:

· діяльність, спрямована на захист інтересів тієї чи іншої групи політичних сил (класів, кланів), на завоювання і збереження державної влади, на її використання в інтересах представників відповідної групи (класу, клану) політичних сил;

· взаємодія, взаємовідносини між соціальними групами, кланами, націями, державами, іншими суб’єктами міжнародного права, насамперед з приводу державної влади.

Політичні відносини безпосередньо реалізуються в політичній діяльності, боротьбі суб’єктів політики, існування без яких об’єктивно неможливе. Нині принципи вищості політики над економікою вимагають вирішення виробничих завдань через суспільні інтереси, а не містечкових, тобто під кутом зору підпорядкування цих завдань загальнонаціональним цілям економічної політики в межах стратегічного розвитку нації, держави.

Якщо провідні політичні сили не додержуються цих принципів і виробничий процес вступає у протиріччя з політичними інтересами, тобто домінує над ними – це беззаперечно тягне за собою невиправдані ускладнення в політичній обстановці в регіоні, світі чи на конкретному об’єкті безпекознавчого захисту.

Відмінна ознака політичної обстановки визначається конкурентною взаємодією з приводу влади між суб’єктами міжнародних і внутрідержавних правовідносин взагалі, державами та окремими особами, політичними партіями, рухами, угрупованнями. Зазначені учасники правовідносин за своїм правовим статусом, повноваженнями і відношенням до влади поділяються на суб’єктів міжнародного публічного (владного) або приватного (невладного) права. Аналогічним чином вони розподіляються в межах національного права – суб’єкти владного (адміністративного, кримінального, господарського тощо) і приватного (цивільного, сімейного, трудового, соціального забезпечення тощо) права. Це означає, зокрема, що:

· якщо окремі особи, групи населення порушують закони, постанови, рішення, прийняті вищими органами влади держави, то вони в певній мірі впливають на політичну обстановку;

· висловлювана незгода з існуючим політичним курсом правлячої еліти держави або окремими її суб’єктами, а також політичними силами, об’єднаними в партіях чи рухах тощо не дозволяє політичній системі певного суб’єкта міжнародного чи національного права (насамперед, держави) здійснювати свої владні функції в сфері внутрішньої і зовнішньої політики.

За визначенням російського фахівця з філософії Бутенка, політична обстановка – це процес виникнення, розвитку та вирішення антагоністичних і неантагоністичних протиріч між державами або іншими суб’єктами міждержавних відносин з приводу влади.

1.4.2.2. Ідеологічна обстановка в оперативній обстановці тісно пов’язана з політичною обстановкою. Ідеологічна обстановка фахівцями з безпекознавства визначається як процес виникнення, розвитку та вирішення протиріч у свідомості людей, що постійно провокуються впливом антагоністичних відмінностей уявлень про спосіб організації суспільства і напрямки суспільного розвитку, котрі пропагуються правлячими елітами держав, а також іншими суб’єктами міжнародного права та реальними діями окремих фізичних осіб із числа відповідальних партійних, громадських і державних діячів або їхніх активістів (прихильників) як носіїв цих ідеологій та осіб як носіїв відмінної ідеології, спрямованих проти ідеології конкурента.

Матеріальною основою ідеологічної діяльності є система економічних відносин, котрі утворені певними групами політичних сил (класами, кланами), носіями відповідних ідеологій. Таким чином, провідними виразниками ідеологій нині стали партії, котрі, репрезентуючи авангард тієї чи іншої групи політичних сил (класу, клану), організують боротьбу зі своїми ідеологічними чи політичними супротивниками, об’єднаними в партії, рухи, секти та інші угруповання. Звідси, ідеологічна обстановка залежить від:

· економічної і політичної обстановки;

· системи поглядів, ідей;

· політико-правових, моральних, етичних, релігійних, філософських уподобань окремих лідерів, керівників, інших представників певних політичних сил (класів, кланів), партій, рухів, угруповань, а також їхньої практичної діяльності.

Протиріччя, котрі виникають між поглядами, ідеями окремих особистостей та їхніми практичними діями, спрямованими проти політичних, правових, моральних, релігійних, філософських основ ідеології представників правлячої еліти держави чи іншого суб’єкта міжнародного права, утворюють рушійні сили (причини) виникнення та розвитку ідеологічної обстановки. Саме на них орієнтується і серед них оперує супротивник, зокрема суб’єкт розвідувальної діяльності (держава, недержавний суб’єкт господарювання, ТНК, латентної структури тощо) через можливості виконавчого суб’єкта (сили і засоби спецслужб).

Наявність протиріччя між поглядами та діями є відмінною рисою ідеологічної обстановки, тому що ступінь розповсюдження ідей, ідеалів у розшарованому на певні політичні сили (класи, клани) суспільстві не обмежується лише формуванням свідомості в населення. Вона передбачає поєднання цього протиріччя з практичною діяльністю, з вираженням мотивів соціальної поведінки. Ідеології формуються і передбачаються для поширення не лише для виховування певного прошарку чи всіх політичних сил суспільства, навіть не для окремих особистостей, а для забезпечення умов виникнення і посилення мобілізуючих стимулів, спрямованих на реалізацію певних інтересів. У зв’язку із цим, як правило, ідеї завжди компрометували себе, якщо вони віддалялися від інтересів.

Механізм виникнення і взаємодіїекономічної, політичної та ідеологічної обстановки з оперативною обстановкою відбувається наступним чином:

На першому етапі виникає економічна обстановка в економічній боротьбі.

На другому – економічна обстановка формує політичні (класові, групові, кланові, корпоративні) інтереси, свідомість – з цього моменту зароджуються передумови для ідеологічної обстановки.

На третьому – розвиток боротьби, усвідомлення суб’єктом необхідності боротьби за владу створює передумови для виникнення політичної обстановки.

1.4.2.3. Економічна обстановка в оперативній обстановці – це, насамперед, сукупність відносин і протиріч, котрі виникають у конкретних місцях застосування праці. Вони властиві певній групі осіб, певному процесу виробництва і певному часу. Іншими словами, економічна обстановка – це сукупність умов і стимулюючих чинників протікання процесу вирішення протиріч у трудовій діяльності, антагоністичного чи неантагоністичного характеру. В цьому процесі завжди взаємодіють дві сторони: роботодавець – найманий робітник, керівник – підлеглий тощо.

1.4.2.4. Соціальна обстановка в оперативній обстановці як чинник має велике значення для суспільної безпеки в контексті політичної та ідеологічної боротьби. У зв’язку із цим необхідно розуміти, що первинними елементами соціальної обстановки визначаються:

· дії груп особистостей,

· умови виробництва (відносини між людьми в умовах певного способу виробництва, добування коштів на життя),

· інтереси певних політичних сил, партій, рухів чи угруповань тощо.

Під час дослідження необхідно враховувати також й те, що:

1) неантагоністичним протиріччям, в основному, властиві:

· наявність протилежних інтересів, котрі мають тимчасовий, відносний і перехідний характер;

· наступні форми виявлення: самоусунення робітників від контролю над процесами праці; слабкий контроль керівника за кінцевим результатом праці; самовідчуження від праці;

2) існують також протиріччя між:

· планами та диспропорціями виробництва;

· оплатою і нормами праці тощо, котрі створюють передумови для виникнення неантагоністичних протиріч, котрі впливають на виникнення та розвиток несприятливої економічної обстановки в регіонах і на об’єктах загальнодержавного значення, безпекознавчого захисту з боку держави, а також на аналогічних загальнонаціонального значення недержавних структурах, безпека яких забезпечується приватними охоронними та підприємницькими спецслужбами;

· відмінні ознаки економічної обстановки – це процеси, що виникають у результаті взаємодії суб’єктів економічної діяльності.

Кожна сторона, що бере участь у конкурентній боротьбі, володіє конкретним потенціалом і прагне досягти переваг у змаганні з протидіючою стороною в силу природної антагоністичності інтересів.

Для вирішення проблеми оцінки, аналізу, прогнозування і моделювання ситуації в сфері безпеки в тому чи іншому регіоні взагалі та економічної діяльності конкретного суб’єкта господарювання: фірми, підприємства, кредитно-банківської чи іншої недержавної підприємницької структури, зокрема – важливо проводити постійний моніторинг, відбір інформації щодо змін у показниках характеристик, котрі визначають відхилення параметрів від запланованого стану потенціалів головних регіональних і світових гравців, а також характеру їхнього впливу на відносини між суб’єктами економічної конкуренції, – держав і сучасних могутніх транснаціональних наддержавних об’єднань, – на предмет виявлення ознак певної напруженості: збройних конфліктів, революцій, контрреволюцій та інших соціально-економічний потрясінь як природного походження, так і штучного, створеного спецслужбами іноземних конкурентів, супротивників та ворогів.

1.4.2.5. Чинники, котрі визначають положення держави та її положення на світовій арені. Матеріали офіційної статистики, наукових досліджень з питань політики, економіки, соціального розвитку держав і відносин між ними, дозволяють скласти орієнтовний список чинників і показників, котрі характеризують положення держави і деякою мірою визначають її поведінку на світовій арені. Цей перелік достатньо умовний, тому що не пов’язаний із конкретною проблемною ситуацією, і наводиться як приклад того, якою може бути повнота списку для проведення інформаційно-аналітичної роботи у царині міжнародних відносин і зовнішньої політики, а також може бути основою для вибору прогнозної інформації та упорядкування ситуаційних сценаріїв.

За загальним правилом, економічний аспект потенціалу держави або іншого учасника міжнародних відносинвизначають наступними показниками:

· економічні можливості;

· засоби: матеріальні, людські запаси, джерела їх оновлення та поповнення;

· науково-технічні досягнення, винаходи, котрі надають суб’єкту міжнародної (політичної, економічної, воєнно-стратегічної, науково-технічної тощо) конкуренції, якісно нові засоби боротьби;

· кількісні та якісні показники сил, засобів, їхня дислокація в певний період;

· досконалість їхньої організаційної структури та ефективність управління ними, мобілізаційні можливості, мобільність в розгортанні та інші складові елементи протиборства.

Більш детальне визначення загального потенціалу держави має враховуватися більш широке коло чинників. Фахівці-аналітики сформували певну групу „ основних чинників”, котрі значно впливають на стан і перспективи розвитку держави та її безпеку, а саме:

1) територія, природні умови, наявність виходу до моря і марських торговельних шляхів;

2) демографічні характеристики населення;

3) загальні показники економічного розвитку;

4) державний і приватний сектор економіки;

5) структура промислового виробництва;

6) сільське господарство, рибальство і лісове господарство;

7) територіальні аспекти соціально-економічного розвитку;

8) рівень розвитку матеріальної інфраструктури;

9) розвиток науки та техніки;

10) рівен розвиненості інформаційної інфраструктури, інформаційних мереж і телекомунікаційних систем;

11) внутрішній ринок товарів;

12) фінанси, кредит, грошовий обіг, ціни;

13) надання послуг;

14) ринок праці;

15) проблеми управління в сфері приватного капіталу;

16) соціальні потреби населення;

17) показники безпеки і соціального життєвого простору;

18) показники екології;

19) політична організація суспільства;

20) характеристики політичних лідерів;

21) характеристики політичного органу, котрий приймає рішення;

22) внутрішня політика держави;

23) реакція суспільства на політику уряду;

24) стабільність режиму;

25) збройні сили;

26) спецслужби та правоохоронні органи;

27) військово-промисловий потенціал;

28) зовнішня політика;

29) зовнішньоекономічні відносини;

30) міжнародна взаємодія;

31) міжнародні системи взаємодії держав та інших учасників міжнародних відносин;

32) регіональні та локальні проблеми;

33) міжнародні конфлікти і конфліктна взаємодія;

34) глобальні проблеми сучасності.

Кожна із сторін забезпечує безпеку своїх потенціалів за допомогою системи державних заходів і системи спеціальних органів, котрі реалізують зазначені державні заходи. Наявність потенціалів у сторін породжує потребу забезпечити безпеку і зберегти їх у таємниці від конкурентів, супротивників чи партнерів. З цією метою використовуються як легальні, так і нелегальні форми, методи, прийоми та засоби протиборства.

Так, приміром, сучасні переможці в „холодній війні” США і держави НАТО для досягнення переваг прагнуть проникнути до потенціалів, насамперед, всіх посткомуністичних чи інших держав, віднесених ними до списку країн із недружніми, тоталітарними чи недемократичними режимами, з метою контролю над суспільствами цих держав або, в разі крайньої необхідності, підірвати їхній потенціал, як вже це було зроблено проти СРСР, Югославії, Афганістану, Іраку та нині організується відповідна кампанія, в тому числі й по каналах розвідувальних служб, проти Ірану та Північної Кореї.

У даному випадку основним об’єктом спрямувань таємних операцій іноземних конкурентів є політична влада, тому що встановлення контролю над економічним, оборонним, науково-технічним, іншими потенціалами вирішує частково проблему домінування, і тому відіграє вторинну роль під час проведення таємних операцій. Завдання щодо визначених потенціалів є похідними, тому що їхня реалізація не досягає кінцевого результату – стратегічної мети у геостратегічній, геополітичній і геоекономічній конкуренції в сучасному глобалізованому світі. Встановлення повного контролю над конкурентом неможливе без встановлення над ним політичної влади.

Як свідчить практика сучасної політичної боротьби, ідеологічної та економічної конкуренції, а такої практика втручання іноземних сил у внутрішні справи України, особливо останніх 2-3 років, – лише через встановлення політичного контролю досягається кінцева мета – поширення влади через кадрову політику на всі інші потенціали держави-об’єкта розвідувальних спрямувань – систему державного управління, економіку, оборонну, систему безпеки, зовнішню політику, науку, освіту, соціальну сферу, ЗМІ тощо. Як наслідок – кардинальна зміна не лише внутрішніх, а й, у першу чергу, зовнішніх орієнтирів у діяльності держави. Така постійна зміна політичних сил у владі та орієнтирів розвитку суспільства призводить у кінцевому рахунку до дестабілізації суспільних відносин і руйнації державного механізму як основи забезпечення безпеки суверенітету і державності.

Оскільки реальні дані щодо потенціалів, як правило, всіляко приховуються і вони складають частину державної таємниці, тому проникнення до них можливе лише за допомогою таємних, негласних, прихованих, спеціальних форм і методів, а їхній підрив – нелегальними та легальними угрупованнями. Тобто шляхом проведення конкурентами комплексних оперативних заходів і таємних операцій. Аналогічна ситуація складається і навколо провідних недержавних суб’єктів господарювання: виробничих об’єднань, корпорацій, фінансово-банківських і комерційних структур тощо.

Аналіз політичної боротьби свідчить, що кожна із протидіючих сторін покладає надії на підтримку окремих осіб, груп людей, які поділяють погляди протидіючої сторони та в принципі можуть виконувати завдання щодо проникнення до таємних потенціалів або здійснити їхній підрив. Мотиви у зазначених осіб можуть бути як свідомі, так і несвідомі. У зв’язку із цим фахівці називають їх потенційними агентами супротивника, тому що подібні особи об’єктивно мають можливості надавати допомогу супротивнику.

У даному випадку супротивник – це об’єднання держав, конкретна держава, інша юридична чи фізична особа, котрі репрезентують суб’єктів міжнародних правовідносин, політичні сили, певні прошарки населення, групи, клани, а також окремі особи, котрі обов’язково знаходяться в антисуспільних відносинах або в опозиції до існуючого політичного режиму.

Під час реалізації супротивником свого політичного інтересу виникає поєднання антагоністичного змісту з неантагоністичною формою розгортання протиріч, у результаті котрих виникають ззовні мало або навіть нешкідливі, в рамках чинного законодавства дії супротивника, які не мають яскраво вираженої протиправності.

У цьому контексті слід також враховувати наукові положення Ткаліча А. І., кандидата юридичних наук, доцента, фахівця з проблем державної безпеки, про те, що „головними чинниками, котрі обумовлюють використання таємної (розвідувальної) діяльності в міждержавних і міжнародних відносинах є:

1. У загальнонауковому розумінні – різні сторони (моменти) всіх видів свідомої людської діяльності: та чи інша ступінь волі, енергії, свідомості та дисциплінованості організаторів і безпосередніх учасників міжнародних відносин під час вирішення завдань, котрі стоять перед ними.

2. У професійно-прикладному значенні – це суб’єктивні причини, котрі породжують:

2.1) необхідність придбання відповідної інформації про оточуючий світ для ефективного впровадження у життя власної зовнішньої політики;

2.2) необхідність своєчасного викриття прихованих небезпек, ризиків, викликів чи загроз національним інтересам державі ззовні;

2.3) необхідність адекватної протидії таким небезпекам, ризикам, викликам чи загрозам”.

На думку Ткаліча А. І., сприятливі умови для розвідувальної діяльності – це об’єктивні умови реальної української та загальної євразійськоїдійсності, котра сприяє маскуванню і практиці здійснення будь-яких конкретних фрагментів таємної діяльності, сукупність незалежних від волі чи свідомості людей особливостей міжнародного співробітництва та обставин із різних сфер життя його учасників (матеріально-виробничої, загальнополітичної, сімейно-побутової, духовної тощо).

Наявні результати проведеного автором дослідження свідчать, що іноземні держави та їхні національні суб’єкти господарювання, особливо із числа потенційних супротивників, в залежності від особливостей історії розвитку міждержавних відносин вже мають різного рівня сформованості та розгалуженості апарат реалізації розвідувальних завдань в Україні, державах СНД і колишнього „соціалістичного табору”. В основу відповідної розвідувальної інфраструктури більшості провідних країн покладені рештки колишньої розвідувальної мережі, котра існувала на території Радянського Союзу. Можна вважати, що після серпня 1991 р. головні центри сили Євразії: Сполучені Штати, Німеччина, Велика Британія, Франція і Китай, не кажучи вже про Росію (якщо це не так, то це було б легко кажучи „необачне ставлення” з їхньої сторони щодо власної безпеки), проводили активні заходи щодо вдосконалення окремих її ланцюгів у межах нових державних утворень СНД, доводячи до можливості їх автономного функціонування.

Виходячи із цих теоретичних посилань, наявність опозиційно налаштованих до політики правлячих кіл або просто невдоволеного своїм соціальним положенням прошарку населення об’єктивно створює певну вербувальну базу, в тому числі й в Україні. Саме це об’єктивно створює умови супротивнику для пошуку кандидатів на вербування з тим, щоб встановлювати з ними контакти, вербувати та за їхньою допомогою здійснювати підрив або проникати до таємних потенціалів держав (або національного значення недержавних суб’єктів господарювання) – об’єктів розвідувальних спрямувань.

Особливості розвитку оперативної обстановки створюють умови для існування протиріччя між можливостями супротивника встановлювати агентурні відносини з особами, які мають доступ до потенціалів, що охороняються, і здатністю держави (або національного значення недержавних суб’єктів господарювання) – об’єкту розвідувальних посягань протидіяти цим спробам. Вирішення цього протиріччя можна здійснити через:

1) встановлення супротивником контактів із потенційним агентом шляхом його вербування;

2) створення агентурних позицій в контррозвідці та розвідці, службах безпеки як державних, так і недержавних структур, в середовищі підвищеної вербувальної активності супротивника з метою стеження за процесами і проведення заходів щодо підстави своїх джерел на вербування.

У цьому випадку в оперативній обстановці відбувається зміщення центру ваги протиборства із легальної сфери в нелегальну. Це обумовлюється об’єктивними тенденціями розвитку оперативної обстановки, котрі полягають у виникненні відносин з моменту вербування за наступною моделлю: супротивник – агент – потенціал (таємниця), котрі опосередковані людською діяльністю, а в агентурних відносинах соціальні зв’язки виступають у вигляді:

1) інформації щодо потенціалу, розстановки сил і засобів у нелегальній боротьбі;

2) ознак впливу, підриву, конкретного результату у вигляді шкоди державі, іншому суб’єкту міжнародних правовідносин або національного значення недержавних суб’єктів господарювання.

Таким чином, оперативна обстановка – це стан, характер умов та сукупність чинників процесу вирішення протиріч у певний момент часу і на конкретній території при проникненні супротивника до таємних потенціалів держави (чи окремого суб’єкта господарювання) або в підриві потенціалів. Точніше – оперативна обстановка репрезентує певний момент політичної боротьби на конкретній території, де виникають дві конкуруючі сторони: держава (системи держави) або національного значення недержавних суб’єктів господарювання як об’єктів захисту від небезпек, ризиків, викликів і загроз – і супротивник. У результаті антагоністичної взаємодії цих двох елементів, які стають джерелом, виникає і розвивається оперативна обстановка.

Аналіз і безпекознавча оцінка має завданням визначити де, коли, яким чином супротивник прагне досягти переваг, тобто завчасно передбачити, спрогнозувати діяльність супротивника в умовах невизначеності та відсутності достатніх знань про нього. Вирішення зазначеного вище завдання має бути комплексним:

По-перше, розглядаючи оперативну обстановку під кутом зору загального, особливого і одиночного, доцільно визнати, що:

1) політична боротьба, виступаючи як загальне явище соціальної дійсності в окремо взятій державі та в цілому на міжнародному рівні, характеризується певною розстановкою політичних сил, партіями, ідеологіями, потенціалами тощо;

2) особливі моменти в політичній боротьбі виражаються через процеси розвитку політичної, економічної та ідеологічної обстановок;

3) одиничне (неповторне) виражається через оперативну обстановку, котра має в собі моменти загального і особливого.

Звідси виходить, що оперативна обстановка є вихідним моментом політичної боротьби у широкому значенні, у вузькому значенні – економічної конкуренції в сфері господарювання, її одиничним проявом. Вона завжди конкретна, одинична в певному просторі та часі.

По-друге, в кожному конкретному випадку необхідно виділяти причини (чинники) виникнення характерних рис оперативної обстановки. Якщо виходити із посилання, що вона є процесом, необхідно визнати наступне:

1) будь-яка діяльність, котра утворюється із економічних, політичних та ідеологічних процесів тощо, не може виробляти продукт своєї діяльності миттєво;

2) тому потребується певний час для виникнення цих процесів;

3) загострення оперативної обстановки розвивається, досягає свого апогею, потім поступово спадає і зникає.

Відповідно до теорії циклічності розвитку процесів оперативна обстановка має наступні форми градації стану:

Виникнення (зародження) – це момент зародження, з одного боку, протиріч (чинників), тобто економічної, політичної, ідеологічної, інших видів обстановок. Зазначені протиріччя між державою і супротивником розвиваються до рівня певної системи через потребу в супротивника проникнути до таємного потенціалу або його підірвати, а у держави (або національного значення недержавних суб’єктів господарювання) – об’єкта розвідувальних спрямувань – організувати контррозвідувальну протидію цим зазіханням і захист наявного в нього потенціалу.

Розвиток – це продовження процесупоглиблення протиріч в економічній, політичній, ідеологічній, в інших актуальних обстановках. Цей процес характеризується виявленням додатково нових чинників і умов в оперативній обстановці. Вони начебто накопичуються в процесах економічної, політичної, ідеологічної, соціальної та інших обстановок, досягаючи певної критичної межи.

Криза – це момент максимального загострення протиріч, тобто певний апогей процесу розвитку, під час котрої відбувається заміна влади, зміна економічної основи держави, нелегальні сили та засоби супротивника переходять на легальне положення, виникає так звана „революційна” або „контрреволюційна” ситуація.

Спад – це момент природного чи штучного вирішення протиріч в оперативній обстановці. Правлячі кола, отримавши інформацію про виникнення або про розвиток оперативної обстановки, використовують протиріччя на свою користь, впливаючи на визначені спецслужбами чинники та умови таким чином, щоб випередити супротивника в його діях. Спад оперативної обстановки є найбільш стабільним її утворенням, властивим їй протягом досить тривалого часу.

Будь-яке явище завжди підпорядковується закону причинності, в тому числі й оперативна обстановка, тому всяка її зміна потребує пізнання причин виникнення тієї чи іншої обставини. Якщо причини стають відомі спецслужбам, вони мають змогу спрогнозувати сутність і характер їхніх наслідків. Проте, необхідно враховувати, що визначення оперативної обстановки за схемою „потенціал служби безпеки (контррозвідки) – супротивник – середовище – об’єкти забезпечення безпеки” не завжди точно віддзеркалює сутність явищ. У цьому випадку виходить, що:

1) нині держава зі своєю загальнонаціональною системою заходів безпеки не в повному об’ємі включається в протиборство; у сучасних умовах це обумовлюється наявністю недержавного (приватного) сектору в економіці України та інших державах посткомуністичного простору, котрий існуючою системою державної безпеки не охоплюється; крім цього, в державі не лише не відпрацьований належний порядок відносин і механізм взаємодії із системою служб безпеки недержавних суб’єктів господарювання, а вони просто відсутні, як і відповідні нормативно-праві акти, котрі б регулювали цю взаємодію;

2) одночасно середовище майже завжди визначається негативним, тому що за своєю внутрішньою суттю середовище може відноситися до супротивника як „потенційна агентура”. Таке упереджене посилання виправдане, тому що воно формується під впливом тих обставин, що спецслужби найчастіше „працюють” із негативним середовищем як із супротивником, здійснюючи проти нього адекватні оперативні (таємні, конспіративні) заходи. З цієї причини на практиці виділяти середовище в самостійний елемент оперативної обстановки без ув’язки його із діяльністю супротивника чи конкурента вважається недоцільним.

Для аналізу та безпекознавчої, насамперед контррозвідувальної, оцінки необхідно брати більш ширший спектр показників тому, що чинники, котрі виступають як причини (рушійна сила процесів оперативної обстановки) дозволяють виділити низку різносторонніх закономірних наслідків. Багаточисельні наслідки кожного із чинників саме і є тими умовами, котрі мають нині обов’язково враховуватися аналітиками в довідках про оперативну обстановку.

Побудова альтернативних моделей (прогнозованих комплексних систем умов і чинників) майбутньої оперативної обстановки утворює необхідні передумови для спрямованого впливу спецслужб, особливо загальнодержавних, на її розвиток. Певна визначена обставина утворює основу:

1) для формування концепції прогнозування тенденцій оперативної обстановки та їх характеру;

2) для надання спрямованого вигідного впливу на супротивника з метою послаблення його потенціалу і нейтралізації підривних спрямувань;

3) для надання спрямованого вигідного впливу на власні сили, засоби та об’єкти захисту з метою мобілізації їхніх потенціалів і нейтралізації можливих наслідків підривних спрямувань та негативних впливів супротивників, конкурентів, ворогів.

Приміром, для дослідження і прогнозування оперативної обстановки з метою викриття фактів діяльності агентурної розвідки іноземних спецслужб на стадії виконання агентом завдань необхідно:

По–перше, для визначення на підставі оцінки та аналізу на об’єкті проникнення та в його оточенні можливих агентів супротивника, конкурента чи ворога доцільно постійно:

1) проводити порівняльний аналіз наявних директивних матеріалів з оперативними даними про спрямування іноземних партнерів;

2) узагальнювати та аналізувати на місцях дані щодо розвідувальних спрямувань до конкретних об’єктів і проблем;

3) виділяти на об’єктах спрямувань коло відомостей (документальних даних), котрі супротивник може отримати лише агентурним чи технічним шляхом;

4) узагальнювати та аналізувати дані, котрі вказують на можливу діяльність у даній місцевості агентів чи технічних засобів розвідки іноземних спецслужб.

По-друге, на підставі зазначеної вище попередньої роботи має здійснюватися розробка моделі вірогідної шпигунської діяльності агента іноземних спецслужб чи іншого конкурента, спрямованої на добування первинної розвідувальної інформації, а саме, мають бути визначені:

1) вірогідні шляхи проникнення агента іноземних спецслужб чи іншого конкурента на об’єкти спрямувань і до секретів на ньому;

2) напрямки і сфери вірогідних дій агента іноземних спецслужб під час добування первинної розвідувальної інформації;

3) категорії осіб, у середовищі яких найбільш вірогідно знаходитиметься агент іноземних спецслужб;

4) спрогнозувати способи та прийоми добування агентом іноземних спецслужб первинної розвідувальної інформації.

По-третє, розробити сучасну систему, котрі демаскують агента іноземних спецслужб, іншого конкурента на стадії виконання ним розвідувальних завдань.

Міжнародний тероризм

Одним із внесків до програми протидії розростанню міжнародного тероризму мають стати дослідження причин та ідейної бази цього соціального явища. Нині можна стверджувати, що є низка геополітичних концепцій, які використовуються як ідейне підґрунтя для тероризму. Наприклад, концепції, котру пропагують крах сучасної цивілізації або встановлення американського гегемонізму, сприяють розширенню соціальної бази насильницьких організацій. ХАМАС активно використовує фальшиву ідею світового сіоністського заколоту, а ліве крило цього угруповання КАССАН, смертники, стоїть на шляху тотального терору проти іудеїзму.

На концептуальній базі, яка передбачає насильницьке вирішення питань сучасності, відбувається зближення і взаємопідтримка терористичних груп різних регіонів. Британський спеціаліст з проблем тероризму П Уілкінсон доводить, що міжнародний тероризм ефективно використовує не тільки прогалини в системі виявлення вибухових речовин, а й систему Інтернет для координації своїх дій. У сучасних умовах ліберально-демократична цивілізація, її цінності витісняють на периферію національно-релігійні течії, які під тиском різко радикалізуються і вдаються до терористичних акцій. Подібні тенденції чітко спостерігаються в діях мусульманського реакційного фундаменталізму. Приміром, можна навести дії терористів проти „європейського впливу” в Алжирі.

Геополітичні зміни у світі після розпаду соціалістичного табору призвели до ліквідації системної (блокової) дисципліни, тому постала проблема пошуку нових важелів впливу на режими, які використовують силу з метою встановити свої переваги в тому чи іншому регіоні, а також прямо або завуальовано підтримують терористичні угруповання. Виступаючи на жовтневій 1996 р конференції з питань європейської безпеки, А. Глюксман обгрунтував необхідність переходу до „дипломатії вторгнення”, яка має сприяти стабілізації ситуації в Європі. Загроза європейським суспільствам з боку озброєнних конфліктів, тероризму і транснаціональної злочинності вимагають впровадження політики превентивних заходів, ефективність яких залежить від рівня дослідженості деструктивних явищ і скоординованості дій євроструктур. Аналіз конфліктів останніх років націлює фахівців на політологічне дослідження проблем пристосовуваності організованої злочинності до певних стадій конфлікту (зростання, ескалація, спад, подолання постконфліктного синдрому і т. ін.). Практичний контроль з боку правоохоронних органів зосереджується на протидії процесам формування нелегальних каналів – сполучень із зоною конфлікту, через які здійснюється торгівля зброєю, вибуховими речовинами, наркотиками і налагоджуються потоки нелегальної міграції.

Певну роль у руйнації ідейних підвалин сучасного тероризму відіграє концепція „взаємозалежності розвитку” Л. Блумфільда (США). Нині жодна, навіть найпотужніша держава не здатна самостійно здолати сучасні проблеми: наркобізнес, тероризм, нелегальну міграцію, торгівлю радіоактивними речовинами, торгівля людьми та людськими органами тощо. У цих умовах рух до гегемонізму втрачає сенс і посилюється політика активного поєднання зусиль різних держав, щоб унеможливити насильницькі зіткнення цивілізацій, етносів, створити умови та простір для розвитку і взаємодії. У цьому руслі розгортається японська стратегія „досягнення величі без мілітаризації та застосування насилляґ”. Важливість подібних концепцій полягає в тому, що вони обґрунтовують можливі напрямки розвитку і шляхи виходу із кризового стану. Приміром, в утворенні Палестинської автономії можна спостерігати складний, але необхідний шлях конструктивного пошуку, який мас призвести до ліквідації причин тероризму і припинення зростання його ідейної бази у цьому регіоні.

На жаль, тероризм все активніше заявляє про себе і в політичному житті України. Складний процес трансформації суспільства призводить до посилення протистояння, перш за все, серед груп, які намагаються впливати на процеси приватизації, розподіл перерозподіл власності До них можна віднести: бюрократичні корумповані прошарки легальний приватний бізнес, організовані злочинні групи, які збагатилися за рахунок нелегальної торгівлі сировиною, наркобізнесу тощо. Терористичні акти протії керівників держаки, депутатів, працівників засобів масової інформації свідчать, що їх причини пов’язані не лише з певними економічними інтересами. Можна зробити висновок, що організована злочинність намагається впливати також на геополітичні та геоекономічні пріоритети та орієнтації української держави.

Отже, своєчасні інформаційно-аналітичні дослідження напрямків розвитку геополітпчних тенденцій та стратегії сучасного миру сприяють формуванню і реалізації політики, яка передбачає також утворення та ефективне управління системою протидій розростанню транснаціональної злочинності.

Дата добавления: 2014-01-05