Характеристика основних принципів інформаційно-аналітичної діяльності

15.3.1. Особливості формування основних прийомів і способів процедурінформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах відбувається під впливом діалектичної логіки (гносеології), політології, соціології, конфліктології, теорії міжнародних відносин, теорії міжнародного права, теорії міжнародних економічних відносин, геополітики, соціальної психології, країнознавства, формальної логіки, кібернетики.

Гносеологія (теорія пізнання) – вчення про сутність, закономірності та форми пізнання. Її головні проблеми полягають у мизначенні, що є предметом і джерелом пізнання; що лежать в основі та рухається з ним; зі ступенів яких складається процес пізнання; які його методи та форми; що таке істина? яке співвідношення між пізнавальною та практичною діяльністю тощо. Теорія пізнання з’ясовує загальні принципи, шляхи, засоби наукових досліджень, тому і є основою побудови процесу інформаційно-аналітичної діяльності.

Політологія– галузь науки, котра вивчає політичну організацію і політичне життя суспільства, систему політичних відносин і характер політичного режиму, проблеми внутрішньої політики і міжнародних відносин. Основним предметом політології є політична влада, форми і методи функціонування та її розподілу в державно організованому суспільстві. Зазначені питання розглядаються в кореляції з вивченням реальної політичної свідомості, інтересів і поведінки індивідів, соціально класових спільностей, етносів та їх організацій.

У сучасній політології домінують проблеми конфліктології, державознавства, політичних філософії, історії та економіки. Політологія є основою для формування понять ІАД в міжнародних відносинах, формування конкретних методів досліджень політичної обстановки.

Соціологія – наука про закони розвитку функціонування розвитку суспільства, про соціальні відносини. На відміну від інших соціальних наук (політекономії, правознавства, демографії, етнографії тощо), які вивчають окремі сторони життя суспільства, соціологія вивчає суспільство як цілісну систему. Соціологія вивчає соціальну структуру суспільства, тобто різні форми взаємодії, форми спілкування, які існують між індивідами та групами, групами та соціальними інститутами, системами культурних норм, цінностей. Соціологія дає аналітику можливість використати трирівневу систему знань:

1) загальну соціологічну теорію;

2) спеціальні соціологічні теорії;

3) конкретні соціологічні дослідження.

Соціологія також дає великий досвід у галузях методики та техніки дослідження.

Соціальна психологія – наука про внутрішні психологічні причини, механізми та закономірності соціальної поведінки людей у групах, спільнотах, а також психологічні характеристики (сукупність почуттів, волі, настроїв, звичок, традицій) окремих індивідів, груп і спільностей. Складові соціальної психології – психологія екологічного життя, психологія політичного життя, психологія права, моралі, релігії, психологія управління, психологія побуту (сім’я, дозвілля, системи обслуговування та інші) – формують певні прийоми та способи аналітичної діяльності.

Конфліктологія –

Формальна логіка – наука. котра вивчає форми і закони мислення – поняття, судження, умовиводи, висновки, докази з точки зору її логічної побудови, при відволіканні від конкретного змісту. Формальна логіка цікавиться лише типом зв’язку суб’єкту судження з предикатом, умови за яких судження є істинними. Основним завданням формальної логіки є встановлення допустимих для певних суджень правил виводу. Формальна логіка є основою для розробок процедур, котрі використовуються в експертних системах. Проблематика формальної логіки в рамках формалізованих мов спричинила розвиток математичної логіки, логіки науки та методології науки.

Логіка науки – розділ сучасної філософії, який досліджує логічні закономірності наукового пізнання. Найбільші її розділи:

1) дослідження способів побудови наукових теорій, тобто аналіз логічних характеристик кожного способу, умов використання;

2) вивчення і класифікація наукових теорій та інших форм наукового пізнання;

3) аналіз фундаментальних понять, які широко використовуються в інших галузях знань (система, зв’язок, функція тощо);

4) оценка, опис та аналіз логічних засобів і понять, які необхідні для вирішення певних завдань пізнання (приміром, теорія розвитку, системно-структурні теорії тощо).

Математична логіка – сукупність штучних формалізованих мов, стосовно яких встановлені такі їх логічні властивості, як можливість доведення (доказу), виводу, наслідку та інші. При цьому в дедуктивній логіці використовують достовірні, завжди істинні відношення між елементами таких мов, а в індуктивній (ймовірній) логіці аналізу піддається сукупність ймовірних логічних відношень. Класична математична логіка будується на принципі двозначності: будь-яке судження (висловлювання) є або істинним, або не істинним.

Сучасна математична логіка включає сукупність інших логічних систем:

1) багатозначну логіку, в якій елементи мови мають три і більше значень істинності;

2) модальну логіку, яка розглядає відношення між необхідністю, можливістю, випадковістю тощо.

Математична логіка тісно пов’язана з такими розділами математики, як:

1) теорією множин;

2) абстрактною алгеброю;

3) теорією ймовірності;

4) теорією граматик тощо.

15.3.2. Характенристика системи принципів ІАД. Системи принципів ІАД складають наступні: складають наступні:

1) формування мети досліджень (це основа підходу для вирішення питання „для чого” проводиться дослідження);

2) створення понятійного апарату (що дозволяє формувати судження та умовиводи в певних категоріях);

3) забезпечення достатньої інформованості (досягнення „критичної” маси);

4) розкриття значення фактів (обробити „сирі” факти);

5) встановлення причин і наслідків;

6) врахування історичного розвитку та особливостей національного характеру;

7) визначення тенденцій розвитку;

8) забезпечення високого рівня достовірності;

9) формування висновків і рекомендацій;

10) наявність зворотного зв’язку (аналітик повинен знати оцінку споживачів, як використовуються результати досліджень).

Підхід – спосіб організації принципів та методів.

Порівняльний (компаративний) підхід базується на співставленні отриманих у результаті емпіричного пізнання фактів з уже відомими і формуванням умовиводів, висновків за аналогією.

Методичний підхід базується на використанні всебічного аналізу всіх отриманих фактів у відповідності до вибраної методики дослідження.

Експериментальний підхід полягає в проведенні експериментів для отримання нової інформації. При цьому можливі як натурні, так і модельні експерименти. У міжнародних відносинах можливість проведення натурних експериментів обмежена, тому частіше використовуються модельні.

Системний підхід базується на представленні об’єкту дослідження в вигляді великої складної системи і використання методів системного аналізу та синтезу.

Велика система (складна система) – керована система, котра розглядається як сукупність взаємозв’язаних керованих підсистем, об’єднаних спільною метою функціонування.

Система (підсистема) – цілісний комплекс взаємозв’язаних елементів, котрі мають певну (означену) структуру і взаємодіють із зовнішнім середовищем.

Основними складовими системного підходу в аналітичних дослідженнях є:

1) визначення системоутворюючого фактору (мети), а звідси – й функцій, які виконує система;

2) визначення структури (сукупності відношень між елементами системи);

3) визначення взаємодії з іншими підсистемами.

Системний аналіз – методологія дослідження об’єктів шляхом подання їх як систем і аналізу цих систем. Системний підхід орієнтує дослідника на розкриття цілісності об’єкта через його функції, виявлення в ньому складових елементів, їх властивостей та взаємов’язків, зведення їх в єдину теоретичну модель.

Методи, які використовують в аналітичних дослідженнях, можна поділити на:

1) кількісні (квантифікаційні), котрі дають відповідні числові характеристики, показники. Це – статистичні, аналітичні, імітаційні методи;

2) якісні (ідентифікаційні), котрі визначають певні ознаки об’єкту, його властивості.

Дата добавления: 2014-01-05